Історичний контекст

Леся Українка жила в останній чверті ХІХ — на початку ХХ століття. Це час шаленого поступу техніки та глобалізації світу. У побут широко входять парові машини і нові засоби зв’язку (телеграф, телефон), з’являється електрика.

У цей час подорожувати вже було легше, ніж раніше. Людям стають доступні пароплав, поїзд (на паротязі) та подекуди автомобіль (це було дорого). Але також у широкому вжитку залишаються коні й екіпажі. Аеротранспорт був не доступний. Через такий рівень розвитку транспорту подорожі Лесі Українки тривали тижнями. Наприклад, шлях поїздом із Севастополя до Києва тривав три доби (на противагу сучасним 16–20 годинам).

Подорожі до Західної України ускладнювало те, що на той час, наприклад, Львів і Луцьк входили до різних держав. Львів — до Австро-Угорщини, а Луцьк — до Російської імперії. Проте Леся Українка та її однодумці в українській громадській діяльності здійснювали такі вояжі і навіть таємно перевозили через кордон українські книжки, заборонені в Російській імперії (після Емського указу 1876 року).

Головним засобом спілкування на відстані була пошта. Однак вона працювала не завжди злагоджено: листи могли губитися, довго йти, особливо з-за кордону. Так, Лесині листи з Єгипту до Києва йшли до адресатів в середньому по два тижні. Швидкий телеграф коштував дорого.

Кожна з поїздок суттєво відбивалася на сімейному бюджеті Косачів. Особливо поїздки за кордон «тягнули» на тисячі рублів. Для порівняння — найменш оплачуваний різнороб мав щомісячну оплату 35–40 рублів. Климентій Квітка (чоловік Лесі Українки, музикознавець-фольклорист), працюючи в суді в містах Кавказу (Кутаїсі, Телаві, Хоні), отримував жалування від 90 до 120 рублів на місяць. З листів Лесі ми дізнаємось, що лише оформлення закордонного паспорта та віз для перетину кордону коштувало майже 60 рублів. Фінансував усі творчі задуми та лікувальні подорожі батько Лесі — Петро Косач. З його смертю в 1909 році фінансові справи родини загалом і Лесі зокрема значно погіршились. Вона шукала роботу, займалася перекладами, намагалася «вибити» гонорари зі своїх видавців. (Нагадаємо, що листування сповільнювало цей процес, та і листи, зокрема і конверти з грошима, могли «загубитись»).

На межі століть посилився тиск на українську інтелігенцію в Російській імперії. Зокрема, і Леся Українка ночувала за гратами в поліцейському відділку. Події революції 1905–1907 років відбились і на житті Лесі. Вона в той час якраз була в Петербурзі, доглядала за хворою сестрою. Революційні події призвели до транспортного колапсу, через який Леся застрягла в місті. Наближалась значно буремніша доба, яку Леся не застала. Вона померла в 1913 році, за рік до початку Першої світової війни.

Коментар для читачів 11+

Книга про Лесю схожа на віконце затишного будинку: ти можеш зазирнути крізь неї до Лесиного життя, створити уявлення про неї як особистість і зрозуміти її внутрішній світ. Атмосфера, що прогляне через віконце, відлунюватиме не лише поезіями, як ми звикли сприймати Лесю Українку. Читаючи книгу, ти почуєш відгомін родинних байок, шурхіт теплих обіймів, шепіт сумнівів, радощів і переживань з листів. До тебе долинуть як сумні мелодії зітхань і болів, так і душевні мелодії радостей перемог і досягнень.

Книга гарно й невимушено проводить читачів різними гранями Лесиного життя і розкриває її особистість. А з чого взагалі складається «рецепт» особистості?

У кожній людині є різні «інгредієнти» (і ти можеш простежити їх на прикладі індивідуальності Лесі Українки, а заодно й осмислити в себе).

Складові індивідуальності людини:

Інтереси, захоплення

Інтереси, захоплення. Те, що визначає зацікавленість і спрямованість людини. У книзі в різних розділах описується, що цікавило й «запалювало» письменницю в різні періоди життя. Інтереси Лесі були обширними: література, театр, садівництво, ігри, малювання, мистецтво, фольклор, перекладання, вишивання, плавання, кулінарія, подорожування…

Щоб зрозуміти свої інтереси, спробуй поспостерігати, що тобі подобається робити, навіть якщо про це не просять чи не змушують? Що утримує твою добровільну увагу, про що ти готовий/а постійно говорити і дискутувати? Інтереси — одна з тих складових, які допомагають визначитися із життєвою справою і професією.

Цінності

Це наша життєва позиція — те, що ми вважаємо головним, визначальним для себе і свого життя. Фактично це те, за що готові боротися. Так Леся підживлювалася ідеєю національного визволення і популяризацією української культури. Їй були важливі питання прав жінок, гідності людини, освіти, історії України.

Цінності можна визначити також через те, які книжки читає людина, або яких друзів має — тут як у приказці: «Скажи мені, хто твій друг — і я скажу, хто ти». Ми зазвичай шукаємо людей, які розділяють і наші інтереси, і наші цінності, і те, у що ми віримо. Які цінності розділяєш ти? Щоб наблизитися до відповіді, можна подумати над такими запитаннями:

• Що для тебе головне у житті?
• Які три речі ти взяв/ла б із собою на безлюдний острів? Чому?
• Заради чого варто жити, а що не є важливим?

Додаткова вправа на визначення цінностей:

• Напиши «Топ-10» речей, що становлять для тебе цінність. Це можуть бути як матеріальні речі (наприклад, смартфон чи улюблені кросівки), так і нематеріальні (друзі, любов, справедливість тощо). Краще випиши кожне поняття на окремому листочку.
• Проранжуй свої речі від десятої позиції до першої: десята — поняття, від якого можеш відмовитися заради решти, що залишилася (хоч і нелегко). Повторюй ранжування до першої позиції — признач її тому поняттю, що становить для тебе найвищу цінність.

Цінності допомагають приймати життєві рішення і є для нас моральними орієнтирами, які допомагають не схибити і зробити правильний вибір

Схильності, здібності

Є сфери діяльності, в яких природні здатності допомагають нам порівняно легко виконувати завдання і досягати високих цілей. От у Лесі точно вдало виходило писати вірші та п’єси, опановувати іноземні мови. Крім того, вона проявляла музичну обдарованість (добре грала на фортепіано і співала) й гарно вишивала.

Кожна людина має здібності та схильності, тож досліди свої: що тобі краще вдається? Можливо, у тебе гарний слух чи голос? Або ти легко вирішуєш різні задачки, головоломки? Або тобі подобається щось придумувати і створювати нове? Чи добре вирішувати конфлікти, працювати з емоціями — як зі своїми, так і з чужими? Ти також можеш досягати значних успіхів у спорті завдяки своїй спритності, витривалості, меткості.

Існує багато різних здібностей — погугли, щоб зрозуміти, у чому ти майстер/риня. Розуміння своїх здібностей допомагає самовизначитися, а також монетизувати їх і відчувати себе реалізованим.

Якості

Коли ми описуємо людину, зазвичай використовуємо епітети-характеристики: вродливий/а, чуйний/а, добрий/а тощо. Усі якості можна розділити на 5 характерних груп:

• зовнішність — Лесю зображають худенькою, тендітною, засмаглою і стильною; вона мала сірі очі й світло-русяве волосся, струнку постать, горду поставу, глибокий, задуманий погляд;
• комунікативні  — якості, які проявляються у спілкуванні і взаємодії з людьми (у Лесі це жвавість у комунікації, турботливість, щирість);
• якості досягнення — ті, які дають змогу реалізовувати цілі й досягати результатів (Леся проявляє наполегливість, упертість, терплячість, самокритичність — хоча остання якість, можливо, не так допомагає, як гальмує досягнення цілей, як гадаєш?);
• інтелектуальні  — якості, що допомагають навчатися, вирішувати завдання, розуміти та сприймати нову інформацію, формувати своє ставлення до різних питань (Лесині інтелігентність, розсудливість, дотепність, допитливість);
• моральні  — якості, які вважаються чеснотами у суспільстві; по суті, це ті, які оспівуються у творах літератури, і про які дають завдання писати у творах на уроках літератури (у Лесі — почуття власної гідності, шляхетність, принциповість).

Подумай, які якості з кожної груп є у тебе? Можеш запитати у знайомих і рідних, які 5 якостей вони можуть про тебе назвати. Нехай назвуть будь-які, а ти можеш проаналізувати, з якої груп частіше називають — значить, у цій групі якостей ти яскравіше проявляєшся. Тоді подумай над якостями з інших груп і проявляй та «прокачуй» їх більше!

Емоції, реакції

Кожен/на з нас проявляє дуже різні почуття, але з часом можна передбачити, хто, як і на що зреагує. Лесю засмучували сварки, нещирість, несправедливість. Але водночас вона була легкою на підйом, і її просто було підбурити на пригоди, подорожі, ігри. Ти теж про себе можеш напевне сказати, що тебе може засмутити, обурити чи розізлити, злякати чи навпаки — втішити.

Наші стратегії реагування схожі на таку собі «інструкцію з експлуатації» до якогось побутового приладу: є режими, у яких ми добре працюємо, і режими, в яких ми «виходимо з ладу», зриваємося, можемо когось образити, «вдарити струмом».

Ми всі можемо бути схожі, але одна й та сама ситуація може викликати у двох близьких людей дуже різні почуття і реакції. Завчасно передбачити усі деталі реакцій іноді важко. Тому краще проговорювати нашим близьким та друзям, що варто робити для вашого гарного настрою і що «виводить вас із ладу» — які слова і дії. Адже ми не можемо та й не повинні здогадуватися, про що думає і чого бажає інша людина.

Життєвий досвід

На формування нашої особистості впливають три основні фактори:

• генетика (якості та здібності, отримані від народження);
• виховання (те, як нас виховували);
• соціальне оточення (наші друзі, близькі, колеги, усі люди, що оточують нас протягом життя — вони можуть впливати на нас своїми реакціями, думками, діями).

Виховання і оточення Лесі теж значною мірою сформувало її як людину. Її інтелігентна родина складалася з меценатів і гуманістів, які мали товариські стосунки одне з одним та багатьма творчими друзями сім’ї. Спосіб життя Лесі — хоумскулінг і подорожі через боротьбу з хворобою — теж вплинув на розвиток і прояв її інтересів, якостей, здібностей і цінностей. Сприятливою для творчості Лесі Українки була й епоха, у якій вона жила, — атмосфера ХІХ століття із прогресивним технологічним розвитком і початок ХХ століття з феєрверком нових ідей, змін у політичних та суспільних настроях.

Спробуй визначити 5–6 ключових моментів у твоєму житті, які дуже на тебе вплинули. Що сформувало в тобі ті чи інші цінності, якості, інтереси? Проаналізуй свій життєвий досвід і пофантазуй, які події та ситуації потрібні тобі, щоб ти зміг/ла розвинути бажані здібності і якості та досягти бажаних результатів? Зауваж, що не завжди це можуть бути приємні моменти. Іноді кризові періоди набагато міцніше формують нас, направляючи до нових звершень.

Коментар для батьків

Леся Українка — відома особистість ледь не з 1 класу. І протягом навчання в школі інформація про неї може перейти з цікавої сфери у фонову, заїжджену. Книжка про Лесю якраз і цінна тим, що відома поетка зображується у ній звичайною людиною, жвавою дитиною, ученицею, сестрою, подругою, чуттєвою жінкою, громадською діячкою. Вона хвилюється і тішиться, творить і сумує, бореться і закохується.

Життєві подорожі Лесі, її емоційні стани та слова з листів зрозумілі й актуальні для читачів і зараз. Досліджуючи її життя і становлення особистості, юні читачі зможуть пізнати і себе. Зокрема, проаналізувати свій життєвий сценарій, фактори, які впливають на прийняття рішення, формування якостей і цінностей, обрання друзів і партнерів, ставлення до суспільства й рідних, спосіб реагування на проблеми.

Запропонуйте вашим дітям побути психологами і зрозуміти, чому Леся Українка стала саме такою, якою її висвітлюють у шкільній програмі. Як на неї вплинуло виховання батьків, події тодішньої епохи, життєві перипетії, зустрічі та спілкування з різними людьми? Дослідження причин розвиває усвідомлення своїх виборів і стимулює самопізнання.

Запитання для обговорення

1. Про що, на твою думку, могла спілкуватись родина Лесі, зібравшись за вечерею?
2. Чи є у вас родинні прізвиська?
3. Яку книгу ти вперше прочитав/ла самостійно?
4. Які твої улюблені заняття? Чим ти охоче займаєшся у вільний час?
5. Що можна зрозуміти про людину, якщо знати, що вона любить робити, а що — ні?
6. На твою думку, впертість — це вада чи чеснота? У чому вона допомагає, а в чому заважає?
7. Чому раніше люди охоче писали листи, а зараз менше? Чим листування відрізняється від телефонної розмови чи спілкування в чатику?
8. Як ти вважаєш, чи можна публікувати особисте листування людини після її смерті?
9. Чи граєш ти на якомусь музичному інструменті? Чому, на твою думку, Леся ставилася до фортепіано як до живої істоти?
10. Чому перша збірка Лесиних віршів була надрукована у Львові?
11. Чому діти Косачів вчились на хоумскулінгу, а не в гімназії?
12. Що спонукало Лесю написати свій підручник з історії народів Сходу?
13. За що заарештували Лесю?
    – за дрібне хуліганство;
    – за крадіжку;
    – за підозру в сепаратизмі;
    – за розпиття алкогольних напоїв.
14. Навіщо Лесі був потрібен кинджал?
15. Чому Леся не хотіла друкувати листи, присвячені її коханим?
16. Чим займались у гуртку Плеяда?
    – астрономією;
    – міфологією;
    – літературою;
    – театром.
17. Які зі своїх творів сама Леся вважала найкращими?
18. Де Лесі краще жилося — в Криму чи Єгипті? Чому?

Історичний контекст

Історія Криму надзвичайно різноманітна й багата. Давні елліни-колоністи принесли в Крим цивілізацію, заснувавши тут спершу факторії, а згодом і повноцінні міста-поліси. Греки в Криму витримали сусідство з кочовими народами: скіфами, сарматами, готами, гунами, печенігами й половцями. На недовгий час греки створили власну незалежну державу Феодоро.

А у ХІІІ столітті до Криму, як і всієї Східної Європи, прийшли племена монголів і татар на чолі з ханом Батиєм. Захоплені Західні землі вони назвали Золотою Ордою. Однак постійні чвари між її ханами і претендентами на цю роль розривали монголо-татарську державу на шматки.

Врешті-решт одним зі шматків Золотої Орди виявилося Кримське ханство, що проіснувало до 1783 року. Після цього його поглинула Російська імперія, розпочавши русифікацію регіону. Крим отримав статус всеросійського курорту, куди з’їжджалися десятки тисяч відпочивальників.

Під час Національно-визвольних змагань 1917–1921 років Крим став останньою твердинею Білого руху. Кораблі з білогвардійцями на борту евакуйовувалися з порту Севастополя в листопаді 1920 року. Так Крим став радянським.

Невдовзі після приходу радянської влади в Крим по всьому СРСР було проголошено політику коренізації. У Криму коренізація проявлялась у татаризації. Кримськотатарську мову почали викладати в школах півострова та вести нею офіційні документи. Значний відсоток у керівництві радянського Криму теж становили татари. Але така ситуація була недовгою. Вже наприкінці 20-х років ХХ століття розпочалася політика колективізації. Якщо лозунгом, з яким радянська влада приходила до селян був «Колгосп — справа добровільна», то наприкінці 20-х років колгосп ставав справою обов’язковою. Селян почали нацьковувати одне на одного. Утворювалися комітети незаможних селян, які мали виявляти й ліквідовувати куркулів.

У 30-х роках до Криму прийшов Великий терор. Було організовано та проведено декілька масштабних операцій, під час яких кримськотатарську еліту арештовували й розстрілювали.

У 1941 році на територію півострова прийшла Друга світова війна. Приходу німецьких військ передувала депортація кримських німців (18 серпня 1941 року). У листопаді 1941 року Червона армія залишила Кримський півострів, крім Севастопольського оборонного району. З 30 жовтня 1941 року по 4 липня 1942 року тривала оборона Севастополя радянськими військами, що закінчилась евакуацією та втратою міста.

Окупаційна німецька влада створила генеральний округ Крим (півокруг Таврія) у складі райхскомісаріату «Україна». 31 жовтня 1943 року розпочалася Керченсько-Ельтигенська десантна операція з визволення Криму, але мети не було досягнуто. Протягом квітня-травня 1944 року була проведена операція з визволення Криму. Крим перейшов під контроль Радянського Союзу.

Після встановлення радянської влади на окупованих територіях проводили розслідування місцевого населення щодо співробітництва з окупантами. Фактично всі люди, які проживали на окупованих територіях, викликали підозру. Ба більше — під неї підпадали як окремі люди, так і цілі народи. Одним із таких народів став кримськотатарський. Протягом 18–20 травня 1944 року були виселені, за оцінками істориків, 180–200 тисяч людей. Для виселення такої кількості людей було залучено 32 тисячі співробітників НКВС.

Влада депортувала кримськотатарський народ в Узбекистан, Киргизію, Марій Ел і південні області радянської Росії. Кримських татар перевозили у вантажних вагонах, у дуже важких умовах. У перші роки після депортації від голоду і хвороб, що були викликані важкими побутовими й трудовими умовами, померло від 10 до 45 % усіх кримських татар.

Кримські татари мали статус спецпереселенців. Усі вони були зобов’язані ставати на облік у місцевій комендатурі та не могли змінювати місця проживання за власним бажанням. Лише в 1967 році було скасоване карне покарання за від’їзд із місця проживання. Але цим наказом переселенці прив’язувалися за прописками до своїх нових будинків і землі. Масове переселення кримських татар до Криму почалося за часів перебудови.

