Історія брехні. Як ми обманюємося
Історичний
контекст
Найраніша відома нам праця, що обґрунтовано розвінчувала фальсифікацію, — це твір ХV століття «Про фальшивість Костянтинового дару». Його автор — італійський критик і філософ Лоренцо Валла. Він поставив під сумнів вік документа, який нібито був написаний римським імператором Костянтином Великим і надавав Папам Римським земельні володіння у Західній Європі. Спростування автентичності документа відбувалося способом текстологічного аналізу (особливостей мови, стилістики, графіки). Після написання трактату церква організувала гоніння на автора, тому праця побачила світ лише за сотню років (у 1517 році).
У ті ж часи (XV століття) Йоганн Ґутенберґ винайшов набірний шрифт, що значно здешевив і спростив публікацію книг. Відпала потреба переписувати стоси паперів від руки. У ХVII столітті стали виходити щоденні газети. А вже в ХVIII столітті щоденні газетні видання зайняли політичну нішу. Газета «Друг народу», яку видавав французький політик та філософ Жан Поль Марат, відіграла значну роль у Французькій революції кінця ХVIII століття.
У ХІХ столітті інформація почала набагато швидше передаватися на відстані. Був розроблений паровий верстат і роторна машина, яка значно полегшила працю видавців газет, зуміла збільшити наклад та здешевити саму друковану продукцію. Тоді ж виникли телеграф і телефон. Пошта стала швидше прибувати до адресата завдяки поширенню залізниці і пароплавного сполучення.
На початку ХХ століття в США зародилась концепція PR (англ. public relations — зв’язки з громадськістю). Її запровадив Едвард Бернейс — небіж Зигмунда Фройда. Він використав ідеї свого дядька щодо підсвідомих бажань для створення науки масового переконання, яке ґрунтується не на раціональних доказах, а на підсвідомих бажаннях та імпульсах. Його ідеї (одяг — це засіб самовираження, а не лише захист від холоду; автівка робить чоловіка сексуальнішим; сигарета у жінки — це «факел свободи» тощо), докорінно змінили сприйняття ринку, запровадивши культуру споживацтва.
- Згодом саме за книгою Е. Бернейса «Пропаганда» (1925 року) нацисти в Німеччині вибудували свою стратегію керування масами.
- ХХ століття принесло нам появу телебачення й інтернету, які поширюють не лише правдиву, а й фейкову інформацію.
- Світ став глобалізованим. А інформаційний вплив — дуже потужним.
У ХХІ столітті швидкість поширення інформації стала миттєвою. В сучасних умовах важливими є інструменти розпізнавання та протидії брехливій інформації. Ця книжка містить набір дієвих порад, як краще убезпечити себе від фейків.
Психологічний супровід
Коментар для читачів 11+
Комунікація в сучасному світі швидка та потужна. До XV століття новини, як і будь-яка інформація, поширювалися дуже повільно та могли охопити лише невелике коло людей, бо передавались з уст в уста. З появою друкарських верстатів, а згодом і машин, радіо, телебачення, комп’ютерів та інтернету будь-яке повідомлення з будь-якої точки світу може поширитися всього за кілька секунд. Швидкість та всеосяжність можуть бути використані як на благо (наприклад, для попередження природних катаклізмів), так і на шкоду (бо іноді не знаєш, що правда, а що ні, і як краще вчиняти).
Фейки — це інформаційна зброя, яка може мати неприємні наслідки: ми переплачуємо за неякісний товар, не отримуємо ефективного лікування, формуємо ставлення до людей чи подій під впливом однобоких новинних сюжетів тощо. Прочитавши книгу, ти дізнаєшся, що фейки та підробки — це проблема зовсім не нова, адже вона існувала навіть у часи давніх цивілізацій. Пропонуємо тобі прочитати цю книгу, щоб «прокачати» уважність та критичне мислення.
- вибрати запитання — не читаючи, спробувати відповісти на них наперед; після цього прочитати розділ і знову продивитися початкові запитання до нього, порівнявши свої відповіді, адже тепер ти знатимеш більше;
- читати по одному розділу, замальовуючи скетчі чи майнд-мепи прочитаного або робити ілюстрації до історій; якщо не знаєш, що це (до речі, класні інструменти, погугли), то просто занотуй 3 основні факти з розділу, про які дізнався/лася;
- читати по одній історії та, використовуючи запропоновані у кожному розділі інструменти розпізнавання фейків, спробувати знайти підтвердження, адже ми ефективніше запам'ятовуємо прочитане, якщо можемо одразу використати запропоновані методи та підказки на практиці. Відчуй себе дослідником/цею!
