Вступ

Назва книжки «Подолати минуле» нагадує німецький термін Vergangenheitsbewältigung. Однак ця схожість поверхнева. Поняття Vergangenheitsbewältigung стосується публічного й відвертого обговорення травматичного минулого, мені ж ідеться про минуле як про процес, тобто не як про історичну пам'ять, а як про саму історію. У тому значенні головною інспірацією для мене слугував проект «Переосмислення минулого», котрий ініціював Іван Лисяк-Рудницький – див.: Rudnytsky Ivan L., Himka John-Paul (eds.). Rethinking Ukrainian history. Edmonton: The Canadian Institute of Ukrainian Studies, The University of Alberta, 1981. Головні його тези (див.: Лисяк-Рудницький Іван. Історичні есе: у 2 томах. Перше видання. Київ: Основи, 1994; друге видання – Київ: Дух і літера, 2019) я повторюю в різних розділах книжки.

Те саме стосується праць іншого впливового українського історика – Романа Шпорлюка, котрий навчив мене та декількох інших колег, як думати і писати про модернізацію (див. збірки його статей: Імперія та нації. З історичного досвіду України, Росії, Польщі та Білорусі. Київ: Дух і Літера, 2000; У пошуках майбутнього часу: статті, есе, інтерв'ю. Київ: Грані-Т, 2010; Формування модерних націй: Україна — Росія — Польща. Київ: Дух і Літера, 2013.

Тезу про вирішальну роль 1492 року в постанні нового світу я почерпнув від Fernandez-Armesto Felipe. 1492: The Year the World Began. New York: Harpers-Collins Publishers, 2009. Уже коли я написав перший варіант книжки, мені зауважили, що Омелян Пріцак на початку 1970-х років у своїх лекціях у Гарвардському університеті говорив про наслідки відкриття Америки для українських земель. Ці лекції залишаються неопублікованими, але недавно вони стали доступними на сайті Канадського інституту українських студій: https://cius-archives.ca/items/show/2503. Від Омеляна Пріцака я взяв порівняння двох німецьких книжкових проектів із всесвітньої історії, одного з Україною, другого – без неї (див. Rethinking Ukrainian history, p. 234).

Образи України як Nowhere Nation і Unexpected Nation повторюють назви статті колишнього американського посла в Росії Джека Ф. Метлока (Matlock Jack F. Jr. The Nowhere Nation, New York Review of Books, February 24, 2000) та книжки британського політолога Ендрю Вілсона (Wilson Andrew. The Ukrainians: Unexpected Nation. New Haven and London: Yale University Press, 2000).

Цитата з Ґершенкрона походить з його статті Economic Backwardness in Historical Perspective, див.: Gershenkron Alexander. Economic Backwardness in Historical Perspective. A Book of Essays. Cambridge, MA, and London, England: The Belknap Press of Harvard University Press, 1962. P. 5–30. Ця невелика стаття важлива для всіх, хто займається історією Східної Європи.

Коли ж ідеться про світову історію, то найвагомішими, на мою думку, є три синтези: North Douglas, Wallis John Joseph and Weingas Barry R. Violence and Social Orders: A Conceptual Framework for Interpreting Recorded Human History. Cambridge: Cambridge University Press, 2009; Acemoglu Daron, Robinson James. Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty. London: Profile Books, 2012; Inglehart Ronald, Welzel Christian. Modernization, Cultural Change, and Democracy. The Human Development Sequence. New York: Cambridge University Press, 2005. Усі ці книжки вийшли також у перекладі українською мовою. Як і у випадку зі статтями Івана Лисяка-Рудницького та Романа Шпорлюка, головні тези тих трьох книжок я повторюю в різних розділах цієї книжки.

Розділ «Що у назві»

Найповніше еволюцію назв «Русь» та «Україна» подала: Хорошкевич А. Л. В лабиринте этно-политико-географических наименований Восточной Европы середины XVII века», Русские об Украине и украинцах. СПб.: Алетейя, 2012. С. 8–68.

Про появу та еволюцію назви «Русь» див.: Генсьорський А. І. Термін «Русь» (та похідні) в Древній Русі
і в період формування східнослов'янських народностей і націй: Дослідження і матеріали з української мови. Київ, 1962. Том V. С. 16–30; Флоря Борис. Еволюція значення терміну «Русь» і похідних від нього у східнослов'янських джерелах ІХ–ХІV ст.; Ісаєвич Ярослав та Грицак Ярослав, ред. Другий міжнародний конгрес українства. Львів, 22-28 серпня 1993 р. Доповіді і повідомлення. Історія. Частина 1 (Львів, 1994). С. 3–4; «хохол» – Флоря Борис. Кто такой «хохол»? Родина, 1999. № 8. С. 58–59, «малорос» див.: Котенко А. Л., Мартынюк О. В., Миллер А. И. Малоросс: эволюция понятия до Первой мировой войны. НЛО, номер 2 (108), 2011. С. 9–27.

Про найраніші випадки вживання назви «українець» див.: Козаки называли себя украинцами, 1596 г. Часть 1; Козацкие думы. Часть 2: https://tipa-bandera.livejournal.com/29125.html.

Цитати з російських історичних джерел XVII століття, де зустрічаються назви «Україна» та «українці», див.: Отчизна Украина и самоназвание Украинцы в 17 веке (документы из российских архивов): https://cool-apps.livejournal.com/1564.html.

Про паралель між назвами «край-Україна» та «гори-Бескиди»: Навроцкий Володимир. Творы. Выданє посмертне зъ портретомъ и житєписомъ. Заходомъ «Етнографично-статистичного кружка». Т. I (У Львові, З друкарнђ Товариства им. Шевченка подъ зарядомъ К. Беднарского, 1885). С.47.

Про етимологію назви «Deutschland»: https://en.wikipedia.org/wiki/Names_of_Germany#Names_from_Diutisc.

Епізод із записом Миколи Гоголя як «українця» у курортному альманасі Карлсбаду: Luckyj George S. N. Between Gogol' and Ševčenko. Polarity in the Literary Ukraine: 1798–1847. München: Wilhelm Fink Verlag, 1971. P. 122.

Епізод із Михайлом Рудницьким див.: Рудницький Михайло. Ворог целібату. Самовар. Львів: Тріада плюс, 2007. С. 66.

Приклад, коли «українцем» називав себе поляк із польсько-українського пограниччя, див.: [Chodzko Alexandre]. La Pologne et ses provinces méridionales: manuscrit d'un Ukrainien publié avec préface par Ladislas Mickiewicz. Paris, 1863.

Про конфуз Барака Обами див.: Ukraine, Not the Ukraine: The Significance of Three Little Letters, Time, 5.03.2014: https://time.com/12597/the-ukraine-or-ukraine/.

Про те, як Дмитрій Медведєв наполягав, що треба говорити «на Украине»: Президент России считает правомерным предлог «на» по отношению к Украине, Українська правда, 3.08.2011, https://www.pravda.com.ua/rus/news/2011/08/3/6447115/.

Про вживання словосполучень «на Україні» та «в Україні» Путіним: «Медвєдєв – «на», Путін – «в»: http://inozmi.info/articles/1847.html (на жаль, цієї статті на сайті inozmi більше нема). Оригiнал статтi: http://mk.ru/politics/publications/337639.html (доступ до цього сайту заблокований згідно з Указом Президента України від 21 серпня 2021 року).

Андрія Ілларіонова цитую за: Илларионов Андрей. Когда была начата и когда будет закончена эта война? Эхо Москвы, 11.02.2015: http://echo.msk.ru/blog/aillar/1491058-echo/.

Епізод з Ґергардом Фрідріхом Мюллером подаю за: Пріцак Омелян. Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела. Київ: Обереги, 1997. Т. 1. С. 67–68.

«Повість минулих літ» цитую за українським перекладом Леоніда Махновця: Літопис Руський. Київ: Видавництво «Дніпро», 1989.

Про назви «Іспанія» та «іспанці» див.: Kamen Henry. Golden Age Spain, 2^nd ed. New York: Palgrave MacMillan, 2005. P. 2.

Про «святу Русь» див. класичну працю: Cherniavsky Michael. Holy Russia: A Study in the History of an Idea, The American Historical Review, 63, 3 (April 1958). P. 617–637.

Карта Фра Мауро доступна за адресою: https://commons.wikimedia.org/wiki/File:FraMauroDetailedMap.jpg.

«Разговор Великороссии с Малороссией» Дівовича цитую за: http://litopys.org.ua/old18/old18_31.htm.

Поему Себастіяна Кленовича «Роксоланія» цитую за українським перекладом, доступним за адресою http://litopys.org.ua/suspil/sus10.htm.

Про опитування серед робітників цукрових заводів у Центральній Україні див.: Пашук Володимир. Заробітчани Правобережної України: Друга половина ХІХ ст. Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2001. С. 140.

Цитата з Івана Переверзєва: Переверзев Иван. Топографическое описание Харьковского наместничества. Москва: Типография Компаніи Типографической, 1788. С. 15.

Донесення британського аґента з 1918 року цитую за: Saunders David. What Makes a Nation a Nation? Ukrainians since 1600. Ethnic Studies, Vol. 10, 1993. P. 111–112.

Фраза: «Минуле – це інша країна. Там все робиться по-іншому» є першими двома реченнями роману Л. П. Гартлі «Посередник» (The Go-Between, 1953).

Про традицію й еволюцію називання дітей див. мою статтю: Грицак Ярослав. Яких-то князів були столиці в Києві?..: до конструювання історичної пам'яті галицьких українців у 1830-1930-ті роки. Україна Модерна. 2001. № 6. С. 77–95.

Про зміну наших поглядів на модерність і теорію модернізації я писав на основі двох праць: Wehler Hans-Ulrich. Die Geschichte als Gegenwart. München: C. H. Beck,1995. S. 13-60; та Le Goff Jacques. History and Memory. New York: Columbia University Press, 1992. P. 21–50.