Психологічний супровід

Серія книг «Життя перемагає» — це історії про силу духу, любов і віру. Обговорюючи складні теми, ми хочемо переосмислити, зрозуміти контекст і дослідити, що допомогло героям вибрати життя. Книга «Крим Керіма» натхненна реальними історіями кримських татар, пронизана автентичною культурою, легендами й спогадами. Родина Керіма пережила багато горя: розлуку з близькими, смерті, страх, виселення із власного дому та батьківщини, але незважаючи на біль, продовжувала вірити у щасливе майбутнє: «Пам’ятайте, люди! Вас багато. Бийтеся за щастя дітей ваших».

Важливі аспекти книги

• Філософія життя кримських татар
• Парентифікація

Філософія життя кримських татар

В історичному коментарі ви можете дізнатися більше про історію кримських татар. Сюжет книги розкриває культуру цього народу через буденні справи: приготування традиційних страв (чай з гранатового листя, долма, чебуреки, лагман), передавання ремесла від батька до сина, шанобливе ставлення до старших, весільні обряди. Ви можете разом з дитиною спробувати страви татарської кухні, подивитися фільми, послухати народну музику, відвідати музей, де можна познайомитися з татарською культурою, чи й просто поспілкуватися з сучасними татарами.

Дідусь Керіма у розмовах з онуком часто розповідає про важливість братерства та свободи. Легенда про орлів говорить: «Коли ми разом — нам все під силу», «Головне — жити чесно», «Ми маємо боротись за наше щастя». У важкі моменти герої книги не забували про ці настанови та продовжували підтримувати одне одного: ділилися їжею, піклувалися про менших, допомагали тим, хто цього потребував найбільше. Спільна національна ідея стала якорем, завдяки якому багато татар повернулись у рідний Крим. Навіть коли у найскрутніші моменти доводилось обмінювати дорогі для серця речі на їжу, Керім не втрачав надію на краще, бо «пам’ять і спогади не можна продати».

Трагічні події можуть мати різний вплив. Складно впоратися зі смутком втрати, розлукою, страхами й болем, якщо не мати підтримки. Кримські татари — приклад нації, яка завдяки сильній національній ідеї, вірі й підтримці змогла побороти складні часи.

Обговоріть з дитиною, що чи хто може стати підтримкою у складних моментах? Що допомагає не опускати руки, коли здається, що нічого не вийде?

Ми можемо стикатись із перепонами, але навіть, коли здається, що все втрачено, з нами залишаються:

• любов батьків і близьких (так само, як у Керіма мама і брат, друг і кохана);
• речі, які для нас дорогі (як Коран для мами Керіма);віра і надія на краще (як у дідуся, який продовжував молитися і розповідати новому поколінню легенду; віра Керіма в те, що батько повернеться з фронту, а сестра Асіє знайдеться);
• вибір жити (коли ми вирішуємо, що впораємось з будь-чим, адже життя — найбільша цінність);
• ми самі (наші таланти, знання, вміння завжди будуть з нами)

Парентифікація

Коли батько Керіма йде на фронт, то символічно передає йому обов’язок піклуватися про родину. З одного боку, обіцянка батьку стає додатковою мотивацією триматися за життя і не занепадати духом, а з другого — підсвідомо завершує дитинство хлопчика, відкриваючи етап дорослості. Шапка халпах завелика для Керіма, як у прямому, так і в переносному значеннях.

Парентифікація — це явище у психології, коли діти вимушено беруть на себе відповідальність за власних батьків. Особливість покоління дітей, що виросли у період війни, якраз у тому, що від готовності виконувати обов’язки дорослих залежало їхнє життя. Можна помітити, що це покоління часто зосереджується на своїх дітях і онуках, забуваючи про власне благополуччя. Складні обставини не дали змогу прожити дитинство і насолодитися простими радощами: бешкетуванням, безтурботністю, безпекою.

У сучасних дітей є більше можливостей, щоб прожити щасливе дитинство, але незважаючи на це, явище парентифікації досить розповсюджене дотепер. Часто діти підсвідомо беруть опіку над батьками у неблагополучних родинах або в родинах, де у батьків не налагоджений канал підтримки зі своїми батьками. Такі діти дуже люблять своїх батьків і намагаються дати їм підтримку, яку ті не отримують.

У віці 6–7 років діти проходять період егоцентризму: вони вчаться розуміти свої емоції, розвивають емпатію і навичку ідентифікувати почуття та бажання інших. Роль батьків — піклуватися про дітей, виховувати, допомагати їм рости й розвиватись, встановлювати межі й бути відповідальними. А діти мають досліджувати світ навколо, експериментувати, вчитись і грати. Коли цей баланс порушується, на дітей перекладаються не характерні для них обов’язки й очікування, переживання і турбота про батьків.

Щоб повернути баланс у родинні стосунки, батьки можуть:

• Ділитися з дитиною тим, з чим вона може впоратись. Складні емоційні переживання не за віком можуть підвищити тривожність і напругу. Потребу в емоційній близькості, підтримці й опорі дорослі можуть адекватно задовольнити лише з іншими дорослими. Обговорюйте те, що для вас важливо, діліться враженнями й емоціями, проте не перевантажуйте дитину складними переживаннями.
• Поважати зусилля дитини. Будьте вдячними й помічайте вклад дитини у родинний затишок: похваліть смачно приготоване печиво, порадійте прибраній кімнаті або чистим тарілкам. Сприймайте допомогу як щось цінне й важливе — тоді стосунки між вами не перейдуть у «сухе» виконання обов’язків.
• Дати дитині зрозуміти, що батьки впораються із труднощами. Часто діти беруть на себе відповідальність за батьків, коли відчувають їхній розпач. Щире бажання допомогти переростає у комплекс рятівника, коли сенсом життя стає допомога іншим, а не власне щастя і гармонія. Ви — дорослий/а, тому ви впораєтесь, адже маєте більше сили, досвіду, розуміння та енергії. Відтак залучення дитини до врегулювання сімейних конфліктів може спричинити тривожність і проблеми з довірою.

Свідоме батьківство допоможе дітям гармонійно розвиватись і бути щасливими. Бажаємо приємного читання!

Запитання для обговорення

1. Який настрій у тебе буває в останній навчальний день перед канікулами?
2. Чи багато в тебе вдома роботи по господарству?
3. Навіщо у фортеці потрібен колодязь?
4. Як ти гадаєш, чи зручно було жити в печерному місті? А в сучасних бетонних багатоповерхівках зручно?
5. Як хлопчики підготувалися до спуску до колодязя?
6. Коли діти не мають можливості навчатися рідною мовою?
7. Як мешканці Криму сприйняли оголошення про війну?
8. Що таке мобілізація?
9. Чому Керім боявся заплакати?
10. Яке щасливе життя пообіцяли німці селянам?
11. Чому люди віддавали їжу, яка була потрібна їм самим?
12. Чому німці дозволили навчання і газети кримськотатарською мовою?
13. Як татари ставилися до загонів самооборони, влаштованих німцями?
14. Кого відбирали для вивезення на роботу в Німеччину? Як можна було цього уникнути?
15. Хто прийшов у село після німців?
16. Що могли означати слова дідуся: «Щось ми зробили не так»?
17. Що людям дозволили взяти із собою під час виселення?
18. Чому річка Бельбек весела?
19. Чому в легенді хлопці й дівчата перетворилися на зграю орлів?
20. Про що були останні слова дідуся?
21. Що таке холера? Як від неї можна врятуватися?
22. Навіщо місцевим жителям розповідали байки про людожерів?
23. Що змінилось у житті кримських татар в Узбекистані із закінченням війни?
24. Чому кримським татарам не дозволяли повертатися до Криму?
25. Коли татари змогли повернутись додому?

Історичний контекст

Період 1914–1945 років — це час найінтенсивнішого масового насильства у світі. У цей період відбулися дві великі світові війни (Перша — 1914–1918 та Друга — 1939–1945), масові геноциди (Голодомор, Голокост та інше), переселення великих груп людей (депортація кримських татар, операція «Вісла» та інше).

З другої половини ХІХ століття у світі розпочався різкий технологічний стрибок, який вплинув на всі сфери життя людей. Це полегшило транспортні переміщення (була створена залізниця, пароплав, літак, автомобіль) і зробило переїзди доступними навіть для небагатих людей. А масове насильство стало рушійною силою, яка спонукала людей їхати з батьківщини у пошуках кращого і безпечнішого місця проживання — і для себе, і для родини.

Люди продовжували спілкуватися з родичами та друзями завдяки новим технологічним можливостям (створення телеграфу і телефону) або покращеним старим (пришвидшення роботи пошти). Інформація теж почала швидше, ніж раніше, доходити у всі куточки світу. У ці часи зародилася сьогоднішня модель швидкого глобалізованого світу.

Психологічний супровід

«Яблука війни» — це справжня симфонія багатьох важливих життєвих тем, що звучить цілісно і проникливо, причому як для дітей, так і для дорослих. Тому прочитання цієї книги з дітьми буде гарним підґрунтям для осмислення як і з дітьми, так і наодинці з собою.

Теми для рефлексії з дітьми:

• контакт дитини з батьками
• стосунки між батьками та роль дитини в них
• вибір «жити» та вибір  «не жити»
• емоції та почуття: як бути з ними
• інакшсть і різноманітність

Контакт дитини з батьками

У психології є поняття прив’язаності як прагнення до близькості. Причому це відчуття формується від народження: прив’язаність (фізична, емоційна, психологічна) є певною запорукою виживання від початку, коли немовля є безпомічним і недієздатним. Тому контакт із батьками, які можуть потурбуватися про дитину і захистити її, є символом життя. Відповідно, якщо контакт розривається, і не обов’язково фізично, а й емоційно, діти переживають справжню життєву небезпеку.

Проживання здорової прив’язаності до батьків формує спроможність будувати здорові довірчі стосунки з оточенням у процесі дорослішання: з друзями, іншими дорослими, коханими. Ось чому недостатньо просто фізичної близькості рідних (хоча і це потрібно — згадаймо, як Софійка сумувала за татом і як зраділа, коли він повернувся на Різдво). Дуже важливо, щоб близькість була емоційною, було відчуття «поруч», навіть у контексті важкої, неприємної ситуації.

Головна героїня, Софія, так і зазначає: тато лише частково повернувся з війни, з його емоційною частиною контакту немає. Відсутність контакту з батьками діти майже завжди схильні трактувати як власну провину: «Тато сердиться через мене, я щось не так кажу чи роблю». Бо це найочевидніше для дитячого сприйняття, в центрі якого завжди стоїть сама дитина.

На жаль, бувають такі люди, які розривають контакт або маніпулюють прив’язаністю (часто імпульсивно), підкорюючи поведінку інших під свої потреби та почуття. Діти ще не вміють «відсікати» це і задля збереження контакту готові жертвувати своїми інтересами і почуттями та призвичаюватися до страху як до норми. Такі стосунки у сім’ї називаються токсичними. «Ти не заслуговуєш на такого тата, як я» — це маніпулятивна фраза, сказана, однак, через відчай батька, який і сам ще не розібрався у собі. Такі слова травмують дітей, які не можуть і не хочуть мати інших батьків, але через сказане відчувають панічний страх залишитися без них.

Дитячі травми через токсичність стосунків з батьками можуть бути пропрацьовані у дорослому віці, але у дитинстві викривляється відчуття власного «Я» і своїх кордонів, з’являється страх помилки і самовираження разом із безліччю інших страхів. У тексті підтримкою для дівчинки у часи татового смутку стає мама. Згодом і тато, знайшовши опору в собі, стає опорою для дівчинки. Це проявляється у дрібних, але дуже важливих моментах для Софії: спільному готуванні млинців, грі в шахмати або у сніжки, обіймах під час рибалки.

Запитайте у дитини після прочитання, що її найбільше вразило у тексті, що злякало.  Якщо це стосуватиметься страху втратити контакт — можна зробити такі дії:

• Сказати (і говорити частіше): «Я з тобою». Загалом це можна не тільки казати, а й передавати різними сигналами, про які ви домовитеся. Наприклад, стискання рук, підморгування, повітряні поцілунки, погладжування між лопатками. (Пам’ятаєте, у книзі це згадується як центр довіри? Так воно і є — це «місце, з якого ростуть крила». А літати ми спроможні, якщо відчуваємо безпеку і довіру до світу). Домовтеся про сигнал контакту. Дитина може просити подавати цей сигнал у моменти тривоги чи коли буде потребувати підтримку.
• Скажіть дитині, що навіть коли ви не поруч, вона завжди є у вашому серці, а ви — у її. Ніби пов’язані невидимими ниточками. Можна навіть зробити своїми руками символи цих ниточок: сплести браслети, кулони, обереги для батьків і дитини. У складні ситуації доторк до такого оберегу нагадає, що батьки завжди поруч і підтримують, надішлють свою силу і наснагу.
• Зробити колаж з фотографій рідних, в центрі якого буде сама дитина. Можна замінити колаж малюнками. Головна ідея: ось я, а ось мої рідні, які захищають мене і дають мені опору. До кожного із рідних можна домалювати таку саму ниточку-контакт і підписати, що саме цим каналом передає мені той чи інший родич.

Ця вправа хороша тим, що дає змогу знайти силу у кожному, навіть не дуже приємному, родичі. Наприклад, тато Софії, що загубився після війни, вже може дати їй відчуття своєї приналежності до рідної землі, турботу про неї, небайдужість. Цю рису дівчинка пізніше транслює у класі під час читання творів про Різдво.

Контакт із родом проявляється у книзі ще й через листи бабусі. У тих листах — молодість бабусі, згадування про її власних батьків (прадідуся і прабабусю Софії), опис її захоплень, мрій, ставлення до життя, дружби, праці. Листи — це портал до роду, який розвивався, жив, а нерідко і виживав — щоб з’явилася на світ героїня книги, що читає це листування. Контакт із родом — ще одна ниточка для відчуття своєї сили і стійкості, адже позаду сила і стійкість сотень людей, яких вже можна назвати переможцями, бо вони вижили, щоб з’явилися ми.

Стосунки між батьками і роль дитини у них

Так само, як і контакт з батьками, дитині важливий контакт батьків між собою. Він сприймається як міцна опора, на яку можна спиратися. Діти тонко відчувають, коли між батьками немає згоди, так само переживаючи небезпеку і беручи провину на себе. Дуже важливо не ігнорувати переживання дитини, а на максимально доступному рівні пояснити їй ситуацію. Можна сказати, що у батьків, як і в інших людей, можуть виникати непорозуміння і суперечки, а разом із ними — і складні емоції.

Водночас дитині важливо знати:

• її люблять (суперечки між батьками ніяк не впливають на любов до дітей);
• батьки впораються, просто треба трішки почекати (дорослі дають собі ради, не треба хвилюватися, з часом усе налагоджується).
• суперечка не через неї (жодної провини на ній немає, дорослі мають просто дійти згоди між собою з певних питань);

Те, як дорослі вирішують суперечки між собою, вчить дітей і власній стратегії вирішування конфліктів. З боку батьків дитини звинувачення однієї сторони і налаштовування дитини проти іншої — погана інвестиція у формування в ній відповідальності, зрілості і спроможності розбудовувати довірчі стосунки.

Ми створені наполовину від матері, а наполовину від батька. Закреслюючи в собі внесок одного з батьків, ми несвідомо даємо забагато енергії негативним проявам, за які звинувачуємо батьків. Ці риси, так само несвідомо, можуть проявитися у наших діях (наприклад, згубні залежності), призвести до хвороб, стати причиною комплексів і страхів. Або ж навпаки — наприклад, закреслюючи усе татове, ми не дозволяємо у собі формуватися усім чоловічим рисам, зокрема і позитивним. Батько як чоловік дає дитині опору, цілеспрямованість, відчуття захищеності і власної гідності. Крім того, стосунки з батьком визначають подальший матеріальний успіх. Мати як жінка здійснює вклад гнучкістю, адаптивністю, комунікацією зі світом, емоційністю. У психологічній практиці трапляються випадки, коли причини фінансових труднощів дорослого чоловіка беруть початок із образи на батька, або складність жінки завагітніти може бути зумовлена образою на власну матір. Це лише приклади. Але найважливіше те, що батьків не вибирають, і дитина не має «заслуговувати» на них. Коли дитина приймає кожного зі своїх батьків такими, якими вони є (навіть якщо когось із них вона ніколи не бачила) і пробачає їх, то це відкриває їй шлях до самоприйняття, самоствердження, милосердності і психічного здоров’я.

Мудро вчиняє мама героїні, коли допомагає Софійці проживати складні ситуації з татом, не засуджуючи, а пояснюючи його реакції. Мати здійснює те, що називається контейнуванням дитячих емоцій (про це ще йтиметься далі), а ще розповідає, як сама дає собі ради у такі моменти.

Пам’ятайте: навіть коли ви не можете знайти слів для заспокоєння дитини, то можете розповісти їй, як самі справляєтеся. Діти перебирають наші захисні механізми і сценарії виходу з кризи, користуються отриманими від нас порадами.

Є момент у книзі, коли Софія от-от вирішує обуритися на маму за те, що та сміялася в церкві, а потім — як мама! — просто стенає плечима, вирішуючи залишити це на розсуд матері. Це спосіб справлятися з обуренням, перейнятий у мами.

Якщо ваша сім’я повна і обоє батьків проживають разом із дитиною, можете запитати після прочитання, що їй чи йому найбільше подобається у ваших подружніх стосунках, а що лякає. Отримайте відкритий зворотний зв’язок про почуття дитини, які вона переживає, споглядаючи за вами. У відповідь на страхи поясність дитині, що між вами відбувається насправді (пам’ятайте про головні пункти, описані вище — а, б, в). Придумайте, як дитина може підтримувати себе і що проговорювати під час батьківських суперечок. У цей час можна малювати свої емоції, слухати музику в навушниках, гратися улюбленими іграшками або ж складати пазли.

