З усіх питань:
+38 067 131 39 48Різдво є найважливішою подією в історії людства. Чому? Бо ми розуміємо свій час і еру як час після Різдва Христового. Ми живемо в період християнства. Половину нашої ери ми пережили в час, коли християнство було моноконфесійним. У 1054 році стався розкол церкви на православну (східний обряд) та католицьку (західний обряд). Християнством керували тепер із двох столиць: Константинополю підпорядковувалась його східна частина, а Риму — західна.
Друге тисячоліття після Різдва Христового також не минуло без поділів. У ХVI столітті німецький священник Мартін Лютер проголосив програму реформування католицтва, яка спричинила формування нового напряму християнства — протестантизму. Це дуже вплинуло на духовне, суспільне і політичне життя багатьох європейських країн. Фактичного з того часу почалось різноманіття християнства.
Східна та західна церкви розкололися через трактування сутності християнського вчення, обряду та навіть літочислення. У багатьох країнах православного світу до ХХ століття люди користувалися юліанським календарем. Він був розроблений ще за Римської імперії та названий на честь Юлія Цезаря. А від кінця ХVI століття католицький світ перейшов на новий григоріанський календар (названий на честь Папи Римського Григорія ХІІІ). Різниця між календарями полягала в тому, що григоріанський календар ліквідовував невелику числову похибку — 10 астрономічних днів на момент кінця ХVI століття. Коли Україна починала користуватися григоріанським календарем, у 1918 році, ця погрішність становила вже 13 днів. Таким чином у сучасній українській культурі виникло свято Старий Новий рік.
Окрім розколів, була спроба й об’єднання конфесій. Так, наприкінці XVI століття в Речі Посполитій (об’єднаній польсько-литовській державі) була затверджена Берестейська унія. Мета цієї унії — об’єднати православ’я та католицтво в єдиній конфесії. З тих пір існує греко-католицька церква (УГКЦ).
Біблійний текст укладався з ХІІІ століття до Р. Х. до ІІ століття після Р. Х. У ІІІ столітті від Р. Х. 70 тлумачів переклали Старий Завіт давньогрецькою мовою. У 364 році Новий Завіт був канонізований на Лаодикійському соборі. На цьому соборі визнали канонічними 26 книг Нового Завіту, а згодом, в 692 році, прийняли Одкровення Іоанна Богослова (Апокаліпсис). Загалом до канону увійшли не всі ранньохристиянські тексти.
Усього існувало близько 30 Євангелій і десятки Апокаліпсисів. Проте до канону увійшло лише 4 Євангелія і 1 Апокаліпсис. Латинський переклад Біблії, прийнятий католицькою церквою на Триденському соборі в 1546 році, і досі є канонічним. А тексти на біблійні сюжети, які не увійшли в канон, називаються апокрифами (з давньогрец. — «таємний»). Наприклад, існує апокрифічне Євангеліє від Фоми, в якому оповідається про дитинство Ісуса Христа.
У процесі пізнання світу людина шукає відповіді на безліч запитань, які умовно можна об’єднати в 4 групи:
Людині властиво бути допитливою, тому пошуки цих відповідей супроводжуються ентузіазмом, цілеспрямованістю і завзятістю. Так народжуються цілі теорії, концепції і вчення, які підсилюють чи спростовують одні одних.
Намагаючись відповісти на четверте запитання, людство веде численні дискусії довкола релігійних тем. У них можна брати участь чи ігнорувати, проте варто пам’ятати, що переважна частина українців живе в християнській культурі. А отже, її знання і розуміння дає змогу знайти відповіді і на друге й третє запитання.
Різдво сьогодні — не лише релігійне свято, а й культурний феномен. Він охоплює участь у різдвяних традиціях, відтворення у святкових виставах народження Христа, урочисті приготування до різдвяної ночі тощо. До цих процесів долучаються не лише ті, хто сповідує християнство або вірить у Бога — свято набуло популярності у світському житті. Різдвяні ярмарки відкриваються задовго до події, святкові аромати та передчуття дива повсюди змішуються з радісною метушнею і пакуванням подарунків.
Чому ж Різдво, незважаючи на невисоку популярність релігійного способу життя сьогодні, знаходить відгук у сучасних людях? В усі часи люди відчувають схожі потреби, і свято Христового народження несе в собі їх задоволення:
Найімовірніше, дискусії між віруючими, атеїстами й агностиками продовжуватимуться і в наступні століття. Проте ми маємо визнати: навіть якщо, з погляду атеїстів, Христос ніколи і не народжувався, він все одно існує у нашій культурі — святах, піснях, легендах, людських потребах, масовій свідомості. Джон Толкін вважав, що через цей наратив Христос впливає на нас і нині.
Пошуки відповідей на екзистенційні запитання — один з важливих процесів становлення зрілої особистості. У цей час молоді люди стикаються із сумнівами, непорозумінням, пригніченням, проявляють категоричність та імпульсивність, можуть часто змінювати свою думку. Складні питання, на кшталт «Чи є Бог?» і «Що таке Бог?», можуть мати різні відповіді впродовж життя. А запеклі дискусії на цю тему починаються саме у період з 14–17 років.
Підлітки можуть аргументувати свою думку дуже емоційно й однозначно, знецінювати твердження співрозмовника, якщо вони не співпадають із власним світоглядом. Для тінейджерів нормально сумніватися в наявних принципах моралі і провокувати бесіди на гострі теми. Саме так вони намагаються привернути увагу до своєї особистості і незвичайного способу мислення. Тому нерідко у дискусіях на тему віри й релігії підлітки можуть позиціонувати себе як агностиків, атеїстів, а то й сатаністів чи прихильників різних релігійних течій.
Батькам важливо запастися терпінням і пам’ятати декілька цінних принципів:
Говорити необхідно навіть на ті теми, у яких немає згоди. У бесіді підлітки можуть краще зрозуміти свою думку, усвідомити, що для них є важливим, подумати про співрозмовника, приміряючи на собі його аргументи. Тому навіть якщо вам здається, що бесіда не принесе конкретного результату — краще говорити, ніж не говорити. Бо розмови — шлях до різнобічного світогляду.
У бесіді з підлітками на складні теми приймайте позицію дослідників замість проповідників. Ваша ціль — не переконати, а спонукати мислити. Ставте більше запитань, цікавтеся, чому ваша дитина думає так, а не інакше, уточнюйте, провокуйте на мислення. Роль «читача моралі» загрожує ще й тим, що підлітки можуть зайняти оборонну позицію і чинити спротив. У цей момент мислення вимикається, а на авансцену виходять впертість, імпульсивність і маніпуляції. Тоді бесіда перетворюється на ринг, де завдання учасників — нокаутувати супротивника. Тут точно не народиться ні істина, ні прозріння.
Уважно і з повагою ставтеся до думок підлітків, з якими ведете бесіду. Пам’ятайте: ця думка наразі є вершиною умовиводів, але процес мислення триває, навіть якщо воно здається примітивним. Ми всі через це проходили, наш світогляд ускладнювався і набував більшої неоднозначності у процесі накопичення досвіду. Дайте відчути, що думка вашого співрозмовника для вас цінна й цікава. Тоді наступного разу вам можуть розповісти про нові осяяння з більшою охотою.