Розділ «Русь»

У цьому розділі я найбільше скористався із двох книжок: Raffensperger Christian. Reimagining Europe: Kievan Rus' in the medieval world. Cambridge (Massachusetts), London (England): Harvard University Press, 2012; та Толочко А. П. Очерки изначальной Руси. Киев–Санкт-Петербург: Алетейя, 2015. Олексієві Толочкові я завдячую тезою, що творення України було руйнуванням Русі (див. Толочко Олексій. «Русь» очима «України»: в пошуках самоідентифікації і континуітету», Сучасність, 1994. № 1. С. 111–117; оригінальне формулювання: «Втрата «руськости»... є набуттям «українськости». С. 111).

Василя Стуса цитую за: Стус Василь. Вечір. Зламані віти. Вибране. Київ: Дух і літера, 1999. С. 63, 64); Олександра Каждана за: Каждан А. Трудный путь в Византию / А. А. Цекалов (ред.), Мир Александра Каждана. К 80-летию со дня рождения. Ст. Петербург: Алетейя, 200. С. 486; Ігоря Шевченка за: Ševčenko Ihor. Ukraine between East and West. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1996. P. 10.

Про легенду св. Климентія див.: Франко Іван. Святий Климент у Корсуні. Причинок. До історії старохристиянської легенди. Львів, 1906.

Про термін Київська Русь і час його виникнення див.: Толочко Алексей. Химера «Киевской Руси». Родина, 1999. № 8. С. 29–33.

Образ історії Русі як перевернутої піраміди належить владиці Борисові Ґудзяку, візантологу та історикові східного християнства за фахом. Порівняння між давньою Руссю та імперією Каролінґів запропонував Іван Лисяк-Рудницький – див. його «Історичні есе», с. 26, 86.

Про швидкість слов'янізації Східної, Центральної і Південної Європи див.: Heather Peter. Empires and Barbarians: The Fall of Rome and the Birth of Europe. New York: Oxford University Press, 2010.

Теза, що термін «слов'яни» зародився в тіні візантійських фортифікацій, належить Флоріну Курті – див.: Curta Florin. The Making of the Slavs: History and Archeology of the Lower Danube Region c. 500-700. New York, Cambridge University Press, 2001. P. 350. Про зв'язок між «sclavus» і «слов'янин» та про походження італійського «ciao» див.: Prymak Thomas M. Say «Goodbye», but Pause a Sec Before Saying «Chow»: https://www.slideshare.net/ThomasMPrymak/say-goodbye-but-pause-a-sec-before-saying-chow-56408079 (це розширена версія тексту, яка раніше була надрукована у: The Ukrainian Weekly, No 26-27, June 28–July 5, 2015).

Розгляд легенди про те, що Володимир вибирав релігію в контексті схожих сюжетів, та про далекосяжні наслідки цього вибору див. статтю: Фурман. Выбор князя Владимира (повний опис статті див. у бібліографії у вступі).

Про дискусію між Платоном та Арістотелем і про її далекосяжні наслідки для західної цивілізації див.: Herman Arthur. Cave and Light. Plato versus Aristotle, and the Struggle for the Soul of Western Civilization. New York: Random House, 2015.

Тезу, що східнослов'янський світ був радше платонічним, аніж арістотелівським, див.: Cognar Yves. After Nine Hundred Years. The Background of the Schism between the Eastern and Western Churches. New York: Fordham University Press, 1959. P. 44.

Повний каталог руських книжок Х–ХVІІ століть і порівняння їх загальної кількості з бібліотекою візантійського монастиря див.: Thomson Francis J. The Reception of Byzantine Culture in Medieval Russia. Aldershot, Brookfield USA, Singapore, Sydney: Ahsgate Variorum, 1999. Про бідність руської інтелектуальної традиції та її рабську залежність від візантійських зразків див.: Fedotov George. The Russian Religious Mind. Kievan Christianity. The 10th to the 13 Centuries. Belmont, Mass., 1975. P. 38, 370. Порівняння числа друкованих книжок у католицькому і православному світах див.: Osterrieder Markus. Von der Sakralgemeinschaft zur Modernen Nation. Die Entstehung eines Nationalbewuêstsein unter Russen, Ukrainern und Weißrussen im Lichte der Thesen Benedict Andersons / Eva Shcmidt-Hartmann (Hrsg.). Formen der Nationalen Bewußtsein im Lichte zeitgenössischer Nationalismustheorien. München: Oldenbourg Wissenschaftsverlag, 1994. P. 197–232.

Означення націй як племен, що читають книжки: Slezkine Yuri. The Jewish Century. Princeton, N.Y: Princeton University Press, 2004. P. 11.

Про особливості формування ранньої православної традиції, зокрема про відмову від шкільної традиції вивчення філософії і богослов'я див.: Чумакова Т. В. Рецепции Аристотеля в древнерусской культуре. Человек, 2005. № 2: http://drevn.narod.ru/chumakova_aristotle.htm.

Про «Русь після Русі» див.: Горобець В. та ін. Русь «після Русі». Між короною та булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорізького. Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016.

Цитата Джорджа Шепфліна див.: Schöpflin George. The Political Traditions of Eastern Europe, Daedalus, 119, 1, Winter 1990. P. 57.

Міжрозділ «Коротка історія українського хліба»

Про частку чорноземних земель в Україні див.: Makhov G., Stebelsky I. Soil Classification, Internet Encyclopedia of Ukraine: http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkpath=pages%5CS%5CO%5CSoilclassification.htm.

Про образ України як біблійної землі, що тече молоком і медом, див.: Ševčenko, Ukraine between East and West. P. 127.

Про вищі стандарти життя українських селян порівняно з білоруськими і російськими: Верстюк В. Ф. Махновщина: Селянський повстанський рух на Україні (1918–1921). Київ: Наукова думка, 1991. С. 135 (він цитує донесення рев. військового трибуналу 1920 року з цього приводу); Spechler Martin S. Development of the Ukrainian Economy, 1854–1917: The Imperial View / Ivan S. Koropeckyj (ed.). Ukrainian Economic History. Interpretive Essays. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1991. P. 273.

Фантазії Гітлера про українські чорноземи, товщина яких подекуди начебто досягає десяти (!) метрів), див.: Косик Володимир. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. Париж, Нью-Йорк, Львів: Наукове Товариство імені Т. Шевченка, 1993. С. 170.

Пісню червоноармійців про Україну цитую за: Єфремов Сергій. Щоденники, 1923-1929. Київ: ЗАТ «Газета "Рада"», 1997. С. 393 (Єфремов називає її піснею комсомольців).

Тези про те, що спосіб обробітку українських земель аж до початку ХХ століття суттєво не мінявся і що на бідніших землях Моравії збирали зерна утроє-учетверо більше: Павлюк С. П. Народна агротехніка українців Карпат другої половини XIX – початку XX cт.: Історико-етнографічне дослідження. Київ: Наукова думка, 1986. С. 77, 83, 93; його ж – Традиційне хліборобство: агротехнічний аспект. Київ: Наукова думка, 1991. С. 131.

Про те, що біблійне ім'я Хама стало кличкою селян у польській, російській, українській та чеській мовах, див.: Leszczyński Adam. Ludowa Historia Polski. Historia wyzysku i oporu. Mitologia panowania. Warszawa, W.A.B., 2020. P. 15.

Тезу, що етнічні й соціальні конфлікти на українських землях у модерну добу головним чином пов'язані з боротьбою за землю, див.: Бовуа Даніель. Битва за землю в Україні 1863-1914. Поляки в соціо-етнічних конфліктах. Київ: Критика, 1998; Tokarski Slawomir. Ethnic Conflict and Economic Development: Jews in Galician Agriculture 1868-1914. Warszawa: Wydawnictwo TRIO, 2003.

Про небажання українських селян працювати в містах див.: Herlihy Patricia. Ukrainian Cities in the Nineteenth Centuries, Rethinking Ukrainian History. P. 135, 153.

Про залежність між характером земель та готовністю селян іти на роботу у міста див.: Anderson Barbara. Internal Migration during Modernization in Late Nineteenth-Century Russia. Princeton: Princeton University Press, 1980.

Про стійку залежність між розміром населених пунктів в Україні та україномовністю див.: Рудницька Тетяна, Етнічні особливості професійного «табелю про ранги». Просування службовою драбиною і національність. День, 1998, № 91 (19 травня). С. 4.

Розділ «Козацька Україна»

У цьому розділі використані головним чином праці трьох провідних дослідників з історії козацтва – Зенона Когута (Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини, 1760–1830. Київ: Основи, 1996 / Коріння ідентичності. Студії з ранньомодерної і модерної історії України. Київ: Критика, 2004), Сергія Плохія (Наливайкова віра: козацтво та релігія в ранньомодерній Україні. Київ: Критика, 2001) та Франка Сисина (його численні статті, на жаль, поки що не видані окремою збіркою).

Про очікування кінця світу у 1492 році на руських землях див.: Flier Michael. Till the End of Time. The Apocalypse in Russian Historical Experience Before 1500 / [in:] Valerie A. Kivelson and Robert H. Greene (eds.), Orthodox Russia. Belief and Practice under the Tsars. Pennsylvania State University Press, University Park 2003. P.127–158 (цитата на p. 149).

Про те, що тогочасні іспанські газети писали про повстання під проводом Хмельницького, див.: Chuma Bohdan . Entreabriendo la Europa del Este: Ucrania en la prensa española durante los años 1914–1920. Lingua et vita, 10/2016. S. 122–132.

Окрім згаданої вже у вступі книжки: Fernandez-Armesto Felipe. 1492: The Year the World Began, про наслідки відкриття Америки див. класичну працю: Crosby Jr Alfred W. The Columbian Exchange: Biological and Cultural Consequences of 1492, 30th Anniversary Edition. Westport, Conn.: Praeger, 2003.

Про роль південноамериканського срібла у трансформації світової економіки див.: Weatherford Jack. Indian Givers: How the Indians of the Americas Transformed the World. New York: Ballantine Books, 1989; а також: Louis Proyect. New World Silver and the Rise of Capitalism: https://wsarch.ucr.edu/wsnmail/2002/msg00177.html).

Сучасні історики перестали вважати приплив південноамериканського срібла єдиною причиною революції цін в Європі. Вони, однак, залишаються при думці, що його поява сильно приспішила цю революцію та надала їй радикального характеру (див.: Werhnam R. B. Introduction, The New Cambridge Modern History. Vol. III. The Counter-reformation and Price Revolution 1559–1610. Cambridge, New York: Cambridge University Press, 2008. P. 3.

