Час між Великим переселенням народів (межа ІV–V століття від Р. Х.) і становленням Русі (ІХ століття) прийнято вважати «темними віками». Це час бездержавності, падіння високої римської культури та поширення варварства. На теренах Європи поставали нові племена, які утворювали союзи. Із цих союзів у майбутньому утворяться народи, які побудують держави. Є декілька версій місця появи слов’ян. Найбільш популярна та науково обґрунтована свідчить, що слов’яни з’явились у лісовому межиріччі Дніпра й Вісли. Час народження слов’ян — на межі тисячоліть. Гуни пройшли зі сходу на захід, випалюючи вогнем і мечем український степ, Балкани. Після гунського нашестя ці землі зайняли слов’янські племена. Слов’яни розселилися на південь, захід і північ
Найбільшою та найстабільнішою силою у регіоні був уламок Римської імперії — Східна Римська імперія, яку історики пізніше назвали Візантія. Самі візантійці називали себе ромеями (тобто римлянами) та були грізною військовою силою. Постійне протистояння на північних кордонах Візантії врешті-решт призвело до приходу на Балкани варварів — слов’янських племен. Перший питомо слов’янський твір про свою історію це «Повість минулих літ», яка була написана вже на заході могутності Русі. У «темні віки» про слов’ян ми дізнаємося з робіт візантійських авторів або ж германця Йордана. Різні автори називали племена, які жили на північ від Дунаю (Істру), по-різному: анти, венеди (венети), склавини. Наскільки насправді були об’єднані чи роз’єднані слов’янські племена, нам донині невідомо.
Книга про Хільбудія надзвичайно цікава не тільки через захопливу історію, повну пригод, інтриг і несподіваних поворотів. Відірватися від оповіді складно через самих героїв, образи яких продумані тонко і багатогранно. А найголовніше — герої зі своїми внутрішніми конфліктами, драмами й переживаннями близькі кожному з нас. Тут і про пошук себе, і про внутрішню боротьбу між бажаннями і зобов’язаннями, про сум’яття і сумніви, про вибір, помилки й долання труднощів. Хто з нас не проходив через це? Водночас показано шлях зрілішання головних героїв — Бедришка й Вислави. Вони пройшли через всі етапи — кожен по-своєму.
Це період розширення самостійності, активної діяльності та вияву себе. Молоді люди вже мають певні знання, уміння, міцне молодече здоров’я, багато амбіцій і азарту, а душа потребує пригод. Водночас перешкоди можуть здатися нестрашними, уява малює здобутки, славу, гострі враження і оминає передбачення можливих несприятливих наслідків. Це безтурботний період першого справжнього кохання, запальних вчинків, ризикованих і амбітних задумів. У цей час попереду вбачається велике, сповнене надіями майбутнє і не віриться у складнощі, обмеження і неможливість. Має значення «тут і зараз». Саме так і діє Бедришко зі своїми друзями, коли викрадає коней у римлян. Юнаки цілком керуються своєю добре натренованою силою, гарно розвинутими інстинктами й молодечою зухвалістю — і зовсім не думають про наслідки. Однак саме наслідки допомагають їм усвідомити: наші можливості мають обмеження, і ми несемо відповідальність за свої вчинки. Коли ця істина приймається — починається наступний етап.
Після усвідомлення своїх обмежень молода людина краще розуміє себе, свій потенціал і слабкі місця. Тому з’являється свідома потреба в навчанні. А ще — у справжніх товаришах, які підтримують у труднощах. Людина прагне зрозуміти принципи світобудови і створити власну цілісну картину світу. Сьогодні цей період зазвичай припадає на студентські роки. Суть його полягає у пошуку себе, становленні соціальної ідентичності, опануванні ремесла чи професії. Бедришко потрапляє на вовчиків і проходить їхню муштру. Вислава потрапляє у полон до аварів і вчиться адаптуватися до навколишніх умов. Те, наскільки уважно й реалістично молоді люди дослідили сучасний світ та навчилися у ньому влаштовуватися, перевірялося зазвичай через ініціацію. Це не обов’язково має бути обрядом, хоча Бедришко саме такий і проходив. А от ініціація Вислави відбулася через її адаптацію до аварської культури і зближення із аварським воїном. Вона стала йому не лише дружиною, а й подругою і співрозмовницею. Через що проявляється ініціація у сучасному світі? Навряд чи через фінальні іспити та випуск з університету. І не завжди через влаштовування на роботу. Явище ініціації сьогодні вийшло з масового ужитку, хоча це не свідчить про втрату актуальності. Що ви вважаєте ініціацією у своєму житті?
Отже, молода людина пройшла ініціацію і починає свій професійний шлях. Активність, амбіційність, ризик, відкритість — ці якості супроводжують цей період. Цей етап дещо схожий до першого. Але він відбувається вже з опорою на свої реальні можливості, уточнені знання, готовність не лише пробувати, але і визнавати свої помилки, приймати досвід, відповідати за вчинки. Та й дії набувають більш стратегічного характеру — адже враховані не тільки можливі перемоги, але і можливі поразки. На цьому етапі людина покладається сама на себе, прокладаючи собі доріжку до успіху та визнання. Бедришко завойовує авторитет наполегливою працею у римському війську. Вислава реалізовує себе не лише як дружина для свого чоловіка, воїна-авара, а й виступає як радниця, коханка й мандрівниця. Щоб якось виживати між іншими дружинами, Вислава також розвиває дипломатичні здібності, а зі своїм другом Халілом вивчає мови.
І от наступає момент, коли «заліковка починає працювати на тебе». Діяльність дає свої плоди: авторитет, репутацію, славу. Це період здобутків і заслуженого визнання. Основну увагу приділяють тому, щоб втримати або виправдати цей авторитет. Втрати або поразки на цьому етапі набагато болісніші, ніж на будь-якому етапі раніше, тому що вже є що втрачати. Це момент, коли Бедришко потрапляє у полон до склавинів, перетворюючись із римського полководця на бранця. Момент такої втрати у лінії Вислави — смерть її аварського чоловіка, через яку вона була змушена тікати до Візантії, ризикуючи вже не репутацією, а власним життям.
