В часи останнього льодовикового періоду у прильодовиковій смузі Європи жили мамонти, які вимерли приблизно 10 000 років тому. Орієнтовно — це територія лісової і лісостепової смуги в сучасній Україні. Тоді люди займалися привласнювальним господарством, тобто привласнювали дари природи: збирали ягоди, гриби та полювали на тварин. Вполювати мамонта для людського племені приблизно на 30 людей означало забезпечити себе їжею на декілька місяців.
Побачити та навіть доторкнутися до льодовикової доби можна взявши лопату та копнувши глину. Жовту глину науковці називають лесом — це пил, який зносило з льодовика. А ще люди, які жили в ті часи, залишили археологічні стоянки з крем’яними знаряддями праці. Сьогодні ці стоянки розкидані по всій Землі. В Україні могла бути лише одна перешкода життю людей — льодовик, південна межа якого коливалася відповідно до змін клімату. Найпівденніша межа його поширення — місто Кременчук на Полтавщині. Цікаво, що льодовик не був суцільним, а поширювався так званими «язиками» — один з яких і доходив до Кременчука. Наприклад, на Сумщині майже немає пам’яток з часів, коли люди співіснували з мамонтами, а сусідня Чернігівщина є чи не найбагатшим регіоном на такі пам’ятки.
Книга про хруля — це книга про дружбу, тож можна затіяти з дитиною цікаву розмову про те, що означає дружити.
У тексті зображено дружбу звірів: вони зустрічаються, вітаються, разом вирішують складні питання і заступаються одне за одного. Так само відбувається і дружба людей. Запитайте у сина чи доньки, з ким він чи вона дружить? За якими ознаками розпізнати друзів? А якщо друзі сваряться, чи припиняють дружити? От у Тупу, Вуку і Нура було певне непорозуміння щодо того, куди діти хруля, і Тупу навіть сам пішов від друзів. Але у визначальний момент, коли мамонтеняткові загрожувала гієна — і вовчичка, і носороженя прийшли йому на допомогу.
А от чи були мишенята друзями нашим головним героям? Цікаво це обговорити разом із дитиною. Хто такий справжній друг? Відповідаючи на це запитання, юні читачі розкриють вам свої ціннісні орієнтири — перші цеглинки майбутнього світогляду.
Окрім теми про дружбу, книжку про хруля можна використати, щоб ознайомитися із різними людськими якостями, адже кожна із тваринок ніби уособлює якийсь тип людей і їхні риси:
Нехай ваша дитина сама спробує описати кожного з персонажів/ок, а ви допоможіть їй. Можна пригадати знайомих, які теж проявляють названі риси характеру. І наостанок назвати риси своїх рідних і власні. А щоб самопізнання було всеохопним і цікавим, можна розпитати знайомих — від батьків до друзів і вихователів — «Який/а я?» З цієї вправи надалі можна розгорнути бесіди на тему самооцінки, зворотного зв’язку, сильних сторін і зон росту (тобто які якості варто в собі розвивати і як це можна робити). І, до речі, це завдання підходить для будь-якого віку. Спробуйте і ви — можливо, на вас чекають відкриття нових граней у собі!
Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР, або Радянський Союз) — конфедеративна, а по суті, тоталітарна й централізована держава, яка існувала з 1922 по 1991 рік. Влада насаджувала штампи «величі» своєї держави за розміром — ⅙ суходолу.
Але зникнувши з мапи світу, Радянський Союз залишився у свідомості багатьох його сучасників і навіть людей, які народилися пізніше. Нині СРСР досі проявляється як у світогляді, спогадах і звичках, так і в матеріальній культурі. Це і будинки, і меблі, і машини, створені за часів СРСР. Деякі люди збирають радянські речі як предмет колекціонування. А інші не можуть розлучитися з товарами, які вони важко «діставали» в радянський період.
Явище дефіциту — одне з найхарактерніших для цього часу. Люди не купували речі, а були змушені їх «діставати», тому що у вільному продажі часто не було навіть найнеобхіднішого. Це стосувалося багатьох сфер життя: їжа, одяг, книжки, техніка тощо. Це спричиняла ставка Радянського Союзу на важку та військову промисловість. Матеріальні, інтелектуальні і загалом людські ресурси в СРСР спрямовували насамперед на виготовлення чавуну, сталі, станків, тракторів та озброєння. Натомість легка і харчова промисловості фінансувалися за залишковим принципом. Жорстка планова економіка орієнтувалася не на потреби людей, а на встановлені «зверху» норми.
Тому в Радянському Союзі сформувався культ зарубіжних речей. Джинси, жуйки, страви з «Макдональдса» (швидка їжа з привітним обслуговуванням) роз’їдали існування СРСР зсередини. Починаючи з 1985 року, в Союзі розпочалася перебудова, яка передбачала демократизацію усіх процесів у країні. Наслідком перебудови став розпад Радянського Союзу на окремі незалежні держави. Однією з таких держав є Україна.
Пам’ять — одна з найнадійніших схованок історії: поки ми про щось пам’ятаємо, воно продовжує жити. Радянський Союз — держава, якої вже немає на політичній карті світу, але яка ще досі яскраво живе у пам’яті мільйонів людей. Ймовірно, навіть у пам’яті твоїх батьків і, тим паче, — бабусь і дідусів.
Водночас пам’ять — ненадійне сховище, тому що спогади завжди суб’єктивні. Одну подію різні люди можуть пам’ятати і сприймати по-різному. Ба більше, дитячі спогади у процесі дорослішання людини і формування нових нейронних зв’язків у мозку можуть змінюватись і викривлятись. А іноді — навіть зникати, замінюючись іншими.
Кожна дитина приходить на світ так званою «чистою дошкою» (tabula rasa). Тому усе, що з нею відбувається, сприймається як «норма» і зазвичай не викликає обурення, бо й немає прикладу, як може бути по-іншому. До того ж події дитинства — періоду безтурботності й ігор — з часом викликають ностальгію і зворушливі почуття. Саме тому старші люди можуть із захватом розповідати про свої дитячі роки без смартфонів та інтернету, які нам навіть складно уявити. Вони із щемом згадують «дивні» ігри та забави (часто небезпечні для життя), відпочинок у дитячих таборах (без звичного нам комфорту), а також називають найсмачнішими дуже прості і невигадливі страви.
Це відповідь на запитання, чому дорослі полюбляють мандрувати спогадами, як-от батько Петро у книзі. У кожного/ої було своє неповторне дитинство, яке може набувати привабливих ностальгійних рис проти сьогодення. Нехай їхні спогади будуть для тебе інформативним дослідженням про попередні часи. Розуміння цих умов життя і подій дає змогу розуміти потреби цих поколінь, причини реакцій чи дій. Так, із цієї книги ми дізнаємося, чому старше покоління настільки цінує різні речі, що може довго зберігати запаси соди та сірників. І саме тому бабусі і дідусі можуть так засмучуватись і дорікати тобі, що ти «недбало» ставишся до особистих речей.
Водночас ти побачив/ла, що влада речей може змінювати і підкорювати людину. Історія про випадок із чехословацькими дітьми, за який батькові Матвія досі соромно, демонструє непривабливу потребу наживи. У радянські часи було складно «дістати» багато речей, а тому прив’язаність до них була гіперболізована. У своєрідній формі це повторюється і зараз — коли речі стали доступними, але продовжують бути мірилом статусу й достатку.
Насправді за речами стоять потреби. Сьогодні люди вистоюють довжелезні черги, по суті, не за айфоном: хтось — за реалізацією потреби в комфорті та зручності, хтось — тому що потребує визнання від оточення. Речі не завжди напряму виконують свою функцію. Крутезні кросівки не обов’язково купують для заняття спортом, а окуляри — не тільки для поліпшення зору, а й для довершення образу аксесуаром.
Можливо, ти вважаєш, що не залежиш від речей так сильно. Але спробуй уявити, за що б ти схопився/лася, якби раптом довелося поспіхом вибігати з дому? Припускаємо, що є список речей, який може з тобою асоціюватися.
Пропонуємо тобі невеличку вправу:
Для підказки наводимо список можливих емоційних потреб:
Ця вправа допоможе тобі зрозуміти, що для тебе найважливіше і які потреби найчастіше прагнуть задовольнитися.
Насправді речі задовольняють наші потреби лише частково і недовго. Мабуть, ти знаєш когось зі своїх знайомих, що, наприклад, постійно намагаються привернути до себе увагу або прагнуть визнання. Для реалізації вибирають навіть нерозумні вчинки. Однак складається враження, що такій людині всього мало: уваги, підтримки, поваги, визнання. Тому що корінь проблеми часто лежить у психологічній незадоволеності собою або в чомусь іншому. У будь-якому разі саме робота з психологом допомагає визначити, чого саме і чому не вистачає для щастя. Адже можна мати мільйон підписників або десятки пар крутих кросівок, але відчувати самотність і пригніченість. Речі можуть лише відтінювати щастя, надаючи йому додаткових барв.
Задовольнити свої потреби на глибинному рівні частенько допомагають прості «вічні цінності», про які згадується і в книзі: спілкування, дружба, родинні зв’язки тощо. А можна й залишити щось після себе, стати комусь у пригоді й пізнавати себе і світ у всій різноманітності.
Ми бажаємо тобі знайти своє щастя! І нехай це буде не тільки завдяки речам, хоча вони, звичайно, теж іноді мають значення.
Завдяки цій книзі можна і поностальгувати, і подумати над цінністю та обмеженнями радянського періоду, і відрефлексувати своє ставлення до СРСР. Найкращий спосіб об’єктивно щось оцінювати — це утримувати баланс між ідеалізацією та засудженням, бо обидва поняття є крайністю. Рекомендуємо сприймати цю книгу не як розповідь про Радянський Союз, а як один із безлічі поглядів, над яким можна замислитися, щоб краще зрозуміти свою позицію.
Дуже цінною лінією у книзі є спілкування між батьком, що згадує про своє дитинство, та сином-підлітком, слухачем оповіді. Контраст поколінь із їхніми різними потребами, сприйняттями і цінностями та спроба знайти щось спільне для співтворчості і спілкування — це завжди актуальне завдання. Але воно може ускладнюватися різними чинниками.
Чинники, що можуть ускладнювати спілкування підлітків із батьками
Зазвичай підлітків можна «зачепити» лише через емоції. Вони виникають, коли предмет розмови зрозумілий та актуальний для наявних потреб. Тобто, якщо питання про сенс свого життя ще не назріло у підлітковій свідомості, то розмова про нього навряд вийде на глибокому рівні. Більше емоцій, наприклад, викличе перспектива купити собі хот-дог.