Метафора пазлів гарно пояснює, чому ми сперечаємося: просто у кожного своя думка, свої інтереси — як у пазла своя сторона. Не усі пазли одразу підходять один до одного. Іноді потрібен час, щоб «притертися». І поки дитина складатиме пазли, батьки будуть складати свої, доходячи згоди в якомусь із питань.

Не ярликуйте її фразами із негативним змістом, додаючи «ти як твій батько» чи «ти така ж, як і твоя мати». Дітям боляче чути такі вислови, у них розвиваються комплекси меншовартості.

Вони можуть почати підтримувати вас у нелюбові чи ненависті до другого з батьків, викреслюючи його чи її в собі. Ви вже знаєте, що це може спричинити. Ви можете відчувати образу, мати негативні спогади, але це ваші почуття і ваші спогади. Спробуйте дитину навчити пробачати через прийняття.

Вибір “жити” або “не жити”

У людини є як енергія створювати (у психології — лібідо), так і енергія руйнувати (мортідо). Кожного разу ми робимо вибір, як реагувати на ту чи іншу подію — через лібідо або через мортідо. Простіше кажучи, щоразу ми вибираємо життя або смерть. У першій половині книги чітко видна лінія вибору у матері і в батька Софії.

Що є ознаками вибору життя?

• віра у життя, у себе і свої сили (у мами героїні це ще й віра в тата);
• комунікація з іншими;
• проговорювання своїх страхів, почуттів (орієнтація на проговорювання допомогла мамі в кінці твору довіритися священику і відкрити своє серце повністю);
• дії, спрямовані на творення, творчість і відродження (мама склеїла вазу, яку розбив тато, відвідувала гурток зі створення клаптикових ковдр, готувала кутю і шукала продукти для неї, бажала танцювати);
• життєствердні афірмації, тобто установки (у скрутний момент мама обіймала сама себе і проговорювала: «Війна позаду, лихе позаду»);
• відчуття непереможності, стійкості і вольові зусилля на утримання цих почуттів;
• світлі спогади рідних з їхніми життєствердними принципами (мама згадувала свою маму, яка раділа життю і вірила, що наступне покоління буде кращим).

Що є ознаками вибору смерті?

• заборона на емоції (батько спочатку не підтримував життєствердні емоції матері, не сміявся, дратувався у відповідь на виявлені дочкою оптимізм і радісні здивування);
• обмеження комунікації (певна відлюдкуватість батька: навіть радіо вимикали, коли він приходив; зате його готовність поїхати на рибалку з іншою сім’єю проявляє свідомий вибір, орієнтований вже на життя);
• замовчування своїх емоцій або вираження лише сильних негативних почуттів (у кінці книги батько розповів Йоганесу про свої почуття, проявляючи силу у цій промові, тому що емоції вже осмислені і контрольовані; натомість у першій половині твору за невдоволенням і агресією батька відчувалася слабкість і потреба у допомозі, хоча він не усвідомлював цього);
• дії, спрямовані на руйнування, зокрема і саморуйнування (розбиття вази, пияцтво, поневіряння деінде).

Велика внутрішня робота — обирати життя, незважаючи на незгоди, гнітючі думки і життєві скрути. Але і сама мати героїні стверджує, що бути щасливою — це вибір. Навчити дитину проговорювати у скрутні моменти «Я обираю життя!» означає навчити її бачити вихід і надію, підтримувати себе, навіть якщо доводиться боротися за життя. Ця проста фраза може здійснювати величезний вплив на наш стан. Можете спробувати саме зараз, але з повною усвідомленістю у проговорюванні

Можна проговорити з дитиною, що є життям для неї? Чим воно цінне? Що є символами життя? А можна й закріпити цю розмову, склавши «скриньку життя», куди назбирати життєствердні артефакти, що надають оптимізму і віри, зберігають наш ресурс. Для мами героїні, напевне, це були б ваза і мушля, для Софії — мушля, зернятка яблук і бабусині листи. Вся книга просочена символами життя — можна влаштувати квест під час повторного прочитання і шукати їх разом із дитиною, обговорюючи.

Емоції і почуття: як з ними бути

У тексті героїня стикається з емоціями батьків і не може їх безпечно і комфортно для себе осмислити. Тепер ми вже знаємо, що у негараздах батьків (зокрема у складних емоціях) діти схильні винуватити себе. Для розуміння почуттів (як батьківських, так і своїх) у дитини ще не вистачає досвіду, вона ніби ще не може їх у собі помістити. У цей момент батькам важливо допомогти дитині ідентифікувати емоції, зрозуміти їхні причини і знайти спосіб справитися з ними.

Цей процес психологи називають контейнуванням. Це як допомога у складанні дитячої валізи: мама чи тато швидше й компактніше, ніж сама дитина, можуть спакувати речі так, щоб їх більше влізло і легко було потім діставати.

Як допомогти дитині конструктивно проживати емоції?

Навчити розпізнавати емоційний стан. Для цього корисно буде звертати увагу дитини на її власні почуття, розпізнавати їх як комфортні або некомфортні. І неменш важливо проговорювати свої емоції, допомагати визначати їх у інших людей.

Мама Софії в ексті підказує дочці, що тато «загубився», і тому сердиться, не може знайти дороги назад. А в особливо напружений момент мама називає свій стан болем, проговорюючи, що тепер вона піде «розвіювати свій біль»

Тут є ще один важливий момент: мати заявляє про своє право на біль і на почуття загалом. Будь-які почуття мають право на існування! І татові, і мамині також. Це те, чим ми не можемо керувати. Можна контролювати слова, дії та іноді думки. Але почуття, якими б вони не були;— «законні», справжні і мають право бути. Цю умку важливо доносити дітям. Тоді їм буде легше витримувати емоційні реакції дорослих і приймати свої власні. Інша справа;— як з ними справлятися.

Навчити скеровувати свої емоції. Часто нам потрібний час, щоб дати раду своїм почуттям. Цей тайм-аут важливо брати, щоб не нашкодити емоціям близьких необережним словом чи дією.

Сум корисно відплакати, злість — відкричати чи відтупати ногами, страх — проговорити детально у довірливій бесіді. В будь-якому разі у кожної людини може бути свій рецепт керування емоцією.

Після прочитання можна поговорити з дитиною про те, що допомагає їй легше прожити ту чи іншу емоцію. Ви можете ділитися своїми способами, а також запропонувати подумати, як ви можете допомогти своїй дитині у той чи інший емоційний момент.

Пам’ятайте головний принцип: дитина повинна сама навчитися справлятися зі своїми почуттями. Тому і вам варто пам’ятати про її право на емоції, витримувати їх, не беручи на себе, але співчуваючи. Простежте, як мама Софійки підтримує доньку в її емоціях — радіючи, співчуваючи або пропонуючи подивитися на ситуацію під різними кутами.

Інакшість і різноманітність

«Яблука війни» віртуозно підсвічують різноманіття, яким наповнюється наш світ і яке уживається у ньому. Різні культури, різні раси і нації, вірування і традиції, різні люди з різними поглядами на життя. Неприйняття цієї різності розпочне найстрашнішу знищувальну війну у світі, про яку згадується в останньому листі твору. Неприйняття інакшості спричинює насилля в сім’ї, булінг у школі, соціальні дискримінації, політичні репресії — аж до геноциду.

Натомість шкільне життя, яке проживає Софія, демонструє, що кожній людині є місце у класі, у суспільстві, у світі, незважаючи на колір шкіри, вимову, стать, віросповідання чи національність. Іноді це сприймається навіть дещо ідилічно, але у цю ідилічність приємно вірити. Батько Софії під час рибалки стикається з інакшим світоглядом свого австрійського сусіда, і це на деякий час змушує його замислитися. Але у відповідь він не сперечається і не знецінює думку співрозмовника. Він просто говорить про свої переживання, на які ми усі, пам’ятаймо, маємо право.

Поговоріть з дитиною, де у книзі трапляється різноманіття і водночас проявляється красиво і мирно? Де різноманіття існує у природі? А де ми можемо побачити його у суспільстві? Чому природа придумала нас різних, а не однакових? Чи ми, різні, можемо одне одного підсилювати?

Важливо донести думку, що у світі ніхто не кращий за іншого у своїх традиціях, цінностях і віруваннях. Кожна людина обирає для себе те, що потрібне і приємне їй. Приймати спосіб життя інших — так само гідно, як і не нав’язувати свій. Нехай це проявиться у грі «Що я люблю»: називайте по черзі те, що подобається саме вам, що надихає і приносить задоволення. Можна починати свою репліку зі слів «А я люблю…». Така проста гра дає змогу дитині побачити, що можна без перешкод говорити про свої уподобання і водночас чути інших, не сперечаюсь із ними, а приймаючи.

Для рефлексії із собою

Книга «Яблука війни» не менш багата на теми для дорослих, ніж для дітей. У ній розкриваються «дорослі» теми співзалежних стосунків і виходу із них, ставлення до війни і питання національного самовизначення, пошук себе у чужій країні, пошук сенсу свого існування у контексті соціальних змін і багато інших.

Але оскільки книжка дитяча, варто зупинитися на темі ресурсу. Звісно, добре бути хорошими батьками і вчиняти правильно й екологічно щодо своєї дитини. Але ми водночас і живі люди, а не роботи, і наш ресурс так само потребує підживлення, щоб бути спроможними в потрібний час підтримати і дітей.

У Катерини і Захара різні способи «підживлення». Немає потреби порівнювати, який з них кращий, так само не варто визначати, у кого більше причин для смутку. Але можна встановити, що ресурс мами тримається довше і підживлює більше, ніж ресурс тата, хоча їй дійсно непросто. Чи маскує мама свій біль, чи притлумлює його всередині? Можна так спершу подумати. Але неможливо довго вдавати радість і легкість — «батарейки» сядуть швидко. Це можливо лише якщо ти сам «генератор», свідомо і цілеспрямовано шукаєш і знаходиш у собі ресурс для легкості і радості, для вибору життя.

Щастя — це вибір, ба більше — рішення. Це рішення потребує великої внутрішньої роботи, самопідтримки і самоцінності — бо потрібно захищати ще й особисті кордони, як зробила мати під час однієї із суперечок із Захаром, відстоявши себе і своє право на біль.

Що може бути ресурсом? Усе, що про життя (а це з третього пункту дитячої рефлексії). Звернімо увагу на вазу, на яку під час емоційного пориву впав гнів батька. Предмет, який може здаватися нам неважливим, безглуздим, нецінним — може бути ресурсом для когось поруч. Особливо часто це стосується підлітків, які обирають для своєї опори, здавалося б, «дурні» і несерйозні атрибути. Батькам варто бути обережними, щоб не знецінити їх, бо це може стати підривом довіри і боляче вдарити по підлітковому самовираженню.

Окремо хочеться згадати про мушлю. Вона неодноразово з’являється у тексті як символ ресурсу — у кишені, як символ прихистку — у серці. Цей прихисток повинен бути обов’язково у кожного з батьків. Простір, в якому є місце для себе, для любові і поваги до себе, бо ніхто не зможе підтримати нас краще, ніж ми самі. У певні моменти в нас проявляється наша внутрішня дитина, і вона сама потребує захисту і турботи від наших внутрішніх батьків. Отож щодо себе так само екологічно і правильно: приймати, давати право на почуття, право на помилку, дозволяти мріяти і робити компліменти, виражаючи щиру любов.

Проте велика спокуса будувати замість душевної схованки для себе фортецю із масивними мурами від інших, за якою ховати свої емоції, страхи і бажання. Чи залишаємося ми вільними, коли відгороджуємося від світу? Чи керуємо своїм життям, якщо не дозволяємо проявлятися йому у наших діях, почуттях і словах? Варто вчитися любити, приймати і прощати себе.

Цей процес не менш важливий, ніж виплекання та виховання дітей.

Запитання для обговорення

1. Чи пам’ятає Софія, яким був тато до війни?
2. Чи знайоме тобі відчуття, коли твоє тіло перебуває в одному місці, а ти — в іншому? Наприклад тіло сидить на уроці, а ти десь…
3. Іноді думки відлітають у щось приємне — мрії чи гарні спогади. А чи буває так, що ти постійно повертаєшся в думках до чогось неприємного? До сварки чи образи? Чому так відбувається?
4. Що спричиняло переїзд різних людей в Америку?
5. Чому корінних мешканців Америки називають індіанцями?
6. Як індіанці ставилися до переселенців?
7. Що ти відчуваєш, коли усвідомлюєш, що помилився/лася? А що відчуваєш, коли вдається виправити помилку?
8. Чи може людина не помилятися? В яких випадках людина помиляється частіше, а в яких — рідше? Про що можуть свідчити помилки?
9. Як ти розумієш слово «життєствердний»?
10. Що для тебе означає перемагати? В яких ситуаціях ти відчував/ла свою перемогу? Чи перемога завжди однакова? Чи можна перемогти того, хто сильніший за тебе? Як?
11. Що таке програш? Чим відрізняється тимчасовий програш від остаточного?
12. Чи можливо закінчити всі війни? Чому війни досі тривають?
13. Що відчула мама, коли розбилась ваза, привезена з Жовкви? Що ти робиш, коли руйнується чи ламається щось дуже цінне для тебе? Чому мама змовчала і нічого не сказала татові?
14. Які спогади залишились у Софії з війни?
15. Якщо великі імперії руйнувались, що утворювалося натомість? Що було важливим для тата Софії у цьому розпаді імперій?
16. В які часи відбувалися події книжки? Про яку війну в ній ідеться? Де відбувалася ця війна?
17. Як можна знайти нових друзів на новому місці?
18. Чому вчителька приховала походження Ґретхен?
19. Чому тато Софії вважав, що американці не люблять переселенців з інших країн?
20. Що роблять воїни під час війни? Як впливає війна на мирних жителів?
21. Як жила бабуся Софії, яка не застала війни? Чим відрізнявся той світ, в якому жила бабуся, від того, в якому опинилася мама Софії?
22. Навіщо мама показала Софії листи її бабусі?
23. Як ти гадаєш, чому подруга бабусі, Лея, не хотіла, щоб її впізнавали як дружину архітектора, а натомість хотіла сама стати гінекологинею (тобто лікаркою, яка допомагає жінкам дбати про здоров’я і народжувати дітей)?
24. За яких умов дорослі люди можуть бути безтурботними і веселими?
25. Як тато Софії сприймав те, що мама почала працювати?
26. Коли мама перестала намагатися повернути тата з війни?
27. Як ти гадаєш, превелебний Джон навмисно писав такі смішні оголошення, чи в нього це виходило випадково? Що означає «превелебний», до кого можна застосувати такий титул?
28. Які можливості дає освіта? Чому раніше жінки рідко здобували освіту?
29. Які переваги спілкування в інтернеті над паперовими листами? А які переваги листів?
30. Як ти розумієш, що означає вислів «Повністю повернутися з війни»?
31. Чим відрізнялися приготування до Різдва в родинах Ґретхен і Софії?
32. В чому відмінність між «Я без тебе не можу» і «Я без тебе не хочу»?
33. Як можна розтягнути задоволення від того, що дуже подобається? Як можна створити «передсмак» і «післясмак»”?
34. Чи важливо почуватися різними з кимось? Чи важливо почуватися схожими? Чому?
35. Чи можуть жінки у нашій країні зараз мати роботу, освіту, право голосу? А якби було не так, як би це вплинуло на наше життя?
36. Яким був перший пункт угоди про мир? Чи вдалося дотриматися цієї угоди?
37. Чому тато Йоганеса і Ґретхен хотів, щоб той навчився стріляти?
38. В світі ніхто не чекав війни, не було передчуття, а вона сталася. Як гадаєш, які переваги в тому, щоб очікувати чогось важкого, а які в тому, щоб не знати?
39. Про що нагадувала або що символізувала мушля для мами Софії?
40. Для чого мама Софії хотіла зустрітися з превелебним Джоном?
41. Що найважливіше в танці?
42. Як склалася доля дівчат — Ґретхен і Софії — коли вони виросли?

Історичний контекст

У 30-х роках ХХ століття до влади в Німеччині прийшли нацисти. Вони задекларували свою «расову вищість» та оголосили народи євреїв та ромів (циган) «нижчими расами», які не мають права на існування.

Трагедія Голокосту — одна з найболючіших тем світової історії загалом та історії України зокрема. Фактично в кожному українському місті були створені концентраційні табори, де в жахливих умовах проживали євреї. Точну кількість єврейських жертв Другої світової війни вирахувати неможливо. За найпоширенішими оцінками загальна кількість жертв сягає приблизно 6 млн осіб. Відомо, що лише за два дні (29 та 30 вересня 1941 року) в Бабиному Яру (нині це район станції метро Дорогожичі в Києві) було знищено 33771 особу. Загалом на цьому місці за різними оцінками було вбито від 100 до 150 тисяч людей.

Людей, які ховали євреїв від нацистів, називають праведниками народів світу. Україна займає чільне місце в Європі за їхньою кількістю (близько 2,5 тисяч). Всі імена цих людей викарбувані на Стіні Честі в Яд Вашемі — ізраїльському національному меморіалі Голокосту та героїзму, розташованому в Єрусалимі.

Психологічний супровід

У книзі висвітлено одні з найскладніших тем:

• Смертельний страх, загроза, небезпека для життя
• Втрата рідних
• Право БУТИ і символи свого «Я»
• Людяність та цінності

Небезпека для життя

Чим вищу небезпеку ми відчуваємо, тим активніше вмикаються наші інстинктивні програми: бігти, нападати, завмирати. А діти у своїх реакціях проявляють страх і тривогу дорослих, навіть якщо ті намагаються їх приховати. Прихована тривога для дітей ще травматичніша, ніж явна: вони можуть її перебільшувати або звинувачувати в небезпеці себе («Я — причина всього жахливого, про що мені не розповідають»).