Ви завжди можете її висловити. Але не подавайте її як догматичну чи виключно істинну. Озвучте свої думки і почуття, акцентуючи, що це лише ваша думка. Пам’ятайте, що співрозмовник може її не прийняти. Але він точно її почує (якщо не «змушувати» підлітка чути. Адже ви вже знаєте, що натиск провокує спротив. Щоб обійти категоричність, пропонуйте свій погляд на тему, але не наполягайте на ньому. Через певний час ваші слова, як пазли, можуть «стати на свої місця» у свідомості підлітка і допоможуть зрозуміти щось важливе.
У 1615 році київські міщани, члени Богоявленського братства, заснували братську школу для своїх дітей. Знатна містянка Галшка Гулевич заповіла братству свій будинок і гроші на школу — для навчання православних дітей.
У цей час єзуїти активно відкривали колегіуми з безкоштовною освітою для всіх, хто приймав католицизм. Щоб не допустити відтоку вірних із православ’я, виникла потреба засновувати православні братські школи з безкоштовним навчанням для всіх станів.
Серед благодійників школи був Петро Сагайдачний, який разом зі своїм військом вступив у Київське братство. Після загибелі під час Хотинської війни його поховали на території Богоявленського монастиря, що належав братству. Нині могила не збереглась, а на її гіпотетичному місці розміщено символічний хрест (на 1-му плацу Києво-Могилянської академії).
Спершу змістова складова освіти братської школи була значно простішою, ніж у єзуїтських колегіумах. У 1631 році новообраний митрополит Петро Могила вирішив створити нову школу за зразком навчальної програми єзуїтів. Так виникла Лаврська школа. А за рік братську та лаврську школи об’єднали й утворили Києво-Могилянський колегіум (у 1632 році).
У колегіумі значна увага приділялася вивченню мов (латина, грека) і мистецтвам (поетиці, риториці). За Гадяцькою угодою (1658 року) колегіум отримав статус академії нарівні з Ягеллонським університетом у Кракові.
У барокові часи (XVII–XVIII століття) Києво-Могилянська академія була провідним навчальним закладом. Випускниками академії були гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович; філософ Григорій Сковорода; брати Григоровичі-Барські (архітектор Іван та мандрівник Василь).
Одним із предметів в академії була поетика. Протягом навчального року учні разом із професором писали п’єсу і на завершення курсу ставили її на сцені. Серед глядачів бували почесні гості: митрополити, гетьмани, імператори.
Благодійником академії був гетьман Іван Мазепа. Саме за його фінансування збудували так званий Староакадемічний корпус, що зберігся і до сьогодні.
Житлом для спудеїв академії була бурса, що розташована на березі Дніпра (на місці сучасної вулиці Набережно-Хрещатицької).
У 1819 році царський уряд реорганізував Києво-Могилянську академію в Київську духовну семінарію, а за рік — в академію, де навчали духовенство. Це було пов’язано з тим, що російська влада прагнула уніфікувати систему освіти по всій країні, а Києво-Могилянська академія надто виділялась на цьому тлі. У радянські часи в стінах Могилянки розміщувалося військово-морське училище. Свідченням цьому є мозаїка на фронтоні третього корпусу.
У 1991 році заклад був відновлений у Києво-Могилянську академію у її сучасному вигляді.
Вся книга про Києво-Могилянську академію схожа на квест, в якому головна героїня разом із друзями — фантастичними героями — знайомиться з історичними подіями та постатями і намагається вирішити історичні загадки. Це яскравий приклад освітньої подорожі, у якій навчальний матеріал подається через ігрову форму з урахуванням вікових особливостей мотивації і засвоєння інформації.
Книга може стати приводом для інтерактивного читання, під час якого відбувається не лише знайомство з історією, але й розширюється кругозір та знання про себе. Ось декілька ідей від нас, як можна скористатися книгою для розвитку і тренування мислення, уяви, пам’яті та комунікативних навичок.
У ІІ розділі згадується про диспути, що влаштовувалися від час навчання, в яких брали участь як студенти, так і викладачі. Що було раніше: курка чи яйце? Візьміть для обговорення цю тему, і нехай кожен/а придумає по три докази на свою теорію. Можна вибрати будь-які теми для диспуту, а краще, якщо їх буде пропонувати дитина. Самі диспути можуть тривати довго, ставитися на паузу і знову продовжуватися, доки учасники не вирішать, що питання себе вичерпало.
Що корисніше: фрукти чи овочі? Чи варто дослухатися до думки оточення? Які плюси й мінуси турботи про домашніх тварин? Де краще жити, у якій країні? Мінідиспути дають змогу не лише покращити мисленнєві функції, а й розширюють дитячу картину світу, сприяють формуванню власної думки на різні питання. Але важливо домовитися про правила диспуту. Адже це не просто суперечка, а спільний пошук істини — як це закладалося багато століть тому під час навчання у Могилянці.
Правила можуть бути такі:
Терпляче та послідовно допоможіть своїй дитині освоїти мистецтво диспуту.
У ІІ розділі також згадується про написання віршів-лабіринтів і віршів-раків. Це цікаві головоломки, що розвивають уміння працювати зі словами, текстами, абстрактністю. Але можна пограти і в простіші формати:
У книзі героїня Ліза подорожує часом. Це привід пофантазувати, куди б хотілося податися вашій дитині? Якби була можливість, який історичний період він/вона вибере для подорожі? І чому саме цей часовий проміжок? Ким ваша дитина була б у цьому часі? Який одяг був би на ній/ньому? Ставте запитання, щоб максимально деталізувати подорож і обережно виправляйте, якщо є якісь історичні неточності. Можна також починати день із запитання: «Яка історична постать я сьогодні?» — щоб визначити плани, бажання чи наміри.
У розділі ІІІ згадується настільна гра, в яку любили бавитися спудеї давньої Могилянки — «млинок». До речі, сьогодні в цю гру так само успішно грають: вона розвиває стратегічне та абстрактне мислення, як і шахи. А які настільні ігри до вподоби вашому юному читачеві/чці? Нехай спробує пояснити, що саме ці ігри розвивають.
Знаходьте час, щоб розділяти гру з дитиною. Будь-яка настільна гра — словесна, складна стратегічна чи рольова — допомагають тренувати мозок, збагачують словниковий запас і розвивають соціальний інтелект.
Загалом книга буде цікава і батькам — поностальгувати за роками навчання у вищій школі. А випускники, власне, Могилянки віднайдуть своєрідні «пасхалки» про альма-матер (згадки та примітки для втаємничених).
Але крім цього, сама книга — привід поговорити про те, що чекає поза школою. Навіть якщо до кінця шкільного навчання ще багато років, така бесіда — це перший крок на шляху самовизначення. Воно починається із самопізнання — через бесіди, запитання, диспути. Які професії чи сфери діяльності цікавлять зараз? Про чию роботу хочеться дізнатися більше? Чим хотілося б зайнятися у житті і чому? Яке навчання було б комфортним? А яке — корисним? Це лише частина запитань для розмови про самовизначення. Їх можна торкнутися, обговорюючи вищі школи на прикладі Могилянки та пригод у ній.
Османська імперія із самого часу зародження козацтва намагалась обмежити потрапляння козаків до Чорного моря. Із цією метою зводилися фортеці на Дніпрі.
