Дата народження Ісуса Христа — одне з найбільш дискусійних питань в історії християнства. У VI столітті від Р. Х. чернець та каноніст давньої західної церкви Діонісій Малий вирахував дату народження Ісуса. Саме цю дату прийнято вважати першим роком від Р. Х. До того літочислення велося від правління певних імператорів Римської імперії, зокрема довгий час — від керування імператора Діоклетіана (284 рік до Р. Х.).
У ранньому Середньовіччі послуговувалися юліанським календарем, який розробила група александрійських астрономів на чолі з Созігеном. Цей календар назвали на честь імператора Гая Юлія Цезаря. Саме за його наказом календар почав діяти з 1 січня 45 року до Р. Х. Юліанський календар має сучасну структуру: 12 місяців та 365 днів у році. Кожен четвертий рік у ньому оголошують високосним і додають до календаря
ще 1 день — 29 лютого.
Але юліанський календар не до кінця точний, він на понад 11 хвилин більший за сонячний рік. Так кожні 128 років накопичується один зайвий день. Тому під час первісних розрахунків Різдво припадало приблизно на зимове сонцестояння (22 грудня). Нині ж згідно з юліанським календарем — це 7 січня.
Для виправлення цієї погрішності у ХVI століття розробили новий календар. Його ввели за наказом Папи Григорія ХІІІ з 1582 року. У цьому ж році наступним днем після четверга 4 жовтня стала п’ятниця 15 жовтня.
В Україні перехід від юліанського на григоріанський календар відбувся під час Національно-визвольних змагань. Більшовики провели реформу, ввівши в Радянській Росії, а згодом і СРСР, григоріанський календар.
Православна церква продовжує жити за юліанським календарем, святкуючи всі свята за ним. Так сформувалася різниця між католицьким (25 грудня) та православним (7 січня) Різдвом. Нині на пострадянському просторі збереглося таке специфічне свято, як Старий Новий рік. Фактично це Новий рік за юліанським календарем, який у Російській імперії, а згодом і СРСР називали «за старим стилем» (скорочено — «ст. ст.»).
Коментар для читачів 7+
Велика родина головної героїні розрослася по всьому світі, тому Марія має нагоду дізнатися про традиції святкування Різдва в різних країнах. Дванадцять країн — це дванадцять унікальних обрядів, звичаїв, страв. Дівчинка з дослідницьким інтересом поринає у святкування, пізнаючи культуру та особливості. Якісь звичаї досить зрозумілі (прикрашання ялинки ангеликами у Німеччині), а якісь — абсолютно не схожі ні на що (африканська гра гену чи сливові чоловічки у Польщі).
Звичаї та обряди різняться, проте дещо у святкуванні однакове: родини намагаються збиратися разом, проводити час із сім’єю, дарувати одне одному подарунки. На Різдво усіх об’єднує віра у диво, передчуття чудесного народження – народження Христа, народження нових бажань, історій, нового етапу життя. Родина Марії ставиться до іншого відкрито: вона не заперечує місцеві звичаї і не нав’язує свої, а просто приймає їх із цікавістю та повагою. Тому дівчинка має нагоду побачити, як святкують місцеві. Проте до місцевих традицій бабусі додають свої, українські: Кася і Зося з Польщі печуть лемківський хліб та пироги з капустою, у Канаді підспівують «Щедрику», а в Ефіопії одягають вишиванки. Дуже влучно сказав дідусь Фернандо з Бразилії, порівнявши свій шлюб із українкою зі злиттям двох річок — вони сильні, але зливаючись в одну, не розчиняються, а зберігають самобутність. Так само й з традиціями. Можна не жити на батьківщині, проте сакральні звичаї підживлюють та дають силу, зберігаючи у серці зв’язок із рідною землею.