Що робити, коли втрачаєш все? Не лише майно, звання чи волю, а навіть надії. Якщо узагальнити та спростити, то існує два вибори: життя або смерть. Вставати, підійматися, мобілізовувати сили, які залишилися, починати спочатку — або змиритися, опустити руки й віддати життя на розсуд долі. Що зазвичай вибирають головні герої — Бедришко (майбутній Хільбудій) і Вислава? У кого більше веселої вдачі та внутрішніх сил, щоб продовжити адаптуватися, боротися, здобувати успіх чи щастя? Залишимо це запитання на розсуд читачів. Але саме після такого спустошення і вибору на користь життя цикл починається знову: ризик-ініціація-діяльність-визнання…
Таких циклів у лінії кожного з героїв дійсно було декілька. Нова ініціація Бедришка відбулася, коли він став Хульбудієм. І на долю Вислави припало декілька спустошень: аварський полон, втеча у Візантію, нарешті зречення коханого і пошук нового сенсу. Але спустошення — це не завершення. Принаймні, якщо людина сама не вибере завершити і не переходити на новий цикл.
Варто також зазначити, що усі ці етапи не обов’язково відбуваються чітко один за одним, і не кожна людина їх обов’язково проживає. Тим паче не дуже коректно співввідносити періоди зрілішання із віком, хоча найчастіше ця кореляція має місце. Але деякі дорослі можуть залишатися на етапі певної юнацької зухвалості, не думаючи про наслідки й не беручи на себе відповідальності.
Наприклад, Бедрих-Хільбудій не був готовий до нового спустошення і чергового «життя-з-нуля», тому віддав перевагу залишитися на етапі розбудування кар’єри. Це проявляє цінності героя, і не можна однозначно оцінити його вибір як добрий чи поганий, правильний чи неправильний. Вислава ж знову стикається із обмеженнями у своїх можливостях: не завжди людина (навіть та, яку ми любимо всім серцем) готова йти з нами до омріяного майбутнього. Драматизм людського життя полягає якраз у тому, що часто наші можливості не залежать від наших бажань, але водночас у нас є свобода вибору впливати на своє життя. То хто ж керує — людина своєю долею, чи доля людиною?
Книга цінна зокрема й тим, що залишає відкритим і це питання. Нехай вона стане для вас гарним провокатором, що спонукає відрефлексувати (осмислити) свої цінності, пріоритети, позиції, вчинки й життєві стратегії.
Сьогодні історію давніх слов’ян досліджують як за наявними археологічними, так і за писемними джерелами. На цьому прикладі цікаво простежити, як науковці пов’язують історичні народи, про які йдеться в писемних працях античних авторів (переважно римлян, а пізніше — ромеїв, себто мешканців Візантії), з археологічними культурами. Слов’яни виходять на історичну арену на межі ер. Перших слов’ян традиційно пов’язують із зарубинецькою археологічною культурою. Археологічні пам’ятки цієї культури розміщені «кущами» (скупченнями) по 10–15 на берегах найбільших рік. Римські хроністи у своїх творах називають людей, які мешкають в лісах Північної України, Білорусі та Польщі, венедами.
Кінець зарубинецько-венедському етапу в історії слов’янської археології поклала навала готів у ІІ столітті від Р. Х. на Східну Польщу та Волинь. Готів пов’язують із вельбарською археологічною культурою, що поступово переформатувалась у черняхівську. У V столітті від Р. Х. постали дві вже власне слов’янські культури: празько-корчацька та пеньківська. Їх пов’язують з історичними племенеми антів та склавинів.
Після Великого переселення народів почалося велике розселення слов’ян: племена займали землі, які були спустошені гунами. Саме в цей час слов’яни і зайняли території, що частково відповідають сучасному ареалу розміщення слов’янства. Слов’яни зайняли Центральну Європу і Балкани й просунулися на північ Східної Європи, змішуючись з балтами й угро-фінами. Саме по осі північ-південь. У ІХ столітті від Р. Х. сформувалася середньовічна мегадержава Русь (від Балтії до Київщини).
Книжка про давніх слов’ян написана у легкій та цікавій манері. Але крім захопливого процесу читання, є щонайменше 2 важливі причини прочитати «Українські землі до українців» :
У книзі описані події тисячолітньої давнини. Проте ми можемо бачити віддзеркалення племенного життя у своєму власному, наприклад, у поведінці. Вигляд процесів, можливо, і змінився, але зміст залишився схожим.
Раніше люди об’єднувалися у племена, а племена — у союзи племен. Так було легше захищати себе або нападати на інших. Сьогодні у нас так само є потреба знаходити собі компанію до душі, в якій нам безпечно і затишно. А деякі компанії об’єднуються, щоб лякати інших. Так, сьогодні молоді люди можуть ходити на «стрілки», розбиратися, хто «головний на районі», встановлювати певну ціну за «кришування» — точнісінько, як тисячу років тому дружинники збирали полюддя.
Фольклор і писемні джерела передавали жахастики про ворогів: ромеї демонізували слов’ян, слов’яни — ромеїв, готів, гунів тощо. Хіба не існує досі чіткий розподіл на «своїх» і «чужих»? Так само як і збирання лякачок про ворогів — які особливо почали актуалізуватися під час українсько-російської війни на Сході.
Раніше племена, шукаючи кращої долі, вирушали в дорогу і пересувалися на інші території — навіть без впевненості, що знайдуть дійсно кращу долю. Схожий процес відбувається і сьогодні в підлітковому віці: молоді люди активно випробовують різні види діяльності та творчості. Вони можуть кочувати від компанії до компанії, частенько вирушають з «насидженого сімейного місця» в авантюрні подорожі (навіть якщо ці подорожі відбуваються до сусіднього двору).
У давні часи слов’яни виготовляли для себе прикраси-фібули. А сьогодні ми полюбляємо прикрашати себе певними зовнішніми атрибутами — сережками, каблучками, ременями, значками — дехто для краси, а дехто саме на позначення свого статусу. Працівники тату- та пірсинг-салонів, магазинів аксесуарів та магазинів брендового одягу теж задовольняють саме цю потребу своїх покупців. Виділятися зачіскою, стилем одягу та аксесуарів, навіть мовним діалектом — своєрідний спосіб показати, з «якого я племені».
