Олениця біжить по морю

Про книгу

Велике переселення народів почалося, коли гуни витіснили готів на землях, що нині належать Україні. У візантійському літописі є легенда про оленицю, яка перейшла по мілині Азовське море, мимохіть підказавши гунам швидкий шлях до Криму. Це змінило історію Європи. Що та олениця могла б нам розповісти?
Переглянути в магазині

Історичний контекст

У ІІ столітті на північно-східних кордонах Римської імперії поступово відбувалося об’єднання варварських племен. Германські племена об’єдналися з гепідами, вандалами, тайфалами й іншими та створили потужну військову силу — готів. Існувало дві групи готів: вестготи (на захід від Дністра) та остготи (у нижній течії Дніпра). Згодом під тиском войовничих племен гунів частина остготів перейшла кордон Римської імперії — річку Дунай. Ці зміни і стали поштовхом до історичних подій, які пізніше отримали назву Великого переселення народів. Внаслідок цих подій у 410 році впав Рим і Західна Римська імперія перестала існувати.

Весь цей рух із переселенням спричинили гуни, які переміщалися з межиріччя Волги й Уралу через аномальний холод і нестерпне життя в азійському степу. (На середину ІІІ століття припав початок кліматичного песимуму — часу екстремального похолодання, тобто Малого льодовикового періоду).

Гуни не залишили після себе археологічних знахідок, а лише кривавий слід у світовій історії. Їхній вождь, Аттила, навіть отримав прізвисько «Бич Божий», бо християни бачили в гунській навалі покарання за свої гріхи. Прямих нащадків гунів у Європі теж не залишилося. Вважається, що вони розпорошилися по Європі, асимілюючись із сусідними народами. Сьогодні гуни — це суміш різних етнічних груп на тюркській основі.

Проте сучасні угорці співвідносять себе з кочовими народами Євразії загалом, і гунами зокрема. Це їхній національний міф. Відомо, що мова угорців відрізняється від мов сусідніх їм народів та близька до фінських племен півночі. Разом вони утворюють угро-фінські мови, що входять до уральської мовної сім’ї. Найближчі носії угро-фінських мов живуть за тисячі кілометрів від угорців на північ і на схід.

Сучасна Угорщина розташована в унікальному місці — Середньодунайській низовині, або ж Панонії. Самі угорці місце свого життя називають Альфельд. Це степовий коридор між горами — Карпатами на півночі та Динарським нагір’ям на півдні (його іще називають Динарські Альпи). Цим шляхом під час Великого переселення народів всі кочові племена, зокрема і гуни, проходили в Європу.

Представлений в книжці сюжет про оленицю також пов’язаний з легендарними Гунором і Могором. Вперше його описав хроніст Йордан у середині VI століття у своїх працях про історію готів. Пізніше цей міф перекочував до угорців.

Тікаючи від мисливців, олениця пробігла бродом через Меотійські болота (Азовське море), показавши кочовикам шлях до нових земель (Криму). Тварина втекла від них, але завдяки їй вони натрапили на інші кочові племена. Гунор і Могор захопили ці племена в полон. Серед захоплених виявилися дочки болгарського князя Дула, з якими брати одружилися. З цих шлюбів і їхніх дітей пішов народ, що згодом (за 500 років) осів у Панонії і створив Угорське королівство.

З готами ж сьогодні частково пов’язують черняхівську археологічну культуру, безліч поселень якої розкидані українськими землями.

Психологічний супровід

Книжка про оленицю — чудовий спосіб пояснити дитині причинно-наслідковий зв’язок. Іноді наша маленька дія може призвести до однієї події, яка розгорне ланцюжок інших, а тому кожне наше рішення, по суті, може змінювати майбутнє.

Розкажіть своїй дитині про ваші життєві ланцюжки, наприклад, про рішення познайомитися з вашим чоловіком чи дружиною. Можна навести і не дуже позитивний приклад, коли ваші дії призвели до не приємних для вас наслідків. Ця розмова сприятиме формуванню в дитини тих частин мозку, які відповідають за прогнозування, аналіз, прийняття рішення і рефлексію. А значить, це інвестиція у вміння робити правильний вибір, приймати конструктивні рішення і нести за них відповідальність.