У гирлі Дніпра, на Кінбурнській косі, протягом ХV – середини ХІХ століття існувала Кінбурнська фортеця під турецьким прапором. Вона мала перешкоджати потраплянню козацького флоту до Чорного моря. Адже пропустивши козаків у Чорне море, турки наражали на небезпеку свої міста на південному березі, зокрема Стамбул.
Тому Кінбурнська фортеця була вкрай важливим стратегічним об’єктом для турків та козаків. В історичних джерелах фіксуються численні набіги козаків на Кінбурн.
У 1635 році турки-османи додатково заклали Кодацьку фортецю, вже по течії самого Дніпра (трохи південніше сучасного міста Дніпра). Низове запорозьке козацтво найбільше прагнуло захопити саме ці фортеці. Похід на Кодак на чолі з Іваном Сулимою став легендарною сторінкою у козацькій історії.
Кінбурнська фортеця вдало виконувала свої функції до 1736 року, доки російські війська не захопили та не зруйнували її. Османи відбудували фортецю, але вже в 1774 році, за Кючук-Кайнарджийським мирним договором (після чергової російсько-турецької війни), вона перейшла до Російської імперії. Після захоплення Кримського ханства в 1783 році фортеця остаточно втратила своє колишнє значення.
Під час Кримської війни, у жовтні 1855 року, Кінбурнську фортецю значно пошкодила англійська та французька артилерія. За умовами Паризького мирного договору (після закінчення Кримської війни) фортецю розібрали та з її матеріалів насипали штучний острів біля входу до Дніпро-Бузького лиману, який отримав назву Батарейний. Сьогодні цей острів називається Первомайський.
Між Орханом та Петрусем багато спільного: хлопчики — однолітки, які люблять свою батьківщину, цінують зв’язок зі своїми близькими, мріють і прагнуть зрозуміти світ. Дорослі втягнули їх у свій конфлікт — протистояння козаків і турків-османів. Діти намагаються знайти цьому пояснення і сформувати своє ставлення. Але стратегії реагування на складну ситуацію в Орхана та Петруся відрізняються.
Ця книга може стати приводом до обговорення конфліктів, почуттів і емпатії. У період 3–7 років у дітей активно розвивається емоційний інтелект. Тому роздуми про долю двох таких схожих і водночас різних хлопчиків спонукають задуматися над тим, як наші дії можуть впливати на інших людей. А ще історія про Кінбурнську фортецю вчить милосердю та прийняттю, адже шлях помсти і насильства народжує лише обра́зи, ворожість та недовіру до світу.
Війни — це шлях насильства та смутку. В історії України було багато протистоянь, які мали трагічні наслідки. Людське життя має беззаперечну цінність, а тому ніхто не має права обмежувати нашу свободу: завдавати шкоди, причиняти біль, ображати, калічити чи продавати в рабство. Козаки припливли на чайках, щоб визволити своїх побратимів, яких турки взяли в полон. Турки ж захищали своє місто від нападників, які палили їхні галери та забирали життя їхніх воїнів. Складно сказати, яка зі сторін зашкодила іншій першою, але їхнє протистояння перетворилось у замкнене коло помсти та насильства.
У будь-яких конфліктних ситуаціях важливу роль грають наші емоції, готовність чути іншу людину і вміння розуміти себе. Запитайте в дітей, чи доводилося їм колись сваритись із кимось чи конфліктувати? Як вирішити суперечку? Зазвичай конфлікти виникають, коли сторони не можуть отримати бажане. Скажімо, двоє друзів хочуть одночасно грати однією іграшкою, тому їхні потреби складно задовольнити.
Шляхи для вирішення проблеми:
Стратегія, за якої ми хочемо задовольнити свої інтереси, нашкодивши іншій людині. У такому випадку хтось забирає іграшку собі, відштовхуючи «конкурента» і зловтішаючись з його розпачу. У історії про Кінбурн схоже діють дорослі козаки і Петрусь, які прагнуть відомстити туркам. У реальному житті така стратегія не завжди виграшна, бо руйнує стосунки між людьми: образа та зневага перешкоджають дружбі. Але інколи її доречно застосовувати, якщо від дій залежить наша безпека. Скажімо, хтось хоче взяти іграшку, щоб пошкодити.
Протилежна реакція до суперництва. Коли ми ухиляємося від конфліктів, то ігноруємо свої потреби та кордони. Діти, які не навчилися заявляти про свої бажання та відстоювати інтереси, часто не бачать у собі цінності, нівелюють таланти та досягнення. За такої стратегії у когось із друзів навіть не виникає ідеї домовлятись про іграшку, щоб не спричиняти конфлікт.
Стратегія, схожа на уникнення, проте передбачає жертву своїми інтересами на користь іншої сторони. Інколи така поведінка може допомогти зберегти стосунки. Проте тенденція поступатися може накопичувати негативні емоції — образи, розчарування, невдоволення, які у майбутньому можуть віддаляти. Це могло відбутись, якби один друг поступився іншому і дав гратись іграшкою, з якою і сам дуже хотів погратись.
Стратегія, яка насправді є проміжною ланкою перед остаточним вирішенням конфлікту. Компроміс не задовольняє інтереси чи потреби сторін повністю, проте може допомогти зрозуміти шлях оптимальної взаємодії. Якщо іграшкою гратися по черзі, передаючи її від однієї дитини до іншої кожні 5 хвилин, то всі зможуть погратися, але радості від повноцінної гри не отримають. Тому найефективнішим способом є наступний.
Тип поведінки, який передбачає прагнення почути обидві сторони і знайти рішення, яке задовольнить обох друзів. Щоб співпрацювати, необхідно навчитись висловлювати власні бажання та почуття, використовуючи «Я-повідомлення» («Я відчуваю….», «Мені хочеться….», «Я думаю….»), і слухати. У такому випадку друзі обговорили б усі можливі варіанти і обрали той, який повністю їх задовольнить.
Ви можете ввести цю практику у ваш побут: спробуйте протягом дня ділитись емоціями і спостереженнями, будьте уважними до своїх почуттів і почуттів дитини. Не знецінюйте сум, радість, нудьгу, злість, а дайте можливість їх прожити. Коли ми проявляємо емоції чи почуття, то допомагаємо дітям краще розуміти себе і бути чуйними до інших.
Дізнатися більше про свою стратегію реагування у конфліктах ви можете виконавши методику Кеннета Томаса: http://psychologis.com.ua/0-40.htm
Бажаємо вам порозуміння зі собою та світом!
У 1982 році в Києві провели пишне святкування його 1500-річчя. За цей час Київ бачив Русь (на честь самого Києва її часто і називають), нашестя монголів, правління великих князів литовських, магнатів Речі Посполитої, козацьких гетьманів, російських імперських урядовців, владу радянську та сучасну українську. Фактично кожен із цих періодів життя Києва залишив після себе якісь пам’ятки.
У давнину Київ був місцем, де сходилися торгові шляхи. До того ж він розташований на зручному місці — на межі лісів та лісостепу. А особливо принаджує до життя на київських пагорбах водна артерія — Дніпро.
Київ мав два періоди розквіту: руський та сучасний. За часів Русі відбудовувався дитинець (укріплена центральна частина міста) на Старокиївській горі і заселявся Поділ. Щоб зайти до Києва, потрібно було пройти чи проїхати через одні з міських величних воріт. Сьогодні в Києві можна знайти реконструйовані Золоті ворота (м. Золоті ворота) та Лядські ворота (м. Майдан Незалежності).