Так само, як і тисячі років тому, сьогодні без упину відбувається зародження та змішання різних культур: музичних, спортивних, геймінгових, ґеґових тощо.
Існує певний «список речей», важливих для життя. Але якщо раніше це були «хліб-коровай-трава», як згадується у нашій книжці, то сьогодні для успішного життя це можуть бути «смартфон-wi-fi-кредитка». Цікаву тему підняла письменниця Настя Мельниченко, роздумуючи, які б її скарби через тисячу років знайшли нащадки і що б сказали про неї. Спробуй і ти подумати, що можна назвати твоїми скарбами? І що вони розкажуть про тебе через тисячоліття?
Раніше люди прагнули наблизитися до князя з його військом, щоб відчувати себе у безпеці. Відвага князя з дружиною утверджувала його силу та владу. Щось подібне існує і сьогодні у культурі: навіть у школі діти об’єднуються довкола тих, хто проявляє певну «крутість», вирізняється відважними, хоча й не завжди розважливими вчинками. У різних компаніях може бути різна «крутість»: вкрасти пляшку енергетика під носом у касирів чи курити на закинутому даху. Для інших — це пройти найскладніші рівні у грі або мати більше 5 тисяч підписників в Інстаграмі. А ще для когось — читати по роману на тиждень або розумітися на термінах квантової фізики. В будь-якому разі принцип мислення сьогодні схожий на принцип мислення давніх людей, а отже, ми проходимо свою еволюцію, просто на новому рівні.
Коли ми знайомимось із історією наших предків і проводимо аналогії із сучасним стилем життя — варто пам’ятати про розвиток, щоб не залишатися на рівні прадавнього способу життя. Сьогодні ми вміємо не лише писати і документувати свою історію. Ми навчилися краще домовлятися, визначати себе як націю, приймати інакшість (адже це не обов’язково щось загрозливе і вороже) і співіснувати із представниками різних народів та етносів. Зрештою нині ми вже краще розуміємо свою природу. А тому діємо більш ефективно, злагоджено і цивілізовано, чого бракувало нашим предкам-слов’янам.
Ще одну причину познайомитись із цією книжкою навела сама авторка. Вона порушує одвічне питання багатьох школярів: навіщо знати історію? І влучно відповідає на нього: без знання свого бекграунду тобою легко маніпулювати, вселяти відчуття меншовартості, слабкодухості, залежності від інших. Якщо не знаєш своєї історії, то легко повіриш у міфи й легенди про «поневолених і бідних» українців, яких завжди освічували й захищали іноземці. Знання — це дійсно сила. Наприклад, сила не піддаватися на провокації і розуміти дійсну суть речей. Знання своєї історії — один із твоїх джедаївських мечів. Не нехтуй цією зброєю.
Запропонована книга про давніх слов’ян — це передусім цікавий діалог з авторкою, яка через зрозумілі пояснення, цікавинки і приклади розповідає про наших історичних предків. Тож книга зовсім не схожа на підручник, але точно й компетентно передає знання з історії, археології та етнографії. Книга стане чудовою знахідкою під час вивчення у школі в курсі історії часів Візантійської імперії, Великого переселення народів, зародження Русі.
Чужинці називали наших предків слов’янами (венедами, антами, склавинами). Потім Нестор Літописець згадує вже самоназвані племена полян, древлян, сіверян та інші. Очевидно, що ці назви були аргументовані та викликали якісь асоціації. Запитайте у своїх підлітків, як би він / вона міг / могла назватися? За якими ознаками вибиралася б назва? Можна придумати декілька варіантів. Батьки ж можуть допомагати своїми версіями, особливо якщо версії дитини виявляться занадто самокритичними.
Така вправа буде цінною для формування в підлітків рефлексивного мислення — тобто такого, при якому можна подивитися на себе з боку, проаналізувати свої вчинки та подумати над причинами своїх емоцій, дій, думок. «Хто ти?» — запитання не для нападу на особистість, а для стимулювання роздумів про себе, свої сильні сторони й соціальні ролі.
Варіантів самоназв може бути безліч, слова можуть бути придуманими або справжніми. Можна відштовхуватися від інтересів («танцюристка» чи «геймер», інста-гьорл чи панк-рокер), від соціальних ролей (донька / син, учень чи подруга, сестра чи братан, громадянка чи патріот) — від чого завгодно (песикошанувач, тортофанат, книговумен). Основний ефект вправи — осмислення себе і накопичення знань про себе. Це важливо для формування цілісної особистості.
У книзі згадується про антські (слов’янські) скарби. Тема скарбів завжди цікава й захоплива, але вона розкриває також і тему цінностей. Що я готовий/а назвати своїми життєвими скарбами? Якщо трапиться халепа, що першим візьму зі собою? Що ці речі можуть про мене розказати? Чи точно вони мене опишуть, чи різнобічно? Обговорюйте з підлітками такі запитання. Вони допомагають зрозуміти свої пріоритети і мотиви. Також можна запропонувати вправу — написати 10–20 цінностей на різних клаптиках паперу або стікерах. А далі — вишикувати їх у рейтинг від останнього до першого. Перший номер у рейтингу означатиме те, від чого ніколи не готовий/а відмовитися. Така вправа допоможе усвідомити свої моральні орієнтири, отримати додаткову опору, зрозумівши, на які цінності і принципи можна спиратися. Не забувайте про уточнювальні запитання, досліджуйте внутрішній світ своєї дитини з обережною цікавістю, як справжні дослідники і поціновувачі!