У підлітковому віці ще мало прийняття, але є необхідність швидко фільтрувати і розділяти значні обсяги інформації: «Це прикольно», «А це фігня». Тому зазвичай підлітки багато всього знецінюють, а батьки можуть сприймати це боляче — як особисту образу.
У підлітковому віці діти послідовно відділяються від батьків. Це може проявлятись у збільшенні самостійності, меншій орієнтації на батьківську думку та зниженні батьківського авторитету.
Емоції, реакції і погляди підлітків змінюються на противагу попередньому періоду молодшого шкільного віку. Іноді вони змінюються кардинально, і тому розмова з підлітками потребує нових підходів, іншої стратегії і ставлення.
Зазвичай батьки з добрими намірами хочуть виховати різнобічну, розумну та щасливу дитину. Однак надаючи цій меті забагато значення, вони можуть надміру переконувати і намагатися достукатися до свідомості дитини. Через це вони перестають зважати на умови, які викликають спротив і негативні реакції з іншої сторони.
Ця закономірна мета іноді перетворюється у стратегію авторитаризму, за допомогою якого батьки намагаються утримати дитину, що дорослішає, у потрібних рамках. Але, на жаль, така стратегія не надто ефективна і може лише погіршити стосунки.
Як батькам будувати конструктивне спілкування зі своїми дітьми, що зростають?
Ініціюйте бесіди і розмови про складні явища або ситуації. Але робити це варто не у формі повчання, а у формі дослідження, як мислить ваша дитина. Ставте більше запитань. Розповідайте про себе, діліться своїм досвідом. І пам’ятайте: підлітки можуть не проявляти очікуваної уваги, але, найімовірніше, вони чують вас
Не кожний/а вміє визначити, у якому емоційному стані зараз перебуває, а тим паче усвідомити, чому і як з нього вийти. Поведінка підлітків часто може здаватися егоїстичною, тому що значна частина їхньої уваги спрямована на самопізнання. У них ще не має достатнього досвіду роботи із собою, що вже й говорити про конструктивне спілкування.
Коли ви бачите емоційний сплеск своєї дитини — гнів, сум, захоплення — просто назвіть емоцію і розділіть її. «Бачу, що ти гніваєшся. Можу тебе зрозуміти. Мабуть, тобі не просто». «Ти ніби засмутився/лася. Співчуваю тобі. Як можу тебе підтримати?». «Ти так радієш! Мабуть, причини дійсно вагомі!». Усвідомлюючи свої стани, ми краще розуміємо, як ми можемо керувати ними, щоб вони не керували нами.
Знецінення, фамільярність, грубість — це автоматичні реакції підлітків. Тому вони рідко усвідомлюють їх як такі, що ранять. Або ж використовують їх як захисні реакції, спираючись на думку: «Кращий захист — це напад».
Варто звертати увагу на те, що для вас неприємно, які слова або дії неприйнятні. А ще краще — пояснювати, чому. Водночас найкращий спосіб давати зворотний зв’язок на те, що вам не сподобалося, — робити це у формі «Я-повідомлення». Тобто намагатися замінити претензійну форму з «Ти» на повідомлення про себе Порівняйте:
«Я-повідомлення» провокує менше захисних реакцій, а тому ваші слова в такій формі краще почуються. Нагадуємо: саме через свій приклад можна навчити дитину конструктивно відстоювати свої особисті кордони.
Він/вона вже на це претендує, ба більше — виявляє потребу у такому визнанні. Діти змінюються — а тому і формат розмови потрібно перебудовувати. Виховуйте відповідальність через прояв довіри і пред’явлення чітких та посильних вимог. Цікавтеся думкою на ту чи іншу проблему — так допоможете у формулюванні своєї позиції. Ставте завдання і допомагайте шукати методи їхнього виконання.
Діти — це інше покоління і епоха. Але так само, як і ми від своїх батьків, вони беруть від нас певні приклади поведінки, переконання та моральні орієнтири. І навіть якщо загалом здається, що між вами, вашими інтересами та цінностями прірва — шукайте те, що вас об’єднує, у чому ви згодні та в чому можете зрозуміти одне одного. Ми завжди маємо право висловити думку про те, що вважаємо правильним — але інша сторона так само має право апелювати. А втім, батько та прадідусь із книги, що залишив цілий квест для правнука, були націлені на співпрацю із тинейджером Матвієм — а співпраця радше будується на спільному, ніж на відмінному.
Починаючи з другої половини ХVIII століття у широкий вжиток людей в Західній Європі входять парові машини. Цей процес почався в Англії й отримав назву промислова революція. На той час Англія була центром потужної Британської імперії, яка мала володіння по всьому світу. Разом з поширенням англійської влади розповсюджувались і технології.
Зворотною стороною технічного прогресу стала втрата робочих місць робітниками, які заробляли на життя механічною працею. У 60-х роках ХVIIІ століття робітники почали організовувати бунти проти машин. Апогей таких виступів настав на початку ХІХ століття. Робітники виводили з ладу машини. Англійський парламент ввів покарання за пошкодження машин — смертну кару, а проти бунтівників направив війська. Ці виступи ввійшли в історію під назвою рух луддитів.
В Україні таких виступів проти парових машин, як в Англії, не було, бо до наших земель ці машини дісталися значно пізніше. В Україні промисловий переворот датується приблизно 1840–1880-ми роками (тобто на 80 років пізніше). У широкий вжиток парові машини увійшли на підприємствах після скасування кріпацтва в 1861 році, адже саме тоді звільнилася значна кількість робочих рук.
Пізніше парові двигуни стали використовуватися не тільки на підприємствах, а й на залізничному, автомобільному та річковому / морському транспорті, у війську. За допомогою парових котлів почали опалювати житлові будинки і робочі приміщення. Але із плином ХХ століття в широкий вжиток стали входити двигуни внутрішнього згоряння, потужніші за парові. На сьогодні паровий двигун — це радше виняток, аніж норма. Але хто знає, можливо, завтра-післязавтра паровий двигун буде вдосконалений і знову забере пальму першості в світі двигунів.
Ми можемо тільки уявити, яким було життя кілька століть тому, але завдяки історичним артефактам, фотографіям і книгам маємо можливість доторкнутися до спадку минулого. Книга про історію парових двигунів розповідає, як ідея про кипіння води переросла у справжню науково-технічну революцію.
Цікаво спостерігати, як ідея змінює світ довкола: люди створюють нові прилади, будують фабрики, розвивають економіку та торгівлю, жінки здобувають рівні з чоловіками права, у небо піднімаються перші літаки, споруджуються вітряки як джерело альтернативної енергії. А що, як світ змінився, бо у I столітті до Р. Х. давньогрецький математик Герон створив еоліпіл — пристрій, що працював під дією гарячого пару? Інколи складно уявити, до чого призведе наш вчинок: чи допоможе вивчення десяти іноземних слів опанувати мову? Чи розростеться сад, якщо посадити кісточку вишні? Чи засмутиться мама, якщо залишити брудний посуд в умивальнику?
Кожен наш вибір, дія чи ідея запускає механізм змін. На щастя, ми можемо вибирати, як вчинити. На жаль, інколи дії мають неприємні наслідки. Впевнені, що ця книга допоможе повірити в себе, адже часто найнесподіваніші ідеї, підкріплені наполегливістю та бажанням творити благо, покращують світ.
Книга невеличка, тому ти зможеш прочитати її досить швидко. Загалом пропонуємо відстежувати зміни, які відбулись у світі з появою парового двигуна — так ти безпосередньо побачиш, як маленька ідея спроможна впливати на людство.
А ось конкретні поради, як можна читати цю книгу:
У книзі є кілька важливих деталей, які варті твоєї уваги
Важливі теми книги:
Як і будь-який визначний винахід, люди використовували парові двигуни з різною метою. Поява промислових верстатів, автомобілів, потягів і розвиток судноплавства слугували їм на користь. Можна простежити, що позитивні зрушення відбулися не тільки в технологічній сфері, а й у політичній (розвиток міжнародних відносин) і соціальній (скасування кріпацтва). Водночас паровими двигунами забезпечували зброю: танки, бойову техніку, військове спорядження. Війни, насильство, загибель людей — це теж наслідки використання цієї розробки. Чому так?
Ти — автор/ка свого життя, а це означає, що ти можеш самостійно вирішувати і робити вибір. Один із виборів — брати на себе відповідальність, тобто обдумувати наслідки своїх дій та вміти їх пояснити, адже вони можуть як покращити світ, так і завдати комусь шкоди.
Капітани команд проявляють відповідальність, коли розробляють стратегію гри та запрошують гравців: ніхто не знає напевно, чи зможе команда перемогти, дотримуючись запропонованої стратегії, але капітан готовий до будь-якого результату, бо вірить у гравців та впевнений у своїй розробці.
Є й інший вибір — пливти за течією, бути не автором/кою, а жертвою — не думати про наслідки («Може, якось пронесе?»). У такій позиції ми схильні звинувачувати у своїх помилках когось іншого/у («Я запізнився/лася, бо кішка перебігала дорогу» замість «Я запізнився/лася, бо не поставив/ла будильник»), чи просто обставини, оточення, владу — лише не себе. Тоді здається, що всі ображають та підставляють. Безвідповідальність породжує хаос і зазвичай з’являється тоді, коли люди відчувають себе вразливими і слабкими або не мають на що спертися (наприклад, на свої цінності й принципи). Порівняй розділи 2–3 із розділами 5–6: у них детально розповідається про використання однієї ідеї, проте наслідки — зовсім різні.
Чимало наукових відкриттів, визначних витворів мистецтва та винаходів були створені у країнах, де цінували особисту свободу своїх громадян.
У розділі 2 ти можеш прочитати про особливості демократії — свободи волевиявлення і про те, як така форма правління впливає на суспільство. Чи траплялося так, що ти відчував/ла напруження та спротив, коли тебе змушували робити щось, що тобі не подобається (скажімо, розв’язувати додаткові задачі з математики влітку)? Найімовірніше, в такі моменти було складно змусити себе старанно виконувати завдання, але ти все одно міг/ла вибирати: відмовитись або вибрати зручний час для занять, зробити перерву, коли втомишся чи захочеш перекусити.
А уяви, що до XIX століття тисячі людей по всьому світу такої свободи не мали. Ба більше, їх використовували як робочу силу, нехтуючи їхніми потребами, бажаннями, здоров’ям і життям — вони були кріпаками чи невільниками. Розвиток науки, технологій і мистецтва був сповільнений. Та чи може людина, яку гнітять та щоденно змушують до тяжкої праці, мати час та натхнення для роботи над власними ідеями, теоріями чи картинами? Пригадай, що саме кінець ХІХ – початок ХХ століття називають епохою революцій та змін. Саме з появою свободи в дослідників, винахідників та митців з’явилася можливість думати не лише про те, як вижити, а й про суспільну користь та світові зміни.