Тому так важливо доступно донести дитині, що відбувається:

• озвучити факти, які відомі (проговорювати навіть, якщо їх небагато: «До нас наближаються німці, і поки що невідомо, чого від них чекати»);
• описати свої відчуття з наголошенням, що вони природні для ситуації: «Ми тривожимося, бо невідомість бентежить»;
• дати підтримку та надію на захист: «Але що б не було — ми впораємося і завжди тебе захистимо, я нікому не дам тебе образити, а якщо буде потрібно — битимуся за тебе, але ти будеш захищена/ий».

Незважаючи на жахливість подій, які відбувалися з героями книги, батьки, брат і польські добровольці, що переховували Естер, переконували її: ми не дамо тебе образити, ми тебе захистимо. Найсильніше це транслював брат, який підтримував дівчинку у найскрутніші моменти. Після прочитання книжки обов’язково скажіть своїй дитині, що вона в безпеці, ви нікому не дасте її образити і будете захищати. Це важливо почути, бо відчуття небезпеки супроводжує людей усе життя з різною інтенсивністю, а особливо в дитинстві. Тому підтримка батьків, контакт з ними і їхня опора — найкращий засіб проти тривоги. Також важливо буде сказати, що ці сумні події книги були давно в історії нашого народу, під час світової війни, і що тепер ця війна скінчилася, і людство наразі робить усе можливе, створює багато міжнародних організацій, щоб такі жахливі злочини більше ніколи не повторилися.

Втрата рідних

За статистикою це найбільший страх дітей, який сильніший навіть за смерть. Проте за таких трагічних обставин, окрім інстинкту виживання, саме опора від батьків допомагає дитині встояти перед життєвими негараздами.

Після прочитання книжки запевніть дитину, яка може збентежитися (навіть якщо не продемонструє цього), що ви поруч. Наголосіть, що хоча всі люди рано чи пізно помирають, зараз немає тієї загрози, що описана у книжці.

Корисно буде намалювати рідних на аркуші паперу — згадати якомога більше усіх. Це дасть змогу відчути силу рідні і міць захисту за своїми плечима. Малюнок може висіти в дитини в кімнаті як захисний талісман і нагадувати, що є багато людей, які можуть допомогти у разі потреби. На звороті можна навіть написати телефони рідних.

Право бути і символи свого “Я”

Трагічна фашистська політика геноциду проти тих, хто «не має права на існування», породила цілі покоління, що бояться про себе заявити. А заявляти про себе можна не лише голосно і на весь світ. Говорити «ні», відповідати на образи, не жертвувати собою заради інших, не піддаватися на маніпуляції, казати, що не подобається — це те, що утверджує нас як самодостатніх особистостей.

У творі вороги поступово знищують усі атрибути самодостатності, щоб зробити людей вразливими і безголосими — забирають дім, обмежують свободу пересування, налаштовують людей проти героїв, відіймають одяг, меблі та усі потрібні для життя речі. Поясніть дитині, що це неправильно, кожна людина має право БУТИ і заявляти про своє «Я».

Для тренування можна скористатися такими вправами:

• Проговорювати своє ім’я: спочатку тихенько, а з кожним сигналом дорослого все голосніше і голосніше, аж до крику. Це вправа на дозвіл заявляти про себе на весь голос. Можна також малювати своє ім’я пальцями на тілі, стіні, ліжку, писати його на листочках чи дошці, частіше позначати (на основі вправ психологині Світлани Ройз).
• Малювати свій автопортрет із тими речами, які нас характеризують: улюбленими іграшками, книгами, стравами, предметами хобі тощо. Портрет може висіти у дитячій кімнаті як символ власного існування і ознака самовираження.
• Пропонувати дитині різні речі, страви, заняття, більшість із яких їй не подобаються. Дитина говорить «ні» кожного разу, коли пропозиція їй не подобається, коротко супроводжуючи її поясненням: «Мені це не подобається», «Я це не люблю», «Я це не буду», «Я це не хочу». Водночас можна говорити і «так», якщо це подобається або хочеться. Це вправа на дозвіл говорити «ні» (для тих дітей, кому це складно дається).
• Тупати ногами у приміщенні, а ще краще там, де залишається слід: на снігу, в багнюці, по траві. Завдяки цьому в дитини з’являється відчуття: я є, мої сліди є на цій землі. Це вправа на опору та відчуття права бути.

Людяність та цінності

У книзі порушується питання про те, як залишатися людиною навіть у найскрутніші часи. І це привід поспілкуватися з дитиною про цінності: що робить людину людиною? Що цінує дитина? Які цінності у родини? Опишіть дитині своє бачення, назвіть риси людяності, які вам подобаються у ній (це знову буде про опору, а також про самодослідження).

Корисною буде вправа, яку можна робити разом із дитиною: намалювати 4 квадрати і записувати у них відповіді на 4 запитання (замість «я» можна використовувати і «ми»):

• що я ніколи не буду робити, інакше це буду не я?
• що я завжди буду робити, інакше це буду не я?
• що я ніколи не дозволю робити щодо себе?
• що я завжди буду цінувати і за що буду вдячна/ий?

Для цієї вправи можна використовувати і сюжет твору, розмірковуючи над тим, які описані в ньому дії підходять до ваших відповідей.

Запитання для обговорення

1. Як ти вважаєш, для чого робили підземні ходи під замками?
2. Чи помічаєш ти, коли дорослі слухають якісь тривожні новини? Що ти відчуваєш у цей момент?
3. Чому одні люди можуть не любити інших? Чи траплялись тобі в житті приклади несприйняття інакшості? А розділення людей на «сорти»?
4. Що відчуває Естер, коли думає про свій рідний дім і місто?
5. Як ти гадаєш, чому люди поступово переставали спілкуватися з євреями?
6. Які розпізнавальні знаки запровадили для євреїв?
7. Чому в будинку Естер стало чути потяги, яких не було чути раніше?
8. Для чого людині потрібні документи, що посвідчують особу?
9. Чи знайоме тобі відчуття безпомічності — коли ти ніяк не можеш вплинути на те, що відбувається?
10. Які найпотрібніші речі слід взяти із собою у разі втечі?
11. Що робить людину людиною?
12. Які речі, звички й ознаки притаманні лише тобі і вирізняють тебе серед інших?
13. Чому ризиковано не митися тривалий час і не прати одяг? Не мати ліків?
14. Як почувалися люди, які жили в будинках тих, кого виселили?
15. Що спонукало деяких людей допомагати стороннім, які потрапили у скруту?
16. В яких обставинах ти почуваєшся найбезпечніше? Чи буває, що відчуття безпеки зникає?
17. Чим можна віддячити за врятоване життя?

Історичний контекст

Сармати — одне з найвідоміших кочових племен, які прийшли з басейну річки Волги та жили на території сучасної України (поряд зі скіфами та кімерійцями). Вони мали спільне іраномовне походження зі своїми попередниками — скіфами. Сучасні науковці ведуть запеклі дискусії щодо єдності сарматів. Наразі переважає версія, що сармати — це узагальнена назва території, на якій жили племена язигів, роксоланів та інші. Хронологічно сармати існували з III століття до Р. Х. до ІІІ століття Р. Х.

Назва «сармати» вперше трапляється в Геродота. Він писав, що сармати походять від шлюбу скіфів з амазонками і називав їх савромати. Геродот у четвертому томі своєї праці «Історія» писав, що савроматська дівчина не вийде заміж, доки не вб’є ворога.

Із часів Середньовіччя сарматів пов’язували зі слов’янами. Починаючи з ХV століття, серед шляхти був популярний сарматський міф. Тодішні хроністи-історики бачили витоки сарматів від біблійних часів та вважали їх пращурами поляків.

Єдиними свідками життя сарматів, що залишись до сьогодні, є їхні могили — кургани. Проте археологам не відомі сарматські поселення. Це пов’язують з їхнім кочовим способом життя. У сарматських курганах як поховальний інвентар іноді знаходять вироби з коштовних металів

Психологічний супровід

Історія про Фаті з племені сарматів — це історія про характер, світогляд, дружбу, втрати і знахідки. З книги можна дізнатися, як жили племена сарматів багато років тому. Але водночас описані переживання дівчинки знайомі для нас і так само актуальні.

Як починається дружба? Можна простежити її драматургію на прикладі дружби Фаті з конем. Спочатку — перша зустріч, зацікавлення одне одним. Далі — перебування поруч, проведення часу разом, спільні ігри, у яких кожен із друзів ніби доповнює одне одного. Кульмінація — коли дружба проживає непростий момент, можливо, грозу, а можливо, якийсь конфлікт. Це лякає і засмучує. Але гроза минається, а друзі можуть залишитися разом, і це важлива підтримка.

Запитайте у дитини про її друга чи друзів. Як починалася їхня дружба? Що цінного дитина отримує з неї? А що може дати своєму другові чи подрузі? Коли ваша дитина отримувала підтримку від друзів? А в яких ситуаціях сама надавала її? Що відчувала тоді? Бесіди про дружбу закладають світоглядні основи доброти, віддачі, вдячності, вірності і взаємодопомоги. Поговоріть про те, що у кожної людини на Землі може бути друг, і не один. Як-от у непосидючої дівчинки Фаті непокірний кінь — проте разом друзям добре і затишно. У вашої дитини теж буде багато друзів, обов’язково запевніть її в цьому. А ще батьки завжди будуть вірними друзями! А хто ще? Сармати сприймали тварин як друзів. Чи згодна з цим ваша дитина?

Під час прочитання опису грози зверніть увагу, як реагує ваш юний слухач/ка. Чи є переживання страху разом із героїнею? Акцентуйте увагу на тому, що гроза пройшла, а з Фаті і конем все добре. І це гарний початок бесіди про страхи: чого боїться ваша дитина? Що допомагає їй проживати страшні ситуації?

Зі страхами можна боротися, щоб їх зменшити:

• Створити оберіг, який буде захищати дитину. Це може бути іграшка-вартовий, цінна для вас обох річ, амулет чи хрестик на шиї, можна придумати що завгодно!
• Намалювати або виліпити те, чого боїться дитина, а потім перенести страх у «в’язницю» — її можна придумати будь-якою, головне, щоб страх був надійно схований або запакований і не міг вибратися.
• Уявити собі страх, показати, який він за розміром (можна показати руками чи представити у просторі), а потім уявляти, як він «здувається», як повітряна кулька і зменшується, зменшується… Коли страх стане маленьким, його можна помістити у сірникову коробочку і спалити, викинути або далеченько сховати.
• Можна також намалювати персоніфікований страх і, дивлячись йому в очі, голосно сказати (або прокричати для відчуття своєї сили): «Я більше не буду тебе годувати!» і навіть показати страхові язик. Після цього з малюнком можна вчиняти, як хочеться — викинути, зім’яти, потоптатися чи домалювати кумедні ріжки і вусики або ж відкласти, щоб час від часу повторювати страхові, що ми його не боїмося

У всіх цих проблемах ключовою фігурою для дитини виступає дорослий, а саме хтось із батьків. Дитині потрібно опиратися на батьків, щоб гармонійно пізнавати світ і проживати складні емоції. Завдяки підтримці значимого дорослого дитина може проживати безпечно і корисно навіть горювання, розпач і злість. Розгляньмо кожну з проблем.

Горювати за втраченим

Важливий також момент оплакування дівчинкою Фаті своєї втрати — дуба. До того ж героїня думала, що окрім дерева, втратила ще й друга-коня. На жаль, ми всі щось втрачаємо час від часу, це дійсно неприємно. Для дітей втратити важливі, навіть дещо сакральні речі, означає загубити опору. А це сприймається як небезпека, тому може викликати сильну тривогу і розпач. Розкажіть дитині приклад із власного життя, коли схожа ситуація спіткала вас. І обов’язково поділіться, як ви впоралися з цим. Горювати за втраченим — нормально. Тут не гріх і поплакати: насправді сльози полегшують біль і допомагають змиритися із даністю, на яку ми вже не можемо вплинути. Оплакування сприяє швидшому загоєнню, бо тоді ми приймаємо ситуацію такою, яка вона є, не намагаючись марно боротися із нею, якщо втрата дійсно невідворотна (як у прикладі з дубом). А тому відгорювання сльозами у дітей дає їм потрібну емоційну розрядку. Після цього приходить прийняття і з’являється мотивація рухатися у пізнанні далі. Не бійтеся дитячих сліз, навіть дуже гірких. Скажіть собі, що здатні їх витримати, і дитині краще плакати, ніж не плакати. Будьте поруч і підтримуйте, навіть простими обіймами. Зі сльозами дитина буде відпускати складну для себе ситуацію.

Але наголосіть і на тому, що коли ми втрачаємо щось — можемо щось і знайти. Так під час оплакування дуба до Фаті повернувся кінь і допоміг їй змиритися. А кожна втрата ще й вчить нас цінувати: речі, стосунки, здоров’я, час та багато іншого.

Запитання для обговорення

1. Чи є у тебе затишні місцинки, в яких тобі подобається перебувати? А є такі місця, де чомусь не подобається?
2. Що таке кибитки?
3. Хто першим прокидається у вашій родині? Що ти любиш робити, щойно прокинувшись?
4. Що означає твоє ім’я? Чи цікавився/лася ти у батьків, чому тебе назвали саме так?
5. Як ти розумієш вислів «гострий язичок»?
6. Що означає «людина з характером»? Чи бувають люди «без характеру»?
7. Чи є в тебе якісь схованки, бази, хатинки на дереві? Чи вмієш ти лазити по деревах?
8. Чи уявляєш ти себе іноді кимось іншим? Ким? Що тобі в цьому подобається?
9. Чи є якась справа, якої тебе навчають батьки?
10. Що таке табун?
11. Чи є в тебе домашня тваринка? Якщо так, то чи вмієш ти її доглядати? Можливо, навіть розпізнаєш її настрій: коли вона весела, а коли сумна?
12. Чи пробував/ла ти молоко різних тварин? Наприклад, коров’яче і козине? Чи схоже воно на смак? Зараз можна придбати також «молоко», яке не зовсім молоко — мигдалеве, соєве, гречане. Як ти гадаєш, чому його також називають молоком?
13. Який твій улюблений напій?
14. Як ти думаєш, чим Фаті сподобався чорний кінь?
15. Що робила Фаті, коли приходила до коня? Як кінь сприймав дівчинку?
16. Як ти ставишся до грози? Як пов’язані між собою грім і блискавка?
17. Як ти думаєш, чому люди могли боятися чи досі бояться грози? Чи є в цьому небезпека?
18. Як гадаєш, чому Фаті випустила коня?
19. Чи доводилося тобі бачити, як сильний вітер ламає дерева? Що ти відчуваєш, коли спостерігаєш за наслідками буревію?
20. Чому кінь повернувся, якщо міг втекти?
21. Яким було життя Фаті, коли вона виросла?

Історичний контекст

Ймовірно, брехня народилася водночас із людиною. Але тривала частина історії людства — неписемна і відома лише за матеріальними залишками життєдіяльності людей та аналізами, зробленими методами природничих наук. Зафіксувати брехню вперше вдається завдяки поширенню писемності. Найвідоміший давній фейк — це відомості про битву при Кадеші. Битва відбулась у 1274 році до Різдва Христового між давніми хетами та єгиптянами. Після битви було підписано мирний договір. Обидві сторони приписали перемогу собі, залишивши відповідні «документи» — вибиті написи на камені.

Найраніша відома нам праця, що обґрунтовано розвінчувала фальсифікацію, — це твір ХV століття «Про фальшивість Костянтинового дару». Його автор — італійський критик і філософ Лоренцо Валла. Він поставив під сумнів вік документа, який нібито був написаний римським імператором Костянтином Великим і надавав Папам Римським земельні володіння у Західній Європі. Спростування автентичності документа відбувалося способом текстологічного аналізу (особливостей мови, стилістики, графіки). Після написання трактату церква організувала гоніння на автора, тому праця побачила світ лише за сотню років (у 1517 році).

У ті ж часи (XV століття) Йоганн Ґутенберґ винайшов набірний шрифт, що значно здешевив і спростив публікацію книг. Відпала потреба переписувати стоси паперів від руки. У ХVII столітті стали виходити щоденні газети. А вже в ХVIII столітті щоденні газетні видання зайняли політичну нішу. Газета «Друг народу», яку видавав французький політик та філософ Жан Поль Марат, відіграла значну роль у Французькій революції кінця ХVIII століття.

У ХІХ столітті інформація почала набагато швидше передаватися на відстані. Був розроблений паровий верстат і роторна машина, яка значно полегшила працю видавців газет, зуміла збільшити наклад та здешевити саму друковану продукцію. Тоді ж виникли телеграф і телефон. Пошта стала швидше прибувати до адресата завдяки поширенню залізниці і пароплавного сполучення.

На початку ХХ століття в США зародилась концепція PR (англ. public relations — зв’язки з громадськістю). Її запровадив Едвард Бернейс — небіж Зигмунда Фройда. Він використав ідеї свого дядька щодо підсвідомих бажань для створення науки масового переконання, яке ґрунтується не на раціональних доказах, а на підсвідомих бажаннях та імпульсах. Його ідеї (одяг — це засіб самовираження, а не лише захист від холоду; автівка робить чоловіка сексуальнішим; сигарета у жінки — це «факел свободи» тощо), докорінно змінили сприйняття ринку, запровадивши культуру споживацтва.

Згодом саме за книгою Е. Бернейса «Пропаганда» (1925 року) нацисти в Німеччині вибудували свою стратегію керування масами. ХХ століття принесло нам появу телебачення й інтернету, які поширюють не лише правдиву, а й фейкову інформацію. Світ став глобалізованим. А інформаційний вплив — дуже потужним.