У книзі багато розповідається про союзи племен, співпрацю чи війни з іншими народами, взаємодію між різними верствами людей. Комунікація з іншими — це чи не найважливіша тема для підлітків. Бо освоєння соціального світу набуває стрімкого розвитку саме у підлітковому віці, а основою соціуму є взаємодія між людьми. Ставлення до інших (як до ворогів, друзів чи партнерів), визначення себе у комунікації (чим я можу бути корисним і кого шукаю для своєї користі), почуття у взаємодії (дружба, любов, ненависть, презирство) — всі ці теми були актуальними ще у давніх племен і залишаються такими й сьогодні. Поговоріть із дитиною про те, як він / вона обирає друзів, у які компанії входить чи намагається увійти, яким би хотів/ла себе позиціонувати перед іншими і чому. Розкажіть про свій досвід соціалізації у підлітковому віці, власні пошуки «своїх» та наслідки цих пошуків. Бесіда про стосунки допоможе підліткам краще зрозуміти взаємодію між людьми. Ці бесіди можуть не дати відповідей на всі запитання. Але ми переконані, що народжені запитання набагато важливіші за відповіді, бо вони спонукають до роздумів. А роздуми — це один із визначальних процесів підліткового віку. Якщо вам здається, що ваша дитина «увійшла в ступор», ні про що не думає чи зависла у ґаджеті — найімовірніше, він / вона наразі перебуває у роздумах. Про світ, про соціум, про себе. У цей момент можуть стати у пригоді як уточнювальні запитання, так і мовчазна підтримка. Головне — не стати войовничими гунами і не змести «неприродну» поведінку чутливих підлітків, а бути пильними дослідниками-етнографістами, вивчаючи химерний підлітковий всесвіт.
Мова є найпоширенішим способом подавання інформації. Вона розвиває мислення, впливає на світосприйняття та виконує низку функцій, пов’язаних із формуванням не лише особистості, а й цілих народів та націй. Історія мови нараховує понад сотні тисяч років, а найдавніші писемні пам’ятки — близько 5000 років. Нині дослідники використовують різні методи і підходи та запекло сперечаються, вивчаючи місце та час виникнення мови.
Розвиток мови тісно пов’язаний із розвитком матеріальної культури. Спираючись на археологічні розвідки, можна стверджувати, що в українському лісостепу з перших століть від Р. Х. сформувалась етномовна давньослов’янська спільнота. У середині VI століття почали формуватися окремі слов’янські етнічні групи (анти, склавини). Одночасно з появою нових етносів активізувались і прискорились процеси формування їхніх мов. Мови виникали задовго до появи писемності, а тим паче державності. Формування окремих слов’янських етносів збіглися в часі із занепадом Західної Римської імперії у ІV–V столітті. Відтоді розпочався активний розвиток європейських народів: німців, французів, англійців, іспанців та інших. У VI столітті східні слов’яни відокремилися від праслов’янської етномовної спільноти і у VIІ–ІХ столітті створили союзи племен. Від Вісли до Середнього Дніпра сформувалися дві групи слов’янських племен: склавини й анти. Нащадками славинів стали дуліби, бужани, волиняни, древляни, сіверяни та північні поляни. А нащадками антів — південні поляни, уличі, тиверці та білі хорвати. Наприкінці ІХ століття слов’янські племена почали утворювати одну державність — Русь, однак процес формування єдиної мови не розпочався.
Так звана «давньоруська мова» вживалася тільки в писемно-літературній формі та існувала разом із церковнослов’янською мовою Кирила і Мефодія. До писемних згадок цього періоду відносяться «Повість минулих літ», «Руська Правда», «Слово о полку Ігоревім», «Повчання» Володимира Мономаха. Об’єднання близьких за мовою племінних союзів у майбутньому стануть фундаментом української, білоруської та російської мовної групи. Так сучасна українська мова увібрала в себе наріччя склавинів і антів та говірки Волині і Поділля. У ХVІ–ХVІІ століттях на території України почали поширюватись ідеї європейського Відродження. Це стало поштовхом до розвитку староукраїнської літературної, або «простої» мови.
У 1596 році вийшов перший друкований словник східнослов’янської мови «Лексис» Лаврентія Зизанія. А вже за 22 роки Мелетій Смотрицький надрукував «Граматику слов’янську», яка фактично стала українсько-білоруським варіантом старослов’янської мови початку XVII століття. Вона мала потужний вплив на територіях сучасних Литви, Білорусі, Польщі, Хорватії, Сербії, інших слов’янських балканських країн, Румунії, Молдови та Росії. На XVII–XVIIІ століття припадає активний розвиток шкільної освіти та заснування Києво-Могилянської академії, що сприяло розвитку літературної мови.
Орієнтуючись на живі народні мовні джерела, у ХІХ столітті постає «нова українська мова». Прикладами її стають твори Івана Котляревського, написані середньонаддніпрянською говіркою: «Енеїда», «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник». Тарас Шевченко відшліфував літературні норми національної мови. Він органічно поєднав стилістично-художні прийоми українського фольклору, образи та символи й народно-розмовну лексику.
Мова постійно збагачується та розвивається. У сучасній українській мові нараховують понад 256 тисяч слів, які допомагають вільно висловлювати власні думки та є широким полем для творчості. Це забезпечує збереження й існування українського етносу та його культури.
Ми звикли користуватися мовою для комунікації та передавання інформації, проте «Спільна мова» спонукає до роздумів про мову як елемент самоідентифікації, національної ідентичності і самовираження. Вона також може стати інструментом для дослідження історії, бо як живий організм зберігає пам’ять про важливі події минулого, допомагає переосмислити сучасність і мріяти про майбутнє. Книга рясніє прикладами та цікавими вставками, тому радимо читати неспішно, насолоджуючись кожним розділом. Звертаємо увагу на такі теми:
Щорічно у світі вибирають Слово року — найпопулярніше, найактуальніше і найчастіше вживане. Наприклад, Оксфордський словник у 2019 визначив Словом року в Англії «climate emergency» (надзвичайна кліматична ситуація), адже у фокусі були екологічні катастрофи і питання глобального потепління. До речі, у 2017 цей титул був у слова «youthquake» (від «youth» — молодь та «earthquake» — землетрус), що означало масову залученість молодих людей у політику. Наша країна приєдналася до цієї ініціативи у 2013 році. В Україні Слово року-2019 — «діджиталізація». Це поняття означає «зміни в усіх сферах суспільного життя, пов’язані з використанням цифрових технологій». По суті, одне таке слово чи словосполучення може лаконічно і точно розповісти про цілих 365 днів. Досліджуючи походження звичних для нас слів, можна скласти повноцінну картину історичних подій на території України: міграції, війни, торгівля, релігія, сусідство — усі аспекти відображаються у мові. Слова запозичують, створюють, забувають, забороняють, ними обмінюються, діляться — мова дійсно живе, як людина. Чому одні слова зникають, а інші — вкорінюються, ледь з’явившись? Якщо стежити за актуальними подіями, можна побачити трансформацію мови. Зокрема, через глобалізацію з’являється більше запозичених слів з англійської («хайп», «крінж»), вирази з популярної сфери IT-технологій («тімлід», «хакати») стають звичними і широковживаними, з’являються нові словосполучення про екологію, свідоме споживання і клімат. Цікаво, як буде змінюватися мова, і що нащадки зможуть дізнатися про нас, переглянувши перелік Слів року
Назва книги була вибрана неспроста. «Спільна мова — це те, що дало змогу об’єднати й відокремити націю. Об’єднати одне з одним та відокремити від інших. Можна уявити, що таким чином мова створює дім для своїх мешканців — із надійними мурами, проте з брамами, які можна відчиняти для дружніх представників інших націй».