Відомий психолог Абрахам Маслоу (який, до речі, має українське коріння) досліджував людські потреби та мотивацію. Він створив модель ієрархії потреб та теорію про самоактуалізацію — прагнення людини до саморозвитку та реалізації здібностей. Свободу творчості та самовираження ми відчуваємо, коли задоволені базові потреби: ми здорові та ситі, в безпеці, нас люблять і поважають, ми маємо друзів. На щастя, у сучасному світі свобода людини — цінність, захищена законом, а тому люди можуть вільно придумувати нові ідеї, створювати винаходи та витвори мистецтва.
Хто не знає минулого — той не має майбутнього. Робити помилки нормально, важливо аналізувати та брати із собою у майбутнє корисні уроки. Історія винайдення та розробки парових двигунів може бути використана як навчальний матеріал для нових пристроїв. З тобою назавжди залишаться твої знання, уміння та навички, тому сприймай невдачі як можливість розширити кругозір. Чи засмутився автор «Парового воза» Кюньо, коли зрозумів, що його машина може рухатись лише 25 хвилин після пуску? Певно, що так. Чи опустив він руки? Спойлер: ні (у розділі 3 можна дізнатися про долю цього винаходу).
У наш час історії помилок та провалів привертають більше уваги, ніж перемоги. Цікаво спостерігати за діями людини на шляху до реалізації мрії, адже саме у момент переосмислення, пошуку нових ідей для покращення, роботи над помилками відбувається внутрішній ріст та розвиток особистості. Ілон Маск, винахідник і підприємець, неодноразово відкладав запуск своїх проектів, розуміючи, що за ним стежать мільйони людей по всьому світу. Обвал акцій компанії «Tesla», скасування запуску ракети «Crew Dragon» у запланований день — усе це стає приводом до обговорень. Маск перетворює свої помилки та невдачі на щось грандіозне, тому страх невдачі не зупиняє, а надихає продовжувати працювати і вигадувати нові ідеї.
Проте інколи помилки коштують людського життя. Катастрофи, аварії, трагедії, з якими пов’язують парові двигуни, насправді спричинені людською жадобою чи дурістю. У 1865 році власник річкового пароплава «Султана» знехтував ремонтом двигуна — за це поплатилися власним життям близько 1800 людей. Непорозуміння, нехтування інструкціями і правилами безпеки та бажання власної вигоди можуть мати страшні наслідки. Проте маючи змогу вивчити та зрозуміти досвід минулого, ми, сучасники, отримуємо «фору»: тепер існують комісії, що регулярно перевірять стан техніки, а люди користуються захисним обладнанням.
Думаємо, ти не залишив/ла без уваги розділ про найбільші катастрофи парових двигунів. Неймовірна сила та потужність пари приносила користь, проте траплялися випадки, коли напруга та тиск розривали пристрої та спричиняли аварії. Створення запобіжного клапану — це намагання зробити силу безпечною і знизити ризик.
Чи бувало, що ти, так само як і скороварка Дені Папена, «вибухав/ла» під тиском сильних емоцій? Кожен із нас може відчувати сильний гнів, сум чи радість, проте часто ми можемо ненароком «вибухнути» і зашкодити людям довкола. Є вислів про останню краплю — уявну межу, яка відділяє наш спокійний стан від неконтрольованого витоку емоцій.
Ти можеш поцікавитися фізичним поняттям сили поверхневого натягу води: склянка може бути заповнена навіть трохи більше, ніж по вінця, проте рідина з неї все одно не виливається. Але настає момент, коли падає та сама «остання крапля», і зі склянки виливається вже значна кількість води. Так само і з нами: коли день не вдався (посварилися з друзями, загубили навушники, розлили суп), то ввечері навіть маленька дрібничка (наприклад, ручка, що припинила писати) може спровокувати гучний скандал. Тоді вода із нашої склянки виходить з берегів, ми «випускаємо пару» — злимося, сваримося, голосно говоримо або навпаки плачемо. У такі моменти ми можемо звернутися до «запобіжного клапану» і мінімізувати ризик вибуху.
Можна попередити оточення, що ти не в гуморі, прогулятися, послухати музику, зайнятися фізичною активністю — зробити щось, що допоможе тобі охолонути і знизити тиск. Говорити про свої почуття — нормально, так ти піклуєшся не тільки про себе, а й про дорогих тобі людей. Для цього можна використовувати «Я-повідомлення» — речення, що починаються зі слів я або мені (наприклад, «Я втомився/лася, злюсь, засмучений/а» та «Мені треба побути на самоті / складно зараз відповідати на запитання» тощо). Таке формулювання допоможе оточенню зрозуміти, що саме з тобою відбувається і сприятиме подальшому спілкуванню. Адже погодься, фрази на кшталт «Ви мене всі дістали» звучать як звинувачення (дивись пункт 1 про позицію автора та жертви).
Використовуйте «Я-повідомлення», щоб допомогти оточенню зрозуміти ваші почуття та налагодити спілкування.
Книга «Сила пари. Історія парових двигунів» — наче машина часу, яка занурює в різні часи та суспільства, розповідаючи історію світу через процес винайдення парового двигуна. Цікаво, як спостереження за кипінням води провокує «ефект метелика» — несподівані глобальні зміни в житті тисяч людей на кількох континентах. Окрім обговорення історичних фактів та цифр, вам може бути корисно поспілкуватися з дитиною про причинно-наслідкові зв’язки дій та вчинків.
По-перше, особливість підліткового віку — активний розвиток префронтальної кори, яка відповідає за прогнозування дій. Остаточно ця частина головного мозку формується до 25 років, тому в підлітковому та юнацькому віці ми часто робимо стільки шалених та необдуманих речей. Фізіологічні процеси пояснюють, чому підлітки схильні до ризику і часто беруть участь у небезпечних іграх (наприклад, «Синій кит»). Навичка передбачати наслідки може бути сформована з дитинства, проте свідоме прогнозування повноцінно функціонуватиме після повноліття.
По-друге, підлітки орієнтовані на швидкий результат. Перспектива успішної кар’єри через 30 років видається занадто примарною, а от насолода від комп’ютерної гри тут і зараз — цілком реальна. Тому часто підлітки не вбачають сенсу в ранковій руханці (яка стане звичкою і може зберегти бадьорість навіть у літньому віці). Або й навіть у грі з досвідченішими суперниками, адже вони вважають, що все одно програють (хоча лише під час гри із сильним гравцем можна побачити, куди рухатися далі).
Що допоможе навчити передбачати наслідки вчинків та ставити довгострокові цілі?
Це приклад того, як незначні дії можуть стати причиною глобальних змін. Спробуйте придумати послідовні ланцюжки, які розкривають наслідки вчинків. У формі гри ви можете разом фантазувати і придумувати історії, які стосуються навіть побутових дій чи важливих ситуацій у світі.
Є цікава вправа, яку використовують у світі бізнесу — «П’ять — і що?». Необхідно придумати 5 наслідків до події, які відбуватимуться послідовно. Так можна, наприклад, пропрацьовувати страхи, прогнозуючи 5 разів наслідки до події, яка на початку лякала.
Наприклад, можна спрогнозувати, що станеться, якщо не зважати на страх публічних виступів і погодитись взяти участь у виставі. Події можуть розгортатися так:
Таким способом можна розглянути кілька варіантів розвитку подій — оптимістичний та песимістичний. Спробуйте обміркувати обидва і порівняти, як змінюється фінальний результат. На рішення впливають наші переконання, але змінивши переконання, ми можемо вибрати сценарій, який буде найбільш прийнятний та приємний.
Познайомте підлітків із цією методикою планування. У ній голова риби — це кінцева мета, а хвіст — початок. Кісточки риби — кроки для досягнення бажаного. Рухаючись від фінішу до старту, можна глобальніше оцінити ситуацію: так бажаний результат не видаватиметься таким далеким і недосяжним, а навпаки цілком реальним.
Надавайте його підліткам, адже вони дуже чутливі, а тому часто закриваються, коли чують критику. Інколи вони й самі можуть не розуміти, чому вчинили саме так, проте їм важлива підтримка. Невдало пофарбоване волосся чи сварка з друзями можуть сприйматися занадто емоційно, а тому зробити раціональні висновки та провести «роботу над помилками» досить складно. Є проста формула для зворотного зв’язку:
Використовуючи ці запитання, ви можете допомогти проаналізувати та привласнити досвід і сформувати нову стратегію поведінки, і найголовніше — дати дитині потрібну підтримку.
Історія України часів Великого князівства Литовського, мабуть, один з найменш популярних сюжетів в історії нашої країни. Протягом XIV – першої половини
XVI століть українські землі були розділені між іноземними державами: значну територію займала Золота Орда, трохи меншу — Велике князівство Литовське, і зовсім невеликий шматочок України — Королівство Польське. Варто сказати, що Польща поступово та впевнено збільшувала свої землі в межах сучасної України.
У ці часи Русь вже перестала існувати, більшість руських міст спалили монголи. А козацтво, ледь з’явившись на межі ХV та ХVI століть, лише набирало свою силу (найбільший розквіт козацтва випадає вже на часи існування Речі Посполитої).
Запитайте у дитини про її друга чи друзів. Як починалася їхня дружба? Що цінного дитина отримує з неї? А що може дати своєму другові чи подрузі? Коли ваша дитина отримувала підтримку від друзів? А в яких ситуаціях сама надавала її? Що відчувала тоді? Бесіди про дружбу закладають світоглядні основи доброти, віддачі, вдячності, вірності і взаємодопомоги. Поговоріть про те, що у кожної людини на Землі може бути друг, і не один. Як-от у непосидючої дівчинки Фаті непокірний кінь — проте разом друзям добре і затишно. У вашої дитини теж буде багато друзів, обов’язково запевніть її в цьому. А ще батьки завжди будуть вірними друзями! А хто ще? Сармати сприймали тварин як друзів. Чи згодна з цим ваша дитина?
На стягах Великого князівства Литовського «Погоня» обернена на захід — проти основного тодішнього геополітичного противника князівства — Тевтонського ордену. Католицькі лицарі намагалися вогнем і мечем насадити свою віру на південний схід від їхніх володінь. Протистояння Великого князівства Литовського та Тевтонського ордену проявилось у значній кількості битв у другій третині ХІV – першій половині
ХV століття. Однією з ключових битв стала битва під Грюнвальдом (1410 рік), яка також відома в історії як одна з «Битв народів».
