Психологічний супровід
Чудова книжка про Японію розповідає три історії про японських дітей, але їхній зміст буде близьким і для маленьких українських читачів. Книжка допомагає пізнавати інший світогляд і водночас знаходити відповіді на свої важливі питання.
Ми пропонуємо зробити невеличкий екскурс у кожну історію, пошукати, які сенси у них закладено.
- Зв’язок з родом (тривожні теми роду, страждання або гибель прапоколінь).
- Тема тварин (процес залишання і прощання; страждання тварин від радіації).
- Покидання дому.
Розгляньмо кожну з тем докладно.
Зв’язок з родом
Ми живемо в країні, у якій майже кожний/а в історії свого роду має нерадісні періоди життя. Війни, голодомори, репресії, екологічні катастрофи. Є біологічні та психологічні теорії, які стверджують, що пережиті травми можуть залишатися у нових поколіннях (психологічними особливостями, страхами, схильністю до хвороб).
Зв’язок прабабусі з онукою дуже цінний, бо дає дитині відчуття опори на свій рід — який вижив навіть у скрутні часи і накопичив силу та дух, щоб народити наступні покоління. Але найціннішим є фінальний епізод, в якому прабабуся, колисаючи онуку, заспокоює її, знімає з неї тягар важкої розповіді і робить акцент на іншому: в пам’яті будуть залишатися таланти та шедеври, а не страхіття.
Цей епізод — певне «розкодування» від важкої історії роду. Ми вдячні нашим предкам за те, що вони вижили і народили нас. Але ми не повинні «відкуповувати» своїм життям страждання наших рідних і з вдячністю маємо будувати власний шлях. Цю думку важливо донести і дитині: усе, що було пережито бабусями і прабабусями, важливо пам’ятати. Але їхня історія виборола нам право жити зараз власним щасливим життям, не несучи на собі їхній тягар.
В кінці розмови про це можна намалювати з дитиною генеалогічне дерево або створити колаж з фотографій рідних. А біля кожного фото — написати, за що дитина вдячна родичеві, чого може навчитися, яку «суперсилу» взяти. Тоді рід стає не чашею страждань, а джерелом сили.
Тема тварин
Тема тварин у творі може бути найболіснішою для дітей: до них може проявитися багато співчуття і жалю. Тому для деяких дітей епізоди з буслом, коровою, собаками та кішками можуть бути дуже складними емоційно. Але краще про це говорити, ніж мовчати. Якщо ви помітили, що під час читання епізодів про тварин у дитини проявляються тривога, жаль, сум, розпач чи інші сильні емоції, важливо зробити таке:
- Допоможіть дитині зрозуміти свої почуття, підтримайте і поясніть, що і вам стало сумно у цей момент — це нормально. Якщо дитині захочеться поплакати — не бійтеся цього, адже в обіймах батьків плачеться безпечно і легко.
- Придумайте з дитиною історію врятування тварин! Наприклад, Марія Примаченко, що залишилася у Болотні, окрім малювання, приходила годувати і доглядати худобу, а бусол знайшов джерельце чистої води за тридцятикілометровою зоною і вилікувався. Можна придумувати найфантастичніші історії, аж до прильоту супермена. Якщо дитина любить малювати — можна намалювати картину порятунку.
Покидання дому
Навіть якщо дитина сама не переживала покидання дому, вона може емоційно приєднуватися до цього переживання, коли чує розповідь (особливо, якщо комусь із рідних довелося покидати домівку). Якщо ця тема стривожить дитину (та й для профілактики) — можна зробити декілька вправ на відновлення опори і безпеки:
- створювати амулети чи талісмани, які будуть тримати поруч з нами домівку, навіть якщо ми не вдома (як у творі хустинка з травами у прабабусі);
- походити по дому і придумати назви різним куточкам: місце радості, роздумів, ігор, любові, навчання, обіймів, суму або злості (якщо хочеться посумувати чи позлитися — можна прийти в це місце і безпечно вилити свої емоції, це засада емоційного контролю та здоров’я дитини);
- намалювати чи зліпити з пластиліну свій дім, написати вірша або пісню про нього (чи до нього), прикрасити домівку гірляндами, малюнками, гарним декором — подарувати щось своєму домові за те, що в ньому затишно та безпечно;
- а ще це привід прибрати у домі — віддячити йому за прихисток і затишок