Про те, що польська шляхта була свідома аналогії між перспективами, які відкривалися перед іспанцями в Новому Світі, та східною експансією Речі Посполитої, див.: Janusz Tazbir. Szlachta a konkwistadorzy. Opinia staropolska wobec podboju Ameryki przez Hiszpanjȩ. Warszawa: PWN, 1969.

Не з'ясованим до кінця залишається питання, чи могли і як могли українське зерно доставляти до Ґданська. Українські історики твердять, що «тогочасні документи рясніли повідомленнями про водні каравани українського збіжжя в напрямку Європи» (Економічна історія України: Історико-економічне дослідження: в 2 т. Київ: Ніка-Центр, 2011. Т. 1. С. 333–334, 378). Проти цього працювала річкова система: далі на схід від Волині не було прямого водного сполучення з Балтійським морем. Логічно припустити, що українське зерно активно продавали і споживали на внутрішньому ринку. На початку XVII століття українські землі мали найвищі показники зростання населення на всьому Європейському континенті, і це населення треба було прогодувати. Окрім того, була потреба забезпечити хлібом постійну армію, яка стаціонувала на прикордонних землях (дякую проф. Франку Сисину за ці зауваги).

Очевидно, така вигідна економічна кон'юнктура не могла тривати вічно, і вже від початку ХVII століття на землях Речі Посполитої починається стаґнація, яка тривала майже два століття. При описі економічної ситуації на українських землях цього часу в контексті світової економіки користався з книжки: Małowist Marian. Western Europe, Eastern Europe and World Development, 13th–18th Centuries Collection of Essays. Leiden, Boston: Brill, 2010.

На зв'язок між другим закріпаченням у Східній Європі, котре почасти було наслідком закріплення за цим районом ролі сировинного придатку для економіки Заходу, та козацьким повстанням під проводом Богдана Хмельницького вказав Ерік Гобсбаум у дискусії про революції ХVII століття (див.: Seventeenth Century Revolutions, Past and Present, 13, 1. April 1958. P. 63.

Слова Анатолія Стріляного я взяв із тексту Дмитра Штурхала «Ювілей самоідентифікації», proUA.com, 18.12.2007: http//proua.com/analitic/2007/12/18/095000.html. На жаль, ця адреса вже не дійсна, і я відновив цитату на основі видрукуваного тексту, який надіслав Дмитро Штурхало (за що йому окремо дякую).

Про єзуїтів у Речі Посполитій див.: Pollard A. F. Jesuits in Poland. New York, Haskell House Publishers, 1971 (із цієї книжки я цитую слова Станіслава Жулкевського, що українські землі «переповнені схизматиками, заражені єретиками, отруєні іудеями»).

Про українських випускників єзуїтських колегіумів див.: Сєряков Сергій. «Великі українці» і орден Єзуїтів, Український тиждень, 2 лютого, 2011: https://tyzhden.ua/History/7917.

Про повстання Богдана Хмельницького як революцію див.: Сисин Франк. Чи було повстання Богдана Хмельницького революцією: Зауваги до типології Хмельниччини, Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, 1998. 5:571-578.

Цитату з української вертепної пісні про Україну «без жида, ляха та Унії» подаю за: Драгоманов М. П. Вибране («... мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні»). К.: Либідь, 1991. С. 23. Звідти ж (с. 22) походять слова про союз монаха і козака.

Про можливість постання окремої нації на підставі союзу між російськими козаками і старовірами див.: Hosking Geoffry. Russia: People and Empire, 1552–1917. Cambridge, MA: Harvard University Press, 1998. P. 70, 112.

Про градацію держав у Європі ХVIII століття див.: Lewis Martin W. Mapping Forms of Government in the 18th Century and Today: https://www.geocurrents.info/geopolitics/mapping-forms-of-government-in-the-18th-century-and-today.

Про повстання Мазепи в порівняльному контексті див.: Субтельний Орест. Мазепинці: Український сепаратизм на початку XVIII ст. Київ: Либідь, 1994.

При описі козацької держави я користав із книжки: Горобець Віктор. Світанок української держави. Люди, соціум, влада, порядки, традиції. Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2017.

Про Івана Мазепу як модернізатора козацької держави див. майбутню книжку Зенона Когута: Kohut Zenon. Envisioning Cossack Ukraine: The Shaping of Political Thought, Historical Narrative, and Political Culture (1569–1714) (користаючи з нагоди, дякую йому за можливість ознайомитися з розділом про Мазепу ще до виходу книжки), а також: Кононенко Василь. Модернізація Гетьманщини: проекти козацької адміністрації 1687–1764 рр. Київ: Інститут історії України НАН України, 2017. С. 55-80.

Міжрозділ «Коротка історія української пісні»

У цьому тексті я покликаюся головно на класичну працю Бенедикта Андерсона «Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму» (Київ: Критика, 2001) та її критику, котра вказує на особливу роль усної культури, насамперед пісень: Wogan Peter. Imagined Communities Recon sidered. Is Print-Capitalism What We Think It Is? Anthropological Theory, 1, 2001. P. 403–418.

Пропозицію Бенедикта Андерсона щодо компромісу між примордіалістами і модерністами див.: Interview with Benedict Anderson. We Study Empires as We Do Dinosaurs: Nations, Nationalism, and Empire in a Critical Perspective. Ab Imperio, 2003. 3. P. 67.

Ернеста Ренана цитую за: Проценко О., Лісовий В. (упорядники). Націоналізм: антологія. Київ: Смолоскип, 2000. С. 118; Платона Лукашевича – за: Малороссійскія Червонорусскія народныя думы и пҍсни. Санктпетербургъ, 1836. С. 103; нагуєвицькі пісні – за: Сокіл Василь (упор.). Народні пісні з батьківщини Івана Франка. Львів: Каменяр, 2003. С. 147, 187, 234, 302; Миколи Костомарова – за: Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. Киев: Изд-во при Киев. гос. ун-те, 1989. С. 447; Леоніда Плюща – за: Плющ Леонід. У карнавалі історії: Свідчення. Київ: Факт, 2002. С. 305; Леоніда Кисельова – Киселев Леонид. Стихотворения разных лет: https://www.vilavi.ru/raz/kis/kis1.shtml.

Антропологічний образ старої високої культури як потонулого корабля див.: Krappe Alexander H. The Science of Folklore. A Classic Introduction to the Origins, Forms, and Characteristics of Folklore. New York,1964. P. 153.

Про образ України в народних піснях: Луцький Юрій. Роздуми над словом «Україна» у народних піснях. Сучасність, 1993, 8. С. 117–122.

Про кобзарів і місце дум у їхньому репертуарі див.: Kononenko Natalie. Ukrainian Minstrels. And the Blind Shall Sing. Armonk, N.Y., London: M. E. Sharpe, 1998.

«Плач невольника» цитую за: Драгоманов, Вибране. С.183; бароковий псалом «Пречистая діва, Мати руського краю» – за: https://uk.wikisource.org/wiki/ Пречистая_діво,_мати_Руського_краю_(псалом).

Про «енергію самоідентифікації» у фольклорі українських остарбайтерів див.: Чистов К. Преодоление рабства. Фольклор и язык остарбайтеров. 1942–1944. Москва: Звенья, 1998. С. 9–51 (цитата зі с. 46).

Розділ «Довге ХІХ століття»

Про «Короткий опис європейських народів» див.: Stanzel Franz Karl. Europäer: ein imagologischer Essay. 2te Auflage. Heidelberg: Winter, 1998.

Цитата Карла Маркса: Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 23. Київ: Політвидав. України, 1963. С. 8.

Про модернізацію ХІХ століття як наслідок подвійної революції: Hobsbawm Eric. The age of revolution 1789–1848. New York: Vintage Books, 1996.

Пантелеймона Куліша цитую за: Luckyj George. Panteleimon Kulish. A Sketch of His Life and Times. Boulder, New York, 1983. P. 3.

Вірш Олексія Толстого цитую за: Толстой А. К. Собрание сочинений: в 4-х т. М.: Художественная литература, 1963. Т. 1. Доступний за адресою: https://ilibrary.ru/text/4336/p.1/index.html.


Схема АБВ походить із класичної праці: Hroch Miroslav. Social Preconditions of National Revival in Europe. Cambridge et al.: Cambridge University Press, 1985. P. 22-24. Хочу тут застерегти, що попри часті й помилкові спроби характеризувати цю схему як центральну тезу теорії Мірослава Гроха вона такою не є – це лише інструмент для порівняння національних рухів. Одна з перших спроб застосувати цю схему до української історії див.: Маґочий Павло Роберт. Українське національне відродження: нова аналітична структура. Український історичний журнал, 1991. № 3. С. 97–101.

Висновок, що український рух був сильнішим за литовський, див.: Suny Ronald G.. The Revenge of the Past. Nationalism, Revolution, and the Collapse of the Soviet Union. Standford, 1993. P. 35–38, 43.

Слова Казимєжа Келлеса-Крауза про ставлення групи Леніна (яка видавала «Іскру») до ідеї створення окремої української марксистської партії цитую за: Шпорлюк Роман. У пошуках майбутнього часу: статті та есеї. Київ: Грані-Т, 2010. С. 58–59.

Про геополітичний вимір українського руху у ХІХ столітті див. статтю Романа Шпорлюка «Формування модерної України: західний вимір» у книжці: Шпорлюк Роман. Формування модерних націй: Україна – Росія – Польща. Вид. друге. Київ: Дух і літера, 2016. С.

Модель трьох сценаріїв – лояльності, автономії і сепаратизму – запозичую з книжки: Hirschman Albert O. Exit, Voice, and Loyalty. Responses to Decline in Firms, Organizations, and States. Cambridge, MA and London: Harvard University Press, 1970.

Про поляків на «службі у москаля» див.: Chwalba Andrzej. Polacy w służbie Moskali. Warszawa-Kraków: Wydawnictwo Naukowe PWN, 1999.

Слова Чехова про себе як про «лінивого хохла» цитую за: Овечко Іван. Чехов і Україна. Мюнхен-Ґрилі: Український Вільний Університет, 1973. С. 51.