Руські землі були представлені дев’ятьма хоругвами. Однією з хоругв була львівська, що мала бойовий стяг із зображенням жовтого лева на синьому тлі. Саме у складі цієї хоругви і воював Іванко Сушик (прототип героя книги) — один з небагатьох відомих лицарів Грюнвальдської битви. Великий князь литовський і король польський Владислав ІІ Ягайло нагородив Іванка за відвагу на полі бою. За це він подарував лицареві декілька сіл у Галицькій землі.
Історія про Фаті з племені сарматів — це історія про характер, світогляд, дружбу, втрати і знахідки. З книги можна дізнатися, як жили племена сарматів багато років тому. Але водночас описані переживання дівчинки знайомі для нас і так само актуальні.
Як починається дружба? Можна простежити її драматургію на прикладі дружби Фаті з конем. Спочатку — перша зустріч, зацікавлення одне одним. Далі — перебування поруч, проведення часу разом, спільні ігри, у яких кожен із друзів ніби доповнює одне одного. Кульмінація — коли дружба проживає непростий момент, можливо, грозу, а можливо, якийсь конфлікт. Це лякає і засмучує. Але гроза минається, а друзі можуть залишитися разом, і це важлива підтримка.
Важливі аспекти книги, на які варто звернути увагу:
Головний герой книги проживає відчуття туги та суму від розлуки з батьком. Батько Мстислава пішов на Велику війну — небезпечну та далеку. Хлопчик сумує за татом і в цих переживаннях намагається зберегти із ним зв’язок: помічає схожі риси у лицарі Іванку, цікавиться обладунками, з трепетом розпитує дядька Василя про замок Любарта та лицарські турніри. Така поведінка дитини досить характерна у цій ситуації — за збиранням «зачіпок» криється бажання відновити цілісність батькового образу, зробити його ще більш реальним та близьким. Апогей переживань — викрадення Мстиславом прапора, який нагадував йому про батька. У цьому вчинку немає злого наміру: хлопчик одразу зізнається у скоєному і щиро про це жалкує.
До певного віку діти сприймають розлуку з батьками дуже травматично та непросто. Із моменту народження формується особливий батьківсько-дитячий зв’язок і прив’язаність. Маленькі діти сприймають самотність і відсутність мами чи тата як загрозу життю, адже саме батьки дають базове відчуття безпеки. Тому коли вони фізично відсутні, дитина ще не здатна покладатися на власний внутрішній ресурс, і відповідно, почувається незахищеною. У процесі дорослішання діти природно стають більш самостійними і вчаться знаходити опору в собі, а батьки можуть допомогти їм впоратись.
Розлука — це різке розірвання зв’язку, травматичне обрубування, яке психологічно є складним переживанням навіть для дорослого. А от сепарація — це м’яке розтягування контакту. У процесі сепарації зберігаються точки дотику і відчуття підтримки. Обговоріть з дитиною, що для неї є символом дому, батьківської любові та безпеки. Це можуть бути якісь дрібнички, запахи, смаки, відчуття — те, що допоможе дитині не втрачати зв’язок і зберігати відчуття захищеності та безпеки.
Спробуйте разом сплести браслети, купити парні брелоки для ключів, зшити маленьку м’яку іграшку-оберіг, які дитина може брати із собою у садочок чи самостійні поїздки. Це полегшить проживання суму за домом та рідними. У такі моменти важливо частіше телефонувати, обговорювати приємне, а після розлуки проводити час у тісному спілкуванні: говорити, гратись, обійматись — дати зрозуміти, що навіть на відстані любов батьків залишається такою ж сильною.
Протягом усієї історії можна спостерігати, як герої допомагають одне одному проживати складні почуття. Це стосується не лише Мстислава, а й лицяря Іванка, який повертається з війни, де ледь не загинув, та мами Мстислава, яка чекає чоловіка і самостійно піклується про сина. У складні моменти в книзі з’являються персонажі, які допомагають героям впоратись. З дітьми можна обговорити, як розпізнавати почуття інших людей і як можна проявляти підтримку.
Боярин Внучек дозволив лицарю Іванку залишитись у його гостині на шляху до дому. Анничка стала на захист Мстислава і пояснила, чому хлопець вкрав прапор. Дядько Василь приходить в гості до сестри, мами Мстислава, щоб допомогти їй виховувати сина. Мстислав турботливо дає мамі відпочити від хатніх справ, коли вона втомлена. Підтримати можна по-різному, а ще важливо навчитися розпізнавати емоції та стани. Навчіть дитину ідентифікувати базові почуття: радість, сум, страх, огиду, злість — говоріть про них, введіть у звичку повідомляти інших членів родини, у якому стані перебуваєте. Можна у формі гри вгадувати емоції співбесідника або перехожих — розвиваючи так чуйність та уважність.
Обговоріть з дитиною, як ви відчуваєте любов, підтримку, увагу, які способи для вас працюють, а які навпаки, засмучують ще більше. Можна домовитися про сигнали чи «кодові слова», які будуть сигналізувати про потребу у підтримці.
Процес ініціації як дорослішання, прийняття своєї сили та нового соціального статусу яскраво проявлений у різних африканських племенах. Часто хлопчикам-підліткам доводиться долати перешкоди або виконувати складні завдання, щоб символічно довести свою готовність бути воїном: мужнім, зрілим, сильним. Хлопчик, який пройшов обряд ініціації, може самостійно ходити на полювання, ухвалювати рішення і нести за них відповідальність.
У сучасному світі ініціація — це радше процес дорослішання загалом, коли дитина розширює свої межі та здобуває нові навички. Ініціацією можуть бути такі ключові події (так звані «milestones»), як похід у дитячий садочок, школу, приєднання до нового колективу, перша самостійна поїздка у дитячий табір тощо.
У розділі «Як стати лицарем» дядько Василь проводить своєрідну посвяту Мстислава у лицарі — хлопчик символічно з’єднується з батьком, який пішов на Велику війну. Це важливо, бо з часом обриси батька стираються, але все одно залишаються спогади: асоціації, запахи, згадки. Через такий обряд герой відчуває зв’язок та його силу: тепер він такий же сильний, відважний та сміливий лицар, як батько.
Дядько Василь влаштовує із Мстиславом гру у лицарський турнір, своєрідні «змагання», щоб на підсвідомому рівні хлопчик зміг відчути Силу й зіштовхнутись із нею. Це — важливий етап становлення власних меж та формування внутрішнього стержня («я сильний», «я впораюсь»). Так дядько виконує батьківську функцію і фактично стає для Мстислава важливою чоловічою фігурою, на яку можна спертися за відсутності батька.
Інколи трапляється, що дитина зростає у родині без батька — це часто викликає тривогу та занепокоєння з боку матерів. Безперечно, чоловіча фігура є важливою у процесі формування власної ідентичності та гармонійного розвитку. Проте за відсутності батька цю роль на себе може взяти інший чоловік: старший брат, дядько, дідусь, друг родини, тренер, вчитель. Чоловік дає дитині внутрішнє відчуття впевненості, власних кордонів, опори та гідності. Через комунікацію, спільну діяльність, відчуття довіри та близькості можна побудувати стосунки, які можуть реалізувати ці потреби.
Бажаємо вам приємного читання!
Історію України можна поділити на десять історичних періодів:
За часів Русі, козацтва й довгої війни 1914–1945 років в Україні були сформовані власні держави. У ІХ–ХІІІ столітті виникла Русь, яку іноді називають за йменням столиці Київською Руссю. Із середини ХVII до останньої чверті XVIII століття існувала козацька держава Гетьманщина. У ХХ столітті Україна здобувала незалежність у період 1918–1919 років — так утворилася УНР та Українська Держава гетьмана Скоропадського. Із виникненням Радянського Союзу Україна стала квазідержавою у його складі. Під час Другої світової війни ОУН-УПА боролися за відновлення державності. У 1991 році із розпадом СРСР Україна здобула незалежність.
Досліджувати історію можна і за допомогою архівів і музеїв. В архіві зберігаються документи й письмові пам’ятки, а в музеї — матеріальні свідчення минулих епох, тобто безпосередньо історичні речі. Історію пишуть люди, які досліджують архівні свідчення, музейні колекції та інші матеріали. Таких людей називають істориками.
Особливість книги: Кожну літеру абетки наші художники перемалювали з певного історичного документу, артефакту, або зі знакових робіт відомих художників. Наприклад, літера “А” взята з рукопису Левка Лук’яненка, коли він писав Акт проголошення незалежності України у 1991 році. Літеру “М” запозичили з рукопису Конституції Пилипа Орлика 1710 року – першої конституції в історії. А літеру “Ш” перемальовано з особистого підпису Тараса Григоровича Шевченка. На останньому розвороті подано список усіх джерел, які подарували свої літери “Абетці з історії України”.
Читання як навичка повноцінно формується в дітей у молодшому шкільному віці. На це є низка психофізіологічних причин. З розвитком мозкових структур у дітей з’являються нові можливості й навички, необхідні для процесу читання. Тому якщо батьки намагаються привчити дитину виразно і швидко читати в дуже ранньому віці, інколи це може додавати їй дискомфорту.
Насправді під час читання активізується одразу кілька мозкових зон, і ми паралельно виконуємо різні процеси:
Розвиток кожної навички — це тривалий поступовий процес. Це можна порівняти з водінням автомобіля з механічною коробкою передач: щоб машина поїхала, треба перемкнути важіль, подивитись у дзеркала, натиснути на педаль і повернути кермо. Мозок дитини активно розвивається, тому зародки навичок, необхідних для читання, з’являються природним шляхом. Проте цілеспрямовані активності удосконалюють ці процеси. Коли ми говоримо, співаємо, читаємо вголос разом (особливо, коли дитина має змогу стежити за текстом чи картинками в книзі), вчимо віршики, пояснюємо значення незнайомих слів — то готуємо дитину до освоєння навички читання.
Пропонуємо розглянути ці навички докладніше.
У юних читачів, які тільки починають опановувати нову навичку, рухи очей переривчасті — це особливість роботи мозку. Зупинки (паузи для фіксації та осмислення) дають змогу впізнати букви, склади, а потім слово. Кількість фіксацій залежить від рівня сформованості навички читання: молодший школяр робить від 15 до 20 фіксацій на рядок, а досвідчений дорослий читач — 3–5 фіксацій. У них різне поле читання — відрізок тексту, який може бути усвідомлений за одну фіксацію: від кількох букв у початківців (саме тому спочатку вчать читати по складах) до абзацу чи навіть сторінки.