Національна ідентичність — це відчуття належності до певної нації, незважаючи на фактичне місце проживання, і єдності з традиціями та мовою. Кожна мова несе у собі певний код нації, який впливає на її носіїв. Учений-соціолог Герт Хофстеде, нідерландець за походженням, досліджував культурні особливості різних країн і на основі спостережень створив теорію, яка допомагає глибше зрозуміти спільне і відмінне між ними. Хофстеде розробив шкали, які дають змогу дослідити культуру більш глибоко, наприклад: орієнтація на майбутнє чи на минуле, розподіл ролей у суспільстві, ставлення до влади тощо.
На сайті ти можеш спробувати оцінити, що спільного між нашим світосприйняттям і світосприйняттям китайців чи французів — цікаво дізнаватися, що з деякими країнами у нас більше точок дотику, ніж ми думаємо. Мова як частина національної ідентичності може пролити світло на багато речей: як пов’язане шанобливе ставлення до літніх людей у Японії із наявністю кількох типів займенника «я»? Як за типовими приказками чи фразеологізмами зрозуміти ставлення народу до невизначеності майбутнього?
Коли ми вибираємо спілкуватися рідною мовою — ми підтримуємо свою країну і створюємо потужну мережу, яка зближує. Мова може стати ще однією спільною рисою, яка зміцнює націю. Пригадай, чи чув/ла ти рідну мову коли-небудь під час подорожі за кордоном? Які почуття це викликало? Спільна мова дає нам сигнал про спорідненість: спільні цінності, спільні традиції, спільний світогляд — це створює відчуття безпеки та довіри.
В останньому розділі ти можеш прочитати про іврит — приклад того, як мова може стати незримою ниткою,що об’єднує людей навколо національної ідеї, навіть якщо вони розкидані по світу.
Говорити не можна балакати (кому постав сам/а). Суржикізми, демінутиви, аугментиви, діалектизми — завдяки цим формам мова набуває індивідуальності. Вона водночас виділяє мовця з-поміж інших й допомагає міцніше поєднатись. Мабуть, у кожній родині є свої особливі слівця, сенс яких достеменно зрозумілий лише кільком людям, але саме вони дають відчуття близькості. Чи є такі у твоїй родині? Часто це якісь милі прізвиська чи слова, пов’язані із особливими сімейними звичаями. Те, як ми говоримо, інколи може сказати про нас більше, ніж зміст сказаного. Коли ми розглядаємо мову як мірку, якій необхідно відповідати, то можемо відчувати себе скуто, бо перебуваємо під впливом мовного бар’єру. Насправді, ця перешкода суто психологічна і підживлюється страхом зробити помилку або видатися незрозумілим. Мовний бар’єр може асоціюватись із іноземними мовами, проте інколи люди можуть відчувати перешкоди у спілкуванні літературною мовою (про це поняття ти також можеш почитати на сторінках цієї книги). Мова — це спосіб виразити думки, емоції і почуття якнайточніше. Якщо ти володієш літературною мовою, то зможеш донести бажане до більшої кількості людей, проте мовні особливості інколи додають особливого шарму.
Спільною мовою можуть бути не лише слова. Жести, посмішка, танець, дотик, кивок головою чи навіть погляд — усе це теж допомагає виражати думки.
Ця книга — гарна нагода порефлексувати над важливими для підлітків питаннями. У коментарі для читачів та читачок 11+ ми розказали про додаткові функції мови — етапи, які є важливими сходинками до дорослішання.
Із середини ХІХ століття родина Фальц-Фейнів мала великі земельні угіддя на півдні України. На цих землях переважно випасали стада овець, а також розводили й диких коней. Поступово на своїх родинних землях Фальц-Фейни почали утримувати та розводити екзотичні види тварин. Це все розрослось у заповідник у 1883 році. Окрім тварин у заповіднику розводили птахів, а також було побудовано сад, у якому посадили сотні екзотичних рослин.
У 1914 році російський імператор Микола ІІ дарував родині Фальц-Фейнів спадкове дворянство за наукові заслуги. Але на початку 1917 року Російську імперію сколихнули революційні події. Імператор Микола ІІ зрікся престолу, а до влади прийшов Тимчасовий Уряд. В Україні в цей час утвердилась влада Центральної Ради. На півдні ж країни реальну владу в своїх руках зосередили місцеві чиновники.
У цей час стрімко почало розвиватись українське культурне життя. У Херсоні виникло товариство «Українська хата», яке почало випускати власний вісник. З 1 липня 1917 року в Херсоні розпочали свою роботу й перші українознавчі курси для вчителів. На курсах культурні діячі та науковці читали лекції з таких предметів, як «Історія України», «Історія української літератури», «Історія розвитку української мови» тощо. Ці курси відвідувало більше 150 учителів.
Восени 1917 року в Петрограді (сучасний Санкт-Петербург) відбувся жовтневий переворот, до влади прийшли більшовики, які проголосили про створення власної Української Радянської Республіки та оголосили війну Центральній Раді. Фактично почалась російсько-українська війна. Центральна Рада також проголосила незалежність. Насправді далеко не всюди Центральна Рада контролювала ситуацію, особливо на півдні. З’являлись перші загони окремих отаманів, а також колишні частини армії Російської імперії почали об’єднуватись у білий рух.