Оповідь Миколи Лєскова про малоросійського поміщика див.: Лесков Н. С. Собрание починений. Москва: Государственное издательство художественной литературы, 1958. Т. 7. С. 468–473.

Оцінка чисельності малоросійського дворянства у 1790 році: Когут Зенон. Коріння ідентичності. Студії з ранньомодерної історії України. Київ: Критика, 2004. С. 360.

Про частку «малоросів» у державному апараті малоросійських губерній див.: Velychenko Stephen. Identities, Loyalties and Service in Imperial Russia: Who Administered the Borderlands?, The Russian Review. An American Quarterly Devoted to Russia Past and Present, vol. 54, no # 2. April 1995. P. 196.

Про ставлення польських поміщиків до Російської імперії після поразки повстання 1863 року: Ustzycki Mirosław. Ziemianie Polscy na Kresach 1864–1914. Swiat wartości i postaw. Kraków: ARCANA, 2006. S. 332, 362.

Про генезу триєдиної формули Уварова, зокрема її західноєвропейські джерела, див.: Зорин Андрей. Кормя двуглавого орла... Русская литература и государственная идеология в последней трети XVIII — первой трети XIX века. Москва: Новое литературное обозрение, 2001. С. 337–374. Появу «офіційного націоналізму» – сплаву нації та династичної імперії Зорін вслід за Бенедиктом Андерсоном трактує як наслідок національних рухів, які поширилися в Європі після 1820-х років.

Про генезу «української трійці» в контексті протистояння між російським імперським урядом та польським національним рухом див.: Pelech Orest. The State and the Ukrainian Triumvirate in the Russian Empire, 1831-47 / Bohdan Krawchenko (ed.). Ukrainian Past, Ukrainian Present. New York, St. Martin's Press,1992. P. 1–17.

Про легенду з життя Мазепи в європейському романтизмі див.: Babinski Hubert M. The Mazeppa Legend in European Romanticism. New York: Columbia University Press, 1975.

Про відмінність між Гоголем і Шевченком: Luckyj. Between Gogol' and Ševčenko. Polarity in the Literary Ukraine: 1798–1847 (повний опис книжки див. у бібліографії до розділу «Що у назві»).

Малопереконлива спроба показати Гоголя як «українського націоналіста»: Bojanowska Edyta. Nikolai Gogol. Between Ukrainian and Russian Nationalism. Cambridge, MA and London: Harvard Ukrainian Press, 2007.

Слова русофіла Філіпа Свистуна про те, що український рух – це наслідок поширення нових напрямків у духовному житті України, цитую за своєю книжкою: Грицак Ярослав. Пророк у своїй вітчизні. Іван Франко та його спільнота. Київ: Критика, 2006. С. 424. На цій книжці значною мірою побудований розділ «Боротьба поетів» – усі цитати можна знайти там.

Відео, в якому Йосип Бродський читає вірш «На независимость Украины (1992)», див.: https://www.youtube.com/watch?v=grFRNnPePJw (тут покликаюся на відео, оскільки ще досі можна натрапити на сумніви, що то Бродський написав цього вірша).

Про особливості урбанізації на українських землях у ХІХ столітті див. класичну працю: Herlihy Patricia. Ukrainian Cities in the Nineteenth Century, in Rethniking Ukrainian History. P. 135–155.

Про Львів як єдине місто на землях колишньої Речі Посполитої, яке в ХІХ столітті відповідало критеріям модерного міст: Pawłowski Krzysztof. Miejsce Lwowa w rozwoju urbanistyky europejskiej przełomu XIX i XX wieku / Богдан Черкес, Мартін Кубелік, Елізабет Гофер (ред.). Архітектура Галичини XIX-XX ст. Вибрані матеріали міжнародного симпозіуму 24–27 травня 1994 р., присвяченого 150-річчю заснування Державного університету «Львівська політехніка». Львів, 1996. С. 125–130.

Про «модернізацію через бюрократизацію» див.: Гайндль Вальтрауд. Модернізація та теорії модернізації: приклад Габсбурзької бюрократії. Україна модерна, 1996. №1. С. 89–100.

Про те, що Одеса була російськомовним, але не російським містом і що асиміляція там була слабко: Herlihy Patricia. Odessa: A History, 1794–1914. Cambridge, MA: Harvard University Press, 1986. P. 14, 250.

Жарт Володимира Антоновича цитую за: Hamm Michael F. Kiev: A Portrait, 1800–1917. Princeton, NJ: Princeton University Press, 199. P. 106.

Про проблеми благоустрою у південних містах див.: Вікторія Константінова/ Урбанізація: південноукраїнський вимір (1861–1904 роки). Запоріжжя: АА Тандем, 2010. С. 242–248.

Слова Струве цитую за Струве П. Б. Общерусская культура и украинский партикуляризм, Ответ Украинцу : https://ru.wikisource.org/wiki/Общерусская_культура_и_украинский_партикуляризм(Струве), слова Бунґе – за: Chernukha V. G., Anan`ich B. V. Russia Falls Back, Russia Catches Up: Three Generations of Russian Reformers / Theodore Taranowski (ed.). Reform in Modern Russian History. Progress or Cycle? New York, 1995. P. 84; слова Леніна – за: Ленин В. И. Полное собрание сочинений. Т. 24. С. 128 (доступний за адресою: http://leninvi.com/t24/p128).

Про те, що індустріальні центри України не стали «плавильними котлами» і що антисемітизм часто був єдиним виявом класової свідомості місцевих робітників: Wynn, Workers, Strikes, and Pogroms. The Donbass-Dnepr Bend in Late Imperial Russia, 1870–1905/ Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 1992.

Про скромні успіхи модернізації на Європейському континенті і живучість «старого режиму» протягом ХІХ століття: Meyer Arno J., The persistence of the Old Regime: Europe to the Great War. New York: Pantheon Books, 1981.

Теза про те, що конфлікт між політичною та економічною модернізацією ніде не набрав такого радикального характеру, як у Російській імперії: Friedgut Theodore H. Iuzovka and Revolution. Vol. 1. Life and Work in Russia's Donbass, 1869-1924. Princeton, NJ: Princeton University Press, 1989. P. 334.

Про те, що культура насильства серед більшовиків виросла з форм, яких набрала індустріалізація в пізній Російській імперії (у т. ч. на прикладі Лазаря Кагановича) див.: Lindner Rainder. Unternehmer und Stadt in der Ukraine, 1860–1914. Industrialisierung und soziale Kommunikation in südlichen Zarenreich. Konstanz: UVK Verlagsgesellschaft mbH, 2006. S. 471 (українське видання цієї книжки, на жаль, мені недоступне).

Про демографічну трансформацію та її перебіг у різних реґіонах Європи та серед різних етнічних груп див.: Zamorski Krzysztof. Zasadnicze linie przemian demograficznych Galicji w drugiej połowie XIX wieku i na początku XX wieku / Jerzy Chłopecki, Helena Madurowicz-Urbańska (red.). Galicja i jej dziedzictwo. Rzeszów, 1995. T. 2. S. 95–96, 105.

Слова українського патріота, який передбачав, що за сто років, у 1998 році, число українців становитиме 120 млн: Маковей Осип/ З житя і письменства, Літературно-науковий вістник, 1898. № 1. С. 99.

Про «земельний голод» в Україні див. стару, але не старіючу працю: Weinstein H. R. Land Hunger and Nationalism in the Ukraine, 1905–1917. The Journal of Economic History, 1942. P. 24–35.

Про те, як селяни сприймали поезію Шевченка, див.: Грінченко Борис. Шевченків «Кобзар» на селі. Київ, 1914. С. 29–30.

Про селянську ментальність та її докорінну відмінність від світогляду освічених людей див.: Присяжнюк Ю. П. Ментальність українського селянства в умовах капіталістичної трансформації суспільства (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). Український історичний журнал, 1999. № 3. С. 23–33; Heretz Leonid. Russia on the Eve of Modernity: Popular Religion and Traditional Culture Under the Last Tsars. Cambridge: Cambridge University Press, 2008.

Про націоналізацію селян у Франції через школу й армію див. класичну працю: Weber Eugen. Peasants into Frenchmen: The Modernization of Rural France, 1870–1914. Stanford, CA: Stanford University Press, 1976.

Про міру охоплення селян військовою службою та слабкість асиміляційного потенціалу російської імперської армії: Bushnell John. Peasants in Uniform: The Tsarist Army as a Peasant Society / Ben Eklof, Stephen Frank (eds.). The World of the Russina Peasant: Post-Emancipation Culture and Society. Boston, Unwin Hyman, 1980. P. 101–114.

Статистику освіченості на початку ХХ століття подаю за: Kahan Arcadius, Beyrau Dietrich, Bérend Ivan T., Ránki György, Delivanis Dimitrus J., Sundhaussen Holm. Ost- und Südosteuropa 1850–1914. Stutgart: Klett-Gotta, 1980. S.105; Fischer Wolfram und andere (Hrsgb). Kletta-Gotta Handbuch der Europäischen Wirtschafts- und Sozialgeschichte. Bd. 5.Europäische Wirtschafts- und Sozialgeschichte von der Mitte des 19. Jahrhunderts bis zum ersten Weltkrieg. Stuttgart, 1985. P. 86, 88.

Тезу про те, що напередодні Першої світової війни селянин-середняк у підавстрійській Галичині був спроможний послати одного або навіть двох синів до гімназії, див.: Пеленський Зенон. Між двома конечностями. Причинок до соціології українського національно-визвольного революційного руху в Західній Україні між обома світовими війнами, Євген Коновалець та його доба. Мюнхен: Фундація імені Євгена Коновальця, 1974. С. 515.

Висновок про те, що на початку ХХ століття селянський світ на українських землях став молодшим і повним соціальної енергії, див.: Грациози Андреас. Большевики и крестьяне на Украине, 1918–1919 год. Очерк о большевизмах, национал-социализмах и крестьянских движениях. Москва: АИРО-ХХ, 1997. С. 28.

Міжрозділ «Коротка історія пограниччя»

Найповніше тема пограниччя в українській історії обговорена в окремому номері (№ 18/2011) журналу «Україна модерна» Пограниччя. Окраїни. Периферії – див.: https://uamoderna.com/arkhiv/3.