Ця книга порушує важливу тему — чому люди брешуть? Спробуймо розібратись.
Брехня як спосіб наживи
Інколи люди вибирають нечесний спосіб досягнення бажаної мети — вважають прийнятним говорити неправду чи поширювати фейки задля власного збагачення чи популярності. Наприклад, під час пандемії коронавірусу шахраї почали продавати чудодійні пластикові бейджі, які нібито знезаражують повітря навколо людини. Звичайно ж, протистояти вірусу у такий спосіб — марна справа. Тим паче, що покупці нехтують доказовими способами захисту (носіння медичних масок і рукавичок та дезінфекція антисептичними препаратами), наражаючись так на небезпеку. У книзі ти знайдеш кілька прикладів, коли фейки використовували навмисно. Що з цього вийшло? Втрата репутації, тобто довіри з боку інших людей, матеріальна шкода та сором. Коли умисна брехня викривається — це руйнує взаємини, бо тепер люди не довіряють одне одному. Згадай, чи коли-небудь ти обманював/ла когось? Чому? Які були відчуття?
Досить часто в рекламних кампаніях надають неповну чи недостовірну інформацію. Коли спокусившись на «вигідну» пропозицію, ми не отримуємо очікуваної якості / результату — відчуваємо розчарування та злість і вже навряд колись купимо цей товар. У книзі ти знайдеш десять способів, які часто використовують у рекламі для привернення уваги покупців. Інколи вони не дуже чесні.
Брехня як бажання бути кращими
Люди говорять неправду, бо бояться осуду оточення. Їм може здаватися, що правда неприваблива, і дізнавшись її, друзі, родичі чи знайомі відвернуться від них. Таким людям хочеться, щоб їх любили, цінували та захоплювалися ними. Ти познайомишся з принцом із острова Формоза, який настільки майстерно обдурював, що зумів обвести навколо пальця навіть самого єпископа Лондона. Бажання здаватися кращими, розумнішими, спритнішими, ніж ми є насправді, може нашкодити. Згадай відомого барона Мюнхгаузена, який вигадував небилиці, щоб здобути прихильність та зацікавити оточення. До речі, на його честь назвали один із видів психічного розладу, під час якого людина вигадує, свідомо викликає чи значно перебільшує симптоми хвороби, щоб отримати увагу, медичне втручання та госпіталізацію.
Брехня часто перетворюється у велику снігову кулю: складно зупинитись і вигадки починають чіплятись одна за одну. Навіть коли неправда викривається — людині складно відмовитися від своїх слів. Ти знайдеш кілька таких прикладів у книзі.
Брехня — самозахист
У світі тварин теж існують фейки. Деякі види тварин прикидаються мертвими, коли відчувають загрозу. Наприклад, під час нападу хижаків опосум може раптово впасти на бік, розслабити м’язи та висолопити язик. До того ж із залоз він виділяє специфічну рідину, запах якої сигналізує нападнику про загибель тварини і віднаджує його. Це явище має назву танатоз (від імені давньогрецького бога смерті Танатоса), або несправжня смерть. Такий обман інстинктивно захищає тварину і може зберегти життя.
Є випадки, коли фейки як стратегію порятунку застосовували під час воєн. У книзі ти знайдеш реальну історію про наймасштабнішу висадку військ на суходіл в історії нашої цивілізації. Щоб перемогти Німеччину та її союзників у Другій світовій війні, спільні війська США, Канади й Великої Британії протягом року поширювали неправдиву інформацію про розташування їхніх військ.
Трапляються екстрені випадки, коли неправда — прийнятна стратегія. Ти можеш не повідомляти свої особисті дані підозрілим людям. Якщо за тобою женуться — ти можеш кричати про пожежу (зазвичай вигуки «Пожежа!» привертають більше уваги, ніж «Рятуйте!»).
Психологія брехні — це ціла наука, яка вивчає не тільки причини поширення неправди, а й досліджує особливості міміки та жестів людей, що брешуть. Радимо погуглити про невербальну комунікацію або подивитися серіал «Теорія брехні», головний герой якого — фізіогноміст, тобто людина, що знається на особливостях міміки та жестів. Це захопливо та корисно!