Кожен з руських князів роду Рюриковичів мріяв княжити в Києві. Але Русь роздирали внутрішні чвари та братовбивчі війни між князями. Вони припинилися лише в 1169 році, коли володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський захопив Київ і розорив його, не залишившись тут правити. До речі, побачити портрет цього князя можна у Володимирському соборі (зліва від входу на колоні головного нефу), автор — видатний художник Віктор Васнецов.
Так Київ десакралізувався, перестав бути столицею, княжити в якій означало мати претензію на княжіння всією Руссю. На північному сході постають нові потужні міста, в яких будуються кам’яні Кремлі. З цих міст у майбутньому постане Московія.
Після розграбування Андрієм Боголюбським Київ спалили і знищили монголо-татари у грудні 1240 року. Після цього Київ остаточно втратив свою вагу та став периферійним містечком.
Кількість населення, яка була в місті до спалення монголами, — приблизно 50 тисяч — Київ зміг відновити лише в другій половині ХІХ століття. Тоді, в 1861 році, в Україні скасували кріпацтво та люди почали масово переїжджати із села до міста. Після того на короткий час Київ перетворився з губернського центру на столицю держави — Української Народної Республіки, згодом — УНР. Після приходу до влади більшовиків Київ тимчасово втратив свій столичний статус (столицею став Харків). У 1934 році відбулося перенесення столиці з Харкова знову до Києва. З тих часів Київ був позбавлений столичного статусу лише під час німецької окупації (столицею рейхскомісаріату Україна на той час було Рівне). У 1991 році зі здобуттям Україною незалежності Київ став столицею України.
Після Другої світової війни Київ почав стрімко відбудовуватися та значно перевершив свої довоєнні розміри. Починаючи з 50-х років ХХ століття, Київ активно «перекинувся» на лівий берег. Чи помічали ви, що на лівому березі старі будинки (і то лише «сталінки») можна знайти лише в так званому районі «Стара Дарниця», а решта забудови — значно новіша? Тому старим і «химерним» Києвом сьогодні вважають його правобережну частину.
Навіть якщо ти не киянин/ка, книжка допоможе тобі зрозуміти деякі психологічні та загальноісторичні моменти:
Порозмірковуй, чому людей так приваблюють легенди та таємниці? Та навіть і ти — яку екскурсію б вибрав/ла — у краєзнавчий музей твого міста чи містичну подорож у покинуті будівлі? З давньогрецької «містика» перекладається як «таємниця». А інтерес до таємниць у живих істот на інстинктивному рівні: саме бажання пізнати і зрозуміти провокувало людей з давніх часів вчитися, знаходити відповіді і розвиватися.
На рівні мозку за нашу допитливість відповідає нейрогормон дофамін. Він «включає» у тобі центри задоволення в мозку, коли ти отримуєш завдання з викликом, от-от почуєш якийсь секрет або передчуваєш проходження нового рівня улюбленої гри. Дофамін схвалює наші дії, орієнтовані на пізнання та досягнення. От і різні таємничі місця чи загадки природи ваблять нас своїми секретами, бо нам хочеться розібратися, у чому ж там насправді «родзинка».
А ще додається адреналін, бо різні містичні місця часто переплетені з моторошними історіями чи легендами-лякачками — і коли ти перебуваєш у таких місцях, то природно відчуваєш пришвидшене серцебиття і дихання, лоскіт нервів. На такі відчуття особливо ласі підлітки та молодь, оскільки їхній поріг чутливості через загальний гормональний сплеск теж підвищується, і звичайні події вже не так вражають, як раніше. Потрібна «більша доза» — хочеться переглядати жахастики, слухати страшні історії і пориватися у містичні або небезпечні закутки міста.
Але пильнуй: цю природну особливість використовують маркетологи, продавці чи навіть шахраї, пропонуючи щось містичне і таємниче за велику (або просто невиправдану) ціну. Знаючи про те, як дофамін може активізувати нашу допитливість, а адреналін провокувати на ризиковані дії, — не піддавайся емоціям і гормонам. Є ще сила волі, і ти завжди можеш вибирати те, що буде тобі на користь.
Є й інша сторона медалі: коли лякачки чи забобони наповнюють нас емоцією страху і роблять його заручниками. Тоді свій стан стає вже важко контролювати. У той момент, коли відчуваєш, що жахливі ірраціональні думки чи почуття від почутого починають просочувати тебе всього/всю, постарайся виставити фільтри:
Київ і вся наша країна дійсно схожа на багатошарову мозаїку, у якій переплітаються дуже різні, іноді навіть протирічні історії. Наприклад, біля станції метро Арсенальна ще й сьогодні стоїть пам’ятник гарматі, з якої повсталі робітники заводу «Арсенал» стріляли по армії Центральної Ради (яка, по суті, була першою українською національною державою, проявом національної свідомості, цілі якої вдалося досягти лише у 1991 році).
А ще Олександр Довженко, відомий український режисер і письменник, що виступав у тому повстанні на боці Центральної Ради, через роки зняв фільм «Арсенал», показуючи трагедію повсталих робітників. І це ще не все: раніше на місці гармати стояв пам’ятник Іскрі та Кочубею — козацьким старшинам, які доносили Петру І про його можливу зраду Іваном Мазепою (щоб розібратися в неоднозначності цієї постаті — читай однойменну книгу нашого видавництва). Одначе, що цікаво: цей пам’ятник стояв на вулиці, яка сьогодні носить ім’я гетьмана Мазепи! І це теж невипадково: він вклав багато коштів у розбудову чи підтримання церков та інших будівель на цій вулиці.
Багато цікавих прикладів химерності історії ти знайдеш у книзі. Але не сприймай химерність як щось негативне. Переплетення різних ідеологій, подій, навіть різних правд — це ландшафт нашої історії. І водночас це дає нам перевагу: толерантність до інакшості і вміння з’єднувати протилежне в один візерунок. Згадай навіть відому пісню про вишиванку: «Два кольори мої, два кольори, червоне — то любов, а чорне — то журба». У єдності різноманітного ми можемо досягати нового рівня цілісності і балансу. Навіть Євробачення 2016 року, що проходило в Києві, взяло собі за девіз «Святкування різноманітності». А тому й ми, вшановуючи строкатий історичний досвід нашої країни і проходячи вулицями столиці, які пам’ятають різноманітні пристрасті, маємо і приймати цю строкатість, і формувати на її основі свою опору, історичну пам’ять і національне майбутнє.
Це різні філософські поняття: життя, смерть, свобода, вічність, сенс. Персони, які згадуються у книзі про Київ, по-різному ставилися до них. Хтось вбачав сенс у наживі, хтось — у культурній розбудові столиці, хтось робив ставку на епатаж, а комусь було важливо творити в ім’я кохання. В будь-якому разі приклади з книги — певний слід, який дійшов до нас через роки, а то й століття. Він проявляється у будівлі або кладовищі, у пісні або легенді, у містичній загадці або оптимістичній настанові.