Загальний огляд втрат населення українських земель див. у кн.: Лібер Юрій. Тотальні війни: творення модерної України у 1914–1954 роках. Пер. з англ. А. Дейнеки. Харків: Віват, 2019.

Про те, що, за можливим винятком Великобританії, Франції та кількох нейтральних країн, міжвоєнну політику на Європейському континенті варто вважати продовженням Першої світової війни, див.: Gerwarth Robert. The Vanquished: Why the First World War Failed to End, 1917–1923. London, Allen Lane, 2016.

Український переклад Bloodlands: Снайдер Тімоті. Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіни. (Київ: Грані-Т, 2011.

Тезу про те, що селян тяжко спровокувати на масове насильство, див.: Wolf Eric R. On Peasant Rebellions / Teodor Shanin (ed.). Peasants and Peasant Societies. Selected Readings. Oxford, New York: Basil Blackwell, 1987. P. 367.

Про Східну Європу як «рай для генералів» див.: Davies Norman/ Orzeł biały, czerwona gwiazda. Wojna polsko-bolszewicka 1919–1920. Kraków: Znak, 1997. S. 29.

Про Прип'ятську проблему див.: Филиппи А.Припятская проблема. Очерк оперативного значения Припятской области для военной кампании 1941 года. Москва. Изд-во иностранной литературы, 1959.

Про пограниччя у Східній Європі, зокрема про його відмінність від пограничних зон у Західній Європі див.: Rieber Alfred J. The Struggle for the Eurasian Borderlands: From the Rise of Early Modern Empires to the End of the First World War. Cambridge: Cambridge University Press, 2014.

Тезу про те, що всі великі політичні проекти ніде у світі не відзначалися таким браком географічної визначеності, як у Східній Європі, я позичив від: Bessinger Mark R. The Persisting Ambiguity of Empire, Post-Soviet Affairs, 1995, 11, 2. P. 180.

Тезу про те, що в Україні кожна соціальна революція переростає в національну, див.: Рафес М. Г. Два года революции на Украине. Эволюция и раскол «Бунда». Москва: Государственное издательство, 1920. С. 8.

Теорію Маккіндера про Гартленд та її політичне «застосування» подаю за: Kaplan Robert D. The Revenge of Geography: What the Map Tells Us About Coming Conflicts and the Battle Against Fate. New York, Random House, 2012; Herwig Holger H. The Demon of Geopolitics: How Karl Haushofer «Educated» Hitler and Hess. Lanham, MD: Rowman & Littlefield Publishers, 2016.

РОЗДІЛ V. Україна, 1914–1945

Цей розділ написаний під сильним впливом праць двох істориків – Марка фон Гаґена та Андреа Ґраціозі. Марк фон Гаґен був істориком революції. Його численні праці розсіяні в різних виданнях, але незабаром вийдуть окремою збіркою у видавництві Українського вільного університету. Андреа Ґраціозі звернув увагу на роль селянського питання в постанні й еволюції радянського режиму (див. опис його праць нижче).

Цитату Домініка Лівена див.: Lieven Dominic. Towards the Flame: Empire, War and the End of the Tsarist Russia. London, Allen Lane, 2015. P. 1. Про те, що німецький флот під час Першої світової війни воював на бориславській нафті, див.: Frank Alison Fleig. Oil Empire: Visions of Prosperity in Austrian Galicia. Cambridge: Harvard University Press, 2005. P. 200–201. Про конфлікт Австро-Угорської і Російської імперій щодо Галичини як другу за важливістю причину Першої світової війни див.: Bachmann Klaus. Ein Herd der Feindschaft gegen Rußland. Galizien als Krisenherd in den Beziehungen der Donaumonarchie mit Rußland (1907–1914). Wien, München, 2001.

Слова Поля Рорбаха цитую за: EpsteinJ. German Ukrainian Operations During World I, The Ukrainian Quarterly, vol. 15. No 2,1959. P. 164–168.

Про плани зробити Вільгельма Габсбурґа королем України див.: Снайдер Тімоті. Червоний князь: таємні життя габсбурзького ерцгерцоґа. Київ: Грані-Т, 2011.

Про українську справу на Паризькій конференції див.: Zurawski vel Grajewski Przemysław Piotr. Sprawa ukrainska na konferencji pokojowej w Paryzu w roku 1919. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe Semper, 2017.

Порівняння Першої світової війни з Реформацією та Французькою революцією див.: Wehler Hans-Ulrich. Die Urkatastrophe, Der Spiegel, No 8 (16 Februär), 2004. S. 83.

Про ситуацію з російськими селянами, які не були готові воювати за «отечество», див.: Hosking Geoffry. Russia: People and Empire, 1552–1917. Cambridge, MA: Harvard University Press, 1998. P. 457.

Про те, що вояки російської армії в окупованому Львові найбільше пошукували за горілкою та «Кобзарем» Шевченка, див.: Рудницький Михайло. Перші революційні подуви, Діло. Ч. 67. 27 березня 1937.

Уривок із листа сільського комуніста з Житомирщини цитую за: Киянин, «На Україні», Нова Україна (Прага), 1925, 1. С. 89.

Тезу про те, що батьківщиною революцій була Західна Європа, я взяв із: Malia Martin. History's Locomotives: Revolutions and the Making of the Modern World. New Haven, CT: Yale University Press, 2006.

Слова Сталіна про те, що в Україні зав'язується головний вузол сучасності (1918), див.: Сталин И. В. Украинский узел, Cочинения. Москва: ОГИЗ; Государственное издательство политической литературы, 1947. Т. 4. С. 45–48.

Статистику самопроголошених республік у 1919 році подаю за: Гай-Нижник П. Отаманщина в період Директорії УНР: соціальна база, роль і місце в національно-визвольній боротьбі, Література та культура Полісся. Вип.58 : Проблеми філології, історії та культури ХХ століття у сучасних дослідженнях. Ніжин: Вид-во НДПУ ім. М. Гоголя, 2010. С.105–114.

Про антиєврейські погроми в Україні див.: Абрамсон Генрі. Молитва за владу. Українці та євреї в революційну добу (1917–1920). Київ: Дух і літера, 2017.

Про погроми німецьких колоній армією Махна див.: Patterson Sean. Makhno and Memory: Anarchist and Mennonite Narratives of Ukraine's Civil War, 1917–1921. Winnipeg: University of Manitoba Press, April 2020.

Про те, що одні й ті ж селяни по три-чотири рази бували в різних арміях, див.: Верстюк В. Ф. Махновщина: Селянський повстанський рух на Україні (1918–1921). Київ: Наук. думка, 1991. С. 187 (Верстюк цитує слова генерала Андрія Шкуро).

Про ЗУНР і єврейське питання, зокрема відсутність масових антиєврейських погромів, див.: Фан Рубен. Історія Єврейської національної автономії в період Західно-Української Республіки. Львів, 2019.

Про співвідношення сил різних армій на українських землях у травні 1919 року див.: Тинченко Я. Ю. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. Частина 1. Біографічно-довідкова. Київ: Центр УРП, 1995. С. 5.

Про Леніна як «генія прагматизму» див.: Лукач Д. Ленин. Исследовательский очерк о взаимосвязи его идей. Москва: Международные отношения, 1990.

Цитата Леніна про те, що після результату виборів до Установчих виборах з українським рухом можна не рахуватися: Ленін В. І. Вибори до Установчих Зборів і диктатура пролетаріату. Повне зібрання творів у 50 т. Київ: Політвидав України, 1974. Т. 40. С.18.

Про компроміс більшовиків із національними рухами на окраїнах як одну з головних причин їхнього перемоги див. класичну працю: Pipes Richard. The Formation of the Soviet Union: Communism and Nationalism, 1917–1923. Cambridge: Harvard University Press. 1954.

Про те, що говорити про поразку української революції помилково, див.: Лисяк-Рудницький. Українська революція з перспективи сорокаліття. Історичні есе. Т. 2. С. 50.

Цитата червоного командира про слизьке тіло бандита, яке звивалося за кулісами малоросійської опери: Бражнев Е. Зеленый шум (из книги «Стучит рабочая кровь»), Красная новь, 7-8 (24-25). Декабрь 1924. С. 297.

Селянську петицію 1917 року з незрозумілим набором слів цитую за: Старух О. В. Український трикутник: унітаристи, самостійники, федералісти / Г. Ф. Турченко (ред.). Українська революція: 1917 – початок 1918 рр. Проблеми, пошуки, узагальнення. Запоріжжя: Просвіта, 1998. С. 110.

Про те, що більшовики і селяни, особливо селяни з окраїн Російської імперії, розмовляли різними мовами, див. Figes Orlando. Russian Revolution and Its Language in the Village, The Russian Review, Vol. 56, no 3 (July 1997). P. 323–345.

Цитата з Андреа Ґраціозі: Graziosi Andrea. The Soviet Peasant War. The Great Soviet Peasant War. Bolsheviks and Peasants, 1917-1933. Cambridge, Ma, 1996. P. 19.

Про українізацію Махна див.: Sysyn Frank. Nestor Makhno and Ukrainian Revolution / in Taras Hunczak (ed.). The Ukraine, 1917–1921: A Study in Revolution. Cambridge, Ma., 1977. P. 295–304.

Питання українських більшовиків до Леніна цитую за: Лисяк-Рудницький. Український комуністичний маніфест. Історичні есе. Т. 2. С. 117.

Про еволюцію поглядів Християна Раковського на українське питання див.: Broué Pierre. Miédzy Trockim a Stalinem. Chrystian Rakowski – biografia polityczna. Wrocław, Warszawa, Kraków, 1999.

Анекдот про полум'я світової революції цитую за: Єфремов Сергій. Щоденники, 1923–1929. Київ: ЗАТ «Газета "Рада"», 1997. С. 586.

Враження Василя Шульгіна про українську мову в Києві у 1925 році див.: Шульгин Василий. Три столицы. Москва: Современник, 1991. С. 124–125.

«Перли українізації» цитую за: Єфремов Сергій. Щоденники. С. 203, 210.