Психологічний супровід
Коментар для батьків
«Історія брехні» — книга, що виконує одразу кілька важливих функцій:
- -1-
- знайомить підлітків із поняттям фейків і дає корисні інструменти для розпізнавання неправдивої інформації, якими можна користуватись у реальному житті;
- -2-
- показує, як змінювався «калібр» інформаційного ураження відповідно до історичного періоду: від самозванців, яким вдавалось обдурювати придворних, до глобальних рекламних кампаній, які переконали жителів кількох країн у чудодійності зарядженої води;
- -3-
- спонукає до роздумів про правду та брехню, а також рефлексію щодо своїх вчинків.
Тема створення та поширення фейків може стати приводом до розмови про чесність, неправду й обман.
Що робити, якщо дитина бреше?
Провідна діяльність у підлітковому віці — спілкування з однолітками. У цей період відбувається багато змін: тіло розвивається та росте, настрій коливається щогодинно, змінюються інтереси та смаки, батьки перестають бути авторитетом. Думка друзів тепер сприймається як експертна, а тому стосунки з батьками можуть ускладнюватись. Підлітки часто брешуть з двох причин: щоб здаватися кращим/ою або для самозахисту.
По-перше, бажання подобатись загострюється з настанням підлітковості. Невпевненість зазвичай компенсується зухвалістю, яка може спонукати до обману. Підлітки можуть вигадувати історії про досягнення, подорожі, стосунки, щоб здаватися крутими перед однолітками. Статус у компанії чи класі набуває великого значення. Таке бажання — нормальне, проте варто навчити дитину розуміти та поважати свої особливості та сильні сторони. Справжні друзі — ті, яким ти подобаєшся собою і для яких не треба вигадувати чергову байку про відпочинок за кордоном.
По-друге, втрата батьківського авторитету — це природний крок на шляху до самостійного життя. Саме так підлітки здобувають свою впевненість та самобутність, право на дорослість — «скидаючи» батьків з «п’єдесталу». Якщо раніше слова мами або тата сприймались як істина, то зараз дитина ставиться до них скептично, а тому не відчуває себе в повній безпеці. Підліткам здається, що їх не розуміють, тому щоб захиститися від батьківського осуду чи критики, вони можуть брехати. Важливо дати дитині зрозуміти, що незалежно від ситуації ви все одно будете на її стороні. Довіра у стосунках дає підліткам відчуття спокою та прийняття.
- робити компліменти та намагатися хвалити за вчинки — це формує у підлітків впевненість у власних силах та віру у те, що він/вона вже достатньо хороші;
- обговорити концепт кредиту довіри — це пояснить, як можна втратити довіру, чому інколи батьки не готові довіряти та як можна цю довіру налагодити знову. У стосунках між людьми є певний кредит довіри — це умовна позначка, яка показує наскільки люди довіряють одне одному. Кредит довіри зменшується, якщо не виконувати обіцянки, казати неправду, порушувати домовленості. Щоб відновити довіру, потрібно знову «заробляти бали». Краще зберігати початковий рівень або збільшувати його, бо повернути довіру не так вже й просто;
- стежити за своєю щирістю, використовувати «Я-повідомлення», коли намагаємося передати свій стан. Тобто замість звинувачувальних «Ти мене розізлив/ла» можемо говорити про себе: «Я злюсь» або «Мені складно». Користуючись «Я-повідомленнями», ми говоримо з позиції причини (ми — автори свого життя і беремо відповідальність за те, що з нами відбувається) — не звинувачуємо і не ображаємо, а говоримо лише про свої почуття. Важливо нічого не перебільшувати і не приховувати. Чесність та довіра у стосунках — робота обох сторін 🙂
Бажаємо вам щирості та довіри у стосунках!
Приємного читання!
Запитання для обговорення
- Що тобі більше подобається: читати чи писати?
- Чи вірив/ла ти у щось, а потім виявив/ла, що це неправда? Що ти відчував/ла тоді? А траплялося навпаки — щось, у що повірити неможливо, виявилося правдою?
- Чи перевіряєш ти інформацію, яку дізнаєшся? Яку інформацію можна перевірити, а яку ні?
- Чи є у слова «маніпуляція» інші значення?
- Якими можуть бути цілі медіаповідомлень?
- Можеш згадати медіаповідомлення, яке начебто не має мети? Як можна спробувати її виявити?
- Чому часом так хочеться вірити у щось незбагненне і нереалістичне?
- Як ти гадаєш, чи є люди більше схильні вірити фейкам, чи це діє однаково на всіх?
- Чому фейк так легко переконує людей, а спростування фейку — навпаки?