У ХХІ столітті швидкість поширення інформації стала миттєвою. В сучасних умовах важливими є інструменти розпізнавання та протидії брехливій інформації. Ця книжка містить набір дієвих порад, як краще убезпечити себе від фейків.

Коментар для читачів 11+

Комунікація в сучасному світі швидка та потужна. До XV століття новини, як і будь-яка інформація, поширювалися дуже повільно та могли охопити лише невелике коло людей, бо передавались з уст в уста. З появою друкарських верстатів, а згодом і машин, радіо, телебачення, комп’ютерів та інтернету будь-яке повідомлення з будь-якої точки світу може поширитися всього за кілька секунд. Швидкість та всеосяжність можуть бути використані як на благо (наприклад, для попередження природних катаклізмів), так і на шкоду (бо іноді не знаєш, що правда, а що ні, і як краще вчиняти).

Фейки — це інформаційна зброя, яка може мати неприємні наслідки: ми переплачуємо за неякісний товар, не отримуємо ефективного лікування, формуємо ставлення до людей чи подій під впливом однобоких новинних сюжетів тощо. Прочитавши книгу, ти дізнаєшся, що фейки та підробки — це проблема зовсім не нова, адже вона існувала навіть у часи давніх цивілізацій. Пропонуємо тобі прочитати цю книгу, щоб «прокачати» уважність та критичне мислення.

Як читати:

Книга дуже легко читається, бо ряснить цікавими та дивовижними історіями, фотодоказами, картами та інфографікою. Проте радимо опановувати її за розділами — так ти зможеш засвоїти більше:

• вибрати запитання — не читаючи, спробувати відповісти на них наперед; після цього прочитати розділ і знову продивитися початкові запитання до нього, порівнявши свої відповіді, адже тепер ти знатимеш більше;
• читати по одному розділу, замальовуючи скетчі чи майнд-мепи прочитаного або робити ілюстрації до історій; якщо не знаєш, що це (до речі, класні інструменти, погугли), то просто занотуй 3 основні факти з розділу, про які дізнався/лася;
• читати по одній історії та, використовуючи запропоновані у кожному розділі інструменти розпізнавання фейків, спробувати знайти підтвердження, адже ми ефективніше запам’ятовуємо прочитане, якщо можемо одразу використати запропоновані методи та підказки на практиці. Відчуй себе дослідником/цею!

Ця книга порушує важливу тему — чому люди брешуть? Спробуймо розібратись.

Брехня як спосіб наживи

Інколи люди вибирають нечесний спосіб досягнення бажаної мети — вважають прийнятним говорити неправду чи поширювати фейки задля власного збагачення чи популярності. Наприклад, під час пандемії коронавірусу шахраї почали продавати чудодійні пластикові бейджі, які нібито знезаражують повітря навколо людини. Звичайно ж, протистояти вірусу у такий спосіб — марна справа. Тим паче, що покупці нехтують доказовими способами захисту (носіння медичних масок і рукавичок та дезінфекція антисептичними препаратами), наражаючись так на небезпеку. У книзі ти знайдеш кілька прикладів, коли фейки використовували навмисно. Що з цього вийшло? Втрата репутації, тобто довіри з боку інших людей, матеріальна шкода та сором. Коли умисна брехня викривається — це руйнує взаємини, бо тепер люди не довіряють одне одному. Згадай, чи коли-небудь ти обманював/ла когось? Чому? Які були відчуття?

Досить часто в рекламних кампаніях надають неповну чи недостовірну інформацію. Коли спокусившись на «вигідну» пропозицію, ми не отримуємо очікуваної якості / результату — відчуваємо розчарування та злість і вже навряд колись купимо цей товар. У книзі ти знайдеш десять способів, які часто використовують у рекламі для привернення уваги покупців. Інколи вони не дуже чесні.

Брехня як бажання бути кращими

Люди говорять неправду, бо бояться осуду оточення. Їм може здаватися, що правда неприваблива, і дізнавшись її, друзі, родичі чи знайомі відвернуться від них. Таким людям хочеться, щоб їх любили, цінували та захоплювалися ними. Ти познайомишся з принцом із острова Формоза, який настільки майстерно обдурював, що зумів обвести навколо пальця навіть самого єпископа Лондона. Бажання здаватися кращими, розумнішими, спритнішими, ніж ми є насправді, може нашкодити. Згадай відомого барона Мюнхгаузена, який вигадував небилиці, щоб здобути прихильність та зацікавити оточення. До речі, на його честь назвали один із видів психічного розладу, під час якого людина вигадує, свідомо викликає чи значно перебільшує симптоми хвороби, щоб отримати увагу, медичне втручання та госпіталізацію.

Брехня часто перетворюється у велику снігову кулю: складно зупинитись і вигадки починають чіплятись одна за одну. Навіть коли неправда викривається — людині складно відмовитися від своїх слів. Ти знайдеш кілька таких прикладів у книзі.

Брехня — самозахист

У світі тварин теж існують фейки. Деякі види тварин прикидаються мертвими, коли відчувають загрозу. Наприклад, під час нападу хижаків опосум може раптово впасти на бік, розслабити м’язи та висолопити язик. До того ж із залоз він виділяє специфічну рідину, запах якої сигналізує нападнику про загибель тварини і віднаджує його. Це явище має назву танатоз (від імені давньогрецького бога смерті Танатоса), або несправжня смерть. Такий обман інстинктивно захищає тварину і може зберегти життя.

Є випадки, коли фейки як стратегію порятунку застосовували під час воєн. У книзі ти знайдеш реальну історію про наймасштабнішу висадку військ на суходіл в історії нашої цивілізації. Щоб перемогти Німеччину та її союзників у Другій світовій війні, спільні війська США, Канади й Великої Британії протягом року поширювали неправдиву інформацію про розташування їхніх військ.

Трапляються екстрені випадки, коли неправда — прийнятна стратегія. Ти можеш не повідомляти свої особисті дані підозрілим людям. Якщо за тобою женуться — ти можеш кричати про пожежу (зазвичай вигуки «Пожежа!» привертають більше уваги, ніж «Рятуйте!»).

Психологія брехні — це ціла наука, яка вивчає не тільки причини поширення неправди, а й досліджує особливості міміки та жестів людей, що брешуть. Радимо погуглити про невербальну комунікацію або подивитися серіал «Теорія брехні», головний герой якого — фізіогноміст, тобто людина, що знається на особливостях міміки та жестів. Це захопливо та корисно!

Коментар для батьків

«Історія брехні» — книга, що виконує одразу кілька важливих функцій:

• знайомить підлітків із поняттям фейків і дає корисні інструменти для розпізнавання неправдивої інформації, якими можна користуватись у реальному житті;
• показує, як змінювався «калібр» інформаційного ураження відповідно до історичного періоду: від самозванців, яким вдавалось обдурювати придворних, до глобальних рекламних кампаній, які переконали жителів кількох країн у чудодійності зарядженої води;
• спонукає до роздумів про правду та брехню, а також рефлексію щодо своїх вчинків.

Тема створення та поширення фейків може стати приводом до розмови про чесність, неправду й обман. Що робити, якщо дитина бреше?

Провідна діяльність у підлітковому віці — спілкування з однолітками. У цей період відбувається багато змін: тіло розвивається та росте, настрій коливається щогодинно, змінюються інтереси та смаки, батьки перестають бути авторитетом. Думка друзів тепер сприймається як експертна, а тому стосунки з батьками можуть ускладнюватись. Підлітки часто брешуть з двох причин: щоб здаватися кращим/ою або для самозахисту.

По-перше, бажання подобатись загострюється з настанням підлітковості. Невпевненість зазвичай компенсується зухвалістю, яка може спонукати до обману. Підлітки можуть вигадувати історії про досягнення, подорожі, стосунки, щоб здаватися крутими перед однолітками. Статус у компанії чи класі набуває великого значення. Таке бажання — нормальне, проте варто навчити дитину розуміти та поважати свої особливості та сильні сторони. Справжні друзі — ті, яким ти подобаєшся собою і для яких не треба вигадувати чергову байку про відпочинок за кордоном.

По-друге, втрата батьківського авторитету — це природний крок на шляху до самостійного життя. Саме так підлітки здобувають свою впевненість та самобутність, право на дорослість — «скидаючи» батьків з «п’єдесталу». Якщо раніше слова мами або тата сприймались як істина, то зараз дитина ставиться до них скептично, а тому не відчуває себе в повній безпеці. Підліткам здається, що їх не розуміють, тому щоб захиститися від батьківського осуду чи критики, вони можуть брехати. Важливо дати дитині зрозуміти, що незалежно від ситуації ви все одно будете на її стороні. Довіра у стосунках дає підліткам відчуття спокою та прийняття.

Ось кілька лайфхаків, які допоможуть побудувати довірчі стосунки з підлітками:

• робити компліменти та намагатися хвалити за вчинки — це формує у підлітків впевненість у власних силах та віру у те, що він/вона вже достатньо хороші;
• обговорити концепт кредиту довіри — це пояснить, як можна втратити довіру, чому інколи батьки не готові довіряти та як можна цю довіру налагодити знову. У стосунках між людьми є певний кредит довіри — це умовна позначка, яка показує наскільки люди довіряють одне одному. Кредит довіри зменшується, якщо не виконувати обіцянки, казати неправду, порушувати домовленості. Щоб відновити довіру, потрібно знову «заробляти бали». Краще зберігати початковий рівень або збільшувати його, бо повернути довіру не так вже й просто;
• стежити за своєю щирістю, використовувати «Я-повідомлення», коли намагаємося передати свій стан. Тобто замість звинувачувальних «Ти мене розізлив/ла» можемо говорити про себе: «Я злюсь» або «Мені складно». Користуючись «Я-повідомленнями», ми говоримо з позиції причини (ми — автори свого життя і беремо відповідальність за те, що з нами відбувається) — не звинувачуємо і не ображаємо, а говоримо лише про свої почуття. Важливо нічого не перебільшувати і не приховувати. Чесність та довіра у стосунках — робота обох сторін

Бажаємо вам щирості та довіри у стосунках! Приємного читання!

Запитання для обговорення

Розділ 1: Для чого створюють фейки?

1. Що тобі більше подобається: читати чи писати?
2. Чи вірив/ла ти у щось, а потім виявив/ла, що це неправда? Що ти відчував/ла тоді? А траплялося навпаки — щось, у що повірити неможливо, виявилося правдою?
3. Чи перевіряєш ти інформацію, яку дізнаєшся? Яку інформацію можна перевірити, а яку ні?
4. Чи є у слова «маніпуляція» інші значення?
5. Якими можуть бути цілі медіаповідомлень?
6. Можеш згадати медіаповідомлення, яке начебто не має мети? Як можна спробувати її виявити?
7. Чому часом так хочеться вірити у щось незбагненне і нереалістичне?
8. Як ти гадаєш, чи є люди більше схильні вірити фейкам, чи це діє однаково на всіх?
9. Чому фейк так легко переконує людей, а спростування фейку — навпаки?
10. Які ти можеш згадати сучасні відповідники давнім героїчним епосам? (Наприклад, комікси MARVEL). Де ще є битви і герої, яких хочеться наслідувати? Чим вони «чіпляють»? Чому ці сюжети справляють на нас таке враження?
11. Яка відмінність між вигадкою і фейком? У художніх книгах чи фільмах, наприклад, не завжди змальована правда — але ж це не фейк?
12. Чи доводилося тобі чути історії про скарби? Чи всі такі історії фейкові, чи є й правдиві? Чим вони приваблюють? Які думки виникають у тих, хто вірить у скарби?
13. Уяви себе художником/цею, що малює картини. Кого б зі своїх друзів ти запросив/ла позувати?
14. Що потрібно для того, щоб у фейк було легко повірити?
15. Як ти гадаєш, як почувався Джон Гершель, коли дізнався про фейк навколо його досліджень? Як думаєш, це зіграло на користь йому як науковцю чи зашкодило?
16. Хто найбільше ризикує стати персонажем фейків?
17. Коли стара річ має більшу цінність, ніж нова? А коли навпаки — чим новіша, тим краща?
18. Що потрібно знати і вміти, щоб виготовити якісну підробку?
19. Що підвело Джона Грінгала?
20. Що потрібно для підготовки до гарного фейку? Як Фінеас Тейлор Барнум готував свої містифікації?
21. Скільки ти готовий/а вичікувати, щоб влаштувати гарний пранк (розіграш)?
22. Чим містифікація відрізняється від шахрайства, на думку Барнума? А що ти думаєш з цього приводу?
23. Що змушує людей вірити навіть у розвінчану аферу? Чому люди продовжували надсилати кошти Гарцелу, навіть коли він сидів у в’язниці?
24. Як на твою думку, чи є обманом ситуація, коли все сказане — правда, але сказана не вся правда?
25. Чи дочитуєш ти до кінця всі договори, на які погоджуєшся? А під час встановлення програм чи застосунків на комп’ютер? А під час акцій у магазинах, участі в гуртках чи таборах тощо?
26. Яка мета була в жартів про лівобургери або про зменшення сили тяжіння?
27. Які ще запитання, окрім «Хто, що, де, коли, чому і як?», можна поставити до тексту?
28. Чи можеш ти згадати, яка новина сильно схвилювала тебе рік тому? А півроку тому? Якщо пам’ятаєш, то чи зараз емоції такі ж сильні? А якщо вже навіть не пам’ятаєш, може, й не варто було хвилюватися?
29. Що таке репутація? Як вона виникає? Чи можливо її втратити? А відновити?
30. Як досягається професіоналізм? Яку людину можна вважати експертом/кою?

Розділ 2: Де можна натрапити на фейки?

1. Які є способи поширення інформації про товари, окрім реклами?
2. Що можна зробити, коли тобі пропонують вибір з двох варіантів, а тобі жоден не подобається?
3. Хто і навіщо вигадав історію про масове самогубство лемінгів?
4. Де розташований центр Європи?
5. Хто такі характерники, хто і для чого складав про них міфи? Які привілеї від цих історій, окрім залякування ворогів, отримували самі запорожці?
6. Де шукати надійну інформацію про наукові дослідження?
7. Чи можливі фейки про фейки?
8. Чи варто довіряти джерелу, яке вже поширювало фейки?
9. Які переваги щодо уславлення своїх подвигів мали стародавні правителі?
10. Наскільки можна довіряти історичним джерелам, які збереглися лише з одного боку конфлікту?
11. Як історію про Троянського коня можна було б переповісти на користь троянців?
12. Чим відрізняються військові хитрощі наших воєначальників від оманливих ворожих підступів?
13. Як ти гадаєш, чому образи ворогів завжди викривлені: їх описують або демонічними і потворними, або навпаки — дурнуватими й огидними?
14. Які прийоми пропаганди Ґеббельса використовуються досі?
    – викликати дуже сильні емоції;
    – впливати на всі почуття: зір, слух, доторк тощо;
    – застосовувати неправду й напівправду, окрім правди;
    – бути зухвалими у брехні: що зухвалішою вона є, то легше в неї повірять;
    – повідомлення мають бути короткими і легко запам’ятовуватися;
    – повторювати брехню якомога частіше, щоб люди в неї повірили.
15. Які існують способи приховати щось дуже помітне?
16. Чи були / є в твоїй родині якісь способи лікування диво-ліками?
17. Які колеги Алана Чумака досі виступають в ефірах на телебаченні?
18. За якими ознаками можна розрізняти ліки з недоведеною ефективністю?
    – допомагають не від хвороби, а від «неприємного відчуття»;
    – допомагають від «усього», від «вірусів», від «бактерій»;
    – реклама звертається до дитини;
    – унікальність ліків;
    – відсутність побічних ефектів;
    – рекламує відома людина чи актор у медичному одязі.

Розділ 3: Як поширюються фейки?

1. Про скільки «кінців світу» тобі вже доводилося чути?
2. Звідки люди дізналися про Чупакабру?
3. Чому змінилася зовнішність Лох-Неського чудовиська?
4. Як народжуються забобони? Чому люди поєднують начебто не пов’язані між собою події?
5. Наскільки реальною є наша реальність?
6. Які клікбейти провокують тебе частіше за інші?
   – дуже емоційне слово: «Шок! Сенсація! Відверті фото! Неймовірна новина!»;
   – виклик: «Ти не повіриш, ти ніколи не вгадаєш, тебе знудить, коли ти побачиш…»;
   – приголомшлива або дуже приваблива світлина;
   – обіцянка: «Ви гарантовано схуднете.. Ти точно здивуєшся…».
7. Чи є спеціальні групи покупців, для яких рекламують окремі товари?
8. Чому в рекламі жувальної гумки споживачі беруть одразу 2 подушечки гумки чи вичавлюють зубну пасту на цілу щітку?
9. Яким би був сучасний світ, якби не з’явився друкарський верстат? Які могли б існувати професії? А які були б неможливі?
10. Що в сучасному світі нагадує памфлети XVII століття?
11. Що таке таблоїд?
12. Як ти гадаєш, чому люди не дочитують статті до кінця? Що тебе мотивує читати лонгріди і, зокрема, книги?
13. Чому люди з неабиякою фантазією часом просто працюють у редакціях новин, а не пишуть фантастичні книжки? Як на твою думку, чому у людини може виникати бажання видавати вигадку за реальність?
14. Обери тему, в якій ти добре обізнаний/а — від порід собак до улюбленої комп’ютерної гри. Почитай статтю у Вікіпедії на цю тему. Наскільки глибокою і повною є інформація з цього питання? Чи є щось, що не висвітлено? Яке припущення можна висунути щодо решти статей у Вікіпедії?
15. Відкрий у Вікіпедії статтю українською мовою «Київська Русь». Подивись цю ж статтю російською мовою (стаття називається «Древнерусское государство»). Що ти можеш про це сказати, чому про нібито одне явище написано по-різному?
16. Якщо правдою вважати те, з чим погоджується достатня кількість людей, яка в цьому може бути небезпека?
17. Подумай, в який спосіб можна спробувати очистити Вікіпедію від фейків?
18. Які питання, на твою думку, найкорисніші для виявлення фейків:
    – Навіщо створений цей ресурс / контент? Кому це може бути потрібно?
    – Коли був створений цей ресурс?
    – Які додаткові дані він дає змогу відстежити?
    – Чи є подібна інформація на інших ресурсах?
    – Скільки користувачів лайкнули / поширили цю інформацію?
    – Яку сильну емоцію у мене викликає цей контент?
    – Що я захотів/ла зробити або що перехотів/ла робити після прочитання? Хто може бути в цьому зацікавленим?

