Мова є найпоширенішим способом подавання інформації. Вона розвиває мислення, впливає на світосприйняття та виконує низку функцій, пов’язаних із формуванням не лише особистості, а й цілих народів та націй. Історія мови нараховує понад сотні тисяч років, а найдавніші писемні пам’ятки — близько 5000 років. Нині дослідники використовують різні методи і підходи та запекло сперечаються, вивчаючи місце та час виникнення мови.
Розвиток мови тісно пов’язаний із розвитком матеріальної культури. Спираючись на археологічні розвідки, можна стверджувати, що в українському лісостепу з перших століть від Р. Х. сформувалась етномовна давньослов’янська спільнота. У середині VI століття почали формуватися окремі слов’янські етнічні групи (анти, склавини). Одночасно з появою нових етносів активізувались і прискорились процеси формування їхніх мов. Мови виникали задовго до появи писемності, а тим паче державності. Формування окремих слов’янських етносів збіглися в часі із занепадом Західної Римської імперії у ІV–V столітті. Відтоді розпочався активний розвиток європейських народів: німців, французів, англійців, іспанців та інших. У VI столітті східні слов’яни відокремилися від праслов’янської етномовної спільноти і у VIІ–ІХ столітті створили союзи племен. Від Вісли до Середнього Дніпра сформувалися дві групи слов’янських племен: склавини й анти. Нащадками славинів стали дуліби, бужани, волиняни, древляни, сіверяни та північні поляни. А нащадками антів — південні поляни, уличі, тиверці та білі хорвати. Наприкінці ІХ століття слов’янські племена почали утворювати одну державність — Русь, однак процес формування єдиної мови не розпочався.
Так звана «давньоруська мова» вживалася тільки в писемно-літературній формі та існувала разом із церковнослов’янською мовою Кирила і Мефодія. До писемних згадок цього періоду відносяться «Повість минулих літ», «Руська Правда», «Слово о полку Ігоревім», «Повчання» Володимира Мономаха. Об’єднання близьких за мовою племінних союзів у майбутньому стануть фундаментом української, білоруської та російської мовної групи. Так сучасна українська мова увібрала в себе наріччя склавинів і антів та говірки Волині і Поділля. У ХVІ–ХVІІ століттях на території України почали поширюватись ідеї європейського Відродження. Це стало поштовхом до розвитку староукраїнської літературної, або «простої» мови.
У 1596 році вийшов перший друкований словник східнослов’янської мови «Лексис» Лаврентія Зизанія. А вже за 22 роки Мелетій Смотрицький надрукував «Граматику слов’янську», яка фактично стала українсько-білоруським варіантом старослов’янської мови початку XVII століття. Вона мала потужний вплив на територіях сучасних Литви, Білорусі, Польщі, Хорватії, Сербії, інших слов’янських балканських країн, Румунії, Молдови та Росії. На XVII–XVIIІ століття припадає активний розвиток шкільної освіти та заснування Києво-Могилянської академії, що сприяло розвитку літературної мови.
Орієнтуючись на живі народні мовні джерела, у ХІХ столітті постає «нова українська мова». Прикладами її стають твори Івана Котляревського, написані середньонаддніпрянською говіркою: «Енеїда», «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник». Тарас Шевченко відшліфував літературні норми національної мови. Він органічно поєднав стилістично-художні прийоми українського фольклору, образи та символи й народно-розмовну лексику.
Мова постійно збагачується та розвивається. У сучасній українській мові нараховують понад 256 тисяч слів, які допомагають вільно висловлювати власні думки та є широким полем для творчості. Це забезпечує збереження й існування українського етносу та його культури.