Під час читання відбувається аналіз і сприйняття мови, які супроводжуються певною мовною активністю. Діти немовби проговорюють текст, коли читають мовчки або наслідують рухи мовного апарату дорослого, який їм читає. Цей процес можна підсилити, читаючи з різною інтонацією та гучністю.
На останньому етапі діти вже не сприймають окремі операції як самостійні завдання і зосереджують увагу на емоційному забарвленні слів, речень, тексту. Поле читання розширюється і діти вже можуть «передбачити» наступне слово. Тепер акцент не на розумінні букв і слів, а на сенсах і враженнях від прочитаного.
За нормою навичка читання повноцінно формується в молодшому шкільному віці, проте розвиток окремих етапів і процесів, які її супроводжують, можна починати з раннього віку. Бажаємо приємних читань!
У ІІ столітті на північно-східних кордонах Римської імперії поступово відбувалося об’єднання варварських племен. Германські племена об’єдналися з гепідами, вандалами, тайфалами й іншими та створили потужну військову силу — готів. Існувало дві групи готів: вестготи (на захід від Дністра) та остготи (у нижній течії Дніпра). Згодом під тиском войовничих племен гунів частина остготів перейшла кордон Римської імперії — річку Дунай. Ці зміни і стали поштовхом до історичних подій, які пізніше отримали назву Великого переселення народів. Внаслідок цих подій у 410 році впав Рим і Західна Римська імперія перестала існувати.
Весь цей рух із переселенням спричинили гуни, які переміщалися з межиріччя Волги й Уралу через аномальний холод і нестерпне життя в азійському степу. (На середину ІІІ століття припав початок кліматичного песимуму — часу екстремального похолодання, тобто Малого льодовикового періоду).
Гуни не залишили після себе археологічних знахідок, а лише кривавий слід у світовій історії. Їхній вождь, Аттила, навіть отримав прізвисько «Бич Божий», бо християни бачили в гунській навалі покарання за свої гріхи. Прямих нащадків гунів у Європі теж не залишилося. Вважається, що вони розпорошилися по Європі, асимілюючись із сусідними народами. Сьогодні гуни — це суміш різних етнічних груп на тюркській основі.
Проте сучасні угорці співвідносять себе з кочовими народами Євразії загалом, і гунами зокрема. Це їхній національний міф. Відомо, що мова угорців відрізняється від мов сусідніх їм народів та близька до фінських племен півночі. Разом вони утворюють угро-фінські мови, що входять до уральської мовної сім’ї. Найближчі носії угро-фінських мов живуть за тисячі кілометрів від угорців на північ і на схід.
Сучасна Угорщина розташована в унікальному місці — Середньодунайській низовині, або ж Панонії. Самі угорці місце свого життя називають Альфельд. Це степовий коридор між горами — Карпатами на півночі та Динарським нагір’ям на півдні (його іще називають Динарські Альпи). Цим шляхом під час Великого переселення народів всі кочові племена, зокрема і гуни, проходили в Європу.
Представлений в книжці сюжет про оленицю також пов’язаний з легендарними Гунором і Могором. Вперше його описав хроніст Йордан у середині VI століття у своїх працях про історію готів. Пізніше цей міф перекочував до угорців.
Тікаючи від мисливців, олениця пробігла бродом через Меотійські болота (Азовське море), показавши кочовикам шлях до нових земель (Криму). Тварина втекла від них, але завдяки їй вони натрапили на інші кочові племена. Гунор і Могор захопили ці племена в полон. Серед захоплених виявилися дочки болгарського князя Дула, з якими брати одружилися. З цих шлюбів і їхніх дітей пішов народ, що згодом (за 500 років) осів у Панонії і створив Угорське королівство.
З готами ж сьогодні частково пов’язують черняхівську археологічну культуру, безліч поселень якої розкидані українськими землями.
Книжка про оленицю — чудовий спосіб пояснити дитині причинно-наслідковий зв’язок. Іноді наша маленька дія може призвести до однієї події, яка розгорне ланцюжок інших, а тому кожне наше рішення, по суті, може змінювати майбутнє.
Розкажіть своїй дитині про ваші життєві ланцюжки, наприклад, про рішення познайомитися з вашим чоловіком чи дружиною. Можна навести і не дуже позитивний приклад, коли ваші дії призвели до не приємних для вас наслідків. Ця розмова сприятиме формуванню в дитини тих частин мозку, які відповідають за прогнозування, аналіз, прийняття рішення і рефлексію. А значить, це інвестиція у вміння робити правильний вибір, приймати конструктивні рішення і нести за них відповідальність.
До певного часу діти не можуть передбачати наслідки подій так, як дорослі. Префронтальна кора мозку, відповідальна за цю функцію, повністю формується до 25 років. Але розвивати її можна вже з 3–4 років. Пограйте у гру «Що буде, якщо?» Називайте будь-яку подію чи дію — а дитина нехай спрогнозує наслідок. Що буде, якщо сонце сховається за хмари? Що буде, якщо машина проїде на червоне світло? Що буде, якщо кішку взяти за хвоста? Ця вправа може здатися для дорослих занадто очевидною, але у дітей не надто багато часу проводити такі мисленнєві експерименти самостійно — у їхніх думках є багато інших цікавих тем.
Отже, у ваших силах організувати їхній час так, щоб подумати про це у грі. Тим паче, що вік 3–10 років — дуже сприятливий для розвитку уяви і пізнавальної функції мислення. Недарма так багато «чомучок» змушують своїх батьків шукати відповіді на нестандартні запитання. А гра «Що буде, якщо» допомагає самій дитині шукати відповідь.
Для «просунутих» гравців є ускладнена версія: 5 разів продумати наслідки подій.
«Що буде, якщо скупатися у холодному морі? — Можна застудитися. Що буде, якщо застудитися? — Можна пропустити цікаве свято, пролежавши його з температурою. Що буде, якщо пропустити цікаве свято? — Не отримаю подарунки чи шматка торта. Що буде, якщо не отримати шматок торта? — Буде поганий настрій. А що буде, коли поганий настрій? — Буду буркотіти і нудити, тоді ніхто не захоче зі мною погратися».
Або от приклад з позитивними наслідками: «Що буде, якщо пройде дощ? — Можна буде відчути свіжість у повітрі. А що станеться, коли відчуємо свіжість у повітрі? — Стане легко дихати! Що буде, якщо легко дихатиметься? — Буде прекрасний настрій і гарне здоров’я! А що буде тоді? —- Можна зробити багато гарних справ, наприклад, приготувати печиво або посадити дерево. А тоді що? — Відбудеться подія, яку можна провести разом із друзями».
5 рівнів наслідків дають змогу розширювати діапазон думок на більший масштаб (а тому наближають до формування стратегічного мислення).
Можна вигадати багато різних модифікацій цієї гри:
А все, як пам’ятаєте, почалося з легенди про оленицю і гунів
У книжці також зображено епізод небезпеки, коли за головною героїнею женуться войовничі, страшні гуни. Поспостерігайте, як реагуватиме ваша дитина на опис цих подій. Важливо, що з оленицею все наприкінці склалося добре, її не наздогнали і не вполювали. Це момент розрядки. І якщо у цьому епізоді тривога дитини (якщо вона була раніше) не спаде — закцентуйте її увагу на тому, що все закінчилося мирно, олениця жива і здорова. І тут буде доречно далі придумати, як склалося життя тваринки після пригоди. З ким вона ще зустрічалася, як подалася в степи через Меотійське озеро, що там знайшла і які цікаві пригоди проживала пізніше. Це перефокусує юного читача/ку з тривожного моменту на щасливе розгортання подій у майбутньому, адже так буває і в житті: нас можуть спіткати різні неприємності чи незатишні почуття, але після цього все знову стає звичним і приємним. На цьому моменті також цінно зупинитися, якщо ваша дитина проявляє надмірну тривогу в різних ситуаціях, часто бачить тривожні сни або ділиться некомфортними нав’язливими думками. Звісно, книжка — не панацея від цих симптомів, але може стати розрядкою у комплексному підході
Зверніть увагу і на епізод, в якому готи описують гунів. Гуни виявилися не такими демонічними, як їх зображувало сусіднє плем’я. Поясніть дитині, що люди частенько бояться того, чого не знають і не розуміють, а щоб страх був нібито небезпідставний, нагнітають і придумують «страшилки» про ворогів. Так само боялися інших племен і римляни, називаючи їх варварськими (тому що ті говорили незрозумілою мовою, і римляни чули щось на кшталт «вар-вар»). Тепер слово «варвар» сприймається як груба, жорстока і темна людина, що знищує культурні цінності. Можливо, саме так і лякали римляни і греки своїх співвітчизників варварами — як готи, що зображували гунів потворами. Поговоріть із дитиною, чи є у неї теж такі «гуни», про яких розповідають безліч страшилок — але, можливо, «не такий страшний чорт, як його малюють»?
На території України живуть різні етнічні групи-сусіди: українці, росіяни, євреї, поляки, кримські татари, роми і багато інших. Не варто судити про весь народ за проявами декількох його представників, тому що і українці бувають різні. Домовтеся, до яких людей у дитини повинна бути здорова підозра, за якими ознаками, за яких підстав, яка поведінка повинна насторожувати. Закцентуйте увагу, що така поведінка не має вимірюватися приналежністю до того чи іншого етносу або племені. Варто дивитися на людину цілісно, аналізуючи її вчинки, спосіб дружби і ставлення до інших. А якщо є конкретні епізоди з життя дитини, що проілюструють цю бесіду — це буде наповнена глибока розмова із вакциною проти ксенофобії.
Ну, а епізод про купання гунів — наочний приклад того, якими чистими і симпатичними ми стаємо, коли миємося і приймаємо «банні процедури». У ванну кімнату навіть можна повісити дві картинки: замурзану дитинку з підписом назви придуманого племені нечупар і фотокартку охайного та вимитого сина чи доньки з підписом імені. Тут уже ваш політ фантазій, а книжка — для підтримки!
20 лютого 2014 року Російська Федерація, скориставшись політичною кризою в Україні, розпочала анексію Криму. Озброєні угрупування без розпізнавальних знаків захопили стратегічні об’єкти, місцеві проросійські сили та російські спецслужби провели «референдум» про приєднання Криму до Російської Федерації.
Упродовж березня-квітня 2014 року в південно-східних регіонах України російські спецслужби приховано організовували проросійські виступи, спроби захоплення державних установ і підняття російських прапорів. Ці події отримали назву «Російська весна». Одночасно з проросійськими в усіх містах відбувались і проукраїнські мітинги.
14 квітня 2014 року в. о. Президента України Олександр Турчинов оголосив початок антитерористичної операції (АТО) із залученням Збройних Сил України.
