Сармати — одне з найвідоміших кочових племен, які прийшли з басейну річки Волги та жили на території сучасної України (поряд зі скіфами та кімерійцями). Вони мали спільне іраномовне походження зі своїми попередниками — скіфами. Сучасні науковці ведуть запеклі дискусії щодо єдності сарматів. Наразі переважає версія, що сармати — це узагальнена назва території, на якій жили племена язигів, роксоланів та інші. Хронологічно сармати існували з III століття до Р. Х. до ІІІ століття Р. Х.
Назва «сармати» вперше трапляється в Геродота. Він писав, що сармати походять від шлюбу скіфів з амазонками і називав їх савромати. Геродот у четвертому томі своєї праці «Історія» писав, що савроматська дівчина не вийде заміж, доки не вб’є ворога.
Із часів Середньовіччя сарматів пов’язували зі слов’янами. Починаючи з ХV століття, серед шляхти був популярний сарматський міф. Тодішні хроністи-історики бачили витоки сарматів від біблійних часів та вважали їх пращурами поляків.
Єдиними свідками життя сарматів, що залишись до сьогодні, є їхні могили — кургани. Проте археологам не відомі сарматські поселення. Це пов’язують з їхнім кочовим способом життя. У сарматських курганах як поховальний інвентар іноді знаходять вироби з коштовних металів
Історія про Фаті з племені сарматів — це історія про характер, світогляд, дружбу, втрати і знахідки. З книги можна дізнатися, як жили племена сарматів багато років тому. Але водночас описані переживання дівчинки знайомі для нас і так само актуальні.
Як починається дружба? Можна простежити її драматургію на прикладі дружби Фаті з конем. Спочатку — перша зустріч, зацікавлення одне одним. Далі — перебування поруч, проведення часу разом, спільні ігри, у яких кожен із друзів ніби доповнює одне одного. Кульмінація — коли дружба проживає непростий момент, можливо, грозу, а можливо, якийсь конфлікт. Це лякає і засмучує. Але гроза минається, а друзі можуть залишитися разом, і це важлива підтримка.
Запитайте у дитини про її друга чи друзів. Як починалася їхня дружба? Що цінного дитина отримує з неї? А що може дати своєму другові чи подрузі? Коли ваша дитина отримувала підтримку від друзів? А в яких ситуаціях сама надавала її? Що відчувала тоді? Бесіди про дружбу закладають світоглядні основи доброти, віддачі, вдячності, вірності і взаємодопомоги. Поговоріть про те, що у кожної людини на Землі може бути друг, і не один. Як-от у непосидючої дівчинки Фаті непокірний кінь — проте разом друзям добре і затишно. У вашої дитини теж буде багато друзів, обов’язково запевніть її в цьому. А ще батьки завжди будуть вірними друзями! А хто ще? Сармати сприймали тварин як друзів. Чи згодна з цим ваша дитина?
Під час прочитання опису грози зверніть увагу, як реагує ваш юний слухач/ка. Чи є переживання страху разом із героїнею? Акцентуйте увагу на тому, що гроза пройшла, а з Фаті і конем все добре. І це гарний початок бесіди про страхи: чого боїться ваша дитина? Що допомагає їй проживати страшні ситуації?
Зі страхами можна боротися, щоб їх зменшити:
У всіх цих проблемах ключовою фігурою для дитини виступає дорослий, а саме хтось із батьків. Дитині потрібно опиратися на батьків, щоб гармонійно пізнавати світ і проживати складні емоції. Завдяки підтримці значимого дорослого дитина може проживати безпечно і корисно навіть горювання, розпач і злість. Розгляньмо кожну з проблем.
Важливий також момент оплакування дівчинкою Фаті своєї втрати — дуба. До того ж героїня думала, що окрім дерева, втратила ще й друга-коня. На жаль, ми всі щось втрачаємо час від часу, це дійсно неприємно. Для дітей втратити важливі, навіть дещо сакральні речі, означає загубити опору. А це сприймається як небезпека, тому може викликати сильну тривогу і розпач. Розкажіть дитині приклад із власного життя, коли схожа ситуація спіткала вас. І обов’язково поділіться, як ви впоралися з цим. Горювати за втраченим — нормально. Тут не гріх і поплакати: насправді сльози полегшують біль і допомагають змиритися із даністю, на яку ми вже не можемо вплинути. Оплакування сприяє швидшому загоєнню, бо тоді ми приймаємо ситуацію такою, яка вона є, не намагаючись марно боротися із нею, якщо втрата дійсно невідворотна (як у прикладі з дубом). А тому відгорювання сльозами у дітей дає їм потрібну емоційну розрядку. Після цього приходить прийняття і з’являється мотивація рухатися у пізнанні далі. Не бійтеся дитячих сліз, навіть дуже гірких. Скажіть собі, що здатні їх витримати, і дитині краще плакати, ніж не плакати. Будьте поруч і підтримуйте, навіть простими обіймами. Зі сльозами дитина буде відпускати складну для себе ситуацію.
Але наголосіть і на тому, що коли ми втрачаємо щось — можемо щось і знайти. Так під час оплакування дуба до Фаті повернувся кінь і допоміг їй змиритися. А кожна втрата ще й вчить нас цінувати: речі, стосунки, здоров’я, час та багато іншого.
Наші менеджери обов’язково повідомлять Вам, коли дана книга знову надійде в продаж.
Продовжити покупкиУвійти до особистого кабінету