Після прочитання книги можеш подумати і про свій слід: чим ти вже запам’ятаєшся своїй сім’ї, друзям, місту чи країні? Ми переконані: навіть якщо у твоєму житті є прикрі помилки, конфлікти, некомфортні почуття чи роздуми (це нормально) — твій внесок у красу життя на планеті вже вагомий, навіть якщо тобі здається, що він мізерний. Посміхнутися перехожому, допомогти другові, щиро поговорити з батьками, не купити зайвий раз пластикову упаковку чи таки донести її до спеціального сміттєвого баку — це все наші сліди, які разом допомагають нам жити гарніше і щасливіше.
У книзі подано 5 тематичних розділів із кількома історіями, які читаються легко і швидко. Ось поради, як це зробити цікаво:
Книга — ще одна ідея цікаво провести час у місті з дітьми, які вже підросли:
Жителям інших міст і сіл, некиянам, можна використати книгу, щоб почати цікавитися лякачками та легендами свого краю. Всюди можна знайти цікаві місця і навіть придумати до них екскурсію.
Окрім сімейного дозвілля або ідеї туристичного підприємництва, книга пропонує підліткам ще одну важливу думку: кожне місце має свою історію. Якщо ти не знаєш її, це не означає, що її немає. Пізнавати своє місто чи село, як і пізнавати свій рід, — це, по суті, привласнювати свою історію і віднайти свою опору. А отже — підвищувати рівень усвідомлення себе як особистості, частини роду, громадянина/ки свого міста і держави.
У 1603 році до влади в Японії прийшов самурайський уряд на чолі сьогунів з родини Токугава. З цього моменту до 1868 року в країні тривав новий історичний період — Едо (за назвою міста, яке стало резиденцією і адміністративним центром Японії). Період до перейменування Едо у «східну столицю» Токіо характеризувався стабільним розвитком традиційної культури, мирним життям і водночас забороною контактувати з «іншим» — Західним — світом. Серед самураїв найпопулярнішим вченням була течія конфуціанства — чжусіанство. Воно пропагувало покірно й вірно служити владі, а влада мала чесно й віддано служити своїм підданим. Під впливом конфуціанства кристалізувався кодекс честі самураїв — бусідо.
Традиційні сади, в яких японці проводили своє дозвілля, споглядаючи за природою, повністю відповідали їхньому переконанню, що «краса природи — це одна з форм пізнання істини». У цей час в економіці теж відбувалися зрушення, які спричинили появу аналогу так званої «мозаїчної економіки». Її суть полягала в тому, що кожен феодальний маєток був самодостатнім і фактично незалежним від національної торгової мережі.
Незважаючи на закритість від Західного світу, рівень науки Японії зовсім не поступався провідним європейським країнам. А дослідження і винаходи японців періоду Едо мали значний вплив на подальший розвиток усієї країни. У тогочасній Японії майже все виробництво базувалося на ручній праці і стало еталоном найвищої якості продукції. Високий рівень відповідальності, скрупульозності та філософії ремісників щодо виготовлення своєї продукції, формували міцний особистісний контакт між виробником і покупцем. Ці контакти переростали в міцні міжродові відносини, коли родина виробника могла обслуговувати виготовлену річ і в нащадків покупця.
Практика споглядання за природою навчила японців бачити красу у функціональності і кристалізувала естетичні смаки, що відобразились у мінімалізмі, лаконізмі й відкритому просторі. Окрім філософії, на традиційний дизайн мали вплив і доступність сировини, і мінімальні ресурсні затрати на виробництво. Географічні умови Японії не передбачали можливості отримання надлишку сировини та ресурсу. І саме це стало стимулом до повторної переробки й використання матеріалів і лягло в основу сучасних екотрендів (ресайклінг).
Саме в період Едо острівна країна Японія консолідувала населення, сформувала спільне культурне й мовне поле з різноманіттям регіональних культурних осередків. Вже після 1868 року почалася фаза формування японської національної держави, що зумовило, зокрема, й уніфікування культури.
Чудова книжка про Японію розповідає три історії про японських дітей, але їхній зміст буде близьким і для маленьких українських читачів. Книжка допомагає пізнавати інший світогляд і водночас знаходити відповіді на свої важливі питання.
Ми пропонуємо зробити невеличкий екскурс у кожну історію, пошукати, які сенси у них закладено.
Тут буде цікаво подосліджувати з дитиною японський світогляд: як живуть і думають японці? Що вони цінують? Головний герой дізнається від сусіда-дідуся Ісао, як можна з цікавістю проводити час через споглядання природи, спостереження за її чіткими ритмами й законами.
Японський погляд на речі — це:
Спробуйте погратися з дитиною і «пожити» трішки по-японськи:
Ця історія про красу. І знову по-японськи тонко, глибоко й просто історія розповідає про красу зовні і красу зсередини. Діти починають пізнавати красу через споглядання за довколишнім світом і спостереженням за собою, запитуючи «Мамо, я гарна/ий?». Як відповідати на це запитання? Акцентуйте увагу на ваших особистих уподобаннях і почуттях. Звісно, для батьків дитина може бути найгарнішою, найрозумнішою, найчарівнішою. Ваша відверта відповідь вдовольнить потребу у любові та визнанні, але водночас дасть змогу відчути, що краса відносна. «Для мене ти найгарніша/ий! Я люблю тебе. А що краса для тебе?»
Поговоріть про те, що може дитині подобатися, а що — ні. Зверніть її увагу на те, що людям можуть подобатися різні речі, але водночас вони можуть залишатися близькими та дружніми. Хтось може любити полуничне морозиво, а хтось взагалі не отримує задоволення від морозива. Так само й кожна людина — може бути для когось гарною, а для когось — просто звичайною. Але є ще краса і всередині, вона виражена у якостях, вчинках, намірах, а також в унікальності кожної людини.
І це привід поставити дитині ще кілька запитань на самопізнання:
Так само можна намалювати себе у вигляді чашки: «Якою чашкою я був/ла б?». Окрім розповіді, можна про це скласти казку, зліпити чашку з пластиліну, солоного тіста, склеїти з паперу. Головне — візуалізувати унікальний образ дитини, щоб утвердити думку: «Ти — прекрасний/а та унікальний/а!».
І знову невеличка оповідь легко й майстерно порушує серйозні життєві теми: реакція на втрату, надія, прагнення вчитися, відносність часу та цінність зустрічі, дружба…
Читаючи, спостерігайте, які емоції і коли проявляє ваша дитина? Будь-який такий момент — цінний привід поговорити й осмислити певну тему. Сумує? Запитайте, що засмутило і поділіться своїми способами, як ви долаєте сум.
Цікавий момент із паном Окумурою у цій історії: він теж сумує. Чому він відчуває такий стан? Бо втратив дорогих для себе людей. Як поводиться людина, яка втрачає? Перестає посміхатися, не спілкується із людьми, виявляє непривітність до інших тощо. Запитайте у дитини, якщо він/вона не в настрої, як це проявляється? А що може цей настрій поліпшити? Які моменти?
Чійо розповідає головному героєві, що кожна хвилина, кожна зустріч — унікальна, неповторна і саме такої вже більше не буде. Не тому, що люди більше ніколи не зустрінуться, а тому, що наступна зустріч буде зовсім-зовсім новою, несхожою, і цим теж прекрасна. Згадайте разом, які зустрічі у ваших життях запам’яталися найбільше? Що вони принесли? Чи можна їх намалювати? Які моменти життя були найдивовижнішими?