Розпочата в квітні 2014-го АТО переросла в гарячу війну, яку в Україні називають гібридною, оскільки вона не є офіційно проголошеною і ведеться не лише збройними силами. З 2018 року АТО називають Операцією об’єднаних сил (ООС). А міжнародні експерти називають події на Донбасі «військовим конфліктом».
Боєздатність української армії на початок війни була доволі низькою. Але завдяки мобілізації та громадянській активності під час Майдану, виник потужний волонтерський і добровольчий рух. Фактично, ці люди за умов небезпеки взяли на себе функції держави, які державні інститути не могли виконати через власну корумпованість.
Ця книжка —про дорослішання, про дружні (і не надто) стосунки, про страхи, любов і про війну. Ось кілька моментів із книги, на які ми хочемо звернути твою увагу.
Мірка боялась собак. Можливо, ти теж чогось боїшся? Якщо так, то вітаємо — з тобою усе гаразд! Страх — це природна реакція на невідоме, інстинкт самозбереження. Якби всі ми були безстрашними, то, мабуть, не жили б так довго.
Страхи оберігають нас від небезпеки і є цілком доцільними. Шляхом еволюції в людському мозку залишились центри, які вмикають інстинкти та автоматичні реакції, зокрема страх. Один із найдавніших і найпоширеніших страхів — страх публічних виступів. Наші печерні предки жили в групах, щоб виживати: разом полювали на мамонтів, доглядали дітей, готували тощо. Із групи могли когось вигнати — це означало загибель, бо одинак не вполює здобич і залишиться голодним. Мабуть, із тих часів люди й відчувають тривогу, коли мають протиставлятись натовпу під час виступів.
Проте, незважаючи на еволюційні механізми, ми знаємо багато успішних професорів, лекторів, співаків, артистів, музикантів, у яких страх публіки відсутній або десь глибоко прихований. На щастя, із будь-яким страхом можна домовитись і впоратись.
Якщо страх заважає тобі, спробуй його подолати. Мірці це вдалося, тому і ти можеш скористатись корисними лайфгаками.
Не очікувати, що стрибок із парашутом одразу позбавить тебе страху висоти. Це навпаки може створити додатковий стрес. Визнач мету і поділи шлях до неї на 3–5 кроків. Наприклад, спочатку спробуй звикнути до висоти гамака в саду, потім опануй турніки, завітай до мотузкового парку, де працюють на висоті зі страховками, покатайся на атракціонах-гойдалках, а вже потім можеш легко милуватися краєвидами на гірськолижному підйомнику. Мірка переборола боязнь собак, бо почала бути поруч із маленькими цуценятами. Вони не схожі на дорослих великих псів, тому і не лякали. Поки цуценята росли, дівчинка звикла до них і помалу полюбила.
Мирослав був поруч із Міркою протягом усього шляху і це додавало дівчинці сил. Розкажи про свій страх і план роботи з ним батькам, друзям — тому, кому довіряєш, і попроси приєднатись. Удвох виконувати завдання буде простіше і не так лячно.
Подумай, що саме викликає страх. Навіть якщо він, на перший погляд, не має причини, як у Мірки, зазвичай він приховує якісь глибинні переживання. Скажімо, страх зробити помилку чи виглядати недоречно маскується під страх виступати перед публікою. Якщо знайти першоджерело, то можна зрозуміти, яка стратегія цей страх подолає. Підказку можна отримати, звернувшись до психолога. У тебе все вийде!
Переселенці або внутрішньо переміщені особи — це люди, які були змушені за якихось причин змінити місце проживання. Під час війни багато людей не почувається в безпеці: вони втрачають роботу, дім, близьких людей, можливість займатись звичними справами чи хобі. Втрата безпеки — це дуже стресово, і щоб це «згладити» необхідно багато часу і підтримки.
Інколи таке хронічне порушення психічного стану може спричинити посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Це стан, коли людина, що пережила дуже складну подію, не може впоратися зі своїми емоціями і знову відчути себе в безпеці. Хоч фізично людина вже не там, проте нав’язливі думки та спогади не дають змоги відпустити тривогу.
Пригадай, як ти поводишся, коли не відчуваєш себе в безпеці? Замикання в собі, відсторонення, похмурість, агресія чи розгубленість — така реакція найбільш поширена. Під час стресу організм мобілізується і приводить тіло в «бойову готовність», вмикаючи захисні механізми. Як би тобі хотілось, щоб реагували оточуючі, коли ти стресуєш?
Мабуть, ставитись із розумінням і прийняттям — найліпша стратегія. Якщо усвідомлюєш причини поведінки, то вона не здається дивною. Ти можеш зробити крок назустріч, запропонувавши допомогу і бути доброзичливим/ою. Коли Мирослав відчув позитивне ставлення Мірки та інших дітей, йому вдалося розкритися і відчути безпеку.
Чи варто говорити з дітьми про складне, сумне й страшне? Інформаційне поле насичене подіями, які можуть спричиняти тривогу, підсилювати внутрішню напругу. Для того, щоб впоратись із цими почуттями, необхідно мати достатньо ресурсу. Підліткам цікаві політичні та суспільні перипетії, бо це один зі способів «калібрування» своєї позиції. Через обговорення в інформаційному просторі, спілкування з однолітками та дорослими підлітки співставляють подію зі своїм власним досвідом. Приміряючи, можна зрозуміти, наскільки це співзвучно чи не співзвучно.
У цьому процесі роль батьків як дорослих може полягати в підтримці. Близькість — це коли можна щиро висловлюватись, говорити про свої почуття і не боятись неприйняття чи осуду. Так само дорослим варто озвучувати своє ставлення до подій і пояснювати, чому вони саме такої думки, але без нав’язувань чи знецінення думки самих підлітків. Підлітки можуть (мабуть, частіше так і стається) не погоджуватись із батьками. У підлітковому віці принципово загострюється супротив, а особливо щодо батьківської думки, і переконувати їх у неправоті — марна справа. Це зумовлено особливостями психічного розвитку: підліткам необхідно ставати самостійними, відділитись від дорослих і вийти у великий світ — пройти процес сепарації. До того ж, у цей період активно розвивається критичне мислення, тож усе піддавати сумнівам — природньо для підлітків.
Вони починають ставити питання і шукати на них відповіді. Саме процес пошуку та сумнівів цінний для формування власної позиції, а згодом і світогляду. Дозвольте підліткам самим шукати відповіді, поважайте їхнє право на незгоду з вами. Відсутність категоричності й відкритість до дискусії підсилює близькість у стосунках.
Теми, описані в цій книжці, можуть стати приводом до спільних обговорень.
Будьте відкритими: діліться своїми думками і будьте готові підтримати своїх підлітків у пошуках відповідей.
Єдине та найбільш повне писемне джерело про історію Русі — «Повість минулих літ» Нестора Літописця.
За часів Русі в Києві утвердилася при владі династія Рюриковичів. Сама династія Рюриковичів походила з північних країв. Особа власне Рюрика, засновника династії, оповита легендами. Про нього достовірно відомо лише те, що він був князем новгородським. Саме з Новгорода до Києва прийшли човни з варягами, серед яких був воєвода Олег і княжич Ігор. Олег убив київських князів Аскольда й Діра і заявив про права Ігоря на княжий престол. До своєї смерті Олег був регентом Ігоря. У 912 році князь Ігор став князем київським, затвердивши при владі династію Рюриковичів.
Правління князя Ярослава історики датують 1019–1054 роками. Цей період зазвичай називають розквітом Русі і часом її максимальної консолідації. У «Повісті минулих літ» літописець називає Ярослава Мудрим, а ще звідти ж відоме його прізвисько тесть Європи. Перше ім’я пов’язане з поширенням писемності і книжок за часів князя, а друге — з його дипломатичною діяльністю. Князь організовував шлюби своїх дітей з нащадками європейських монархів. Сам Ярослав був одружений на шведській принцесі Інґіґерді (Ірині), доньці шведського короля Улофа ІІІ Шетконунга. Нині з літопису відомо про одинадцять дітей князя, серед яких чотири доньки.
Найстаршу доньку Єлизавету у 1045 році віддали заміж за норвезького конунга Гарольда Суворого. Із цим одруженням пов’язана романтична історія. Гарольд закохався у Єлизавету ще під час перших відвідин Києва. Батько Єлизавети, Ярослав Мудрий, погодився віддати доньку за Гарольда заміж тільки тоді, коли хлопець прославиться і стане королем. Гарольд виконав умову тестя, і весілля відбулось. У 1066 році Гарольд загинув під час спроби завоювати Англію, а Єлизавета одружилася вдруге.
Агата Київська теж, найімовірніше, була донькою Ярослава Мудрого, але питання її походження науковці досі остаточно не вирішили. Агата була дружиною англійського короля Едварда Вигнанця.
Найвідомішою з дочок є Анна Ярославна, яка вийшла заміж за короля Франції Генріха І, а згодом — Рауля ІV Валуа. Сини Анни стали видатними європейськими діячами — організаторами хрестових походів.
Наймолодшою донькою князя була Анастасія Ярославна, яку в 1046 році видали заміж за угорського короля Андраша І (Андрія).
Загалом практика династичних шлюбів поєднувала Русь із європейськими державами, ставлячи їх на один щабель. Перед своєю смертю (у 1054 році) Ярослав Мудрий, пам’ятаючи про переможну братовбивчу боротьбу за престол, заповідав поділити Русь між своїми синами. Таким чином у середині ХІ століття Русь вступила в період роздробленості. Подальші спроби об’єднання успіху не принесли (зокрема, спроба Володимира Мономаха на Любецькому з’їзді князів).
Невеличка книга про чотирьох князівен розкриває атмосферу давнього княжого Києва через емоції та інтереси юних дівчат, які будуть зрозумілі і сучасним юним читачам. Діти князів і городян, тодішні і сучасні — усі люблять загадки, ігри, казки, дізнаватися щось нове, знайомитись із новими друзями, гуляти. Звісно, кожній дитині може подобатися щось своє. Завдання цієї книжки — не лише розповісти історію давніх князівен, але й допомогти юним читачам пізнати себе. Деякі рекомендації чи роздуми будуть актуальні радше батькам, бо стосуються цінностей і світогляду, які батьки можуть доносити дітям. Гармонійне світосприйняття дорослими дасть змогу ростити покоління українців із конструктивним ставленням до світу.
Які ігри та бесіди може відкрити книга «Чотири князівни»?
У першій розповіді про князівну Агату діти розмовляють про свої здібності. Агата вміє читати й писати, а Северин гарно знає пташину мову та вміє імітувати звуки різних пташок.