Історичний контекст

Перші знахідки людської життєдіяльності на Американському континенті налічують 14 тисяч років. Науковці вважають, що первісні люди перейшли в Америку по перешийку, який з’єднував Аляску та Чукотку (нині в цьому місці Берингова протока). Люди, які прийшли в Америку, були азіатами за расовою приналежністю. В Америці поступово сформувалась окрема індіанська раса (також її часто називають відгалуженням азіатської раси).

За чотири тисячі років після потрапляння людей в Америку закінчився льодовиковий період. Льодовик почав танути, світовий океан підвищувався — і внаслідок цього Берингія перестала бути сушею. Люди в Америці опинилися ізольованими від решти світу.

Через таку ізоляцію американська доколумбова історія стоїть осторонь від європейської. Тут сформувалася окрема система писемності, релігії і уявлення про життя.

Наприклад, жителі американського континенту придумали гру в м’яч, яка зовсім відрізнялася від усіх європейських ігор із м’ячем. На відміну від Європи, де грають руками та ногами, американці били м’яч стегнами, тому що торкатися кінцівками було заборонено. Навіть на прикладі цієї гри яскраво помітна колоритна інакшість і несхожість з європейською цивілізацією.

Америка демонструє різноманіття цивілізацій. Перші з них (ольмеки) зароджуються приблизно з 1500 року до Р. Х. Американські цивілізації — майя, чибча, тольтеки, моче, наска та багато інших — існували ще до XVI століття, часу приходу європейських конкістадорів. Проте внаслідок цієї військової експансії і європейських хвороб американські індіанці опинилися фактично в стані винищення. Нині населення Америки є полікультурним та змішаним.

Психологічний супровід

У дошкільному віці діти вже готові до знайомства з іншою культурою. Тож читаючи з ними цю книгу, зверніть увагу, як світогляд індіанців відображається в побуті. А також — що спільного та відмінного в поведінці давніх індіанців та сучасних дітей.

Дошкільнята краще сприймають нову інформацію, якщо вона накладається на вже відому і зрозумілу. Спробуйте спочатку порівняти історії з книги з досвідом дитини: чи доводилося куштувати таку їжу, яку вживають герої книги? Чи схожі стосунки у вашій родині? Який одяг носять люди сьогодні, і чи схожі українські традиційні костюми на одяг Зуми, Аапо та Іцтель? Чи доводилося колись відчувати те ж, що відчував Ейяр, коли вів ламу на гору?

Поступово через порівняння наші межі сприйняття розширюються. Тому важливо навчити дитину приймати і з повагою ставитись до інакшого: інше не означає «погане», це просто щось нове. У дітей культура здорової взаємодії з різними традиціями, національностями та звичаями розвивається, зокрема, завдяки батькам. Цьому сприяє готовність дорослих відповідати на запитання дітей, пояснювати, брати на себе роль просвітників і супроводжувати їх у контакті з інакшим.

У книзі є кілька важливих аспектів, про які можна поговорити із дітьми:

• Стосунки у родині
• Тема страху
• Колорит Південної Америки

Стосунки у родині

У історії «День на базарі» близнюки Аапо та Іцтель дуже нагадують сучасних дітей, хоча жили вони зовсім в інший час. Брат не розуміє свою сестру-близнючку і вважає себе старшим, розумнішим і дорослішим. Брат Зуми з історії «Дорогою до школи» злісно пожартував над сестрою. Часто між сиблінгами (братами, сестрами) може виникати несвідома конкуренція: за батьківську увагу, ресурси чи визнання — але це природний процес, який допомагає дітям знайти своє місце в родинній системі. Завдання батьків — зменшити напругу і навчити дітей комунікувати.

Щоб стосунки між братами та сестрами були здоровими, батьки можуть:

• проявляти свою увагу та любов до всіх дітей однаково;
• уникати порівнянь і суперництва: мотивування однієї дитини досягненнями іншої створює тиск та дискомфорт, плекає почуття неповноцінності;
• розвивати емпатію і емоційний інтелект: вчити розрізняти емоції, говорити про свої почуття, використовувати «Я-повідомлення» (говорити про свої почуття з позиції «Я відчуваю…», «Мені зараз…», не перекладаючи відповідальність за свій стан на іншого/у — «Через тебе…», «Ти мене…»);
• сприяти позитивному досвіду спільного дозвілля: разом проводити час, грати, обговорювати інтереси кожного/ої, цікавитися думками та мріями тощо. Коли Аапо дізнався, що його сестра Іцтель взяла мамине намисто, щоб зробити таке ж, то його думка про сестру змінилася. Спілкування і спільна діяльність підсилює приязне ставлення, тому сімейні прогулянки чи вечори — важливий атрибут у зближенні та взаєморозумінні.

Тема страху

Ейяр, герой історії про мандрівку з ламами, боявся висоти. Тема подолання страхів для молодшого шкільного віку дуже актуальна. Зазвичай, страхи дошкільнят мають природний характер, тобто базуються на інстинктах самозбереження: страх смерті, темряви, стихій (висоти, води, вогню), тварин чи фантастичних істот тощо.

У книзі для Ейяра поштовхом побороти свій страх стала травма тата, проте у реальному житті підтримка батьків також може допомогти опанувати себе і впоратись.

Є кілька вправ для роботи зі страхом:

• Запропонуйте дитині намалювати свій страх. Потім разом із нею придумайте і домалюйте те, що може допомогти цей страх подолати: персонажа, пристрій, дію — це має бути емоційний образ, який повертатиме дитині почуття безпеки. Наприклад, від монстрів під ліжком може захистити улюблена іграшка. У психологині Світлани Ройз є серія наклейок «Монстрам вхід заборонено» — можете разом із дитиною за зразком намалювати таку табличку і повісити на двері кімнати.
• Перетворіть страх на гру. Під час гри дитина приміряє на себе різні образи, розширюючи набір реакцій і стратегій взаємодії зі світом. Можна разом із дитиною спробувати грати роль якогось страху (наприклад, Баби Яги). Один гравець має намагатися налякати, а інший — сказати: «Я страшилок не боюсь, в будь-кого перетворюсь» і взяти на себе роль страшилки. Це допомагає закріпити нову поведінку і знизити рівень тривоги перед страхами. Це дуже схоже на боґґарта в «Гаррі Поттері» — істоту, яка перетворювалась у найбільший страх людини, проте побороти її можна було, обернувши свій страх на щось жартівливе.;

Колорит Південної Америки

Історії про давні народи Північної Америки дуже яскраві, але можуть сприйматися неоднозначно. Для сучасників деякі традиції видаються негуманними (хто з батьків погодиться чіпляти до чуба кульку, щоб діти були косоокими?). Однак нині здоров’я та безпека всіх дітей забезпечується спеціальними органами та Конвенцією ООН про права дитини.

До того ж, у книзі ви можете знайти багато культурних цікавинок та особливостей країн Латинської Америки: особлива флора і фауна, не звичні для українців імена, легенди, традиції і вірування. Зацікавленість дитини може стати «гачком» для подальшого дослідження: прочитайте про тварин у Чилі, приготуйте традиційну мексиканську їжу, відвідайте шоколадну фабрику, щоб на власні очі подивитись, як із какао-бобів народжується солодка плитка шоколаду.

Запитання для обговорення

1. Знайди на карті чи глобусі Україну на континенті Євразія, а тоді інший континент — Південну Америку.
2. Чому Південну Америку називають також Латинською?
3. Які мови найпоширеніші в Південній Америці зараз? Чому?
4. Чим займається організація ЮНЕСКО?
5. Який народ зберігає свою культуру впродовж кількох тисячоліть і досі живе на землі своїх пращурів?
6. Який народ є найчисленнішим у Мексиці?
7. Який народ мешкав у горах Андах?
8. Як ти вважаєш, чи завжди ознакою дорослості є вміння тяжко працювати? Коли робота не відчувається тяжкою?
9. Що не подобалось Аапо на базарі?
10. Чому діти спершу не хотіли йти на базар, але все ж таки пішли?
11. Чому батьки не дозволили Аапо зробити татуювання?
12. Які зовнішні риси здавались у племені майя привабливими?
13. Чому батьки відмовилися скошувати дітям очі, як того вимагала мода майя? Які переваги і недоліки це мало?
14. Яке улюблене заняття в Аапо?
15. Як Аапо збирався роздобути собі м’яч?
16. Майя вимірювали час піснями, а як вимірюєш його ти?
17. Як ти гадаєш, для чого цар майя вглядався у зірки?
18. Як Аапо ставився до Ітцель на початку оповіді? Чи змінилося його ставлення згодом? Чому?
19. Чи всі діти майя могли навчатися?
20. Чому для мами було важливо навчати своїх дітей?
21. Чи є в тебе якісь справи, які вдалися не з першої спроби (читання, катання на велосипеді, плавання)? Якщо так, то що спонукало тебе продовжувати пробувати, коли не вдавалося?
22. Чому майя називали себе маїсовими людьми?
23. Чим хотів займатись Аапо, а чим Ітцель?
24. Що означала для майя гра в м’яч?
25. З яким настроєм повертався Аапо з базару?
26. Які заняття викликали повагу серед інків?
27. Чи любиш ти шоколад? А якби він не був солодким? Можливо, полюбляєш якісь інші ласощі?
28. Як ти вважаєш, чи вдала ідея віддати одну дитину в рабство, щоб натомість уся родина мала досхочу шоколаду? Чи є щось таке, що вартує рабства?
29. Що відчувала Зума, коли брат сказав їй про рабство? Чому вона повірила, а не одразу зрозуміла, що це міг бути жарт?
30. Що інки називали «Домом страждань»? Як ти гадаєш, чому могла виникнути така назва?
31. Чи доводилося тобі так хвилюватись, щоб перестати звертати увагу на навколишній світ?
32. Яким би могло бути життя на Землі, якби було два сонця?
33. Придивись до Місяця у повню — цікаво, що ти побачиш.
34. Чи доводилося тобі помилятись? Що ти відчував/ла тоді? Що можна зробити після того, як виявиш помилку?
35. Чи вдавалося тобі щось робити без помилок? Завдяки чому це було можливим?

Історичний контекст

Ядерна енергія вперше була використана людством як зброя. У 1945 році, під час Другої світової війни, США скинули ядерні бомби на японські міста Хіросіма та Нагасакі. За чотири роки після того Радянський Союз провів успішні випробування своєї ядерної бомби. З тих часів ядерна зброя стала одним із найбільш страхітливих факторів можливого військового протистояння людей.

Атомну енергію використовували не лише у військових, а й у мирних цілях. Протягом 50–80-х років ХХ століття по всьому світу активно будувались атомні електростанції. Раптом 26 квітня 1986 року відбулася найбільша трагедія в історії людства, пов’язана з атомними електростанціями. Вибух і пожежа спричинили значний викид радіаційних речовин у повітря. Місто Чорнобиль та прилеглі села евакуювали і створили зону відчуження, яка і зараз є білою плямою на карті нашої країни.

Психологічний супровід

Чудова книжка про Японію розповідає три історії про японських дітей, але їхній зміст буде близьким і для маленьких українських читачів. Книжка допомагає пізнавати інший світогляд і водночас знаходити відповіді на свої важливі питання.

Ми пропонуємо зробити невеличкий екскурс у кожну історію, пошукати, які сенси у них закладено.

• Зв’язок з родом (тривожні теми роду, страждання або гибель прапоколінь).
• Тема тварин (процес залишання і прощання; страждання тварин від радіації).
• Покидання дому.

Розгляньмо кожну з тем докладно.

Зв’язок з родом

Ми живемо в країні, у якій майже кожний/а в історії свого роду має нерадісні періоди життя. Війни, голодомори, репресії, екологічні катастрофи. Є біологічні та психологічні теорії, які стверджують, що пережиті травми можуть залишатися у нових поколіннях (психологічними особливостями, страхами, схильністю до хвороб).

Зв’язок прабабусі з онукою дуже цінний, бо дає дитині відчуття опори на свій рід — який вижив навіть у скрутні часи і накопичив силу та дух, щоб народити наступні покоління. Але найціннішим є фінальний епізод, в якому прабабуся, колисаючи онуку, заспокоює її, знімає з неї тягар важкої розповіді і робить акцент на іншому: в пам’яті будуть залишатися таланти та шедеври, а не страхіття.

Цей епізод — певне «розкодування» від важкої історії роду. Ми вдячні нашим предкам за те, що вони вижили і народили нас. Але ми не повинні «відкуповувати» своїм життям страждання наших рідних і з вдячністю маємо будувати власний шлях. Цю думку важливо донести і дитині: усе, що було пережито бабусями і прабабусями, важливо пам’ятати. Але їхня історія виборола нам право жити зараз власним щасливим життям, не несучи на собі їхній тягар.

В кінці розмови про це можна намалювати з дитиною генеалогічне дерево або створити колаж з фотографій рідних. А біля кожного фото — написати, за що дитина вдячна родичеві, чого може навчитися, яку «суперсилу» взяти. Тоді рід стає не чашею страждань, а джерелом сили.

Тема тварин

Тема тварин у творі може бути найболіснішою для дітей: до них може проявитися багато співчуття і жалю. Тому для деяких дітей епізоди з буслом, коровою, собаками та кішками можуть бути дуже складними емоційно. Але краще про це говорити, ніж мовчати. Якщо ви помітили, що під час читання епізодів про тварин у дитини проявляються тривога, жаль, сум, розпач чи інші сильні емоції, важливо зробити таке:

• Допоможіть дитині зрозуміти свої почуття, підтримайте і поясніть, що і вам стало сумно у цей момент — це нормально. Якщо дитині захочеться поплакати — не бійтеся цього, адже в обіймах батьків плачеться безпечно і легко.
• Придумайте з дитиною історію врятування тварин! Наприклад, Марія Примаченко, що залишилася у Болотні, окрім малювання, приходила годувати і доглядати худобу, а бусол знайшов джерельце чистої води за тридцятикілометровою зоною і вилікувався. Можна придумувати найфантастичніші історії, аж до прильоту супермена. Якщо дитина любить малювати — можна намалювати картину порятунку.

Покидання дому

Навіть якщо дитина сама не переживала покидання дому, вона може емоційно приєднуватися до цього переживання, коли чує розповідь (особливо, якщо комусь із рідних довелося покидати домівку). Якщо ця тема стривожить дитину (та й для профілактики) — можна зробити декілька вправ на відновлення опори і безпеки:

• створювати амулети чи талісмани, які будуть тримати поруч з нами домівку, навіть якщо ми не вдома (як у творі хустинка з травами у прабабусі);
• походити по дому і придумати назви різним куточкам: місце радості, роздумів, ігор, любові, навчання, обіймів, суму або злості (якщо хочеться посумувати чи позлитися — можна прийти в це місце і безпечно вилити свої емоції, це засада емоційного контролю та здоров’я дитини);
• намалювати чи зліпити з пластиліну свій дім, написати вірша або пісню про нього (чи до нього), прикрасити домівку гірляндами, малюнками, гарним декором — подарувати щось своєму домові за те, що в ньому затишно та безпечно;
• а ще це привід прибрати у домі — віддячити йому за прихисток і затишок

Запитання для обговорення

1. Як ти думаєш, від якого слова походить «відьма»?
2. Ти помітив/ла, що прабабусю рідні називають прабусею? Чи є у вашій родині особливі домашні імена або прізвиська?
3. Мабуть, тобі доводилося чути, що іноді люди спілкуються ніби однією мовою, але вона трохи відрізняється, як-от прабуся говорить: «не чепай», «тутво» ? Це називається діалект — місцеві особливості мови. Чи доводилося тобі подорожувати Україною і чути різні діалекти?
4. Чи подобається тобі малювати? Що, на твою думку, цікавіше малювати: те, що існує насправді, чи те, чого не можна побачити, що живе лише в уяві?
5. Чи буває невидима небезпека? Чи знаєш ти джерела загрози, які людина не може побачити?
6. Хто ходив по хатах перевіряти наслідки аварії? Які поради вони давали? Чи були вони впевнені в своїх словах?
7. Які ти знаєш засоби проти радіації?
8. Як ти гадаєш, що відчували люди, які мусили залишити свій дім?
9. Як дбали про тварин, яких не можна було забрати з собою?
10. Чи є у тебе такі справи, які ти робиш тільки у певному місці? Не в тому сенсі, що спиш у ліжку, а їси на кухні, а, наприклад, де тобі подобається мріяти, чи, можливо, складати вірші або розгадувати головоломки? Чи є місця, які ніби «допомагають» це робити?
11. Як люди вибиралися з чорнобильської зони?
12. Хто такі чорнобильці? Як кияни ставились до чорнобильців, які переїхали в місто? Як ти гадаєш, чому так?
13. Як почувались чорнобильці на новому місці?
14. Хто такі ліквідатори? Як ними ставали?
15. Чи безпечна була ця робота?
16. Що було б, якби ніхто не погодився бути ліквідатором?

