Пси, які приручають людей

Історичний контекст

20 лютого 2014 року Російська Федерація, скориставшись політичною кризою в Україні, розпочала анексію Криму. Озброєні угрупування без розпізнавальних знаків захопили стратегічні об’єкти, місцеві проросійські сили та російські спецслужби провели «референдум» про приєднання Криму до Російської Федерації.

Упродовж березня-квітня 2014 року в південно-східних регіонах України російські спецслужби приховано організовували проросійські виступи, спроби захоплення державних установ і підняття російських прапорів. Ці події отримали назву «Російська весна». Одночасно з проросійськими в усіх містах відбувались і проукраїнські мітинги.

14 квітня 2014 року в. о. Президента України Олександр Турчинов оголосив початок антитерористичної операції (АТО) із залученням Збройних Сил України.

Розпочата в квітні 2014-го АТО переросла в гарячу війну, яку в Україні називають гібридною, оскільки вона не є офіційно проголошеною і ведеться не лише збройними силами. З 2018 року АТО називають Операцією об’єднаних сил (ООС). А міжнародні експерти називають події на Донбасі «військовим конфліктом».

Боєздатність української армії на початок війни була доволі низькою. Але завдяки мобілізації та громадянській активності під час Майдану, виник потужний волонтерський і добровольчий рух. Фактично, ці люди за умов небезпеки взяли на себе функції держави, які державні інститути не могли виконати через власну корумпованість.

Коментар для читачів 11+

Ця книжка —про дорослішання, про дружні (і не надто) стосунки, про страхи, любов і про війну. Ось кілька моментів із книги, на які ми хочемо звернути твою увагу.

Страхи

Мірка боялась собак. Можливо, ти теж чогось боїшся? Якщо так, то вітаємо — з тобою усе гаразд! Страх — це природна реакція на невідоме, інстинкт самозбереження. Якби всі ми були безстрашними, то, мабуть, не жили б так довго.

Страхи оберігають нас від небезпеки і є цілком доцільними. Шляхом еволюції в людському мозку залишились центри, які вмикають інстинкти та автоматичні реакції, зокрема страх. Один із найдавніших і найпоширеніших страхів — страх публічних виступів. Наші печерні предки жили в групах, щоб виживати: разом полювали на мамонтів, доглядали дітей, готували тощо. Із групи могли когось вигнати — це означало загибель, бо одинак не вполює здобич і залишиться голодним. Мабуть, із тих часів люди й відчувають тривогу, коли мають протиставлятись натовпу під час виступів.

Проте, незважаючи на еволюційні механізми, ми знаємо багато успішних професорів, лекторів, співаків, артистів, музикантів, у яких страх публіки відсутній або десь глибоко прихований. На щастя, із будь-яким страхом можна домовитись і впоратись.

Якщо страх заважає тобі, спробуй його подолати. Мірці це вдалося, тому і ти можеш скористатись корисними лайфгаками.

• Діяти поступово.

Не очікувати, що стрибок із парашутом одразу позбавить тебе страху висоти. Це навпаки може створити додатковий стрес. Визнач мету і поділи шлях до неї на 3–5 кроків. Наприклад, спочатку спробуй звикнути до висоти гамака в саду, потім опануй турніки, завітай до мотузкового парку, де працюють на висоті зі страховками, покатайся на атракціонах-гойдалках, а вже потім можеш легко милуватися краєвидами на гірськолижному підйомнику. Мірка переборола боязнь собак, бо почала бути поруч із маленькими цуценятами. Вони не схожі на дорослих великих псів, тому і не лякали. Поки цуценята росли, дівчинка звикла до них і помалу полюбила.

• Заручитись підтримкою.

Мирослав був поруч із Міркою протягом усього шляху і це додавало дівчинці сил. Розкажи про свій страх і план роботи з ним батькам, друзям — тому, кому довіряєш, і попроси приєднатись. Удвох виконувати завдання буде простіше і не так лячно.

• Раціоналізуй.

Подумай, що саме викликає страх. Навіть якщо він, на перший погляд, не має причини, як у Мірки, зазвичай він приховує якісь глибинні переживання. Скажімо, страх зробити помилку чи виглядати недоречно маскується під страх виступати перед публікою. Якщо знайти першоджерело, то можна зрозуміти, яка стратегія цей страх подолає. Підказку можна отримати, звернувшись до психолога. У тебе все вийде!

Переселенці та ПТСР

Переселенці або внутрішньо переміщені особи — це люди, які були змушені за якихось причин змінити місце проживання. Під час війни багато людей не почувається в безпеці: вони втрачають роботу, дім, близьких людей, можливість займатись звичними справами чи хобі. Втрата безпеки — це дуже стресово, і щоб це «згладити» необхідно багато часу і підтримки.

Інколи таке хронічне порушення психічного стану може спричинити посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Це стан, коли людина, що пережила дуже складну подію, не може впоратися зі своїми емоціями і знову відчути себе в безпеці. Хоч фізично людина вже не там, проте нав’язливі думки та спогади не дають змоги відпустити тривогу.

Пригадай, як ти поводишся, коли не відчуваєш себе в безпеці? Замикання в собі, відсторонення, похмурість, агресія чи розгубленість — така реакція найбільш поширена. Під час стресу організм мобілізується і приводить тіло в «бойову готовність», вмикаючи захисні механізми. Як би тобі хотілось, щоб реагували оточуючі, коли ти стресуєш?