До певного часу діти не можуть передбачати наслідки подій так, як дорослі. Префронтальна кора мозку, відповідальна за цю функцію, повністю формується до 25 років. Але розвивати її можна вже з 3–4 років. Пограйте у гру «Що буде, якщо?» Називайте будь-яку подію чи дію — а дитина нехай спрогнозує наслідок. Що буде, якщо сонце сховається за хмари? Що буде, якщо машина проїде на червоне світло? Що буде, якщо кішку взяти за хвоста? Ця вправа може здатися для дорослих занадто очевидною, але у дітей не надто багато часу проводити такі мисленнєві експерименти самостійно — у їхніх думках є багато інших цікавих тем.

Отже, у ваших силах організувати їхній час так, щоб подумати про це у грі. Тим паче, що вік 3–10 років — дуже сприятливий для розвитку уяви і пізнавальної функції мислення. Недарма так багато «чомучок» змушують своїх батьків шукати відповіді на нестандартні запитання. А гра «Що буде, якщо» допомагає самій дитині шукати відповідь.

Для «просунутих» гравців є ускладнена версія: 5 разів продумати наслідки подій.

«Що буде, якщо скупатися у холодному морі? — Можна застудитися. Що буде, якщо застудитися? — Можна пропустити цікаве свято, пролежавши його з температурою. Що буде, якщо пропустити цікаве свято? — Не отримаю подарунки чи шматка торта. Що буде, якщо не отримати шматок торта? — Буде поганий настрій. А що буде, коли поганий настрій? — Буду буркотіти і нудити, тоді ніхто не захоче зі мною погратися».

Або от приклад з позитивними наслідками: «Що буде, якщо пройде дощ? — Можна буде відчути свіжість у повітрі. А що станеться, коли відчуємо свіжість у повітрі? — Стане легко дихати! Що буде, якщо легко дихатиметься? — Буде прекрасний настрій і гарне здоров’я! А що буде тоді? —- Можна зробити багато гарних справ, наприклад, приготувати печиво або посадити дерево. А тоді що? — Відбудеться подія, яку можна провести разом із друзями».

5 рівнів наслідків дають змогу розширювати діапазон думок на більший масштаб (а тому наближають до формування стратегічного мислення).

Можна вигадати багато різних модифікацій цієї гри:

  • придумувати вихід із поганих наслідків — це ще й розвине життєствердну позицію та оптимістичний погляд на життя (для цього можна подивитися разом фільм «Поліанна» і пограти у її гру, придумуючи, чому можна радіти у кожній ситуації, навіть не дуже приємній);
  • з кожної події прогнозувати по 5 і більше наслідків (дощ пройшов — буде свіже повітря; квіти і дерева отримають вологу для розвитку; спаде спека; можна буде гуляти у гумових чоботях по калюжах; вилізуть дощові черв’ячки на прогулянку; річки наповняться водою тощо);
  • грати навпаки — визначати можливі причини кожної події (дощ пройшов чому? — бо назбиралася волога у небі; квітка закрилася чому? — бо сутеніє);
  • гратися у фантазування — «Що було за хвилину до …» або «… на хвилину пізніше» — розглядаючи картини художників (наприклад, «Запорожці пишуть листа султанові», «Катерина», «Нічна варта» або «Створення Адама»); ця гра розвиває не тільки причинно-наслідкові зв’язки, а ще й може знайомити із творами образотворчого мистецтва.