Ми звикли користуватися мовою для комунікації та передавання інформації, проте «Спільна мова» спонукає до роздумів про мову як елемент самоідентифікації, національної ідентичності і самовираження. Вона також може стати інструментом для дослідження історії, бо як живий організм зберігає пам’ять про важливі події минулого, допомагає переосмислити сучасність і мріяти про майбутнє. Книга рясніє прикладами та цікавими вставками, тому радимо читати неспішно, насолоджуючись кожним розділом. Звертаємо увагу на такі теми:
Щорічно у світі вибирають Слово року — найпопулярніше, найактуальніше і найчастіше вживане. Наприклад, Оксфордський словник у 2019 визначив Словом року в Англії «climate emergency» (надзвичайна кліматична ситуація), адже у фокусі були екологічні катастрофи і питання глобального потепління. До речі, у 2017 цей титул був у слова «youthquake» (від «youth» — молодь та «earthquake» — землетрус), що означало масову залученість молодих людей у політику. Наша країна приєдналася до цієї ініціативи у 2013 році. В Україні Слово року-2019 — «діджиталізація». Це поняття означає «зміни в усіх сферах суспільного життя, пов’язані з використанням цифрових технологій». По суті, одне таке слово чи словосполучення може лаконічно і точно розповісти про цілих 365 днів. Досліджуючи походження звичних для нас слів, можна скласти повноцінну картину історичних подій на території України: міграції, війни, торгівля, релігія, сусідство — усі аспекти відображаються у мові. Слова запозичують, створюють, забувають, забороняють, ними обмінюються, діляться — мова дійсно живе, як людина. Чому одні слова зникають, а інші — вкорінюються, ледь з’явившись? Якщо стежити за актуальними подіями, можна побачити трансформацію мови. Зокрема, через глобалізацію з’являється більше запозичених слів з англійської («хайп», «крінж»), вирази з популярної сфери IT-технологій («тімлід», «хакати») стають звичними і широковживаними, з’являються нові словосполучення про екологію, свідоме споживання і клімат. Цікаво, як буде змінюватися мова, і що нащадки зможуть дізнатися про нас, переглянувши перелік Слів року
Назва книги була вибрана неспроста. «Спільна мова — це те, що дало змогу об’єднати й відокремити націю. Об’єднати одне з одним та відокремити від інших. Можна уявити, що таким чином мова створює дім для своїх мешканців — із надійними мурами, проте з брамами, які можна відчиняти для дружніх представників інших націй».
Національна ідентичність — це відчуття належності до певної нації, незважаючи на фактичне місце проживання, і єдності з традиціями та мовою. Кожна мова несе у собі певний код нації, який впливає на її носіїв. Учений-соціолог Герт Хофстеде, нідерландець за походженням, досліджував культурні особливості різних країн і на основі спостережень створив теорію, яка допомагає глибше зрозуміти спільне і відмінне між ними. Хофстеде розробив шкали, які дають змогу дослідити культуру більш глибоко, наприклад: орієнтація на майбутнє чи на минуле, розподіл ролей у суспільстві, ставлення до влади тощо.
На сайті ти можеш спробувати оцінити, що спільного між нашим світосприйняттям і світосприйняттям китайців чи французів — цікаво дізнаватися, що з деякими країнами у нас більше точок дотику, ніж ми думаємо. Мова як частина національної ідентичності може пролити світло на багато речей: як пов’язане шанобливе ставлення до літніх людей у Японії із наявністю кількох типів займенника «я»? Як за типовими приказками чи фразеологізмами зрозуміти ставлення народу до невизначеності майбутнього?
Коли ми вибираємо спілкуватися рідною мовою — ми підтримуємо свою країну і створюємо потужну мережу, яка зближує. Мова може стати ще однією спільною рисою, яка зміцнює націю. Пригадай, чи чув/ла ти рідну мову коли-небудь під час подорожі за кордоном? Які почуття це викликало? Спільна мова дає нам сигнал про спорідненість: спільні цінності, спільні традиції, спільний світогляд — це створює відчуття безпеки та довіри.
В останньому розділі ти можеш прочитати про іврит — приклад того, як мова може стати незримою ниткою,що об’єднує людей навколо національної ідеї, навіть якщо вони розкидані по світу.
Говорити не можна балакати (кому постав сам/а). Суржикізми, демінутиви, аугментиви, діалектизми — завдяки цим формам мова набуває індивідуальності. Вона водночас виділяє мовця з-поміж інших й допомагає міцніше поєднатись. Мабуть, у кожній родині є свої особливі слівця, сенс яких достеменно зрозумілий лише кільком людям, але саме вони дають відчуття близькості. Чи є такі у твоїй родині? Часто це якісь милі прізвиська чи слова, пов’язані із особливими сімейними звичаями. Те, як ми говоримо, інколи може сказати про нас більше, ніж зміст сказаного. Коли ми розглядаємо мову як мірку, якій необхідно відповідати, то можемо відчувати себе скуто, бо перебуваємо під впливом мовного бар’єру. Насправді, ця перешкода суто психологічна і підживлюється страхом зробити помилку або видатися незрозумілим. Мовний бар’єр може асоціюватись із іноземними мовами, проте інколи люди можуть відчувати перешкоди у спілкуванні літературною мовою (про це поняття ти також можеш почитати на сторінках цієї книги). Мова — це спосіб виразити думки, емоції і почуття якнайточніше. Якщо ти володієш літературною мовою, то зможеш донести бажане до більшої кількості людей, проте мовні особливості інколи додають особливого шарму.
Спільною мовою можуть бути не лише слова. Жести, посмішка, танець, дотик, кивок головою чи навіть погляд — усе це теж допомагає виражати думки.
Ця книга — гарна нагода порефлексувати над важливими для підлітків питаннями. У коментарі для читачів та читачок 11+ ми розказали про додаткові функції мови — етапи, які є важливими сходинками до дорослішання.
Наші менеджери обов’язково повідомлять Вам, коли дана книга знову надійде в продаж.
Продовжити покупкиУвійти до особистого кабінету