У перипетіях війни на півдні України саме «білі» мали найбільший уплив та утримували його найдовше. Протистояння «білих» і «червоних» продовжувалось до осені 1920 року. Урешті-решт 18-20 листопада 1920 року останні частини білих покинули Крим і відпливли до Стамбулу.
Родина Фальц-Фейнів також покинула Україну після жовтневого перевороту: вони виїхали до Німеччини, згодом перебралися до Франції, а потім — до Ліхтенштейну. Відтоді заповідник перейшов у державну власність.
Розповідь про пригоди Стефи на Півдні України знайомить нас не лише з цікавим, навіть трохи детективним сюжетом, а й звертає увагу на важливі з психологічної точки зору поняття.
Це те, що дозволяє нам відчувати, як із нами можна поводитися, а як не варто, що подобається нам, а що ні. Відчуття особистих кордонів дозволяє не ставати жертвою обставин, турбуватися про свій емоційний і фізичний стан, не допускати до себе знецінювального ставлення. Однак це не означає, що наші потреби стають пріоритетнішими за потреби інших. В інших так само є свої вподобання й особисті кордони. Але ми маємо право відстоювати себе, якщо відчуваємо, що наші межі порушують або посягають на щось, що нам цінне. Так, наприклад, Стефа відчула, що має право захищати Асканію від нападу бандитів чи зазіхань на заповідник Труфанова. Вона також могла постояти за себе перед Пашком і навіть незнайомими людьми. Цьому сприяли її доволі чіткі ціннісні орієнтири: чесність, добропорядність, справедливість, турбота про тварин, відчуття безпеки, яке є базовим для будь-якої людини.
Захищаючи особисті кордони ми можемо вдаватися до двох різних стратегій, які на перший погляд можуть здатися схожими:
Із початку спілкування Стефи з Пашком дівчинка використовувала до хлопця саме другу стратегію, керуючись своїми упередженнями щодо того, що він конокрад. Це тривалий час не дозволяло їй налагодити з ним дружні стосунки. Ба більше: друга стратегія зазвичай частіше призводить до конфліктів, бо якщо чуєш у свій бік звинувачення, хочеться або виправдатися, або звинуватити навзаєм і опонента. Отак супротив і напруга й наростають.
Стратегія ж відстоювання себе дозволяє говорити «Мені це не подобається», «Я так не хочу», проте порівняйте ці фрази з такими: «Ти неправий», «Що ти робиш, хіба не розумієш?!», «Я не хочу мати з тобою справу!». Останні фрази «ставлять на місце» і навпаки розбурхують конфлікт у пошуках винних.
Розуміння особистих кордонів можна поглибити завдяки таким питанням:
Повага до себе і своїх цінностей сприяє тому, що й інші починають нас поважати. Проте це також означає і повагу до інших, їхніх цінностей та особистих кордонів. Ми можемо домовлятися і мирно вирішувати конфлікти, якщо готові про них говорити, приймаючи аргументи один доного.
Зона комфорту— відчуття, коли нам усе довкола знайоме, зрозуміле й комфортне. Наприклад, для Стефи зоною комфорту був її Київ, затишний будинок, щоденні звичні справи, якими їй було легко й цікаво займатися.
Виходом із зони комфорту для Стефи стала сама поїздка на Південь, де в неї не було знайомих, де потрібно було пристосовуватися, а ще й якось давати раду в небезпечних ситуаціях, адже суспільні та політичні обставини зовсім не сприяли відчуттю комфорту.Але насправді вихід із зони комфорту й означає розвиток. Часто коли ми змінюємо звичний розпорядок чи пробуємо щось нове, то отримуємо нові враження і нові можливості. Степ, який спочатку сприйняала ворожим і негостинним, став для Стефи осередком нових знайомств, друзів і пригод. Вона із задоволенням вчилася і пізнавала нове в нових умовах, а її вада слуху перестала бути помітною, адже в степу було більше простору і люди розмовляли голосніше. Так вихід із зони комфорту дозволив Стефі отримати новий досвід і актуальні знання про світ.
Зрозуміти, де на тебе чекає розвиток, можна спитавши себе: які мої дії найбільше мене жахають, яких вчинків я уникаю? Можливо, страшно піти на нові курси, але якраз там можна зустріти нових друзів. Буває складно змусити себе підійти познайомитися першим, але навіть із найближчими друзями ми колись були незнайомі. Тому знайомство — це, безперечно, вихід із зони комфорту, але він дозволяє так само розширити поле своїх контактів. Опанувавши страх сцени, можна відкрити для себе можливість виступати перед багатьма людьми й почуватися абсолютно вільно, та головне — отримувати задоволення саме від контакту з глядачами, а не виключно заради схвальних відгуків. А змотивувавши себе до систематичних фізичних вправ незважаючи на лінощі, через деякий час відчуємо себе більш сильними, витривалими і підтягнутими. Тому розвиваймося, виходьмо періодично із зони свого комфорту!
Воно дозволяє аналізувати ситуацію та приймати виважені рішення. А це особливо важливо в непрості часи, повні невизначеності та небезпеки. Як-от ті, у яких відбуваються події розповіді «Асканія». Довкола неї було чимало людей, що думали по-різному, представляли правду з певного боку, а нерідко і спотворювали її. Критичне мислення важливе для того, щоб розібратися, що має сенс, а в чому правди немає. Так Стефа, тепло розмовляючи із панною — дружиною донського козака — проникається до неї довірою і відчуває також симпатію й силу і в самих донських козаках. Після чого батько звертає її увагу на інші факти, над якими Стефа спершу й не задумувалась: не всі козаки визволяли дівчат (що не відповідає козацьким звичаям), та й сама панна надто легко розповідала про полон, що не дуже властиво дівчатам, яких викрадали. «Більше схоже на пропаганду», — допустив батько Стефи. Таке припущення він зробив якраз завдяки критичному мисленню. Надалі критичне мислення дозволило Стефі поступово довіритися Пашкові, побачити у Труфанові зрадника і врятувати Асканію від облоги комуністів, провернувши трюк із буйволами.