А все, як пам’ятаєте, почалося з легенди про оленицю і гунів

У книжці також зображено епізод небезпеки, коли за головною героїнею женуться войовничі, страшні гуни. Поспостерігайте, як реагуватиме ваша дитина на опис цих подій. Важливо, що з оленицею все наприкінці склалося добре, її не наздогнали і не вполювали. Це момент розрядки. І якщо у цьому епізоді тривога дитини (якщо вона була раніше) не спаде — закцентуйте її увагу на тому, що все закінчилося мирно, олениця жива і здорова. І тут буде доречно далі придумати, як склалося життя тваринки після пригоди. З ким вона ще зустрічалася, як подалася в степи через Меотійське озеро, що там знайшла і які цікаві пригоди проживала пізніше. Це перефокусує юного читача/ку з тривожного моменту на щасливе розгортання подій у майбутньому, адже так буває і в житті: нас можуть спіткати різні неприємності чи незатишні почуття, але після цього все знову стає звичним і приємним. На цьому моменті також цінно зупинитися, якщо ваша дитина проявляє надмірну тривогу в різних ситуаціях, часто бачить тривожні сни або ділиться некомфортними нав’язливими думками. Звісно, книжка — не панацея від цих симптомів, але може стати розрядкою у комплексному підході

Зверніть увагу і на епізод, в якому готи описують гунів. Гуни виявилися не такими демонічними, як їх зображувало сусіднє плем’я. Поясніть дитині, що люди частенько бояться того, чого не знають і не розуміють, а щоб страх був нібито небезпідставний, нагнітають і придумують «страшилки» про ворогів. Так само боялися інших племен і римляни, називаючи їх варварськими (тому що ті говорили незрозумілою мовою, і римляни чули щось на кшталт «вар-вар»). Тепер слово «варвар» сприймається як груба, жорстока і темна людина, що знищує культурні цінності. Можливо, саме так і лякали римляни і греки своїх співвітчизників варварами — як готи, що зображували гунів потворами. Поговоріть із дитиною, чи є у неї теж такі «гуни», про яких розповідають безліч страшилок — але, можливо, «не такий страшний чорт, як його малюють»?

На території України живуть різні етнічні групи-сусіди: українці, росіяни, євреї, поляки, кримські татари, роми і багато інших. Не варто судити про весь народ за проявами декількох його представників, тому що і українці бувають різні. Домовтеся, до яких людей у дитини повинна бути здорова підозра, за якими ознаками, за яких підстав, яка поведінка повинна насторожувати. Закцентуйте увагу, що така поведінка не має вимірюватися приналежністю до того чи іншого етносу або племені. Варто дивитися на людину цілісно, аналізуючи її вчинки, спосіб дружби і ставлення до інших. А якщо є конкретні епізоди з життя дитини, що проілюструють цю бесіду — це буде наповнена глибока розмова із вакциною проти ксенофобії.

Ну, а епізод про купання гунів — наочний приклад того, якими чистими і симпатичними ми стаємо, коли миємося і приймаємо «банні процедури». У ванну кімнату навіть можна повісити дві картинки: замурзану дитинку з підписом назви придуманого племені нечупар і фотокартку охайного та вимитого сина чи доньки з підписом імені. Тут уже ваш політ фантазій, а книжка — для підтримки!

Запитання для обговорення

  1. Вислів «За царя Панька» означає дуже давно, а продовження звучить так: «За царя Панька, як земля була тонка». Як ти гадаєш, що мається на увазі у вислові «земля тонка»? Існував і вислів зі схожим значенням: «За царя Горошка, як людей було трошки».
  2. З яких ще причин люди могли кочувати чималими натовпами?
  3. Чому олениця ховалася від людей?
  4. Чи доводилося тобі бувати на Азовському морі? Якщо так, опиши, яке воно?
  5. Як ти думаєш, навіщо люди прикрашали човни різноманітними фігурами (наприклад, драконами)?
  6. Чому про чужинців розказують як про поганців чи потвор? Можливо, ти також помічав ситуації, в яких незнайомців сприймають вороже? Через що це може відбуватися?
  7. Чи доводилося тобі переходити якийсь потічок вбрід? А міряти кроками глибоку калюжу чи ходити по воді в гумачках? Які в тебе були відчуття?
  8. Що нагадував олениці біг у хвилях моря?
  9. Чому гуни остерігалися моря? Чи вдалося їм подолати нерішучість?
  10. Які були гуни у розповідях готів, а якими виявилися насправді?
  11. Чим, на твій погляд, відрізнялися гуни від готів?
  12. Як далеко хотіли дістатися гуни?
  13. Що зробили готи, коли гуни переправилися через Меотійське озеро?
Бажаєте отримувати інформацію про новинки, знижки та івенти Порталу?