Психологічний супровід
У книзі висвітлено одні з найскладніших тем:
- Смертельний страх, загроза, небезпека для життя
- Втрата рідних
- Право БУТИ і символи свого «Я»
- Людяність та цінності
Небезпека для життя
Чим вищу небезпеку ми відчуваємо, тим активніше вмикаються наші інстинктивні програми: бігти, нападати, завмирати. А діти у своїх реакціях проявляють страх і тривогу дорослих, навіть якщо ті намагаються їх приховати. Прихована тривога для дітей ще травматичніша, ніж явна: вони можуть її перебільшувати або звинувачувати в небезпеці себе («Я — причина всього жахливого, про що мені не розповідають»).
Тому так важливо доступно донести дитині, що відбувається:
- озвучити факти, які відомі (проговорювати навіть, якщо їх небагато: «До нас наближаються німці, і поки що невідомо, чого від них чекати»);
- описати свої відчуття з наголошенням, що вони природні для ситуації: «Ми тривожимося, бо невідомість бентежить»;
- дати підтримку та надію на захист: «Але що б не було — ми впораємося і завжди тебе захистимо, я нікому не дам тебе образити, а якщо буде потрібно — битимуся за тебе, але ти будеш захищена/ий».
Незважаючи на жахливість подій, які відбувалися з героями книги, батьки, брат і польські добровольці, що переховували Естер, переконували її: ми не дамо тебе образити, ми тебе захистимо. Найсильніше це транслював брат, який підтримував дівчинку у найскрутніші моменти. Після прочитання книжки обов’язково скажіть своїй дитині, що вона в безпеці, ви нікому не дасте її образити і будете захищати. Це важливо почути, бо відчуття небезпеки супроводжує людей усе життя з різною інтенсивністю, а особливо в дитинстві. Тому підтримка батьків, контакт з ними і їхня опора — найкращий засіб проти тривоги. Також важливо буде сказати, що ці сумні події книги були давно в історії нашого народу, під час світової війни, і що тепер ця війна скінчилася, і людство наразі робить усе можливе, створює багато міжнародних організацій, щоб такі жахливі злочини більше ніколи не повторилися.
Втрата рідних
За статистикою це найбільший страх дітей, який сильніший навіть за смерть. Проте за таких трагічних обставин, окрім інстинкту виживання, саме опора від батьків допомагає дитині встояти перед життєвими негараздами.
Після прочитання книжки запевніть дитину, яка може збентежитися (навіть якщо не продемонструє цього), що ви поруч. Наголосіть, що хоча всі люди рано чи пізно помирають, зараз немає тієї загрози, що описана у книжці.
Корисно буде намалювати рідних на аркуші паперу — згадати якомога більше усіх. Це дасть змогу відчути силу рідні і міць захисту за своїми плечима. Малюнок може висіти в дитини в кімнаті як захисний талісман і нагадувати, що є багато людей, які можуть допомогти у разі потреби. На звороті можна навіть написати телефони рідних.
Право бути і символи свого “Я”
Трагічна фашистська політика геноциду проти тих, хто «не має права на існування», породила цілі покоління, що бояться про себе заявити. А заявляти про себе можна не лише голосно і на весь світ. Говорити «ні», відповідати на образи, не жертвувати собою заради інших, не піддаватися на маніпуляції, казати, що не подобається — це те, що утверджує нас як самодостатніх особистостей.
У творі вороги поступово знищують усі атрибути самодостатності, щоб зробити людей вразливими і безголосими — забирають дім, обмежують свободу пересування, налаштовують людей проти героїв, відіймають одяг, меблі та усі потрібні для життя речі. Поясніть дитині, що це неправильно, кожна людина має право БУТИ і заявляти про своє «Я».
Для тренування можна скористатися такими вправами:
- Проговорювати своє ім’я: спочатку тихенько, а з кожним сигналом дорослого все голосніше і голосніше, аж до крику. Це вправа на дозвіл заявляти про себе на весь голос. Можна також малювати своє ім’я пальцями на тілі, стіні, ліжку, писати його на листочках чи дошці, частіше позначати (на основі вправ психологині Світлани Ройз).
- Малювати свій автопортрет із тими речами, які нас характеризують: улюбленими іграшками, книгами, стравами, предметами хобі тощо. Портрет може висіти у дитячій кімнаті як символ власного існування і ознака самовираження.
- Пропонувати дитині різні речі, страви, заняття, більшість із яких їй не подобаються. Дитина говорить «ні» кожного разу, коли пропозиція їй не подобається, коротко супроводжуючи її поясненням: «Мені це не подобається», «Я це не люблю», «Я це не буду», «Я це не хочу». Водночас можна говорити і «так», якщо це подобається або хочеться. Це вправа на дозвіл говорити «ні» (для тих дітей, кому це складно дається).
- Тупати ногами у приміщенні, а ще краще там, де залишається слід: на снігу, в багнюці, по траві. Завдяки цьому в дитини з’являється відчуття: я є, мої сліди є на цій землі. Це вправа на опору та відчуття права бути.
Людяність та цінності
У книзі порушується питання про те, як залишатися людиною навіть у найскрутніші часи. І це привід поспілкуватися з дитиною про цінності: що робить людину людиною? Що цінує дитина? Які цінності у родини? Опишіть дитині своє бачення, назвіть риси людяності, які вам подобаються у ній (це знову буде про опору, а також про самодослідження).
Корисною буде вправа, яку можна робити разом із дитиною: намалювати 4 квадрати і записувати у них відповіді на 4 запитання (замість «я» можна використовувати і «ми»):
- що я ніколи не буду робити, інакше це буду не я?
- що я завжди буду робити, інакше це буду не я?
- що я ніколи не дозволю робити щодо себе?
- що я завжди буду цінувати і за що буду вдячна/ий?
Для цієї вправи можна використовувати і сюжет твору, розмірковуючи над тим, які описані в ньому дії підходять до ваших відповідей.