Сьогодення, у якому ми живемо, — теж неоднозначні та суперечливі часи. Довкола багато різної інформації (навіть її надлишок), різні люди з різними думками та переконаннями щодо політичної чи суспільної ситуацій. Одна лишень пандемія підняла безліч питань, на які немає однозначної відповіді. А щоб зробити правильний вибір, важливо розвивати в собі критичне мислення.
Що для цього можна робити:
Формулюйте свою позицію, але залишайтеся гнучкими та відкритими до нової інформації!
Розповідь про Асканію може бути цікава вашій дитині не лише через пригодницький сюжет. Вона яскраво зображує соціально-політичний фон подій буремного 1917 року. Водночас сама оповідь не схожа на статтю підручника, а легко й невимушено знайомить із різними явищами та процесами того часу. У дітей можуть виникнути питання щодо зображуваних подій — і це гарний привід поговорити про історію, про долі людей, що вимушені були діяти в ті часи, про їхні мотиви, невизначеність, страхи. Можливо, у вас знайдеться сімейна історія про когось із родичів з того періоду або навіть і світлини.
Вчинки та рішення, які тоді приймали, були такими ж неоднозначними, як і ті часи. Для розвитку молодого світогляду дуже важливо аналізувати, чому ж той чи інший герой діяв так чи інакше. А от оцінки, категоричні відповіді чи ідеалізація / демонізація не дозволяють залишатися світогляду гнучким, хоча у вас може бути чітка позиція щодо різних політичних сил того періоду.
Допоможіть підліткам розібратися в суті, у цьому віці якраз є потреба пізнавати причини різних учинків, внутрішні переживання людей. Так підлітки більше дізнаються і про самих себе.
Нехай книжка стане поштовхом до цікавих бесід і дискусій між вами та вашою дитиною,
завдяки яким у неї буде можливість краще дізнатися як про історію загалом, так і про свій родовід зокрема.
З деякими головна героїня Стефа відчувала певну спорідненість. Запитайте в дитини, з якою твариною вона могла б себе асоціювати і чому? Це також привід для самодослідження і кращого пізнання себе.А з вас — підтримка, інтерес і заохочення.
У середині ХV століття із залишків Золотої Орди було засновано Кримське ханство. Протягом тривалого часу Московія, Польща і Литва платили йому данину. Кримська держава мала унікальну культуру співжиття кочового та осілого населення. У гірській її частині, на березі Чорного моря, розташовувалися небагаточисельні міста: Бахчисарай, Бельбек, Мангуп, Чуфут-Кале, Кьозлев та інші. А от орди, які займалися переважно скотарством, кочували у Степовому Північному Криму і в неосяжних просторах Одещини і Молдови на Заході та Кубані на сході. Ханство припинило своє існування після чергової російсько-турецької війни в 1783 році, коли Крим захопила Російська імперія.
Сьогодні у нас залишилася чудова архітектура і міста, які існували ще в часи Кримського ханства. У Бахчисараї збереглася перлина архітектури ханства — палац правлячої династії Ґераїв. В Криму, в Україні, незважаючи на перипетії історії, і досі живуть кримські татари.
У всіх цих проблемах ключовою фігурою для дитини виступає дорослий, а саме хтось із батьків. Дитині потрібно опиратися на батьків, щоб гармонійно пізнавати світ і проживати складні емоції. Завдяки підтримці значимого дорослого дитина може проживати безпечно і корисно навіть горювання, розпач і злість. Розгляньмо кожну з проблем.
Чому воно було неспокійним? Через неспокійного учня? Навряд. Імовірніше, через те, що неспокійний учень не вписувався в загальний характер навчання, коли треба було рівно сидіти над книжкою, не відволікаючись. Є загальні правила поведінки у різних місцях: ми не створюємо галасу у бібліотеці чи музеї, не штовхаємося у черзі, не бігаємо голяка у магазині, а в школі зосереджуємо увагу на навчанні і засвоєнні знань. Але у будь-якому разі, навіть якщо нам складно опановувати якісь правила, це ніколи не має бути приводом для пригнічення особистості і знущання! Особливо, якщо це йде від дорослого.
Під час читання скажіть своїй дитині, що наставник Омера неправий у тому, що дозволяє іншим глузувати з хлопчика і виділяє його сварками і кпинами серед учнів класу. Вчитель не розібрався у причинах, а його докори стимулюють учнів і собі пригнічувати однокласника. Це називається булінг. Якщо вашу дитину ображають у дитячому колективі — розпитайте детально, як це відбувається і за що зазвичай вона ображається. Не поспішайте карати винних, спершу треба розібратися з вихователем/кою чи вчителем/кою. Обговоріть разом стратегію дій, яка допоможе дитині влитися в групу, незважаючи на свої особливості чи відмінності. Під час прочитання запевніть свого юного читача/ку, що ви завжди підтримаєте його/її. І навіть якщо сама дитина буде причиною конфлікту — ви допоможете його вирішити і засвоїти цінний урок. Ми не лише захисники наших дітей, а й вчителі. Тому кожного разу запитуйте себе: «Чого я вчу свою дитину, коли вчиняю чи реагую так чи інакше?»
А ще запевність дитину, що кожен/а має право у цьому світі бути таким, яким його/її наділила природа: хтось спокійний/а і розважливий/а, а хтось жвавий/а і непосидючий/а; у когось карі очі, а в когось блакитні; є люди зі світлою шкірою, а є з темною; комусь легше дається математика, а комусь написання віршів. У кожного і кожної з нас свої таланти і особливі якості. І наше завдання — пізнати їх, розвинути і реалізувати на радість собі і світові!
Усі ми хоч раз у житті плакали, і не дарма: сльози допомагають нам пережити складні ситуації, змиритися з ними, відгорювати. Коли ми плачемо, то ніби скидаємо зі сльозами частину гіркого вантажу.
А ще у складні ситуації нам можуть допомагати різні магічні ритуали: комусь стає легше після прочитання молитви, як-от нашому герою.
А хтось відчуває захист через слова-замовляння (афірмації), наприклад: «Зі мною все буде добре» чи «Я хороший/а, мене люблять».
Для когось важливо доторкнутися до оберега чи талісмана, згадати рідних і відчути їхню підтримку.