Слова Фрунзе про те, що радянська влада має вирвати з рук петлюрівщини її головну зброю – українську мову, цитую за: Гриневич Людмила. Військове будівництво в Радянській Україні (1917 – поч. 30-х років ХХ ст. Історія українського війська. 1917–1995. Львів; Світ, 1996. С. 258.

Слова Михайла Грушевського про те, що з моментом масового переходу селян у міста вирішується питання майбутнього української нації, цитую за: Грушевський Михайло. Між історією та політикою (1920 – 1930-ті роки): Збірник документів і матеріалів. Київ, 1997. С. 85.

Слова Володимира Вернадського цитую за: Вернадский В. И. Дневники. 1917–1921. Київ: Наукова думка, 1994. Т. 2. С. 269.

Про соціальні і національні лозунги селянських повстань в Україні: Білас Іван. Репресивно-каральна система в Україні (1917–1953): суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. Кн. 2. Київ: Либідь – Військо України, 1994. С. 17; Верстюк В. Ф. Махновщина. С. 141.

Епізод із Полем Віттґенштайном у Харкові подаю за: Waugh Alexander. The House of Wittgenstein: A Family At War. London, Bloomsbury Publishing, 2013. P. 181.

Про селянське господарство в 1920-х див.: Калініченко Володимир. Селянське господарство України в період непу: історико-економічне дослідження. Харків: Основа, 1997.

Про те, яку зневагу вкладали селяни у слово «товарищи», див.: Єфремов Сергій. Щоденники. С. 398.

Про особливий розмах селянських повстань 1930-х років в Україні та їх національний вимір див.: Lynn Viola. Peasant rebels under Stalin. Collectivization and the Culture of Peasant Resistance. New York, Oxford: Oxford University Press, 1996. P.. 120, 158–160.

Про вплив «травми пограниччя» Сталіна у 1918-20 роках на його рішення у 1930-40-х роках щодо неросійських національностей див.: Forman Michael. Nationalism and the International Labor Movement: The Idea of the Nation in Socialist and Anarchist Theory. University Park, PA: Pennsylvania State University Press, 1998. P. 88; Smith Jeremy/ Stalin as Commissar of Nationality Affairs, 1918–1933 / in Sarah Davies and James Harris (eds.). Stalin: A New History. Cambridge University Press, 2005. P. 46.

Цитату з Іштвана Деака див.: Deák István. Essays on Hitler's Europe. Lincoln, London: University of Nebraska Press, 2001. P. 93.

Історію Євгена Халдея та його фотографії подаю за: Tolstaya Tatyana. Missing Persons, New York Review of Books, XLV, 1 (January 15, 1998). P. 10–12; Volland Ernst. Die Flage des Sieges, in Jewgen Chaldej, Die Bedeutende Augenblick. Leipzig: Neue Europa Verlag, 2009. S. 112–123.

Висновок про те, що під радянською зоною окупації в 1939–1941 роках земель колишньої Речі Посполитої втрати серед населення були у три-чотири рази більші, аніж під німецькою зоною, див.: Gross Jan Tomasz. Revolution From Abroad: The Soviet Conquest Of Poland's Western Ukraine And Western Belorussia. Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1988. P. 229.

Про те, як спогади про німецьку окупацію 1918 року впливали на рішення літа 1941 року, див.: Петров Никита. Сталин в 1941 году был готов отдать Гитлеру Прибалтику и Украину. Новая газета, 17.06.2016: https://www.novayagazeta.ru/articles/2016/06/17/68966-stalin-v-1941-godu-byl-gotov-otdat-gitleru-pribaltiku-i-ukrainu; Коржавин Н. В. В соблазнах кровавой эпохи. Новый мир, №7, 1992. С. 159.

Гітлер про Україну й українців – див.: Hitler's Table Talk,1941-1944. His Private Conversations. Introduced and with a new Preface by H.R. Trevor-Roper. London: Phoenix, 2003. P. 38, 68, 430; зокрема про те, що їм не можна довіряти, бо вони вбили найбільшого друга українського народу маршала Айхгорна, – див. Dallin Alexander. German rule in Russia, 1941–1945: a Study of Occupation Policies. Boulder, Colo.: Westview Press, 1981. P. 161.

Цитату зі щоденника німецького офіцера літа 1941 року див.: Kempowski Walter. Das Echolot, Barbarossa, 1941. Ein kollektives Tagebuch. München: Knaus Verlag, 2002.

Чутки про те, що в обозі німецької армії влітку 1941 року йдуть Винниченко та уряд Петлюри: Пігідо-Правобережний Федір. Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця. Київ: Смолоскип, 2002.

Про недовіру Сталіна до українців, зокрема про його переконання, що вони погано поводилися під час війни, див.: Моргун Федір. Сталінсько-гітлерівський геноцид українського народу. Факти і наслідки. Вид. 2-е, зі змінами і доповненнями. Полтава: Дивосвіт, 2008. С. 52, 64–67, 71.

Свідчення Альберта Шпеєра про те, що в перші місяці німецької окупації Україна виглядала такою мирною, що він міг їздити українськими лісами без ескорту, але ситуація змінилася, коли внаслідок політики Коха весь цей регіон був буквально заражений партизанами: Speer Albert. Inside the Third Reich. Memoirs. New York, The MacMillan Company. P. 237.

Про наслідування нацистами європейської практики колоніальної влади в Африці див.: Lower Wendy. Nazi Empire-Building and the Holocaust in Ukraine. Chapel Hill: The University of North Carolina Press, 2005.

Про суспільні настрої та ідентичності під час німецької окупації див.: Berkhoff Karel C. Harvest of Despair: Life and Death in Ukraine under Nazi Rule. Cambridge, MA: Harvard University Press, Belknap Press, 2004.

Цитату Мілована Джиласа наводжу за виданням: Djilas Milovan. Conversations with Stalin. New York: Harcourt, Brace & World Inc., 1962. P. 48–49.

Про еволюцію поглядів серед українців, які перебували в Червоній армії та в партизанських загонах, та появу нової радянської української ідентичності див.: Weiner Amir. The Making of a Dominant Myth: The Second World War and the Construction of Political Identities within the Soviet Polity, The Russian Review. Vol. 55. October 1996. P. 638–660; а також його книжку: Weiner Amir. Making Sense of the War: The Second World War and the Fate of the Bolshevik Revolution. Princeton: Princeton University Press, 2001.

Про повоєнну радянську Україну як поневолену, але державну націю: Галайчук Богдан. Нація поневолена, але державна. Мюнхен, Сучасна Україна, 1953.

Про нові оцінки втрат населення СРСР під час Другої світової війни: Гутионтов Павел. Победа предъявляет счет. Названы новые цифры потерь СССР во Второй мировой войне: погибли 41 миллион 979 тысяч человек. Новая газета, 2017. 22 марта: https://novayagazeta.ru/articles/2017/03/22/71864-pobeda-pred-yavlyaet-schet. Оцінка втрат серед військових: Безсмертя. Книга Пам'яті України. – К: Книга Пам'яті України, 2000. С. 392. Найновіше дослідження втрат населення України у 1930-40-х роках: Vallin Jacques, Meslé France, Adamets Serguei, Pyrozhkov Serhii. A New Estimate of Ukrainian Population Losses during the Crises of the 1930s and 1940s, Population Studies: A Journal of Demography, 56:3 (2002). P. 249–264. Порівняння втрат України з іншими країнами див.: World War II casualties: https://en.wikipedia.org/wiki/ World_War_II_casualties.

Про те, що найвищі показники середньодобових втрат у Другій світовій війні були зафіксовані в битві за Дніпро, див.: Памяти павших. Великая Отечественная война 1941–1945. Москва: Большая Российская энциклопедия, 1995. С. 99.

Слова партійного чиновника: «Литва буде – литовців не буде» цитую за: Мілош Чеслав. Поневолений розум. Нью-Йорк: Сучасність, 1985. С. 238.

Про Першу світову війну як наймасовіше вторгнення модерності в традиційний світ Східної Європи: Heretz Leonid. Russia on the Eve of Modernity: Popular Religion and Traditional Culture under the Last Tsars. Cambridge, Cambridge University Press, 2008). P. 192. Я розширив цю тезу на весь період 1914–1945 років.

Цитата Барбари Кіршенблатт-Ґімблетт: Kirshenblatt-Gimblett Barbara. Introduction, Life is with People: The Culture of the Shtetl / by Mark Zborowski and Elizabeth Herzog. New York: Schocken, 1995. P. XVI.

При цивілізаційні зміни на міжвоєнній Волині див.: Mȩdrzecki Włodzimierz. Wojewódstwo Wołyńskie. 1921–1939. Elementy przemian cywilizacijnych, społecznych i politycznych. Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk, Łódż: Zakład Narodowy imienia Ossolińskich. Wydawnictwo Polskiej Akademiji Nauk, 1988. S. 37–38, 40, 52–54.

Про зміну поведінкових моделей селян до і після колективізації див.: Нолл Вільям. Трансформація громадянського суспільства. Усна історія української селянської культури 1920-30 років. Київ: Центр досліджень усної історії і культури РОДОВІД, 1999.

Міжрозділ «Коротка історія насильства»

Інспірацією для написання цього міжрозділу стала книжка: Gerlach Christian. Extremely Violent Societies: Mass Violence in the Twentieth-Century World . Cambridge: Cambridge University Press, 2010.

Про картини воєнного насильства у спогадах українських гімназистів у 1920-х роках: Калинович Володимир. Голос української дитини, Українська школа, р. II (XI), Зош. 13-14 (55-56), Львів, 1926. С. 21. Перемиський погром 15 вересня 1914 року подаю за:Watson Alexander. The Fortress. The Great Siege of Przemyśl. New York, Basic Books, 2019.

Про селянські погроми поміщицьких господарств див.: Ковальова Н. А. Селянська революція в Наддніпрянській Україні (1902–1922 рр.). Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. Черкаси, 2020.

Про більшовицький терор після вступу до Києва на початку 1918 року: Бетлій Олена. Більшовицький терор у Києві у січні–лютому 1918 р.: жертви і пам'ять. Краєзнавство, №3, 2018. С. 178–195 (стаття доступна за адресою: http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/15470).