Тут також може бути корисною вправа описувати 5 моментів тижня чи сьогоднішнього дня. Так дитина буде тренуватися виділяти ключові ситуації, а до того ж вчитися рефлексувати — тобто дивитися зі сторони на свої вчинки, почуття, стани. Ділитися цікавими зустрічами й моментами, що були за день — корисна сімейна традиція. Ну і можна просто влаштувати чайну церемонію, під час якої і ділитися цікавинками, відчувати момент, закарбовувати його в пам’яті. Приємного чаювання!
Протягом усієї історії людства нас супроводжують мандри. Люди, маючи доволі скромні матеріально-технічні можливості, розселилися земною кулею, освоїли нові материки й острови.
Перше освоєння нового континенту відбулося приблизно 40–35 тисяч років тому, коли давні люди на легких човнах потрапили в Австралію. А приблизно 14–13 тисяч років тому люди перейшли Берингову протоку (яка на той момент була скута льодом) і опинилися в Америці.
Розселившись по планеті, люди почали «відкривати» інші землі в різні способи: воєнна експансія, купецька експедиція або ж елементарна цікавість. У давнину чоловік міг найнятися на купецький чи військовий корабель, щоб побачити світ. Для жінок такої можливості не було.
Починаючи з епохи Великих географічних відкриттів (XV–XVI століття), людство освоїло майже всю Землю (окрім мерзлот Антарктиди й Антарктики). У Середньовіччі (V–XV століття) одиничні мандри були переважно релігійним паломництвом. В Україні ще з часів Русі відомі паломники, які мандрували на Святу Землю. У маршрутах українських пілігримів були такі місця, як Афон, Єрусалим, Рим тощо. Багато цих мандрівників залишили свої записки, які є унікальним джерелом з історії повсякдення. Нині саме завдяки цьому можна дізнатися, що їли, пили, який одяг носили, а головне — про що думали тодішні мандрівники.
У Новий час (XVII–XIX століття), вже після Середніх віків, формується явище туризму у вигляді, близькому до сучасного. Люди починають їздити на лікування в гори, на море тощо. Із розвитком транспорту й технологій туризм набирає значних обсягів. Визначальними для туризму стали відкриття парового двигуна та зростання популярності пароплавів і потягів. Відтепер люди могли пересуватися швидше та зі значним багажем.
Із появою цивільної авіації туризм став іще більш доступним для широкого загалу. Географія подорожей значно розширилась. Щоб потрапити на інший континент, не треба витрачати тижні, а то й місяці. Тепер у будь-якій точці світу можна опинитись щонайбільше за добу.
«Мандри давні та нещодавні» — це книга-мандрівка. Разом із головним героєм Ярославом, який разом з батьками пливе на сучасному поромі, читачі можуть дослідити зміну маршрутів, транспорту та людей протягом століть. Місто Царгород тепер зветься Стамбул, а дорога до нього триває добу замість тижнів, але досвід мандрівників минулого залишається актуальним і сьогодні.
Цю книгу доречно прочитати перед початком подорожі. Спільна мандрівка чи відпочинок інколи може не виправдати очікувань і додати клопотів. Настрій і почуття одного з членів родини можуть відображатися на інших, тому варто підготуватись і обговорити всі питання напередодні. У книзі на початку кожного маршруту можна прочитати, як подорожні збирались у дорогу. Кожен із них мандрував у різному напрямку на різних видах транспорту.
Як підготуватися до подорожі, щоб вона стала захопливою і цікавою пригодою?
Завчасно обговоріть із дітьми маршрут і складіть план місць, які хочете відвідати. Доручіть сину чи доньці створити список цікавих музеїв, атракціонів, історичних пам’яток і визначних місць. Це допоможе зрозуміти бажання дитини, дасть змогу проявити відповідальність і навчить планувати дозвілля. Запропонуйте зробити для родини коротку презентацію і спільно вирішіть, що і коли відвідаєте.
По-перше, познайомте дитину з правилами роботи аеропорту, вокзалу, порту чи автомобільної станції: як зрозуміти, де потрібний літак? Чому на вході багаж потрібно класти на спеціальну рухому стрічку? Як знайти номер вагона? Подивіться відео чи документальний фільм, розгляньте схеми й карти — це зменшить хвилювання і напругу.
По-друге, обов’язково домовтеся про алгоритм дій у разі, якщо дитина загубилась. Навіть якщо не виходить зателефонувати і повідомити батькам своє розташування, дитина може звернутися по допомогу до працівників аеропорту чи вокзалу або чекати, поки її знайдуть батьки на тому місці, де вона загубилась. Домовляйтеся про місце або час зустрічі, якщо розходитесь. Це може бути стійка з інформацією, магазин із яскравою вивіскою тощо. Інструкції мають бути зрозумілими для дитини, щоб вона могла самостійно відтворити їх.
Далека дорога може бути складною: діти часто втомлюються, нудьгують або вередують. Щоб мандрівка пройшла максимально комфортно, запропонуйте дітям придумати заняття у дорогу. Відповідно до тривалості маршруту та виду транспорту вони можуть спланувати розваги: книги, дорожні ігри, головоломки, мультики чи кіно, малювання у блокноті — нехай виберуть і підготують усе необхідне. Також можна доручити дітям допомогти приготувати перекуси й купити смаколики в дорогу.
Під час мандрівок ми вивчаємо світ інтенсивніше, ніж зазвичай. Інші краєвиди, культура, мова, звичаї — усе це привід для рефлексії і збагачення чуттєвого досвіду. Для дітей подорожі — це не лише емоційно насичені переживання, а й нові знання. Запропонуйте вести щоденник вражень чи мандрівний журнал. Це може бути записник, блокнот чи зошит, куди занотовують цікавинки й історичні факти, вклеюють фото, квитки, картинки, обгортки. Можна зробити такі щоденники доброю традицією, фіксуючи враження і яскраві моменти з подорожей.
Як і кілька століть тому, подорожі — це справжні пригоди, які розширюють кругозір, вчать новому та допомагають відчути себе частинкою великого світу. Зверніть увагу на висновки Василя Григоровича-Барського, який самотужки обійшов багато країн. Обговоріть з дитиною, що вони можуть означати і спробуйте сформулювати власні висновки чи настанови, які стануть корисним орієнтиром у мандрівках.
Бажаємо вам приємного читання і приємних подорожей!
Україна розташована на кордоні християнського та ісламського світів. Цей межовий стан був особливо відчутний у ХV–XVIII століттях, в часи існування Кримського ханства. Саме тоді на кордоні смуги осілості та кочового Дикого поля, за дніпровими порогами, почали засновувати січі.
Січ — козацьке укріплення, військовий та адміністративний центр низового козацтва. Протягом історії Запорозькі (бо «за порогами Дніпра») Січі змінювали не лише своє положення, а й назви загалом. Нам відомі такі: Хортицька, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам’янська, Олешківська, Нова, Задунайська та інші.
Першу Запорозьку Січ побудували у 1566 році на острові Мала Хортиця за наказом Дмитра (Байди) Вишневецького. Січ виконувала роль козацької фортеці: її зводили на острові й обгороджували високими валами з частоколом і зрубами. Козаки жили в хатах-куренях, а в центрі Січі будували церкву. На Січі жили виключно чоловіки.
Козаки боролися з татарами та турками-османами. Але чи не основним їхнім опонентом на політичній арені були поляки. З часом козацтво стає двигуном формування своєрідного державного утворення — Гетьманщини, яка відігравала значну роль на геополітичній карті Євразії.