Поговоріть з дитиною про те, що допомагає їй/йому долати труднощі і відроджувати у собі силу? Можна разом зробити оберіг чи амулет від неприємностей, вивчити молитву або придумати афірмації на різні випадки (вони, до речі, гарно допомагають дітям — вони вміють переконувати себе, коли згадують про такі речі).
У хлопчика одразу почало виходити навіть навчання! Все стало даватися легше, життя ніби набуло нових барв. Так завжди буває, коли ми знаходимо свій шлях і себе, розуміємо, чим ми особливі. Тоді ми стаємо впевненішими у собі і можемо дарувати радість своїми здібностями іншим людям. Саме час поговорити з дитиною і пошукати, у чому її/його особливість? Які в ній є таланти? І яку радість або користь вони приносять оточенню? Закладіть у свідомість своєї дитини відчуття власних сильних сторін, це допоможе формуванню самоцінності і стабільної самооцінки в майбутньому.
Через інше ми краще пізнаємо своє. Запитайте у дитини, чи сподобалося їй/йому місто, в якому жив Омер? Що цікавого у таких містах? Що незвичайного зображено у тій релігії? А після цього поговоріть про власну культуру, релігію і своє місто чи село. Що цікавого можна було б показати гостеві з іншої країни? Що схожого, а що відмінного із культурою Омера? Наголосіть, що у світі безліч різних людей, а тому і сила-силенна різноманітних міст, релігій і культур. Навіть коли щодня досліджувати нове місте — не вистачить і життя! І кожне вірування, традиція та країна не є хорошими чи поганими, розумними чи дурними, адже кожен/а має право вірити у те, що вважає за правильне і жити так, як вважає за потрібне. Головне — поважати це право і в інших, не заважати і не руйнувати інші культури. Завдання людства — навчитися жити разом у мирі, приймаючи все різноманіття світу.
Омер робив важкий і важливий вибір: між справою батька, до якої той його готував, і своїм покликанням. Між розумом і серцем. Що важливіше — жити правильно чи жити за покликанням? Це запитання і для дорослих, бо очевидної відповіді воно не має, а навіть породжує наступні запитання. Але мудро вчиняє батько, прийнявши рішення сина. Батьковим вчинком керує головна його істина: «Щоб ти був щасливий». Тут є привід проговорити для своєї дитини, чого ВИ бажаєте для неї/нього? Проте дозвольте вашим словам залишатися не очікуваннями і готовим сценарієм для дитини, а фантазіями і мріями. Ви, як батьки, маєте право на мрії, а кожна мати чи батько мріють про щастя для дитини. Нехай ваша дитина знає про це.
Чудово буде звернути увагу дитини на те, як налаштовує себе хлопчик перед важливим виступом. До речі, він обдумує цікавий спосіб — щиро зізнатися у тому, що хвилюється. Коли ми відкриваємося у нашій тривозі іншим, їм буде легше сприймати наші емоції і помилки через них, навіть захочеться нас підтримати. Обговоріть, як можна себе підбадьорювати у моменти хвилювання. Тут теж можуть стати у пригоді обереги, молитви і афірмації. А ще корисно буде згадати власні сильні сторони, щоб опиратися на свою силу. Є й інший чудовий метод: уявляти своїх рідних, які завжди нас приймуть, незважаючи на всі наші помилки — що вони б сказали нам у цей момент? Які підбадьорливі слова знайшли б для нас? Як мати або батько проговоріть ці слова своїй дитині. Не виключено, що під час подальших виступів перед публікою чи важливих екзаменів вона/він згадає ваші слова, і впевненості додасться.
Тут важливий епізод з монетою, яка нагадувала Омерові про рідне місто. А що може бути талісманом з батьківщини для вашої дитини? Що нагадуватиме про її/його рідне місто? Пофантазуйте разом і пошукайте такий талісман. Він також може бути символом опори і сили дитини, а це знову ж таки — укріплююча цеглинка у фундаменті здорової самооцінки.
(підготувала Ольга Мірошникова)
«Таємний путівник глядача» — це книжка, яка познайомить маленьких читачів із секретами театрального мистецтва.
Авторки перетворили складну для сприйняття історію театру на захопливу пригоду. Кожен розділ — це нова зупинка у часі, де діти знайомляться з різними театральними традиціями: від давньогрецьких вистав до сучасних мюзиклів. Особливо цінні для такого знайомства інтерактивні елементи: завдання, ігри та творчі вправи, — які допомагають дітям краще засвоїти матеріал і розвивають уяву.
Ця книжка не лише навчає історії, а й заохочує дітей до творчості та самовираження через гру. Вона чудово підходить для сімейного читання й буде чудовим подарунком для маленьких шанувальників мистецтва.
Вступна частина книги, побудована як розмова доньки і тата, має значну цінність для юних читачів, адже допомагає емоційно пов’язати себе з героями книги. Діти легко можуть уявити себе на місці доньки, а батьківська фігура створює відчуття безпеки й довіри, що важливо для дітей при знайомстві з новим досвідом. Питання доньки показують, що не знати чогось — це нормально, тож заохочують маленьких читачів і собі бути допитливими, не соромитися незнання і прагнути дізнаватися нове.
Розмова з дітьми про театр — це простір для формування емоційного інтелекту й важливих навичок.
Відповідаючи на запитання під час читання, діти стають активними учасниками процесу, а не пасивними слухачами. Це робить навчання ефективнішим, сприяє глибшому зануренню в текст і підвищує інтерес до читання. Запитання допомагають дітям розмірковувати над прочитаним текстом, аналізувати його, робити висновки і знаходити зв’язки між різними частинами.
Театральні перлинки — цікаві слова для малечі
Знайомитися з новими словами цікавіше й веселіше, якщо виконувати різні завдання. Діти ймовірніше запам’ятають нові слова, якщо їх використати у грі, головоломках або інтерактивних вправах. Тож пропонуємо кілька завдань, які допоможуть засвоїти використані у книжці театральні терміни.
Суть головоломки-анаграми полягає в тому, щоби відтворити слово з безладно перемішаних літер.
Розгадайте анаграми й запишіть відповіді.
Наші менеджери обов’язково повідомлять Вам, коли дана книга знову надійде в продаж.
Продовжити покупкиУвійти до особистого кабінету