Історичний контекст

Містечко Чорнобиль розташоване на північ від Києва. У 1986 році його ніби поставили на паузу, яка триває і досі. На землях Чорнобиля люди почали жити ще за часів Русі. Перша згадка про місто є в Іпатіївському літописі (1193 рік). Пізніше Чорнобиль захоплювали монголи, він входив до складу Великого Князівства Литовського, Речі Посполитої, Гетьманщини, Російської імперії і Радянського Союзу. В часи Радянського Союзу в місті почали зводити величну споруду — атомну електростанцію, яка мала б декларувати «приручення» сил природи і фізичних явищ людиною.

Але в 1986 році сталося те, що не входило в плани будівельників електростанції — аварія на четвертому енергоблоці і пожежа. Після них настав шок, замовчування радянської влади та евакуація населення. Людям заборонили брати речі, бо вони могли бути наповнені тієї невидимої небезпеки — радіації.

В операції з ліквідації аварії брали участь люди з різних союзних республік, що нині відображається в пам’ятниках, які стоять на теренах пострадянського простору. Над четвертим енергоблоком звели захисний саркофаг. А 15 грудня 2000 року урочисто припинили роботу всіх енергоблоків атомної електростанції.

На сьогодні в Чорнобиль їздять туристичні тури і кожен/а може подивитися на місто, завмерле з 1986-го року.

Коментар для підлітків 11+

Тема Чорнобиля не проста, і ти, напевно, вже не раз чув/ла інформацію про катастрофу 1986 року. У цій книзі ти знайдеш, мабуть, найповніший виклад подій, їхніх причин і наслідків, наукових досліджень та пояснень. Буде вдосталь інформації для обговорення з батьками, друзями, вчителями, а також — для самостійних думок.

• Що означає «полишати дім»
• Що означає «право знати»
• Скільки коштує людське життя?
• Що таке відповідальність
• Чому люди схильні до подвигів?

Що означає «полишати дім»?

Як почували себе жителі Прип’яті і мешканці навколишніх поселень (які тепер входять у зону відчуження), коли їм доводилося поспіхом залишати свої будинки, майно, домашніх тварин і екстрено виїжджати, не знаючи, що чекає попереду? Домівка для людини — це відчуття опори, як і все, що з нею пов’язано. Коли несподівано нам доводиться покидати її, ми нібито втрачаємо впевненість у собі, в житті, в майбутньому. Чого тоді ми найбільше можемо потребувати? Що може нам зарадити?

У такі моменти люди почуваються вразливими, незахищеними, зляканими, а тому дуже потребують підтримки. В історії нашої країни, на жаль, було немало таких невеселих моментів, коли доводилося полишати домівку. Вимушені еміграції, депортації, переселення. Сьогодні ця тема теж актуальна (наприклад, вимушені переселення жителів Донбасу і Криму; спроби повернення українських заробітчан на Батьківщину у період пандемії COVID-19).

Зверни увагу, що відчували евакуйовані після аварії на ЧАЕС, спробуй зрозуміти їхній стан, потреби і страхи. Що пізнали і усвідомили ці люди? Думаємо, так ти краще зрозумієш саму проблему переселення. Але не поринай надто глибоко. У них своя доля. Вона заслуговує на співчуття і повагу, проте не на твою пожертву, тому не ототожнюй себе з переселенцями. Але спробувати їх зрозуміти буде цінно. До речі, якщо ти порозмірковуєш на цю тему, то збагнеш безліч причин, через які у зону відчуження повертаються її колишні жителі.

Що означає «право знати»?

Чи користуєшся ти іноді приказкою «Менше знаєш — краще спиш»? Наприклад, коли недоговорюєш щось батькам чи друзям, щоб надмірно не тривожити. Чи виправдано це, і якщо так, то коли?

Щоб не сіяти паніку, керівництво СРСР близько тижня не розголошувало інформації про Чорнобильську аварію. У Києві через 5 днів тисячі людей вийшли на святкову першотравневу демонстрацію, не підозрюючи про небезпеку. Але і не панікували. Тож як на твою думку, чи потрібне людям право на інформацію? Чи варто розголошувати масштаби трагедії, ризикуючи збільшенням тривоги та страху серед населення? А які вигоди може отримати проінформована людина? Але б’ємося об заклад — тобі самому/ій, напевно, хотілося б бути в курсі, бо інша приказка говорить: «Гірка правда краща за солодку брехню».

Скільки коштує життя людей?

Сталінові приписують іноді фразу, які він нібито сказав під час Другої світової війни: «Смерть однієї людини — це трагедія. Смерть мільйонів людей — це статистика». (Насправді, ці слова звучать у романі Ремарка «Чорний обеліск»). Що для тебе означають ці слова? Чи погоджуєшся з ними?

Наслідки Чорнобильської катастрофи навіть складно порахувати, бо багато з них ми ще будемо віднаходити у хворобах людей, забрудненій екології, змінених долях. Але попри це статистичних даних теж вистачає. 56 людей загинули безпосередньо від наслідків аварії (під час вибуху або під час ліквідації від випромінювання). Більше 600 людей ліквідували наслідки аварії. Близько 350 000 людей евакуйовані із зони відчуження. Майже 8,4 мільйонів людей потрапили під вплив радіації у світі після вибуху. Скільки непрямих жертв — порахувати вже складно.

А чи можна порахувати вартість людського життя у цьому контексті? Просто уяви собі якусь людину: її життя, пристрасті, почуття, кохання і радощі, сподівання і мрії, труднощі, які вона долала, цілі, яких досягала, теми, про які думала. І таких людей тисячі, а може, і мільйони. Мабуть, якщо думати не статистикою, а життям людини, все ж не можна оцінити його у вартості. А отже долі, віддані для зменшення наслідків трагедії і їхнього поширення, — заслуговують, щоб їх згадати. Можливо, поставити свічку 26 квітня. Побажати подумки їм здоров’я або ж спокою, якщо ці долі закінчили свій шлях. І щоб їхній внесок не був даремним — жити далі, радіти і кохати, мріяти, сподіватися, долати труднощі і ставити цілі.

Що таке відповідальність?

Хочеться, щоб ти не поспішав/ла із пошуками винного/ої чи прокльонами у сторону винуватців. Оскільки життя людини все ж безцінне, є велика спокуса знайти того, хто відповість, навіть і власним життям, за втрачені інші. Але річ у тім, що «провина» і «відповідальність» — це різні поняття. Спробуй зараз для себе їх розмежувати і знайти різницю.

Ось підказка від нас. Провина — почуття, що стосується минулого, відповідальність — майбутнього. Провина залишає пекучий сором за скоєне, і з неї немає виходу, бо минуле не змінити. Але відповідальність спрямована у майбутнє завдяки запитанню «Що ми можемо зробити чи що ми не повинні робити, щоб це не повторилося?» Найстрашніші події, окрім гнітючих почуттів, мають залишати нам ще й висновки й уроки — якщо ми їх не засвоїмо зараз, доведеться пройти ще раз.

Подумай про моменти свого життя, які тобі не дуже приємно згадувати. Ти відчуваєш провину чи відповідальність? Відповідальність — це здатність відповідати не лише за події, а й за їхні наслідки, навіть якщо вони не дуже приємні. І оскільки це не так вже й солодко (бо коли ти відповідальний/а — завжди будуть ті, хто змусить тебе «розплатитися» чи звинуватить у помилці), то велика спокуса — не брати відповідальність на себе. Запитай себе зараз, згадуючи минулий неприємний досвід: «Що я зрозумів/ла з тієї ситуації? Який цінний урок отримав/ла? Що я робитиму або не робитиму надалі, щоб не потрапити у схожу ситуацію?»

Відповідальність за свої рішення — теж нелегкий шлях. Щоб приймати правильні рішення, важливо набратися досвіду і бути досить компетентним/ою, особливо якщо від твоїх рішень залежать життя людей. Власне, це один із найдраматичніших моментів у чорнобильській аварії. Адже спеціалісти, які проводили випробовування реактора, не довірилися собі і не взяли відповідальність на себе, коли щось пішло не так — вони поклалися на керівництво, яке навіть не було присутнім на станції в той момент.

Чи змінилося б щось, якби робітники станції почали діяти, довіряючи власному досвіду і компетентності тоді, коли ситуація почала бути екстреною? Можна лише гадати. Але і піти проти керівництва та казати: «Цього робити не можна» — потребує неабиякої мужності. Чи був відповідальним пілот американського бомбардувальника, що скинув ядерну бомбу на Хіросіму? Адже йому віддали наказ. Або в чому була його відповідальність? А коли тобі ставлять завдання чи наказують щось зробити — у чому твоя власна відповідальність, і чи є вона взагалі?

Ми не дарма пропонуємо тобі міркування на цю тему, оскільки розвинута й успішна держава дійсно багато в чому залежить від індивідуальної відповідальності кожного/ої з її громадян, а не лише від влади.

Спокуса зняти із себе відповідальність добре показана в психологічному експерименті Мілгрема, результати якого шокували навіть тих, хто його проводив. Під наглядом авторитетного професора, який нібито досліджує закономірності пам’яті, учасник А мав перевіряти учасника Б на запам’ятовування окремих запитань. Якщо учасник Б відповідав неправильно — учасник А через спеціальний генератор пускав до нього силу струму, щоразу сильнішу, аж до рівня «смертельно небезпечно». Одразу заспокоїмо: учасник Б був актором і лише вдавав, що його б’є струмом. Але учасник А, який був єдиним піддослідним, цього не знав. Під тиском професора, що був поруч і втілював особу, що повністю відповідає за наслідки експерименту, більшість піддослідних доходила до останнього рівня струму — навіть коли учасник Б (актор) благав припинити біль, і навіть непритомнів та не реагував на струм. Нещодавно схожий експеримент проводили в Україні і зняли про це телепередачу. Ми вважаємо її ефективним щепленням від маніпуляцій із твоїм відчуттям відповідальності.

Чому люди схильні до подвигів?

Героїзм стає у пригоді, коли більше ні́як розв’язати проблему. Навряд чи можна назвати героєм пілота, який керує звичайним літаком. Але у нестандартній ситуації, коли потрібно приземлити літак із неробочими двигунами, пілот ставить героїзм на перший план. На жаль, у СРСР часто не вистачало дієвих технічних ресурсів, банального індивідуального захисту чи навіть цінності людського життя. Тому героїзм був державною ідеологією, яка впливала на все.

Заради чого здійснювали подвиги? Мабуть, відчувався певний обов’язок перед суспільством або й перед планетою. Виконання цього обов’язку приносить моральне задоволення, навіть якщо ставить під загрозу здоров’я або життя. Здійснення подвигу відбувається заради чогось більшого, ніж життя. Ця віра допомагала радянським людям здійснювати, на перший погляд, нереальні вчинки. Через це багато літніх людей згадує часи СРСР з певною ностальгією, як величну добу. Але все добре, коли в міру і коли є баланс.

Чи часто тебе «тягне» на подвиги? Заради якої мети? Чи, можливо, це ще й потреба в адреналіновому підживленні? Багатьом людям, особливо підліткам, подобається лоскітливе відчуття викиду адреналіну в кров. Через це може бути цікаво дивитися жахастики чи пориватися в ризиковані подорожі (наприклад, тур у Чорнобиль). Ця ідея виникла у тебе не лише заради адреналінової дози? Подумай, чого ти очікуєш від цієї поїздки? Що хочеш дізнатися і як використаєш ці знання? Такі запитання цінно ставити собі перед будь-якою неоднозначною або ризикованою подією, у якій ти збираєшся брати участь. Пам’ятай про мету. Ми бажаємо, щоб у ній був великий, гідний сенс, і водночас зберігалася цінність твого життя та здоров’я.

Як читати:

У книзі подано 5 тематичних розділів із кількома історіями, які читаються легко і швидко. Ось поради, як це зробити цікаво:

• можеш читати по одному розділу, записуючи запитання, які виникають у тебе; буде дуже цінно обговорити їх із друзями, батьками, вчителями — така бесіда допоможе тобі формувати світогляд і власну позицію щодо проблематики;
• можна користуватися запитаннями, що представлені у цьому супроводі, але спробуй дати на них відповідь до того, як прочитати певний розділ; після прочитання порівняй, наскільки інакше ти можеш відповісти;
• у книзі багато фактів, даних, статистики, наукових пояснень або уривків з інтерв’ю, тож якщо у тебе візуальне сприйняття, можеш робити скетчі, конспекти чи майнд-мепи прочитаного у блокноті чи зошиті — так потрібна інформація буде сконцентрована у візуальній формі і доступна для тебе у потрібний момент.

Коментар для батьків

Книга дуже багатогранна і деталізована, а інформація в ній буде корисною і для підлітків, і для дорослих. Але ми хочемо виокремити кілька важливих моментів для обговорення з дитиною.

Ми майже переконані, що ваша дитина відноситься до покоління, яке на сьогодні названо поколінням екологічної свідомості. Все більше підлітків і молодих людей стурбовані станом довкілля, відповідально ставляться до проблем забруднення і збереження екосистем. Є припущення, що у разі зміни свідомості принаймні двох відсотків населення, решта також увійде в незворотний процес змін. Ці еволюційні процеси є дуже важливими зараз, коли тенденції і тренди швидко поширюються. Тож тема жахливої трагедії на ЧАЕС набуває нового рівня актуальності — як притча-засторога, що розкриває нам як нові небезпеки, так і нові цінності.

Буде дуже корисно обговорити книгу разом з дітьми, тому що вона провокує багато запитань — складних, світоглядних і емоційних. Будьте уважними, адже саме це ваш підліток/а намагається збагнути зараз, коли його/її картина світу найактивніше вибудовується. Особливо доцільно почитати книгу, якщо раніше переглянули серіал «Чорнобиль» — оскільки він доволі емоційний і сильно впливає на наш чуттєвий рівень. Книга написана науково-популярним стилем і містить багато фактів, аналізу, порівнянь, залучаючи мисленнєві центри мозку, а не лише емоційні.

У природі підліткового віку є природне тяжіння до ризикованих вчинків, небезпечних подій чи гострих вражень. Це відбувається тому, що через гормональний бум підвищується поріг чутливості у дітей, а тому самі почуття повинні бути сильніші, щоб підлітки їх змогли відчути. У такі моменти активно залучається амігдала (мигдалевидне тіло) — особлива ділянка мозку, що відповідає за формування емоційних реакцій, прояв імпульсивності, орієнтацію на оточення. А оскільки префронтальна кора — ділянка мозку, що відповідає за аналіз, прогнозування наслідків, прийняття рішень — формується до 25 років, то емоційна сфера не завжди збалансована здоровим глуздом.

Своєрідною «страховкою» стають батьки і значимі дорослі, які допомагають підліткам зрозуміти свої емоційні стани, проаналізувати отриманий досвід, зробити висновки. Тож якщо тема книжки дуже захопить вашу дитину і йому/їй захочеться здійснити тур у зону відчуження чи дізнаватися ще більше інформації про трагедію — знайте, що це нормальне волевиявлення, продиктоване бажанням пояснити для себе світ і активною роботою амігдали. Але довірлива бесіда з підлітком/ою із тактовними запитаннями щодо інтересів, міркувань, висновків із теми допоможе збалансувати надмірну емоційність і «приземлити» тему до логічного розуміння і проявленої позиції. Подані нижче запитання допоможуть вам у цьому