Мабуть, ставитись із розумінням і прийняттям — найліпша стратегія. Якщо усвідомлюєш причини поведінки, то вона не здається дивною. Ти можеш зробити крок назустріч, запропонувавши допомогу і бути доброзичливим/ою. Коли Мирослав відчув позитивне ставлення Мірки та інших дітей, йому вдалося розкритися і відчути безпеку.

Коментар для дорослих

Чи варто говорити з дітьми про складне, сумне й страшне? Інформаційне поле насичене подіями, які можуть спричиняти тривогу, підсилювати внутрішню напругу. Для того, щоб впоратись із цими почуттями, необхідно мати достатньо ресурсу. Підліткам цікаві політичні та суспільні перипетії, бо це один зі способів «калібрування» своєї позиції. Через обговорення в інформаційному просторі, спілкування з однолітками та дорослими підлітки співставляють подію зі своїм власним досвідом. Приміряючи, можна зрозуміти, наскільки це співзвучно чи не співзвучно.

У цьому процесі роль батьків як дорослих може полягати в підтримці. Близькість — це коли можна щиро висловлюватись, говорити про свої почуття і не боятись неприйняття чи осуду. Так само дорослим варто озвучувати своє ставлення до подій і пояснювати, чому вони саме такої думки, але без нав’язувань чи знецінення думки самих підлітків. Підлітки можуть (мабуть, частіше так і стається) не погоджуватись із батьками. У підлітковому віці принципово загострюється супротив, а особливо щодо батьківської думки, і переконувати їх у неправоті — марна справа. Це зумовлено особливостями психічного розвитку: підліткам необхідно ставати самостійними, відділитись від дорослих і вийти у великий світ — пройти процес сепарації. До того ж, у цей період активно розвивається критичне мислення, тож усе піддавати сумнівам — природньо для підлітків.

Вони починають ставити питання і шукати на них відповіді. Саме процес пошуку та сумнівів цінний для формування власної позиції, а згодом і світогляду. Дозвольте підліткам самим шукати відповіді, поважайте їхнє право на незгоду з вами. Відсутність категоричності й відкритість до дискусії підсилює близькість у стосунках.

Теми, описані в цій книжці, можуть стати приводом до спільних обговорень.

Будьте відкритими: діліться своїми думками і будьте готові підтримати своїх підлітків у пошуках відповідей.

Запитання для обговорення

1. Чим людині заважають фобії, як обмежують?
2. Чи вдавалося тобі долати свої страхи?
3. Чим відрізняються відчуття переїзду та вимушеного переселення?
4. Чому одні люди з початком бойових дій виїжджали з міста, а інші — лишалися?
5. Як люди вирішували, коли можна повернутися додому?
6. Як діти у класі сприйняли появу Мирослава? Чому так?
7. Чи подобається тобі історія Гаррі Поттера? Чим саме?
8. Як Мірка вивчала англійську мову?
9. Які обставини були з мовним питанням у Мірчиному місті?
10. Як люди реагують на пожежі чи поводяться в інших загрозливих ситуаціях?
11. Хто легше сприймає переселення — молодь чи старші люди? Завдяки чому?
12. Які обставини можуть змушувати людей до переселення?
13. З якими труднощами стикались переселенці в 1950-х? А що змінилося нині?
14. Що Мірку приваблювало у професії веломеханіка?
15. Як Мирослав сприймав сни про кошенят?
16. Як змінювалось ставлення Мирослава до сестрички?
17. Чи є в тебе люди, з якими ти можеш говорити про складні речі?
18. Що полюбляв малювати Мирослав?
19. Чому люди використовують ярлики «бандерівка», «москалька»? Як це впливає на прийняття інших?
20. За якою ознакою Мірка вирізняла справжніх учителів?
21. Чим медики відрізняються від парамедиків?
22. Як себе почуває людина, яку ставлять за приклад іншим?
23. Яку роль частіше обираєш ти — учасника подій чи спостерігача?
24. Як ставилась до Найди Мирослава, а як Мирослав?
25. Чому Катя-Ксена запропонувала зробити заняття з першої допомоги у школі?
26. Навіщо взагалі потрібно вчитись надавати домедичну допомогу?
27. Які ти знаєш застарілі способи надання допомоги? А чим справді варто користуватись?
28. Яка послідовність дій у наданні першої допомоги пораненому?
29. Що відчув Мирослав, коли почув чутки, що Донецьк скоро звільнятимуть?
30. Як тварини можуть лікувати?
31. Що таке ПТСР?
32. Як розуміння обставин може змінити сприйняття вчинків інших людей?
33. Чи буває в тебе відчуття неправильності, коли щось у світі не так, як має бути? Як ти з цим даєш собі раду?
34. Чи пробував/-ла ти колись писати вірші?
35. Що відчувала Мірка, коли спостерігала танець Мирослава з Катею?
36. Чому Катя-Ксена приїхала на допомогу?
37. Як Мірці вдалося наважитись підійти до собаки?
38. Чому Мирослав почав ходити на танці?
39. Про що просила Мірка Бога?
40. Що відчувала Мірка, коли дізналась, що Мирослав їде до Києва?
41. Чому, на твою думку, картина Мирослава і оповідання Мирослави пасували одне одному?