Козацька еліта займалася благодійністю, внаслідок чого спорудила безліч храмів і освітніх закладів. Перлиною козацької архітектури є церкви, побудовані без жодного цвяха (єдина така збереглась у м. Новомосковську Дніпропетровської області). Козаки є неодмінними персонажами українського фольклору. В добу романтизму темою козацтва надихалися і європейські митці (Дж. Байрон, А. Міцкевич та інші).
Однією з найлегендарніших постатей української історії є Іван Сірко. Це кошовий отаман Війська Запорозького, кальницький полковник, шляхтич. Він жив у ХVII столітті, коли явище козацтва перебувало у стані своєї кульмінації. Мав надзвичайно високий авторитет серед запорозького козацтва (чи не найбільше разів обирався кошовим). Очолював морські походи, у яких звільняли православних бранців. Був одним із найближчих соратників Богдана Хмельницького.
Окрім цікавого і вдалого опису Запорозької Січі, побуту козаків і їхньої культури, «Викрадений перстень» може стати гарною засадою для навчання і розвитку вашої дитини. У чому цінність книги?
У тексті згадуються різні тварини, страви і назви людей. По-перше, вік 3+ — сензитивний (тобто сприятливий) період для засвоєння нових категорій знань: тварин, рослин, професій тощо. По-друге, вправи на категоризацію розвивають низку інших функцій мислення: узагальнювальну, аналітичну і порівняльну. Крім того, покращують уяву, пам’ять, наочно-образне мислення — все те, що потрібне людині для успішного навчання.
Можна придумати кілька ігор на основі книги:
ви називаєте певне поняття, а дитина відповідає, до якої категорії воно відноситься. Запропонуйте варіанти з тексту: тварини — крук, кінь, коза, тетерук, тарпан, заєць, ховрах, бджола, вовк; рід занять — козак, джура, чернець, женці, вартовий, курінний отаман, кошовий отаман, бандурист; їжа — полуниця, мед, вареники, щерба, соломаха, тетеря; зброя — шабля, пістоль, гармата.
називайте предмети однієї категорії, поки вони не вичерпаються за взаємною згодою. Наприклад, посуд: тарілка, ложка, чашка, ополоник, каструля, овочечистка та інші. Можна так само вибрати категорії із книги і пригадати їхні додаткові види. Чим далі грати — там цікавіші і незвичніші предмети можна згадати.
можна знову обирати категорію (наприклад, тварини) і кидати м’ячика дитині, називаючи різні слова. Якщо називаєте тваринку — гравці ловлять і тримають м’яч, а якщо щось з іншої категорії, то відбивають його.
це буде розвивати уяву і наочно-образне мислення. Нехай дитина пофантазує і зобразить на малюнку, який вигляд може мати щерба, пістоль чи тетерук. Потім можна проглянути ілюстрації до цих слів в інтернеті і порівняти з малюнком. Нічого, якщо картинки не збігатимуться! Головне — політ фантазії і азарт вгадування!
У тексті описано шлях, який веде до зрілості — ви можете поговорити про це з дитиною. Чи подорослішав Микола за час оповіді? Як ми старшаємо? За якими ознаками?
А ще дорослі відповідають не лише за себе, але і піклуються про інших: батько разом із побратимами захищає свою державу від нападників, мама турбується про дітей, а вчитель-чернець стежить, щоб усі уважно вчилися.
Розкажіть своїй дитині, у чому вона/він вже ведуть себе як дорослі (важливо назвати хоч один прояв, щоб у дітей з’явилося уявлення про цю якість і збільшилася мотивація). Якщо хочете, щоб у певних ситуаціях ваша дитина вела себе більш зріло, підкажіть, як це можна зробити. Акцент не на тому, що неправильно, а не тому, як буде правильно!
Браві козаки із книги — наші історичні предки. Саме у часи козаччини зародилася наша національна українська самобутність і цінність волі. І якийсь прапрапрапрадідусь вашої дитини міг бути козацьким джурою, курінним або навіть кошовим отаманом! В будь-якому разі в тексті про викрадений перстень чітко звучить лейтмотив «свій-чужий». Як розпізнати «свого»? Миколі на допомогу приходить пісня, почута рідною мовою. А завдяки батьковій оповіді про тарпанів він впізнає у них своїх, а не чужинських, коней. Подорожній козак гукає вартових кодовою примовкою-знаком «Я свій». Навіть зображений козацький одяг — ознака, за якою можна розрізнити братчиків. А як можна розпізнати, хто свій, а хто чужий у сучасному житті? Кого можна пускати додому, а кого ні? Хто несе нам добро, а хто може заподіяти шкоду? Це привід поговорити з дитиною на важливу тему власної безпеки й особистісних кордонів, про які йтиметься далі.
Проведіть паралель: Запорозька Січ була оточена частоколом, щоб абихто не проник всередину — так само не варто будь-кого впускати до своєї оселі або в серце. Варто бути добрими, відкритими і щедрими, але у кожного/ої є свої особисті межі і своя «потаємна кімнатка», в яку не повинні заходити інші. Допоможіть своїй дитині визначити особисті кордони:
ніхто не може нас торкатися, якщо ми не згодні з цим; а доступ до ділянок тіла під нашим одягом, особливо до «зони трусиків» можуть мати лише дитина, батьки і лікар за згодою дитини і батьків. Не соромтеся розповісти про це — ваша настанова може стати профілактикою сексуального насильства і допоможе краще відчувати мотиви людей. Зробіть з дитиною вправу: станьте на відстані і повільно наближайтеся до сина чи доньки; коли він чи вона відчує, що зближення стає некомфортним, нехай виставить руку вперед і скаже: «Стоп!». Це дасть змогу фізично відчути свої кордони, а також потренує казати «Ні» і «Стоп», якщо щось не подобається. Потім можна помінятися — і ви продемонструєте у цій же вправі свої особисті кордони. Наголосіть на тому, що ви завжди відкриті і раді своїй дитині, але іноді тіло втомлюється і хоче відпочинку. Тут можна домовитися, як краще просити вас про увагу, якщо ви не в ресурсі. Наприклад, тримати за руку замість залазити на коліна (тобто тіло окріпне), тоді тато подарує справжнього коня;
все, що належить нам (речі, житло тощо) — потрібне для певної користі. Тому ніхто не має право псувати те, що дійсно наше. Так само і нам важливо з повагою ставитися до чужих речей. Вправа: нехай дитина тримає іграшку, а ви спробуйте її забрати. Власникові/ці іграшки потрібно чинити спротив, захищати іграшку і кричати: «Це моє! Не віддам!» Гра так само вчить відстоювати себе і свої речі. Але поясність дитині, що варто це робити тоді, коли речі беруть без дозволу. Адже іноді ділитися іграшками або частунками з друзями буває навіть приємно, якщо і ми не обділені.