Разом із дитиною можна обговорити традиції у вашій родині: як ви святкуєте? Що для вашої родини означає Різдво, з чим воно пов’язане? Чи є у вас якісь особливі звичаї чи місця, куди ви ходите усією сім’єю? Різдво дарує віру у диво, відчуття згуртованості, турботи, близькості. А особливі ритуали та традиції згуртовують родину і дають змогу дитині відчути опору, стабільність та причетність. Крім того, вони дають змогу стати повноцінним учасником родини і зайняти у родинній системі своє місце. Доручіть чаду якусь роль, з якою він / вона може впоратись: прикрашати ялинку, розкладати на стіл тарілки, готувати печиво — так дитина долучатиметься до сімейних традицій. Можна спробувати придумати нові традиції на Різдво або ж навіть нові свята чи дати для вашої сім’ї — такі події мають бути приємними і бажаними.
Дивовижно, що у Марії аж дванадцять бабусь, які живуть у різних країнах — від Бразилії до Австралії. Спостерігаючи за розповіддю дівчинки, можна простежити, як саме бабусі опинилися за кордоном — дізнатись історію роду. Еміграції, шлюб, переїзд — кожна бабуся має свою неповторну історію, яка, втім, вплітається до загальної і доповнює міцний канат роду.
Найпростіше вивчати історію, спираючись на події, які відбувались у вашому роді. На прикладі життя батьків, бабусь-дідусів і прабатьків можна вивчати, що відбувалось у різні роки й століття: яким було життя, чим вони займались, що любили і які події відбувались у їхньому дитинстві. З осмислення таких персональних історій може зародитись інтерес до пізнання історії країни та світу, до пошуку власного шляху.
Цікаво разом із дитиною порозпитувати родичів і створити сімейне дерево з інформацією про членів вашої родини. Генеалогічне дерево допомагає зібрати та зберегти відомості про родичів, сімейні традиції і звичаї для наступних поколінь. Так можна здобути мудрість і силу, яку наші предки накопичували роками. Дитина може творчо оформити дерево, створивши символ історії свого роду. Наші предки дали нам життя, але у нас своя доля. Ми можемо їм подякувати і подумки взяти від них лише те, що нас підсилить. Дуже влучно говорить сама героїня: «Мені здалося, ніби я потрапила в якийсь інший вимір, і звідти тягнуться невидимі ниточки до всіх моїх предків. І по тих ниточках тече сила… і впевненість».
Приїжджаючи у гості, родина Марії привозить із собою частинку України: пісні, одяг, страви. Підтримувати зв’язок і близькість із тими, хто далеко, допомагають навіть маленькі дрібнички. Для дитини переживання розлуки може бути складним, тому історія головної героїні може спонукати до бесіди про тугу та сум.
Буває, що близькі люди (родичі, друзі) мешкають далеко. Дитина може сумувати, проте батьки якраз здатні допомогти впоратись із цим почуттям і прожити його безпечно. Коли ми забороняємо дитині сльози та сум, постійно заспокоюємо — ми підсвідомо наче блокуємо її емоції і не даємо прожити марність. Якщо в ранньому віці діти проживають марність — прийняття того, що не на все ми можемо впливати — то у дорослому віці вони легко сприймають невдачі та помилки. Підтримати дитину можна своєю присутністю і готовністю витримати її сум. Добре, якщо поруч із батьками дитина може плакати, злитись, сумувати і при цьому почуватися безпечно. А ще ви можете допомогти ідентифікувати емоцію, назвавши її. Це закладає основи емоційного інтелекту і допомагає краще розуміти себе.
Для того, щоб зв’язок із близькими був відчутним, можна запропонувати дитині обмінятись із близькими якимись невеличкими дрібничками. Наприклад, брелоками, браслетиками чи іграшками, які крізь кілометри нагадуватимуть про міцність і нерозривність стосунків. У книзі родина Марії підтримує зв’язок із родичами через традиції, мову, страви: «І хоча ми всі далеко від рідних домівок і пізнаємо чужу культуру, завжди лишається ниточка, яка єднає — ниточка мови». Сімейні ритуали та звичаї якраз підживлюють стосунки та почуття єдності з близькими.
Символічно, що саме на Різдво родина об’єднується, адже це свято робить ближчими усіх, хто вірить у диво. Бажаємо вам приємних читань та теплих обговорень!
Наші менеджери обов’язково повідомлять Вам, коли дана книга знову надійде в продаж.
Продовжити покупкиУвійти до особистого кабінету
