Ймовірно, брехня народилася водночас із людиною. Але тривала частина історії людства — неписемна і відома лише за матеріальними залишками життєдіяльності людей та аналізами, зробленими методами природничих наук. Зафіксувати брехню вперше вдається завдяки поширенню писемності. Найвідоміший давній фейк — це відомості про битву при Кадеші. Битва відбулась у 1274 році до Різдва Христового між давніми хетами та єгиптянами. Після битви було підписано мирний договір. Обидві сторони приписали перемогу собі, залишивши відповідні «документи» — вибиті написи на камені.
Найраніша відома нам праця, що обґрунтовано розвінчувала фальсифікацію, — це твір ХV століття «Про фальшивість Костянтинового дару». Його автор — італійський критик і філософ Лоренцо Валла. Він поставив під сумнів вік документа, який нібито був написаний римським імператором Костянтином Великим і надавав Папам Римським земельні володіння у Західній Європі. Спростування автентичності документа відбувалося способом текстологічного аналізу (особливостей мови, стилістики, графіки). Після написання трактату церква організувала гоніння на автора, тому праця побачила світ лише за сотню років (у 1517 році).
У ті ж часи (XV століття) Йоганн Ґутенберґ винайшов набірний шрифт, що значно здешевив і спростив публікацію книг. Відпала потреба переписувати стоси паперів від руки. У ХVII столітті стали виходити щоденні газети. А вже в ХVIII столітті щоденні газетні видання зайняли політичну нішу. Газета «Друг народу», яку видавав французький політик та філософ Жан Поль Марат, відіграла значну роль у Французькій революції кінця ХVIII століття.
У ХІХ столітті інформація почала набагато швидше передаватися на відстані. Був розроблений паровий верстат і роторна машина, яка значно полегшила працю видавців газет, зуміла збільшити наклад та здешевити саму друковану продукцію. Тоді ж виникли телеграф і телефон. Пошта стала швидше прибувати до адресата завдяки поширенню залізниці і пароплавного сполучення.
На початку ХХ століття в США зародилась концепція PR (англ. public relations — зв’язки з громадськістю). Її запровадив Едвард Бернейс — небіж Зигмунда Фройда. Він використав ідеї свого дядька щодо підсвідомих бажань для створення науки масового переконання, яке ґрунтується не на раціональних доказах, а на підсвідомих бажаннях та імпульсах. Його ідеї (одяг — це засіб самовираження, а не лише захист від холоду; автівка робить чоловіка сексуальнішим; сигарета у жінки — це «факел свободи» тощо), докорінно змінили сприйняття ринку, запровадивши культуру споживацтва.
Згодом саме за книгою Е. Бернейса «Пропаганда» (1925 року) нацисти в Німеччині вибудували свою стратегію керування масами. ХХ століття принесло нам появу телебачення й інтернету, які поширюють не лише правдиву, а й фейкову інформацію. Світ став глобалізованим. А інформаційний вплив — дуже потужним.
У ХХІ столітті швидкість поширення інформації стала миттєвою. В сучасних умовах важливими є інструменти розпізнавання та протидії брехливій інформації. Ця книжка містить набір дієвих порад, як краще убезпечити себе від фейків.
Комунікація в сучасному світі швидка та потужна. До XV століття новини, як і будь-яка інформація, поширювалися дуже повільно та могли охопити лише невелике коло людей, бо передавались з уст в уста. З появою друкарських верстатів, а згодом і машин, радіо, телебачення, комп’ютерів та інтернету будь-яке повідомлення з будь-якої точки світу може поширитися всього за кілька секунд. Швидкість та всеосяжність можуть бути використані як на благо (наприклад, для попередження природних катаклізмів), так і на шкоду (бо іноді не знаєш, що правда, а що ні, і як краще вчиняти).
Фейки — це інформаційна зброя, яка може мати неприємні наслідки: ми переплачуємо за неякісний товар, не отримуємо ефективного лікування, формуємо ставлення до людей чи подій під впливом однобоких новинних сюжетів тощо. Прочитавши книгу, ти дізнаєшся, що фейки та підробки — це проблема зовсім не нова, адже вона існувала навіть у часи давніх цивілізацій. Пропонуємо тобі прочитати цю книгу, щоб «прокачати» уважність та критичне мислення.
Книга дуже легко читається, бо ряснить цікавими та дивовижними історіями, фотодоказами, картами та інфографікою. Проте радимо опановувати її за розділами — так ти зможеш засвоїти більше:
Ця книга порушує важливу тему — чому люди брешуть? Спробуймо розібратись.
Інколи люди вибирають нечесний спосіб досягнення бажаної мети — вважають прийнятним говорити неправду чи поширювати фейки задля власного збагачення чи популярності. Наприклад, під час пандемії коронавірусу шахраї почали продавати чудодійні пластикові бейджі, які нібито знезаражують повітря навколо людини. Звичайно ж, протистояти вірусу у такий спосіб — марна справа. Тим паче, що покупці нехтують доказовими способами захисту (носіння медичних масок і рукавичок та дезінфекція антисептичними препаратами), наражаючись так на небезпеку. У книзі ти знайдеш кілька прикладів, коли фейки використовували навмисно. Що з цього вийшло? Втрата репутації, тобто довіри з боку інших людей, матеріальна шкода та сором. Коли умисна брехня викривається — це руйнує взаємини, бо тепер люди не довіряють одне одному. Згадай, чи коли-небудь ти обманював/ла когось? Чому? Які були відчуття?