Можна разом простежити, чим захоплюється дитина, дослідити, які вміння у неї є, а яким вона може навчитися. Не вміти чогось — не соромно, адже ми не можемо вміти все. Зате своїми вміннями можна ділитися, як, наприклад, Агата ділилася знаннями з письма, а Северин — секретом свисту із дівчинкою.
Із вашим читачем/кою можна завести спеціальну скриньку або коробочку, в яку «складати» те, до чого в дитини є хист. Якщо любить малювати — покладіть малюночок як нагадування про цю здібність. Якщо їй/йому подобається співати — виберіть предмет-символ, що означатиме хист до співів.
Можна замість «скриньки хисту» знайти вдома спеціальне місце для зберігання різних досягнень і творінь. Накопичений багаж здібностей допоможе підтримувати самооцінку й відчуття своєї унікальності. Адже з часом дитина, порівнюючи себе з іншими, може відчути свою меншовартість і сумніви у собі. Такі напрацювання створять додаткову опору та відчуття самоцінності дитини.
Герой першої розповіді паломник Антоній показав, що народні повір’я — це спосіб пророцтва. Тобто прикмети, засновані на спостереженнях за природою, поведінкою тварин і людей. Можливо, деякі закономірності сьогодні не актуальні або можуть здатися невиправданими. Але чимало прикмет і прислів’їв розвивають спостережливість, розширюють світогляд, вчать розуміти причиново-наслідкові зв’язки, бачити метафоричність, переносне значення сказаного.
Обговоріть з дитиною декілька прикмет і влаштуйте експеримент на перевірку прислів’їв — чи дійсно, що:
Також обговоріть, що означають різні приказки, чому вони вчать?
Можливо, ви згадаєте історії з життя, до яких можна застосувати ці приказки. Ось декілька приказок для прикладу:
Князівна Настя ділилася із людьми хлібом та яблуками, коли Київ осадили печеніги. Радісно ділитися з надлишку: приємно бачити вдячність в очах тих, з ким ділишся. Гарно було б донести дитині думку, що ділитися — це важливо, але так само важливо піклуватися і про себе.
Допомагати, ділитися, дарувати можна з двох різних мотивів:
Цінно обговорити з дитиною, що вона отримує і чим збагачується, коли допомагає іншим. А що сама віддає при цьому? Чи витримує баланс між тим, що віддає, і тим, що отримує?
Допомога іншим повинна радувати без самообману. Так ми не залежимо від інших людей (чи від їхнього схвалення) і не почуваємося винними перед ними. Допомога іншим — наш свідомий вибір, він не повинен ані залежати від когось, ані впливати на когось.
У розмові доньок печеніги зображуються чудовиськами, з рогами і хвостами. Люди частенько бояться того, чого не знають і не розуміють, а щоб страх був нібито небезпідставний, нагнітають і придумують «страшилки» про ворогів.
Так само боялися інших племен римляни, називаючи їх варварськими (тому що ті говорили незрозумілою мовою, і римляни чули щось на кшталт «вар-вар»). Тепер слово «варвар» сприймається як груба, жорстока й темна людина, що знищує культурні цінності. Можливо, саме так і лякали римляни і греки своїх співвітчизників варварами — як князівни-слов’янки, що зображували печенігів чудовиськами.
Поговоріть із дитиною, чи є у неї теж такі «печеніги», про яких розповідають безліч страшилок — але, можливо, «не такий страшний чорт, як його малюють»? Чому варто триматися осторонь деяких людей? У чому вони можуть бути небезпечні? Важливо, щоб страх не сковував усі наші дії і ми вміли довіряти. Але водночас слід бути обережними й пильними — наприклад, під час спілкування з незнайомцями.
Маленька Анна вибирає для старшої сестри, що виходить заміж за англійського короля, книгу в подарунок. А є ще й прислів’я: «Книга — найкращий подарунок». Чи погоджується ваша дитина із цим висловом? А що для неї найкращий подарунок? А чим цінні книги? Навіщо Ярослав Мудрий приділяв їм таке значення, що аж збирав величезну власну бібліотеку, у якій багато людей переписували книги? Тут якраз і можна поговорити про значимість книг для людства. А також — про улюблені книги вашої дитини.
Сподіваємося, і книга про князівен вашій дитині полюбиться
У ІХ столітті в Україну з Балкан була принесена старослов’янська система письма. Цю абетку створили легендарні просвітителі Кирило і Мефодій. За іменем Кирила абетка отримала свою назву — кирилиця. Але літери Ї в кирилиці не було. Натомість цей звук передавали дві інші літери — іжиця та йота. Але достеменно невідомо, як вони звучали.
Буква, графічно схожа на Ї, трапляється ще з часів Київської Русі. Однак у знайомому нам звучанні літеру Ї почали використовувати вже в ХІХ столітті. На той час не було єдиної української абетки і різні автори писали по-різному. Їхні прізвища давали відповідним варіантам правопису. Наприклад, желехівку створив Євген Желехівський. Саме в цьому варіанті вперше офіційно з’явилася героїня нашого твору — літера Ї.
Проте ще в другій половині ХІХ століття російська влада забороняла вживання української мови (Валуєвський циркуляр, Емський указ). У друкованих працях тексти українською мовою друкували російськими літерами. Відповідно відливати літеру Ї для набірного шрифту було заборонено. Але українська мова та літера Ї разом з нею вижили тоді і є зараз.
Навіть у невеличкій оповіді про букву Ї можна знайти багато тем для обговорення з дитиною дошкільного віку і попрацювати над розвитком корисних навичок. Наприклад:
Чи не здається мова чимось схожим на магію? Адже ось було одне слово, а прибереш букву — отримаєш інше. Бувають слова, які складаються з однакових букв у різному порядку і означають щось різне. Як ЛІТО і ТІЛО, РІК і КІР, СМАК і МАКС, БАР і РАБ, МАСЛО і СМОЛА. А бувають слова, які взагалі мають однаковий вигляд, а означають щось різне: коса як зачіска і коса як знаряддя праці; лава як меблі і лава з вулкану; дорОга і дорогА; брАти і братИ. Коли знаєш літери, можеш відчути себе чарівником/цею і чаклувати різні слова.
Ігри на вивчення літер і письма, в які можна погратися:
Можна перетворювати слово, змінивши в ньому лише одну літеру. Так у книзі ЇХАТИ перетворилися на ХАТИ. А ще можна ТИШУ перетворити на МИШУ, ЛАСКУ на КАСКУ, ЗУБ на ДУБ, а додавши одну літеру, можна утворити з РАБа КРАБа, а зі слова БУРЯ — БУРЯК.
Із великого слова можна скласти менші, використовуючи його букви. Так, слово ГАЛАКТИКА може утворити менші: ЛАК, КАТ, ЛАТИ, АТАКА.
Найпоширеніша гра! Виберіть літеру і по черзі згадуйте якнайбільше слів, які починаються з неї. Далеко можна не ходити і почати з літери Ї. А можна навіть влаштовувати дні, присвячені якійсь літері, і намагатися згадувати у ці дні відповідні слова. Мабуть, у день Ї часто буде хотітися їсти, кудись їхати і співати пісеньки про їжачка, от їй-бо!
Друдли — це такі малюнки, з яких можна придумати інші картинки. Так, наприклад, у книзі літеру Ї подають як свічечку або як каштанову свічечку. У дітей уява зазвичай розвинена набагато краще, ніж у дорослих, бо ще не обмежена рамками і шаблонами. На що схожа літера К? А літера Ш? Ви також можете пошукати в інтернеті інші друдли і розвивати дитячу уяву надалі.
Можна писати літери або слова на спині одне в одного. Ця вправа гарна тим, що, окрім вивчення літер, допомагає також розвивати моторику рук і просторову уяву. Можна по літері писати на спині своє ім’я або предмети, що оточують, або навіть якісь послання, наприклад: «Я тебе люблю». А власник/ця спини повинні відгадати
Книга також показує, що якщо змінити щось в іншому — це перестане бути собою! Як можна писати слово УКРАЇНА без букви Ї? Що буде, якщо змінити хоча б одну літеру в імені дитини? Чи буде їй це приємно? Чи залишиться Максим собою, коли його перетворити на Муксима? А Анюта, якщо її раптом назвати Анітою? Запропонуйте різні варіанти імені своєї дитини — нехай вона щоразу виражає згоду або незгоду із названим. Це і початкова профілактика булінгу, адже дитина вчиться говорити «ні» на запропоновані перекручування і образи. Ім’я дитини — це її власність і багатство, яке подарували батьки. Але лише власник/ця імені може ним розпоряджатися і відгукуватися на те ім’я, яке вважає своїм. А ще ім’я — це водночас і про унікальність дитини і про її визнання світом. Тебе назвали — ти існуєш! Кожен і кожна з нас так само унікальні, як і літера Ї.
У тексті згадуються часи, коли літеру Ї забороняли і намагалися знищити. Запитайте дитину, як на її думку, почувалася тоді літера Ї? Що допомогло їй залишитися собою і не втратити бойового духу? Усе, що нам дороге, ми можемо «сховати і зберегти, віднайти і відновити». І в цьому контексті є привід зробити з дитиною «капсулу часу» або «секретик»: знайти щось, що хотілося б зберегти впродовж років, але не обов’язково надто цінне. Це може бути обгортка від улюбленої цукерки або іграшка з кіндер-сюрпризу. Або навіть власне ім’я, написане рукою дитини на клаптику паперу. Варто надійно запакувати «скарб» і сховати туди, де до нього тривалий час не буде доступу (навіть у самої дитини). Можливо, це схованка на подвір’ї чи в лісі — обов’язково запам’ятайте місце, щоб потім до нього повернутися. Цей ритуал закладе в дитини багато цінних усвідомлень:
Уявіть, як буде чудово, наприклад, через рік прийти до схованки, відкрити скарб і ніби поєднатися у часі із собою-минулорічним/ою!
Перейнявшись долею літери Ї — як символу України — можна прожити і емпатію до Батьківщини, що є місцем-скарбничкою для Ї. Поговоріть з дитиною, що ще може бути символами України? Що подобається в Україні? Якби Україна теж робила схованку-скарб, які б цінні речі вона поклала до неї? А наостанок запропонуйте ідею: якщо за схованку уявити сердечко дитини, чи можна Україну помістити у цю схованку? А що ще там буде зберігатися?