ми також маємо те, чого не можна відчути руками — наше ім’я, мрії, потреби, гідність, волю, права. Важливо знати про свої права, вільно ділитися мріями і почуттями. Образливі слова або несправедливі докори за наші дії пригнічують гідність, тому не варто терпіти їх. Якщо ж є можливість — краще обмежити контакт із кривдниками, не звертаючи увагу на їхні викрики. Можлива вправа: побудьте у ролі кривдника, так і сказавши дитині: «Я зараз не мама, а хуліган». Скажіть дитині декілька образливих слів щодо її зовнішності або якостей. Завдання дитини — спокійно відповідати: «Це не я. Це не про мене. Я не звертаю жодної уваги на твої слова!» Щоб тренування проходило ефективно, ви теж старайтеся вправно відігравати роль, наскільки дозволяє дитина. Ця вправа — профілактика високої чутливості до «задирання» з боку інших дітей (а через нього проходять усі діти, можливо, саме для того, щоб і викарбувати свою гідність). Можна також розповісти, що права кожного громадянина/ки України записані у Конституції, а права дитини — ще й у Конвенції ООН. Якщо вони були суворо порушені, у справу може втрутитися навіть суд.
Звичайно, навіть після цієї бесіди у різних ситуаціях дитина може по-різному діяти: коли треба себе відстоювати — пасуватиме, а коли потрібно піти на компроміс — опиратиметься. Підтримуйте її і допомагайте у кожній ситуації зробити правильні висновки та напрацювати конструктивні моделі поведінки.
Микола був на Січі тиждень, і у вас, напевне, промайнула думка про те, як у цей час почувалася мама без жодної звістки про сина! Нехай тут події подано у форматі казки, але є і метафоричний посил для матерів: на шляху дорослішання дитина «піде у світ», тому варто налаштувати себе на відпускання. У книзі пройшло лише 7 днів, але Микола повернувся додому зрілим, тому ці 7 днів можна розглядати такими ж за масштабом, як 7 днів творіння. Діти ростуть, і рано чи пізно підуть у своє життя. Якщо ваше співчуття до матері героя було дуже тривожним, почніть проговорювати про себе: «Я дозволяю своїй доньці чи синові дорослішати. Коли моя дитина виросте — я зі спокійною душею відпущу її і завжди буду радо чекати в гості». Ця афірмація у разі систематичного повторення допоможе згодом згладити надмірні емоції в цій темі і приймати поступове дорослішання сина чи доньки (а це дуже знадобиться, коли дитина ввійде у підлітковий вік). Ще один інструмент тут — гелева кулька. Якщо внутрішньо готові до вправи — візьміть гелеву кульку і вийдіть на відкритий простір. Уявіть, що кулька — ваша дитина, в ній зібране все найкраще, що ви закладали, ваш дар світові. Коли будете готові — розкрийте руку і відпустіть кульку. Можете також проговорити благословення або навіть прикріпити записку до ниточки. Але майте на увазі, що «важке» благословення тягнутиме кульку до землі, тож важливо, щоб ваше послання не було тягарем. У цей момент нормально плакати, відчувати сум і тугу. Але найприємніше те, що ваша дитина, на відміну від кульки, зможе до вас повертатися! Ваша готовність відпустити допоможе їй легко стартувати у доросле життя.
Русь була потужною середньовічною державою Східної Європи, що охоплювала сучасні терени України, Білорусі, Росії та країн Балтії — від сучасних Черкас на півдні до Ладозького озера на півночі. Вона була залучена в економічні торговельні відносини з Візантією і східними державами через Волзьку Булгарію. Річки становили основу економічного процвітання Русі, адже саме через них відбувалася торгівля. Основні руські міста стояли на Дніпрі, його притоках та рукавах: Київ — на Дніпрі, Чернігів — на Десні, Полоцьк — на Західній Двіні тощо.
На Русі карбували свої гроші (гривні, срібники та златники) і користувалися власним збірником законів «Руська правда». Його положення багато в чому були схожими з тодішніми європейськими правовими документами, зокрема «Салічною правдою» франків.
Русь залишила значну культурну й історичну спадщину, якою ми досі користуємося навіть у повсякденному житті (наприклад, гривні, які ми носимо у своїх гаманцях). До нас дійшла низка будівель домонгольського часу в різних містах: Києві, Чернігові, Переяславі, Путивлі та інших. Доторкнутися до києворуської спадщини можна також через безліч археологічних відкриттів. Чого варті тільки берестяні грамоти, новгородський водопровід чи давня пристань на Поштовій площі в Києві!
«Обиральний день» — чудовий вибір книги для осмислення з дітьми багатьох понять: риси характеру, робота або ремесло, дружба і дорослішання.
Дитина може одразу зацікавитись іменами кошенят. Їхні клички обрано невипадково. В кожному імені кошеняти проявляється якась його характерна риса (Поспішуня поспішає, Зникайло зникає, Краплинка має руду цяточку на лобі).
Схожим способом називали і людей — наприклад, за сферою їхньої діяльності: коваль, ткаля, кожум’яка, гончар. Пізніше, до речі, козаки також називали один одного за різними ознаками, зокрема і за яскравими рисами характеру: Скачистрибайло, Вернигора, Вовк тощо. І в наші часи люди нерідко дають одне одному прізвиська. Але не всі з них приємні. Розкажіть своїй дитині, що на неприємні прізвиська не потрібно озиватися, тому що люди не мають права ображати одне одного. Якщо хтось називає тебе іменем, яке тобі не подобається, ти можеш висловити незгоду і невдоволення.
Потренуйтеся відстоювати своє ім’я у грі: називайте свою дитину різними прізвиськами, серед них і не дуже приємними. Це допоможе зрозуміти, за що вашу доньку чи сина можуть дражнити у дитячому колективі. Дитина може надати два варіанти відповідей:
Можна тренуватися і в першому, і в другому форматах. Це проста, але важлива гра. По-перше, вона дає змогу сформулювати навичку відстоювати себе (відчуття свого права на незгоду і протидію). А по-друге — м’яко, в ігровій формі готує дитину до можливих неприємних комунікацій у дитячому соціуму. Почувши від ровесників «кирпатий», натренована у грі дитина вже буде мати імунітет від образ, а тому не сприйме ці слова так травматично, як могла б. До того ж, зможе дати відповідь.
Ще один момент, поданий у книжці м’яко і з турботою — це перехід кошенят від матері до людини, по суті — вихід у великий світ, відлучення від матері. Ця метафора передає тему дорослішання — момент, коли дитина відходить від мами, знаходить собі друзів, цікаві заняття, інші місця для забавок. Можна використовувати текст книги, щоб обговорити з дітьми їхній похід у дитячий садочок. Перший день у садочку — це так званий Обиральний день, коли перед дітьми розкривається новий світ, нові дозвілля і нові люди. Іноді дітям не хочеться покидати батьків і йти від них, як Краплинці. Але, як бачимо, коли вона знаходить людину, якій виявляється потрібна і цікава, то навіть вона готова спробувати залишити матір. Але обов’язково зауважте: мама-кішка обіцяє навідувати кожного зі своїх кошенят. Отже, це не розлука назавжди, а момент дорослішання, в якому, крім батьків, з’являються ще й інші інтереси, люди і заняття, які ми можемо вибирати. Єдине, що ми не можемо собі обрати — наших батьків. А тому вони завжди будуть у нашому серці, навіть якщо їх немає поруч. Символом контакту з батьками під час розлуки можуть бути певні обереги, бреслети, амулети чи іграшки. Вони будуть нагадувати про маму з татом і рідний дім — і таким способом допомагати легше пережити тимчасове розставання.
Наші менеджери обов’язково повідомлять Вам, коли дана книга знову надійде в продаж.
Продовжити покупки