Досить часто в рекламних кампаніях надають неповну чи недостовірну інформацію. Коли спокусившись на «вигідну» пропозицію, ми не отримуємо очікуваної якості / результату — відчуваємо розчарування та злість і вже навряд колись купимо цей товар. У книзі ти знайдеш десять способів, які часто використовують у рекламі для привернення уваги покупців. Інколи вони не дуже чесні.
Люди говорять неправду, бо бояться осуду оточення. Їм може здаватися, що правда неприваблива, і дізнавшись її, друзі, родичі чи знайомі відвернуться від них. Таким людям хочеться, щоб їх любили, цінували та захоплювалися ними. Ти познайомишся з принцом із острова Формоза, який настільки майстерно обдурював, що зумів обвести навколо пальця навіть самого єпископа Лондона. Бажання здаватися кращими, розумнішими, спритнішими, ніж ми є насправді, може нашкодити. Згадай відомого барона Мюнхгаузена, який вигадував небилиці, щоб здобути прихильність та зацікавити оточення. До речі, на його честь назвали один із видів психічного розладу, під час якого людина вигадує, свідомо викликає чи значно перебільшує симптоми хвороби, щоб отримати увагу, медичне втручання та госпіталізацію.
Брехня часто перетворюється у велику снігову кулю: складно зупинитись і вигадки починають чіплятись одна за одну. Навіть коли неправда викривається — людині складно відмовитися від своїх слів. Ти знайдеш кілька таких прикладів у книзі.
У світі тварин теж існують фейки. Деякі види тварин прикидаються мертвими, коли відчувають загрозу. Наприклад, під час нападу хижаків опосум може раптово впасти на бік, розслабити м’язи та висолопити язик. До того ж із залоз він виділяє специфічну рідину, запах якої сигналізує нападнику про загибель тварини і віднаджує його. Це явище має назву танатоз (від імені давньогрецького бога смерті Танатоса), або несправжня смерть. Такий обман інстинктивно захищає тварину і може зберегти життя.
Є випадки, коли фейки як стратегію порятунку застосовували під час воєн. У книзі ти знайдеш реальну історію про наймасштабнішу висадку військ на суходіл в історії нашої цивілізації. Щоб перемогти Німеччину та її союзників у Другій світовій війні, спільні війська США, Канади й Великої Британії протягом року поширювали неправдиву інформацію про розташування їхніх військ.
Трапляються екстрені випадки, коли неправда — прийнятна стратегія. Ти можеш не повідомляти свої особисті дані підозрілим людям. Якщо за тобою женуться — ти можеш кричати про пожежу (зазвичай вигуки «Пожежа!» привертають більше уваги, ніж «Рятуйте!»).
Психологія брехні — це ціла наука, яка вивчає не тільки причини поширення неправди, а й досліджує особливості міміки та жестів людей, що брешуть. Радимо погуглити про невербальну комунікацію або подивитися серіал «Теорія брехні», головний герой якого — фізіогноміст, тобто людина, що знається на особливостях міміки та жестів. Це захопливо та корисно!
«Історія брехні» — книга, що виконує одразу кілька важливих функцій:
Тема створення та поширення фейків може стати приводом до розмови про чесність, неправду й обман. Що робити, якщо дитина бреше?
Провідна діяльність у підлітковому віці — спілкування з однолітками. У цей період відбувається багато змін: тіло розвивається та росте, настрій коливається щогодинно, змінюються інтереси та смаки, батьки перестають бути авторитетом. Думка друзів тепер сприймається як експертна, а тому стосунки з батьками можуть ускладнюватись. Підлітки часто брешуть з двох причин: щоб здаватися кращим/ою або для самозахисту.
По-перше, бажання подобатись загострюється з настанням підлітковості. Невпевненість зазвичай компенсується зухвалістю, яка може спонукати до обману. Підлітки можуть вигадувати історії про досягнення, подорожі, стосунки, щоб здаватися крутими перед однолітками. Статус у компанії чи класі набуває великого значення. Таке бажання — нормальне, проте варто навчити дитину розуміти та поважати свої особливості та сильні сторони. Справжні друзі — ті, яким ти подобаєшся собою і для яких не треба вигадувати чергову байку про відпочинок за кордоном.
По-друге, втрата батьківського авторитету — це природний крок на шляху до самостійного життя. Саме так підлітки здобувають свою впевненість та самобутність, право на дорослість — «скидаючи» батьків з «п’єдесталу». Якщо раніше слова мами або тата сприймались як істина, то зараз дитина ставиться до них скептично, а тому не відчуває себе в повній безпеці. Підліткам здається, що їх не розуміють, тому щоб захиститися від батьківського осуду чи критики, вони можуть брехати. Важливо дати дитині зрозуміти, що незалежно від ситуації ви все одно будете на її стороні. Довіра у стосунках дає підліткам відчуття спокою та прийняття.
Ось кілька лайфхаків, які допоможуть побудувати довірчі стосунки з підлітками:
Бажаємо вам щирості та довіри у стосунках! Приємного читання!
Наші менеджери обов’язково повідомлять Вам, коли дана книга знову надійде в продаж.
Продовжити покупкиУвійти до особистого кабінету