Запитання для обговорення

1. Коли сталась аварія на ЧАЕС?
2. Які дії здійснювала влада для усунення наслідків аварії на ЧАЕС?
3. Чи мали люди всю інформацію про евакуацію? Чому?
4. Хто мешкає в сучасному Чорнобилі? Чому там немає дітей?
5. Хто такі «повертанці» чи «самопоселенці»? Чому вони повернулися в небезпечну зону?
6. Що таке хасидизм? А бортництво?
7. Чим гасили пожежу на 4-му енергоблоці?
8. Як ти розумієш вираз «нерозголошення військової таємниці»?
9. Як ти гадаєш, чому в СРСР було багато таємниць?
10. Що таке Холодна війна? Хто з ким у ній воював? Чому вона холодна?
11. Де в культурі ще трапляються саркофаги? Для чого вони слугують?
12. «Мирним атомом» називали атомну енергетику. А де ще могли застосовувати атом?
13. Коли вперше люди створили енергію за допомогою ядерного палива? Коли запустили першу атомну електростанцію в СРСР?
14. Як відбувалося проектування і будівництво ЧАЕС? Відміть фактори, які були враховані:
    – розташування;
    – транспортні шляхи;
    – придатність земель для сільського господарства;
    – близькість до води;
    – вплив на довкілля (ґрунти, підземні води, ліси);
    – способи захисту населення навколишніх сіл і містечок;
    – захист річок від небезпечних викидів;
    – випередження планових термінів будівництва.
15. Скільки років тривало будівництво ЧАЕС? Які причини могли спонукати будувати електростанцію прискореними темпами?
16. Чи траплялись інші техногенні катастрофи в СРСР та в інших країнах світу? Які були наслідки? Як про них інформували населення? Як усували наслідки і які заходи робили для відновлення безпеки?
17. Опиши мешканців Прип’яті до аварії — чим займалася більшість з них, який середній вік. А хто живе в Прип’яті тепер?
18. Скільки часу минуло від аварії на ЧАЕС? Як ти думаєш, що змінилось у місті, а що залишилось таким, як раніше?
19. Опиши в загальних рисах принцип дії атомної електростанції. Що є джерелом енергії? Завдяки чому ця енергія перетворюється на електроенергію?
20. Як відбувалася підготовка до планового випробування системи у разі аварійного вимкнення? Про що говорить те, що проєкт випробування був написаний від руки?
21. Коли потужність реактора несподівано впала, за правилами безпеки його потрібно було заглушити, однак оператори отримали наказ продовжити підготовку до випробування. Як ти вважаєш, чому керівництво станції проігнорувало техніку безпеки?
22. Чим горіння ядерного палива відрізняється від згорання дерева чи бензину?
23. Хто і коли скинув ядерні бомби на Гіросіму й Нагасакі? Які були наслідки?
24. Що таке радіонукліди, період напіврозпаду, нейтрони?
25. Відміть, до чого радянський народ готувався, а до чого ні:
    – ядерна війна;
    – ударні хвилі;
    – переховування в укриттях;
    – одягання протигазів;
    – порядок дій під час техногенної аварії;
    – порядок дій під час епідемій.
26. Розподіли чого було вдосталь, а чого бракувало під час усунення наслідків аварії:
    – кваліфіковані фахівці;
    – захисні костюми;
    – дозиметри;
    – техніка;
    – матеріали;
    – робочі руки;
    – радіоактивне випромінювання;
    – якісна медична допомога;
    – точний облік отриманих доз опромінення.
27. Скільки людей залучили для ліквідації наслідків аварії?
28. Хто першим почав усувати наслідки аварії?
29. Який найвищий рівень радіоактивного випромінювання був зафіксований у перші години після аварії?
30. Через який час після аварії мешканці Прип’яті дізналися про небезпеку? Чому? Скільки часу знадобилося, щоб евакуювати ціле місто?
31. Де лікували ліквідаторів? Наскільки успішним було лікування?
32. Навіщо до зруйнованого реактора приїхали журналісти? Чи розуміли вони загрозу для свого здоров’я?
33. Чому людям не дозволяли брати із собою тварин?
34. Як ти гадаєш, люди знали, що виїжджають назавжди, чи вірили, що за кілька днів повернуться? Чому?
35. Чи якісь люди повертались? Чи знали вони про небезпеку? Чому вони це робили?
36. Навіщо людині у разі опромінення потрібно вживати йод? Чи потрібно сьогодні поповнювати запаси йоду і як саме?
37. Чим вдалося загасити реактор? Як це відбувалося?
38. Хто такі «чорнобильські дайвери»? А «біороботи»?
39. Навіщо для ліквідації аварії були залучені шахтарі?
40. Що таке зона відчуження? Як визначили її розміри?
41. З якими труднощами зіткнулись чорнобильці, окрім туги за рідною землею?
42. Що робили з речами, машинами, деревами і хатами, які мали високий радіаційний фон? Як убезпечували довкілля від подальшого впливу радіації?
43. Кого звинувачували в аварії на ЧАЕС? Хто, на твою думку, відповідальний найбільше?
44. Коли широкому загалу стали відомі подробиці причин і наслідків аварії на ЧАЕС?
45. Які наслідки аварії на ЧАЕС ми можемо спостерігати і маємо досліджувати досі?
46. Що, на твою думку, було найбільшою проблемою? Обґрунтуй:
    – непродумана конструкція реактора;
    – необізнаність персоналу станції;
    – поспіх у прагненні швидких результатів;
    – замовчування небезпеки;
    – брак техніки і обладнання;
    – зовнішній ворог;
    – знецінення людського життя;
    – недбалість щодо довкілля;
    – свій варіант.
47. Звідки береться «чорний гумор»? Чому люди схильні жартувати на болючі теми?
48. Які є способи допомоги людям, які пережили травмуючий досвід?
49. Які твої особисті висновки з історії про аварію на ЧАЕС? Який з цього можна винести досвід? Як не повторити подібних помилок?
50. Коли людям доводиться вчиняти подвиги? Чи є інші способи досягти мети без наражання людей на смертельну небезпеку?
51. Скільки в Україні ще діє атомних електростанцій? Яку частину всієї потрібної для України енергії вони створюють? А в світі?
52. Де навчаються люди, які можуть керувати атомними станціями?
53. Ти знаєш когось, хто хотів би стати фізиком-ядерником? Хто стежитиме за роботою атомних станцій через 20 років?
54. Які підприємства є поблизу твого дому? Які ти знаєш техногенні ризики, пов’язані з ними? Який план дій у разі аварії?

Історичний контекст

Дата народження Ісуса Христа — одне з найбільш дискусійних питань в історії християнства. У VI столітті від Р. Х. чернець та каноніст давньої західної церкви Діонісій Малий вирахував дату народження Ісуса. Саме цю дату прийнято вважати першим роком від Р. Х. До того літочислення велося від правління певних імператорів Римської імперії, зокрема довгий час — від керування імператора Діоклетіана (284 рік до Р. Х.).

У ранньому Середньовіччі послуговувалися юліанським календарем, який розробила група александрійських астрономів на чолі з Созігеном. Цей календар назвали на честь імператора Гая Юлія Цезаря. Саме за його наказом календар почав діяти з 1 січня 45 року до Р. Х. Юліанський календар має сучасну структуру: 12 місяців та 365 днів у році. Кожен четвертий рік у ньому оголошують високосним і додають до календаря
ще 1 день — 29 лютого.

Але юліанський календар не до кінця точний, він на понад 11 хвилин більший за сонячний рік. Так кожні 128 років накопичується один зайвий день. Тому під час первісних розрахунків Різдво припадало приблизно на зимове сонцестояння (22 грудня). Нині ж згідно з юліанським календарем — це 7 січня.

Для виправлення цієї погрішності у ХVI століття розробили новий календар. Його ввели за наказом Папи Григорія ХІІІ з 1582 року. У цьому ж році наступним днем після четверга 4 жовтня стала п’ятниця 15 жовтня.

В Україні перехід від юліанського на григоріанський календар відбувся під час Національно-визвольних змагань. Більшовики провели реформу, ввівши в Радянській Росії, а згодом і СРСР, григоріанський календар.

Православна церква продовжує жити за юліанським календарем, святкуючи всі свята за ним. Так сформувалася різниця між католицьким (25 грудня) та православним (7 січня) Різдвом. Нині на пострадянському просторі збереглося таке специфічне свято, як Старий Новий рік. Фактично це Новий рік за юліанським календарем, який у Російській імперії, а згодом і СРСР називали «за старим стилем» (скорочено — «ст. ст.»).

Психологічний супровід

Коментар для читачів 7+

Диво Різдва та значення цього свята для людей

Велика родина головної героїні розрослася по всьому світі, тому Марія має нагоду дізнатися про традиції святкування Різдва в різних країнах. Дванадцять країн — це дванадцять унікальних обрядів, звичаїв, страв. Дівчинка з дослідницьким інтересом поринає у святкування, пізнаючи культуру та особливості. Якісь звичаї досить зрозумілі (прикрашання ялинки ангеликами у Німеччині), а якісь — абсолютно не схожі ні на що (африканська гра гену чи сливові чоловічки у Польщі).

Звичаї та обряди різняться, проте дещо у святкуванні однакове: родини намагаються збиратися разом, проводити час із сім’єю, дарувати одне одному подарунки. На Різдво усіх об’єднує віра у диво, передчуття чудесного народження – народження Христа, народження нових бажань, історій, нового етапу життя. Родина Марії ставиться до іншого відкрито: вона не заперечує місцеві звичаї і не нав’язує свої, а просто приймає їх із цікавістю та повагою. Тому дівчинка має нагоду побачити, як святкують місцеві. Проте до місцевих традицій бабусі додають свої, українські: Кася і Зося з Польщі печуть лемківський хліб та пироги з капустою, у Канаді підспівують «Щедрику», а в Ефіопії одягають вишиванки. Дуже влучно сказав дідусь Фернандо з Бразилії, порівнявши свій шлюб із українкою зі злиттям двох річок — вони сильні, але зливаючись в одну, не розчиняються, а зберігають самобутність. Так само й з традиціями. Можна не жити на батьківщині, проте сакральні звичаї підживлюють та дають силу, зберігаючи у серці зв’язок із рідною землею.

Разом із дитиною можна обговорити традиції у вашій родині: як ви святкуєте? Що для вашої родини означає Різдво, з чим воно пов’язане? Чи є у вас якісь особливі звичаї чи місця, куди ви ходите усією сім’єю? Різдво дарує віру у диво, відчуття згуртованості, турботи, близькості. А особливі ритуали та традиції згуртовують родину і дають змогу дитині відчути опору, стабільність та причетність. Крім того, вони дають змогу стати повноцінним учасником родини і зайняти у родинній системі своє місце. Доручіть чаду якусь роль, з якою він / вона може впоратись: прикрашати ялинку, розкладати на стіл тарілки, готувати печиво — так дитина долучатиметься до сімейних традицій. Можна спробувати придумати нові традиції на Різдво або ж навіть нові свята чи дати для вашої сім’ї — такі події мають бути приємними і бажаними.

Історія свого роду

Дивовижно, що у Марії аж дванадцять бабусь, які живуть у різних країнах — від Бразилії до Австралії. Спостерігаючи за розповіддю дівчинки, можна простежити, як саме бабусі опинилися за кордоном — дізнатись історію роду. Еміграції, шлюб, переїзд — кожна бабуся має свою неповторну історію, яка, втім, вплітається до загальної і доповнює міцний канат роду.

Найпростіше вивчати історію, спираючись на події, які відбувались у вашому роді. На прикладі життя батьків, бабусь-дідусів і прабатьків можна вивчати, що відбувалось у різні роки й століття: яким було життя, чим вони займались, що любили і які події відбувались у їхньому дитинстві. З осмислення таких персональних історій може зародитись інтерес до пізнання історії країни та світу, до пошуку власного шляху.

Цікаво разом із дитиною порозпитувати родичів і створити сімейне дерево з інформацією про членів вашої родини. Генеалогічне дерево допомагає зібрати та зберегти відомості про родичів, сімейні традиції і звичаї для наступних поколінь. Так можна здобути мудрість і силу, яку наші предки накопичували роками. Дитина може творчо оформити дерево, створивши символ історії свого роду. Наші предки дали нам життя, але у нас своя доля. Ми можемо їм подякувати і подумки взяти від них лише те, що нас підсилить. Дуже влучно говорить сама героїня: «Мені здалося, ніби я потрапила в якийсь інший вимір, і звідти тягнуться невидимі ниточки до всіх моїх предків. І по тих ниточках тече сила… і впевненість».

Близькість і зв’язок

Приїжджаючи у гості, родина Марії привозить із собою частинку України: пісні, одяг, страви. Підтримувати зв’язок і близькість із тими, хто далеко, допомагають навіть маленькі дрібнички. Для дитини переживання розлуки може бути складним, тому історія головної героїні може спонукати до бесіди про тугу та сум.

Буває, що близькі люди (родичі, друзі) мешкають далеко. Дитина може сумувати, проте батьки якраз здатні допомогти впоратись із цим почуттям і прожити його безпечно. Коли ми забороняємо дитині сльози та сум, постійно заспокоюємо — ми підсвідомо наче блокуємо її емоції і не даємо прожити марність. Якщо в ранньому віці діти проживають марність — прийняття того, що не на все ми можемо впливати — то у дорослому віці вони легко сприймають невдачі та помилки. Підтримати дитину можна своєю присутністю і готовністю витримати її сум. Добре, якщо поруч із батьками дитина може плакати, злитись, сумувати і при цьому почуватися безпечно. А ще ви можете допомогти ідентифікувати емоцію, назвавши її. Це закладає основи емоційного інтелекту і допомагає краще розуміти себе.

Для того, щоб зв’язок із близькими був відчутним, можна запропонувати дитині обмінятись із близькими якимись невеличкими дрібничками. Наприклад, брелоками, браслетиками чи іграшками, які крізь кілометри нагадуватимуть про міцність і нерозривність стосунків. У книзі родина Марії підтримує зв’язок із родичами через традиції, мову, страви: «І хоча ми всі далеко від рідних домівок і пізнаємо чужу культуру, завжди лишається ниточка, яка єднає — ниточка мови». Сімейні ритуали та звичаї якраз підживлюють стосунки та почуття єдності з близькими.

Символічно, що саме на Різдво родина об’єднується, адже це свято робить ближчими усіх, хто вірить у диво. Бажаємо вам приємних читань та теплих обговорень!

Запитання для обговорення

Загальні питання

1. Коли в тебе день народження? Чи є якісь особливості цього часу, збіги свят чи інших днів народження?
2. Чи любиш ти мандрувати? Яким транспортом вже доводилося подорожувати: потягом, літаком, автівкою? Чим тобі найбільше сподобалось? А чому?
3. Які причини можуть бути у людей, щоб переселитися в іншу країну?

Німеччина

1. Що вивчає наука орнітологія?
2. Час від часу в різних країнах можуть відбуватися жахливі і складні події: війна, стихійне лихо, епідемія тощо. Як може діяти людина в таких обставинах, щоб залишатися людиною?
3. Як ти гадаєш, чому люди готуються до свята заздалегідь? Навіщо вони придумують ритуали очікування свята, особливі страви чи одяг?
4. Навіщо за легендою вигадали Адвент?
5. Чому люди з різних країн «позичають» одне в одного цікаві традиції?
6. Які святкові традиції є у вашій родині?
7. Штолен — це святковий кекс, щедро здобрений горіхами, марципанами, родзинками, цукатами. Як ти думаєш, чому його готують тільки на Різдво?

Мексика

1. Як ти гадаєш, яке Різдво більш автентичне (тобто «справжнє») — спекотне чи морозяне? Різдво ж — це святкування дня народження Ісуса Христа, який народився у Вифлеємі (Палестина), де середня температура повітря
   в грудні 17–19 градусів.
2. Чи брав/ла ти колись участь у різдвяному святкуванні? Може колядував/ла чи бачив/ла, як це відбувається?
3. Які продукти ти прихопив/ла би зі собою до інших країн?
4. Чи знаєш ти ще якісь традиції, схожі на ніч редисок, із вирізанням фігурок із овочів?
5. Якби ти святкував/ла Різдво в Мексиці і міг/ла би з’їсти 12 виноградин і загадати 12 бажань — якими вони могли б бути?

Ефіопія

1. Якби ти був/ла каменярем, то що б вибрав/ла — звести храм на поверхні чи витесати у скелі?
2. Як ти гадаєш, чому в Ефіопії свій календар, відмінний від решти світу? А чому в більшості країн однаковий?
3. Чи є в твоїй родині або, можливо, серед знайомців представники інших культур, з відмінними традиціями, кухнею, звичаями. На твою думку, чим це цікаво, а в чому можуть виникнути труднощі?
4. Яку гру нагадує гена — різдвяна ефіопська гра?

Польща

1. Як ти вважаєш, що відчували люди, яким доводилося переїжджати з рідного місця через те, що змінилися кордони держав?
2. Що таке оплатек?
3. Чи доводилося тобі колись бачити шопку або вертеп? Що це тобі нагадує?
4. Чи є у вашій родині традиційні дні, коли викидають зайве чи віддають позичене? Як думаєш, це допомагає чи обмежує?
5. Чи вмієш ти вирізати витинанки? Чи подобається тобі це, і якщо так, то чим саме?
6. Що таке дідух? Чому, на твій погляд, дідух для лемків був символом багатства і зв’язку з предками?
7. Навіщо людині знати про свій рід і пращурів, відчувати з ними зв’язок? Що це дає, і чи можна без цього обійтись?

Австралія

1. Де австралійці полюбляють зустрічати Різдво?
2. Які тварини допомагають Санті в Австралії?
3. Чим займаються на Різдво австралійські пожежники? Як ти думаєш, чому саме пожежникам випала така почесна справа?

Бразилія

1. Чого б тобі більше хотілося — посеред літа полетіти туди, де зима, чи посеред зими — в літо?
2. Де протікає найдовша річка світу?
3. Чому так багато українців розселялися по світу?
4. Якщо двоє батьків мають різні рідні мови — якою мовою говоритимуть їхні діти?
5. Що тобі нагадує ім’я Папай Ноель?
6. Чому ліси нашої планети під загрозою? Чому важливо їх захищати?
7. Чому бразильці, які ніколи не бачили снігу, прикрашають свої різдвяні дерева шматочками вати, яка нагадує сніг?
8. Яку роль на Різдво відіграє півень?

Фінляндія

1. Яку країну називають «країною боліт»?
2. Хто такий Йоулупуккі? Як змінювався його характер?
3. Як впливає на людей життя за полярним колом? Що в твоєму житті змінилося б, якби замість звичайного чергування часу доби, була полярна ніч і полярний день?
4. Що означає «бути чемним/ою»? Чи може людина робити гарні вчинки і бути доброю, але не чемною? Чи можуть бути чемними поганці? Навіщо потрібна чемність?
5. Що означає «чорне Різдво»? Як ти до такого ставишся?
6. Що таке полярне сяйво? Як воно виникає? Чи можна крізь нього дивитися і чому?
7. Яку іншу традицію нагадує фінський сніп вівса?
8. Чи читав/ла ти книгу про мумі-тролів? Який персонаж твій улюблений?
9. Чи траплялися тобі згадки про різдвяне перцеве печиво чи пряничні хатки в якихось інших книгах?
10. Як ти вважаєш, чому Йоулупуккі не дарує дорогих подарунків?

Ізраїль

1. Завдяки чому у посушливій пустелі можливе життя?
2. Що спонукає людей вирушати в далекі мандрівки, щоб побачити визначні для себе місця на власні очі? Можна ж подивитись фото чи відео з цих місць.

Канада

1. Що таке часові пояси? Навіщо люди про них домовились?
2. Де можна розвісити шкарпетки для подарунків, якщо в домі немає каміна?
3. Чи чув/ла ти пісню «Щедрик»? Як вона поширилася світом?
4. Завдяки чому українцям у Канаді вдалося зберегти свої традиції?

Україна

1. Які родинні традиції є у твоїй родині? А які ти хотів/ла би запровадити чи повернути?
2. Які місця ти вважаєш рідними для себе — будинок, вулицю, місто, місцевість? Що ти відчуваєш, коли повертаєшся додому після тривалої мандрівки? Яку силу дає відчуття власної землі?