Епізод із Павлом Бляхіним подаю за: Верстюк В. Ф. Махновщина. С. 245–246.

Запис у щоденнику полтавського лікаря цитую за: http://histpol.pl.ua/ru/biblioteka/4822-poltava-v-dni-revolyutsii-i-v-period-smuty-1917-1922-gg#1918 (паперова публікація: Несвицкий А. А. Полтава в дни революции и в период смуты 1917–1922 гг. Дневник. Полтава, 1995. На жаль, я не мав до неї доступу).

Сцену з антиєврейського погрому, який вчинили польські солдати після вступу до Львова 22 листопада 1918 року, подаю за: Ґауден Ґжеґож. А тепер пильнуйте свого трупа. Уривок із книжки «Львів non fiction. Оповідь про листопадовий погром 1918 року», Zbruč, 24.11.2018: https://zbruc.eu/node/84861.

Опис Проскурівського погрому подаю за: Проскурівський погром 1919 року в документах: міфи та реальність. Хмельницький: ТОВ «Твори», 2019. С. 59–66.

Опис розправи махновців над священником, який закликав їх припинити війну з німцями, див.: Белаш А. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно (Историческое повествование). Киев: РВЦ «Проза», 1993). С. 56.

Епізод з єврейським солдатом із Бердичева цитую за: Gitelman Zvi. A Century of Ambivalence: The Jews of Russia and the Soviet Union, 1881 to the Present. New York: Shocken Books, 1988. P. 106.

Епізод, пов'язаний із візитом Миколи Єжова до Києва, подаю за: Петров Никита, Янсен Марк. Сталинский питомец – Николай Ежов. М.: РОССПЭН, 2020 (документ 19).

Слова харківського енкаведиста про те, що українці не надаються до комунізму, цитую за: Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів. 1932–1933 роки / Упорядник Андреа Граціозі. Харків: Фоліо, 2007. С. 158.

Про знущання енкаведистів над ув'язненими див.: Богуславский Константин. Арестованные друг друга избивали, пели и плясали. Антология чекистских издевательств над заключенными. К 80-летию «Уманского дела», Новая газета. 2019. 24 мая (№ 55): https://www.novayagazeta.ru/articles/2019/05/22/80619-arestovannye-drug-druga-izbivali-peli-i-plyasali.

Про ревіндикацію на Холмщині та Підляшші див.: Купріянович Григорій. 1938: Акція руйнування православних церков на Холмщині і Південному Підляшші. Холм: Люблинсько-Холмська православна єпархія, Українське Товариство в Люблині, 2008.

Слова батька Тадеуша Хшановського цитую за: Гудь Богдан. З історії етносоціальних конфліктів. Українці й поляки на Наддніпрянщині, Волині й у Східній Галичині в ХІХ – першій половині ХХ ст. Харків: Акта, 2018. С. 360.

Епізод з українським поліцаєм, який розправлявся з євреями залізною палицею, цитую за: Кахане Давид. Щоденник львівського гетто. Спогади рабина. Вид. 2-е. Київ, Дух і літера, 2009. С. 29–30.

Про винахід «методу сардин» при розстрілі євреїв влітку 1941 року див.: Wilhelm Hans-Heinrich. Rassenpolitik und Kriegführung: Sicherheitspolizei und Wehrmacht in Polen und in der Sowjetunion, 1939–1942. Passau: R. Rothe, 1991. S. 231.

Сюжет з єврейськими дітьми влітку 1941 року подаю за: Deák. Essays on Hitler's Europe. P. 27.

Статистику масового знищення радянських військовополонених подаю за: Радянські військовополонені, http://www.territoryterror.org.ua/uk/history/1939-1945/third-reich/war-prisoners/

Найдокладніший опис безглуздого масового вбивства радянських солдатів на фронті див.: Никулин Николай. Воспоминания о войне. СПб.: Издательство Гос. Эрмитажа, 2008.

Свідчення українського націоналіста про те, як Клим Савур із задоволенням спостерігав за загравою пожеж, в яких горіли польські села на Волині у 1943 році, див.: Андрощук-Вороний Миколa. Записки повстанця. Торонто – Львів: Видавництво Літопис УПА, 2011. С. 37. У тій самій книжці на с. 33 є опис страти аґента ґестапо через відрубування голови сокирою.

Масові вбивства поляків у Порицьку та українців у Павлокомі описую за статтями у Вікіпедії:

Zbrodnia w Porycku, https://pl.wikipedia.org/wiki/Zbrodnia_w_Porycku; Трагедія села Павлокоми, https://uk.wikidpedia.org/Трагедія_села_Павлокоми.

Про розправу загону радянських партизанів над мешканцями села Старої Рафалівки див.: Гогун Олександр. Сталінські командос. Українські партизанські формування, 1941–1944 рр. Київ-Львів: «Наш фор­мат». 2014. С. 172–173.

Про «подвиги» червоного партизанського командира Антона Одухи: Болотна вода зафарбувалася в червоний колір: http://www.slavuta.km.ua/index.php3?context=info&lang=U&id_s=171&m%5B5%5D=1.

Розділ «Повоєнна Україна»

Про Семесенка як потенційного українського Муссоліні див.: Середа М. Отаманщина. Літопис Червоної Калини, 1930. 4. С. 12–14.

Долю Чеслава Мончинського, Юзефа Бісса, Павла Бляхіна, Лазаря Кагановича та Еріха Коха переповідаю на підставі статей у Вікіпедії: https://pl.wikipedia.org/wiki/Czesław_Mączyński; https://uk.wikipedia.org/wiki/Юзеф_Біс; https://ru.wikipedia.org/wiki/Бляхин_Павел_Андреевич; https://uk.wikipedia.org/wiki/Кох_Еріх;

https://ru.wikipedia.org/wiki/ Каганович_Лазарь_Моисеевич.

Про долю Миколи Єжова див.: Петров, Янсен. «Сталинский питомец» – Николай Ежов. Що пам'ятають про Клима Савура у Рівному – див.: Yurchuk Yuliya. Reordering of meaningful worlds: Memory of the Organization of Ukrainian Nationalists and the Ukrainian Insurgent Army in post-Soviet Ukraine. Stockholm: Acta, 2014. P. 227. Про «подвиги» червоного партизанського командира Антона Одухи: Ященко Тамара. Болотна вода зафарбувалася в червоний колір:
http://www.slavuta.km.ua/index.php3?context=info&lang=U&id_s=171&m%5B5%5D=1.

Про упівця, розстріляного влітку 1989 року, див.: Бондарук Леся. Останній розстріляний бандерівець. Історична правда, 23.10.2019: https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/10/23/156416/.

Про вбивство Бандери: Плохій Сергій. Убивство у Мюнхені. По червоному сліду. Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016.

Цитата Довженка про ціну, яку заплатила Україна: Довженко О. Сторінки Щоденника (1941–1956). Київ: Вид-во гуманіт. л-ри, 2004. С. 237–238.

Про винятковість радянської політики історичної пам'яті в Українській РСР на прикладі Голокосту див.: Gitelman Zvi. Soviet Reactions to the Holocaust, 1945–1991 / L. Dobroszycki, J.S. Gurock (eds.). The Holocaust in the Soviet Union. Studies and Sources on the Destruction of the Jews in the Nazi-Occupied Territories of the USSR, 1941-1945. Armonk, N.Y: 1993. P. 3, 9–11.

Про цінності населення Радянської України в останні роки її існування див.: Reisinger William M., Miller Arthur H., Hesli Vicki L., Hill Kristen. Political Values in Russia, Ukraine and Lithuania: Sources and Implications for Democracy. British Journal of Political Science, 24, 2 (Apr. 1994). P. 183–223.

Про українських шістдесятників як продукт радянської системи і їх пізнішу еволюцію див.: Bellezza Simone. The Shore of Expectations. A Study on the Culture of the Ukrainian Shistdesiatnyky. Edmonton: Canadian Institute for Ukrainian Studies, 2019.

Про появу покоління 1960-х як частину «тихої революції» в цінностях розвинутих індустріальних суспільств див.: Inglehart Ronald. The Silent Revolution: Changing Values and Political Styles Among Western Publics. Princetone, NJ: Princetone University Press, 1977.

Про роль українського фактора в придушенні Празької весни і три проблемні регіони Української РСР див.: Kramer Michael, Ukraine and the Soviet-Czechoslovak Crisis of 1968 (Part 1) : The Diaries of Petro Shelest, in Cold War International History Project Bulletin 10 (1998) 234-47; Ukraine and the Soviet-Czechoslovak Crisis of 1968 (Part 2) : New Evidence from the Ukrainian Archives: http://www.wilsoncenter.org/topics/pubs/ukraine.pdf,

Про атмосферу таборів та тюрем у повоєнному Донецьку див.: Степкин В. В. История Донецка (1779–1991). Донецк, 2004. С. 349.

Цитату з Некрасова про київську флору і фауну наводжу за записом у щоденнику Василя Стуса: Стус. Вечір. С. 361.

Про ілюзії Горбачова щодо України див.: Palazhchehko Pavel. My Years with Gorbachev and Shevarnadze. The Memoir of a Soviet Interpreter. University Park, PA: Pennsylvania State University Press, 1997, P. 302.

Про роль Львова і Галичини наприкінці 1980-х років див.: Сеник Л., Якимович Б. Форпост незалежності (Львів у 1988–1996 рр.); Ісаєвич Я., Стеблій Ф., Литвин М. (ред.). Львів. Історичні нариси. Львів, 1996. С. 543–611; Zlepko D. Aufbruch unter Blau-Gelb. Der Wandel von sowjetischen zum ukrainischen Lemberg / in P. Fäßler, T. Held, D. Sawitzki, eds. Lemberg – Lwów – L'viv. Eine Stadt im Schnittpunkt europäischer Kulturen. Köln – Weimar – Wien, 1993. P. 167–206.

Про робітничий рух 1989 року та декомунізацію на Донбасі див.: Русначенко А. Робітничий рух в українській революції 1989–1991 рр. Другий міжнародний конгрес україністів. Львів, 22–28 серпня 1993. Доповіді і повідомлення. Історія. Ч. ІІ. Львів, 1994. С. 149–154.

