Україна — одна з країн із найбагатшою історією в Європі. В Україні є три кліматичні зони: степ, лісостеп і ліс. У цих ландшафтах мешкали різні народи. Завдяки степу Україна стала так званою «вітальнею» Європи: кочові народи від Китаю до Угорщини постійно рухалися цим великим степовим мостом. У лісі зародилися племена слов’ян, які в майбутньому розділилися на багато народів, зокрема й українців. Лісостеп став транзитною зоною зустрічі степового та лісового населення. Кожен із народів та груп племен, які були в Україні, залишили після себе скарби.
Скарб — це таємно заховані цінності. У традиційному уявленні скарб — це золото, яке закопане в землю. Але найперші знайдені скарби — з крем’яних пластин. Археологи знаходять компактно залишені заготовки для знарядь праці ще часів кам’яної доби.
У ті часи 20–30 заготовок разом мали неабияку цінність для людей.
Згодом з’явилися скарби з мідних і бронзових виробів, золота та срібла. Найчастіше люди ховали монети або ж гроші в іншому вигляді, наприклад, давньоруські гривні. Із появою бонів — паперових грошей — у скарби стали потрапляти і вони.
Скарби часто залишали у сховках під час воєнних походів. У бою здобували зброю, коштовності та інші цінності. Але, наприклад, козаки не могли все забрати із собою. Це спричиняв їхній мобільний спосіб життя, пересування на легких суднах (чайках). Суто фізично не можна було перевезти всі воєнні трофеї, бо їх часто було надто багато. Як вийти із цієї ситуації? — Зробити сховок. Але далеко не завжди є змога потім повернутися до нього. Саме так скарби століттями залишаються чекати, доки їх хтось не знайде.
Частота знаходження скарбів напряму залежить від тих історичних часів, коли їх ховали. Так, наприклад, найбільше скарбів у ХХ столітті було заховано за часів обох світових воєн, подій Національно-визвольних змагань і Голодомору. У період Голодомору (1932–1933 роки) більшовицькі бригади з конфіскації зерна буквально шукали скарби. Спеціальними щупами вони перевіряли городи селян, де ті ховали зерно від експропріації (примусове відбирання). За поганий сховок люди платили голодною смертю, адже ставкою в скарбошукацтві тих часів було життя.
Скарби часто обростають легендами. Якщо поговорити із людьми з різних куточків України, то чи не в кожному населеному пункті розкажуть якусь легенду про них. Це може бути турецька галера, що затонула із золотом; золота карета Катерини ІІ (можливі варіації із різними правителями); золото Полуботка; коштовності Махна, які він втратив, втікаючи в Румунію; різноманітні скарби дворян, які втікали закордон від революції; і навіть різноманітні схрони зі зброєю часів Другої світової війни.
Сьогодні закони України визначають скарбошукацтво як злочин, адже всі надра належать державі. Однак тому, хто знайшов скарб, належить грошовий відсоток від знахідки.
Будь-що важливе і цінне може вважатися скарбом. Ця книга розповідає про матеріальні скарби — різні предмети. Але скарби можуть бути й духовними: дружба, любов, співчуття, віра.
Дитина надає цінність матеріальним речам приблизно із 3 років — під час першої важливої вікової кризи. Вона починає відокремлювати себе від мами: у цей період малюки активно вживають вислів «я сам/а». Завдання вікової кризи 3 років — усвідомити свою самостійність, сформувати розуміння «мого» («того, що належить мені») і «чужого» («того, що належить не мені»).
Якраз тоді діти починають надавати суб’єктивної цінності матеріальним речам (іграшкам, одягу, предметам побуту тощо), які стають важливими, бо «це — моє». Інколи відстоювання власних кордонів може супроводжуватись агресією чи плачем. Батькам важливо витримувати такі складні дитячі емоції і допомагати їх прожити. Дитина має право не ділитися «своїм», якщо не хоче — це нормально. Усі речі, які дитина вважає своїми, є її продовженням, тож будь-які зазіхання сприймаються як порушення особистих кордонів. Дозвольте дитині самостійно вибирати ділитися своїми речами чи ні — це допоможе їй укріпити власну позицію, навчить відстоювати свої інтереси і говорити «ні».
У наступній фазі розвитку визначальну роль грають не просто матеріальні речі, а речі, до яких дитина доклала зусилля чи й узагалі виготовила власноруч. Намальована картина, зліплена фігурка з пластиліну, вирощена з насінини квасолька — «я це створив/ла», тому це цінно. Молодші школярі вчаться взаємодіяти, спілкуватись і бути активними учасниками соціуму.
Оскільки у цьому віці батьки залишаються авторитетними фігурами, їхня реакція для дитини надзвичайно важлива. Похвала, підтримка та визнання з боку мами й тата формують здорову самооцінку і почуття самоцінності («я важливий/а»). Інколи якісь дрібнички (на думку батьків) можуть бути цінними для дитини, бо мають емоційну прив’язку. Дозвольте дитині прикрасити кімнату своїми витворами, з повагою ставтесь до іграшок і особистих речей.
Згодом більшого значення набувають стосунки між людьми: дружба, перші симпатії та антипатії, любов. Якраз у цей період діти досліджують себе і через свідому взаємодію краще пізнають свій характер. Духовні цінності стають такими ж важливими, як і матеріальні. До підліткового віку цінності закладаються, а от наступна вікова криза якраз має на меті переоцінку, так звану перевірку цінностей на придатність — що взяти із собою у доросле життя.
Бажаємо приємного читання та цінних обговорень
Наші менеджери обов’язково повідомлять Вам, коли дана книга знову надійде в продаж.
Продовжити покупкиУвійти до особистого кабінету
