Єврейська історія — це одна з невід’ємних складових європейської історії. Ашкеназі (субетнос євреїв, які походять з території сучасної Німеччини) становили значну кількість від населення України. Українські землі відіграють символічну роль для єврейського народу. Тут розташовані сакральні місця для усіх, хто сповідує хасидизм.
Місто Меджибіж на Хмельниччині — це місце поховання Баал Шем Това, або скорочено — Бешта, засновника течії хасидизму. У місті Умань на Черкащині похований цадик Рабі Нахмана (правнук Бешта). А в містечку Златопіль (сучасне місто Новомиргород Кіровоградської області) спочиває Саша Ефраїм, дружина Рабі Нахмана. Сьогодні в цих містах споруджені місця поклоніння.
Річ Посполита об’єднувала все східноєвропейське єврейство, а після її розподілу (у другій половині ХVIII століття) хасидизм поширився поза Поділлям і Волинню, де він виник. Довгий час євреям забороняли жити у великих містах, тому вони жили в невеличких. Такі містечка називались штетлами. В Україні штетли існували протягом ХVI–XIX століття, а в Європі — в першій половині ХІХ століття.
Незважаючи на те, що книжка написана про єврейську сім’ю, прочитати її буде цінно не тільки євреям, а й представникам різних національностей і етносів. Мораль книги якраз і полягає у тому, що кожна культура — різнобарвна, багата й унікальна, а різноманіття культур світу становлять красиву цілісність і єдність, як-от прекрасний сад у цій історії.
«Бути собою добре» — а що означає бути собою? Бути ким? І тут доречною стане вправа на формування ідентичності. Візьміть аркуш паперу, нехай дитина намалює себе на ньому. А потім подумайте, які можуть бути відповіді на запитання «Хто я?» І кожну відповідь важливо якось позначити на малюнку. Наприклад, «Я син чи дочка» (можна зобразити зв’язок із батьками), «Я хлопчик чи дівчинка» (чому б не подати це через атрибут одягу), «Я людина, дитина, друг/подруга, українець/ка, містянин/ка» тощо.
Починаючи з 3 років, дитина усвідомлює себе вже як окрему особистість, унікальну людину. Для неї стають актуальними рольові ігри, тому що розвивається здатність розрізняти себе у різних ролях. Тому ігри на самоідентичність будуть дуже доречними у цей період. Перед описаною вправою можна поговорити про те, ким був Давид, коли думав, що собою бути добре.
Сама книга оповідає про культуру і духовну традицію євреїв. Тому це гарний спосіб розповісти дітям-неєвреям про етнічних сусідів, пізнання яких формує не лише особисту ідентичність, а й прийняття і толерантне ставлення до інакшості. Оскільки у розповіді недарма зустрічається мудрець, чом би не звернути увагу на його життєву мудрість і повчитися у нього, як наш герой Давид?
прогулянці із другом, цікавій розмові, спогляданню дерев, обідові. До речі, діти це вміють краще за дорослих, а іноді можуть і нам допомогти бачити прекрасне у звичайному.
Уявіть собі, що у кожної людини є окуляри, крізь які вона дивиться на світ. У когось на окулярах написано «інтерес», у когось — «жахіття», а в когось — «любов». Тобто світ єдиний, але ставлення до нього у всіх може бути різне. Але ж окуляри можна змінювати. Тобто усвідомлювати, що написано на тих, що є, і свідомо перепрограмовувати своє ставлення до різних подій. Звичайно, це не означає, що з оптикою «радість» ми маємо радіти будь-якій ситуації, навіть сумній.
Але наш загальний світогляд визначає, який ресурс ми побачимо у кожному моменті: хтось помітить у покинутому саду пустку, а хтось — можливість втішити дерева і дати знову їм розцвісти. Хтось образиться на злиденність обіду, що представлений лише хлібом, а комусь це здасться цікавою грою на уяву, коли можна шматок хліба уявити запіканкою, рибою чи полуничним варенням. Налаштувати свої внутрішні окуляри на пошук цікавого і приємного можна, якщо створити сімейну традицію: під вечір ділитися усім хорошим, що трапилося за день. Причому це можуть бути будь-які дрібнички: пригощання цукеркою, уникання дощику, смачна вечеря, нагода послухати чудову музику і понюхати розквітлий бузок.
Звичка бачити у дні щось приємне і ресурсне збагачуватиме світогляд вашої дитини і допоможе шукати вихід навіть у скрутній ситуації. У психології є поняття базового рівня щастя. У кожної людини він різний. Але що б з нами не траплялося — після пережитих, навіть дуже сильних емоцій (чи хороших, чи поганих) ми повертаємося до нашого базового рівня щастя. Описана вправа сприяє підвищенню цього рівня. А отже, і дитині, і вам буде легше долати труднощі.
адже не лише книги є джерелом знань, як стверджував Іцик.
Вчитися — це не тільки читати або робити уроки у школі. Хіба зараз ваша дитина не вчиться, обговорюючи з вами зміст розповіді? Хіба, ненароком обпікшись гарячим, ми не вчимося обережніше поводитися з вогнем? Та й у казках, як говорив рабі Нахман, теж багато навчання, адже їх і створювали, щоб навчити дітей щось правильно робити або чогось остерігатися. Тут і можна згадати улюблені казки і пороздумувати із дитиною, як вони стають у пригоді і чому навчають? А чо́му ваші син чи донька навчилися сьогодні? У яких ситуаціях? Загалом бачити уроки навіть у помилках і в прикрих ситуаціях, а людей сприймати вчителями — це прадавня мудрість, яка актуальна і сьогодні. Вона допомагає не застрягати у провині чи звинуваченні, а розвивати власну відповідальність і збагачувати свій життєвий досвід.
Мудрих вам дорослішань!
Наші менеджери обов’язково повідомлять Вам, коли дана книга знову надійде в продаж.
Продовжити покупкиУвійти до особистого кабінету