Про революції 1989 року як продовження революцій 1968-го див.: Arrighi Giovanni, Hopkins Terens K., Wallersein Immanuel. 1989: Continuation of 1968 / in George N. Katsiaficas (Ed.). After the Fall: 1989 and the Future of Freedom.(NewYork, London: Routledge, 2001. P. 35–51.

Лист Єжи Ґедройця до Чеслава Мілоша цитую за: Nowa Europa Wschodnia, No 3-4/2011. Про виступ Константина Паустовського у Парижі див.: Wat Aleksandr. Mój wiek. Pamiętnik mówiony. Opracowanie naukowe. Kraków: Uniwersitas, 2011. T. 1. S. 382. Про винятково негативний образ України та українців серед євреїв, які виїхали з СРСР, див.: Gitelman Zvi, Native Land, Promised Land, Golden Land: Jewish Emigration from Russia and Ukraine. Harvard Ukrainian Studies, Vol. 22, Cultures and Nations of Central and Eastern Europe (1998). P. 148–149.

Про розміщення ядерних ракет у Радянській Україні див.: Філатов Микола. Ракетно-ядерний спадок України: Військово-історичний альманах, 2013. Ч. 1-2 (25-26).

Про формування українсько-єврейського союзу в радянських таборах див.: Маринович Мирослав. Всесвіт за колючим дротом (Спогади і роздуми дисидента). Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2016; Хейфец М. Украинские силуэты. Нью-Йорк: Сучасність, 1983. Про Гарвардську «Річ Посполиту» див.: Avramchuk Oleksandr. Pisząc historię narodu «niehistorycznego». Powstanie studiów ukraińskich i polsko-ukraiński dialog historyczny w USA (1939–1991). Rozprawa doktorska (Warszawa, 2020).

Про «реалітетників» див. мою статтю «Реалітети і реалітетники: сторінка з історії української політичної думки» у кн.: Грицак Ярослав. Страсті за націоналізмом. Історичні есеї. Київ: Критика, 2004. С. 114–123.

Про те, як Лех Валенса, Яцек Куронь і Адам Міхнік чекали вночі з 1 на 2 грудня 1991 року, щоби першими привітати Україну з незалежністю, знаю з розповіді Адама Міхніка.

Міжрозділ «Коротка історія української мови»

Про основні етапи еволюції української мови див.: Горбач Олекса. Засади періодизації історії української літературної мови й етапи її розвитку : Другий Міжнародний конгрес україністів, Львів, 22-28 серпня 1993 р. Доповіді і повідомлення. Мовознавство. Львів, 1993. С. 8.

Про те, що перелік племен у «Повісті минулих літ» неповний і ним не можна оперувати як мовним переліком, та про п'ять мовно-територіальних одиниць, на основі яких формувалися сучасні східнослов'янські мови, див.: Шевельов Юрій. Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова? З проблем східнослов'янської глотогонії: Другий Міжнародний конгрес україністів, Львів, 22-28 серпня 1993 р. Доповіді і повідомлення. Мовознавство. Львів, 1993. С. 54–65. Про те, що різниці між слов'янськими говірками були не такими значними, як між різними діялектами англійської, німецької чи французької, див.: Shevelov G. Y. Language, Encyclopedia of Ukraine. Vol. III. P. 36.

Про мандрівника, який 1308 року подорожував до Львова з Константинополя, і про його враження щодо мови див.: Ісаєвич Ярослав. Україна давня і нова: народ, релігія, культура. Львів, 1996. С. 68.

Про те, що українська культура у ХVII столітті завдяки запозиченням із латини та польської мови були ближчою до Slavia Romana, аніж до Slavіa Byzantina, див.: Wieczorek Diana. Украинский язык Slavia Romana-Slavia Byzantina. Очерки по глагольности. Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 1997. S. 23.

Про диглосію див. класичну працю: Ferguson C. A. Diglossia, Word, 15 1959. P. 325–340.

Про те, що російські емігранти в Києві у 1918 році ніщо не ненавиділи так сильно, як українську мову, див.: Скоропадський Павло. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918. Київ–Філадельфія, 1995. С. 298.

Про політичні різниці між україномовними та російськомовними в Україні див.: опитування Центру Розумкова 2015 року: Особливості ідентичності окремих мовних і національних груп. Доступне за адресою: https://razumkov.org.ua/uploads/article/NSD161_cat.pdf.

Слова Сергія Лойка про мову, яка звучала під час битви 2014 року в Донецькому аеропорту, див.: Запрещенный эфир «Эха Москвы». Эхо Москвы, 31.10.2014: http://kashin.guru/2014/10/31/zapreshhenny-j-e-fir-e-ha-moskvy/.

Прогноз Російської академії наук щодо майбутнього російської мови цитую за: Рыклина Вера. Нет языка в своем отечестве. Русский Newsweek, №38 (114), (18-24.09.2006). С. 28–31.

Цитату Євгена Середи див.: Середа Євге. Мова окупанта або історичне надбання України? УП. 2021. 14 лютого: https://www.pravda.com.ua/authors/5e7cc0039af8a/.

Замість закінчення: «Зроби собі Україну»

Про основні етапи еволюції української мови див.: Горбач Олекса. Засади періодизації історії української літературної мови й етапи її розвитку : Другий Міжнародний конгрес україністів, Львів, 22-28 серпня 1993 р. Доповіді і повідомлення. Мовознавство. Львів, 1993. С. 8.

Про те, що перелік племен у «Повісті минулих літ» неповний і ним не можна оперувати як мовним переліком, та про п'ять мовно-територіальних одиниць, на основі яких формувалися сучасні східнослов'янські мови, див.: Шевельов Юрій. Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова? З проблем східнослов'янської глотогонії: Другий Міжнародний конгрес україністів, Львів, 22-28 серпня 1993 р. Доповіді і повідомлення. Мовознавство. Львів, 1993. С. 54–65. Про те, що різниці між слов'янськими говірками були не такими значними, як між різними діялектами англійської, німецької чи французької, див.: Shevelov G. Y. Language, Encyclopedia of Ukraine. Vol. III. P. 36.

Про мандрівника, який 1308 року подорожував до Львова з Константинополя, і про його враження щодо мови див.: Ісаєвич Ярослав. Україна давня і нова: народ, релігія, культура. Львів, 1996. С. 68.

Про те, що українська культура у ХVII столітті завдяки запозиченням із латини та польської мови були ближчою до Slavia Romana, аніж до Slavіa Byzantina, див.: Wieczorek Diana. Украинский язык Slavia Romana-Slavia Byzantina. Очерки по глагольности. Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 1997. S. 23.

Про диглосію див. класичну працю: Ferguson C. A. Diglossia, Word, 15 1959. P. 325–340.

Про те, що російські емігранти в Києві у 1918 році ніщо не ненавиділи так сильно, як українську мову, див.: Скоропадський Павло. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918. Київ–Філадельфія, 1995. С. 298.

Про політичні різниці між україномовними та російськомовними в Україні див.: опитування Центру Розумкова 2015 року: Особливості ідентичності окремих мовних і національних груп. Доступне за адресою: https://razumkov.org.ua/uploads/article/NSD161_cat.pdf.

Слова Сергія Лойка про мову, яка звучала під час битви 2014 року в Донецькому аеропорту, див.: Запрещенный эфир «Эха Москвы». Эхо Москвы, 31.10.2014: http://kashin.guru/2014/10/31/zapreshhenny-j-e-fir-e-ha-moskvy/.

Прогноз Російської академії наук щодо майбутнього російської мови цитую за: Рыклина Вера. Нет языка в своем отечестве. Русский Newsweek, №38 (114), (18-24.09.2006). С. 28–31.

Цитату Євгена Середи див.: Середа Євге. Мова окупанта або історичне надбання України? УП. 2021. 14 лютого: https://www.pravda.com.ua/authors/5e7cc0039af8a/.

Замість закінчення: «Зроби собі Україну».

Дослідження Deutsche Bank див.: Corbet Michael, Gummich Andreas. The Soviet Union at the Crossroads: Facts and Figures on the Soviet Republics. Frankfurt: Deutsche Bank, 1991.

Цитата Дмитра Фурмана див.: Фурман Д. Украина и мы. Национальное самознание и политическое развитие. Свободная мисль, 1995. № 1, 70.

Джек Ф. Метлок розповів свою історію у статті: Matlock. The Nowhere Nation (повний опис статті див. у бібліографії до Вступу).

Про те, що незалежна Україна постала з союзу Західної України, Києва та Донбасу: Wittkowsky Andreas. Fünf Jahre ohne Plan: die Ukraine 1991–96: Nationalstaatsbildung, Wirtschaft und Eliten. Hamburg: LIT-Verlag,1998.

Слова лідера донецьких шахтарів цитую за: Siegelbaum Lewis H and. Walkowitz Daniel J. (eds.). Workers of the Donbass Speak. Survival and Identity in the New Ukraine, 1989–1992. Albany: State University of New York Pres, 1995. P. 139.

Прогноз ЦРУ 1993 році про громадянську війну в Україні: Williams Daniel and Smith Jeffrey R. U.S. Intelligence Sees Economic Plight Leading to Breakup of Ukraine. Washington Post (January 25,1994). P. A 7;

Номер журналу Economist: The birth and possible death of a country. Economist, 331, 7862 (7.05.1994).

Стаття Михайла Дубинянского: Дубинянський Михайло. Золота середина. Українська правда, 28.06.2010:

https://www.pravda.com.ua/articles/2010/06/28/5173726/.

Слова Романа Шпорлюка цитую за: Szporluk Roman. Why Ukrainians Are Ukrainians. A Commentary on Mykola Riabchuk's «Ukraine: One State, two Countries?». Eurozine, 17.09.2002:

https://www.eurozine.com/why-ukrainians-are-ukrainians/.

Перебіг чилійських масових протестів 2019 року подаю за: Lobo Juan Francisco. Chile and a global revolution for dignity. Openglobalrights, December 13, 2019:

https://www.openglobalrights.org/chile-and-a-global-revolution-for-dignity;

Хачатуров Арнольд. Первая линия Чили. Новая газета, 18.12.2019:

https://novayagazeta.ru/articles/2019/12/17/83193-....