Африка — колиска людства. Найперші людиноподібні істоти, а згодом і Homo sapiens, зародилися в Африці. Українці часто розглядають Африку і її історію з європоцентричного погляду. Історія цього континенту для нас — це наче застигла в часі епоха первісності і недорозвинутості. А на авансцену світової історії Африка виходить лише в контексті работоргівлі в пізньому Середньовіччі чи поширення колоніалізму в Новий час. Направду історія Африки набагато різноманітніша та цікавіша. Африка сама по собі не є однорідною і складається з трьох основних частин: північна Африка з її пустелями, бушменами та арабами; екваторіальна — так звана «чорна Африка», переважно з тропіками й корінним негроїдним населенням; південна — з преріями і саванами та змішаним населенням (місцеві з європеоїдами).
Сучасне обличчя Південної Африки стало формуватись у XVII–XVIII століттях із входження в регіон Голландської Ост-Індської компанії. Перші озброєні сутички колоністів із місцевим населенням відбулися в 1770-х роках. Ці сутички отримали назву Капські пограничні війни. Внаслідок воєн в Європі Капська колонія в Південній Африці перейшла до рук британців, які на початку ХІХ століття відмінили рабство, зокрема й у колоніях. Це спричинило розселення голландських селян глибше в континент (переселення отримало назву «Великий трек»). Там колоністи зіштовхнулись із племенами зулусів, і спалахнув черговий конфлікт, що став перманентним до кінця ХІХ століття. В 1879 році спалахнула англо-зулуська війна, що закінчилася повною перемогою англійців.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття спалахували війни між колоністами та англійцями за незалежність. Унаслідок цього протистояння в 1910 році був створений Південно-Африканський Союз, який став британським домініоном. Лише в 1961 році Південно-Африканська Республіка (ПАР) отримала свою повну незалежність.
Перед вами надзвичайно щедра і добра книга! І хоча вона про далеку Африку, та висвітлені у ній теми дуже близькі кожному/ій з нас. Ця книга про дружбу і любов, сміливість і сумніви, гармонію і красу, силу слова і силу віри. Ми впевнені, що спільне читання із дітьми збагатить ваше дозвілля цікавими й теплими бесідами, іграми, розвивальними вправами. Нижче ми склали цілий список тем для цього.
Окрім звичного місця — дому — на нашій планеті існує безліч інших, не менш чарівних місць. Наприклад, Африка. Під час читання вступного розділу запропонуйте дитині намалювати те, що вона уявила про цей континент. Яка там природа? Які тварини живуть? Що краще носити з одягу? Що можна побачити, подорожуючи Африкою? Які чудеса існують там? А після уявної подорожі до Африки поговоріть про життя в батьківщині: яка тут природа та чудеса? Пізнаючи навколишній світ, ми краще пізнаємо і свій, вчимося з повагою та захопленням ставитися як до інших країн, так і до своєї.
Герої у книзі тісно співіснують із силами природи і тваринами Африки. З кимось можна подружитися, а хтось може бути ворожим до людей. Але як люди ставляться до природи? У книзі описані різні варіанти. Природу можна поважати, використовувати її силу на користь людям, як-от чаклунка Нґака із народу тсване. За тваринами — дітьми природи — можна доглядати, турбуватися про них, як це робить Амаду з племені водаабе. А дехто прагне підкорювати природу, полювати на тварин, неволити їх задля власного зиску, як це сталося в історії про зебрика і зулуського хлопчика Зітулеле.
Поговоріть з дитиною, як можна співіснувати з рослинами і тваринами так, щоб це приносило радість і користь усім. Якщо вдома є домашні тварини, вони стануть наочним прикладом для вибудовування гармонійних стосунків людини і тварини. Зрештою, поговоріть про те, що людина — теж частина природи. Ви можете по черзі наводити аргументи на підтвердження цієї думки.
Гарна метафора на пояснення мінливості долі. Усе минає, стани та емоції змінюють одне одного, як змінюються пори року. Але це також означає, що на зміну негоді прийде ясний день, як за чорною смугою обов’язково йде біла. Запитайте дитину, які були чорні смуги в її житті? А які білі?
Можна намалювати, зліпити чи оформити у колаж те, що позначало білі смуги. Нехай це буде «портрет радості», так звана «скринька ресурсу». Під час чорних смуг ці спогади зможуть дати додаткову опору. До речі, батьки також можуть зробити свій «портрет білих смуг». Так дитина буде розуміти, що вас може засмутити, а що порадувати. Це чудова можливість пояснити, що у кожної людини є свої «ключики» радості: комусь для підняття настрою потрібна шоколадка, комусь — прогулянка, а комусь — обійми. Це розуміння спонукає розвивати в собі чуйність та щирість.
Немає жодного однакового дерева, зебри з однаковим малюнком смуг, двох людей з ідентичними відбитками пальців. Так природа потурбувалася про різноманіття і красу нашої планети. А отже, кожна людина чимось особлива і прекрасна. Ми можемо мати різний колір шкіри, вірити в різних богів, говорити різною мовою. Але у кожної людини є свої сильні сторони й унікальна краса — як зовнішня, так і внутрішня. Чим були особливі герої книжки? Які неповторні якості були в Зітулеле, а які — в зебрика? Чим відрізнялася від інших Лерато? Що можна відмітити в Амаду?
А які риси — зовнішні і внутрішні — є у вашої дитини? Допоможіть їй перерахувати їх, пізнаючи себе краще. Можна навіть намалювати портрет дитини і зобразити названі якості на малюнку. Так дитина краще розумітиме свою індивідуальність і з повагою та уважністю ставитиметься до несхожості інших людей.
«Танок війни» — специфічний ритуал, що виконували зулуси, готуючи себе до війська Шаки. Але ж можуть бути й інші танці! Пофантазуйте з дитиною, які ще таночки можна виконувати. Яким може бути танок радості? А танок вдячності чи здивування?
Пропонуємо вам пограти в такий танцювальний батл, в якому, окрім корисної тілесної активності, ваша дитина дізнається і про різні емоційні стани. Можна обговорити не лише танцювальні рухи, а й кодові жести, якими можна обмінюватися, говорячи про різні почуття. Навчіть дитину подавати знаки, якщо сумно, страшно чи хочеться злитися. А на додачу — придумайте жести-рятівники, які допоможуть підтримати себе у складних емоціях і перейти до більш радісних. Це можуть бути самообійми, складання рук у «сердечко» на грудях, видихання й «вимітання» негативного почуття з тіла та інші. Тут немає обмеження фантазії, зате є великі перспективи для розвитку емоційного інтелекту.
У книжці з любов’ю описано щирі дружні стосунки зебрика і Зітулеле. Запитайте в дитини, як проявилася дружба між ними? Що означає дружити? Хвилюватися одне за одного, допомагати, підбадьорювати, виручати? Що ще? Поговоріть про друзів вашої дитини. Як син чи донька ставляться до своїх друзів, що очікують від них? Можна разом подумати про невеличкий подарунок другові чи подрузі як вдячність і символ цінування вірних стосунків. Це може бути щось зроблене руками, смаколик чи навіть вірш на честь друга або подруги.
У розповіді про Лерато ми дізнаємося, що її ім’я означає «любов». Чудовий час поговорити і про значення імені вашої дитини! Розкажіть, як це ім’я було підібране, що воно означає, яку силу дає своєму власнику/ці? А ще можна запропонувати гру, в якій кожен/а по черзі називатиме варіанти імені — пестливі, скорочені, урочисті. Головне, щоб усі варіанти були приємними і не ображали власника/цю імені.
Дівчинка Лерато роздумує, що таке любов. Дивитися на захід сонця? Триматися за руки? Їсти смачну кукурудзяну кашу? Обійматися з мамою? Що є любов для вашої дитини?
Ви можете по черзі «покласти» багато проявів любові у саморобну скриньку. Можна вирізати паперові серденька і заповнити їх тим, що асоціюється з любов’ю. У серденьках обов’язково мають бути місця для близьких людей. Загалом місця там повинно вистачати для всіх, і у разі потреби можна вирізати більше серце. А книга дитячої психологині Світлани Ройз «Хто живе у мами в серці» допоможе донести дітям, що батьки однаково люблять усіх дітей, і що у вашому серці є багато любові для вашої дитини.
Кожній дитині в певний момент хочеться відчути себе дорослим/ою. Але щоб стати дорослим/ою, варто дійсно прикласти зусилля, проявити у собі цілеспрямованість, сміливість, стійкість. На шляху до дорослішання трапляється багато перешкод і непередбачуваних речей, як в історії про хлопчика Амаду. Проте не забудьте розказати вашій дитині і про плюси дорослого життя. А краще визначте разом плюси дитинства і дорослого життя.
У кожного віку є свої переваги і «скарби». Розкажіть, як дорослішали ви, через які пригоди і ритуали проходило ваше зрілішання. Усе настане, однак, у свій час. Тож не ідеалізуючи жоден із вікових періодів, ви можете потішитися можливості проживати прекрасний вік кожного/ої з вас. Розмова про дорослішання допоможе вашій дитині розрядити одну з найактуальніших для неї тем і водночас — визначити неповторні бонуси свого теперішнього віку.
Амаду з племені водаабе знає, що слово має велику силу. Які слова ми проговорюємо — те і кличемо у своє життя. Чи погоджуєтеся ви з цим? Що думає про це ваша дитина? Тут є нагода почати бесіду про силу добрих і поганих слів. На що схожі добрі, а на що — погані? Як їх розпізнавати, щоб раптом не сплутати негативний вислів із доброзичливим? У цій темі можна поговорити і про слова ввічливості («чарівні слова»). Нехай дитина спробує їх назвати, а ви можете допомогти. Можна перерахувати також, які гарні емоції викликають добрі слова.
У кожного/ої є певні лякачки. Чи соромно боятися? Амаду спочатку соромився, адже чоловіки племені водаабе не повинні нічого страшитися. Але батько під кінець і сам зізнається, що злякався за сина. Цим вчинком він показав йому, що боятися — це нормально.
Сміливий — не той, хто не боїться, а той, хто знає про свої страхи, але долає їх. Так, Амаду, незважаючи на певну боязкість, сім днів доглядає своє стадо корів зебу. У боротьбі зі страхом він знаходить те, що стає для нього ресурсом. Корова Таємниця, роздуми про природу, Учителя і зірки, споглядання світанків і заходів сонця — усе це наповнює хлопчика гармонією та звитягою. Тому він таки проходить свій іспит на дорослішання і долає свої страхи.
Ну і звичайно, щоб прочитання книги було ще більш насиченим і різнобарвним, не забудьте роздивитися картинки таких відмінних і водночас схожих на нас жителів далекої Африки — зулусів, тсване, водаабе. Гарної подорожі!
Наші менеджери обов’язково повідомлять Вам, коли дана книга знову надійде в продаж.
Продовжити покупкиУвійти до особистого кабінету