- Які ти можеш згадати сучасні відповідники давнім героїчним епосам? (Наприклад, комікси MARVEL). Де ще є битви і герої, яких хочеться наслідувати? Чим вони «чіпляють»? Чому ці сюжети справляють на нас таке враження?
- Яка відмінність між вигадкою і фейком? У художніх книгах чи фільмах, наприклад, не завжди змальована правда — але ж це не фейк?
- Чи доводилося тобі чути історії про скарби? Чи всі такі історії фейкові, чи є й правдиві? Чим вони приваблюють? Які думки виникають у тих, хто вірить у скарби?
- Уяви себе художником/цею, що малює картини. Кого б зі своїх друзів ти запросив/ла позувати?
- Що потрібно для того, щоб у фейк було легко повірити?
- Як ти гадаєш, як почувався Джон Гершель, коли дізнався про фейк навколо його досліджень? Як думаєш, це зіграло на користь йому як науковцю чи зашкодило?
- Хто найбільше ризикує стати персонажем фейків?
- Коли стара річ має більшу цінність, ніж нова? А коли навпаки — чим новіша, тим краща?
- Що потрібно знати і вміти, щоб виготовити якісну підробку?
- Що підвело Джона Грінгала?
- Що потрібно для підготовки до гарного фейку? Як Фінеас Тейлор Барнум готував свої містифікації?
- Скільки ти готовий/а вичікувати, щоб влаштувати гарний пранк (розіграш)?
- Чим містифікація відрізняється від шахрайства, на думку Барнума? А що ти думаєш з цього приводу?
- Що змушує людей вірити навіть у розвінчану аферу? Чому люди продовжували надсилати кошти Гарцелу, навіть коли він сидів у в'язниці?
- Як на твою думку, чи є обманом ситуація, коли все сказане — правда, але сказана не вся правда?
- Чи дочитуєш ти до кінця всі договори, на які погоджуєшся? А під час встановлення програм чи застосунків на комп'ютер? А під час акцій у магазинах, участі в гуртках чи таборах тощо?
- Яка мета була в жартів про лівобургери або про зменшення сили тяжіння?
- Які ще запитання, окрім «Хто, що, де, коли, чому і як?», можна поставити до тексту?
- Чи можеш ти згадати, яка новина сильно схвилювала тебе рік тому? А півроку тому? Якщо пам'ятаєш, то чи зараз емоції такі ж сильні? А якщо вже навіть не пам'ятаєш, може, й не варто було хвилюватися?
- Що таке репутація? Як вона виникає? Чи можливо її втратити? А відновити?
- Як досягається професіоналізм? Яку людину можна вважати експертом/кою?
Розділ 2: Де можна натрапити на фейки?
- Які є способи поширення інформації про товари, окрім реклами?
- Що можна зробити, коли тобі пропонують вибір з двох варіантів, а тобі жоден не подобається?
- Хто і навіщо вигадав історію про масове самогубство лемінгів?
- Де розташований центр Європи?
- Хто такі характерники, хто і для чого складав про них міфи? Які привілеї від цих історій, окрім залякування ворогів, отримували самі запорожці?
- Де шукати надійну інформацію про наукові дослідження?
- Чи можливі фейки про фейки?
- Чи варто довіряти джерелу, яке вже поширювало фейки?
- Які переваги щодо уславлення своїх подвигів мали стародавні правителі?
- Наскільки можна довіряти історичним джерелам, які збереглися лише з одного боку конфлікту?
- Як історію про Троянського коня можна було б переповісти на користь троянців?
- Чим відрізняються військові хитрощі наших воєначальників від оманливих ворожих підступів?
- Як ти гадаєш, чому образи ворогів завжди викривлені: їх описують або демонічними і потворними, або навпаки — дурнуватими й огидними?
-
Які прийоми пропаганди Ґеббельса використовуються досі?
викликати дуже сильні емоції;
впливати на всі почуття: зір, слух, доторк тощо;
застосовувати неправду й напівправду, окрім правди;
бути зухвалими у брехні: що зухвалішою вона є, то легше в неї повірять;
повідомлення мають бути короткими і легко запам'ятовуватися;
повторювати брехню якомога частіше, щоб люди в неї повірили. - Які існують способи приховати щось дуже помітне?
- Чи були / є в твоїй родині якісь способи лікування диво-ліками?
- Які колеги Алана Чумака досі виступають в ефірах на телебаченні?
-
За якими ознаками можна розрізняти ліки з недоведеною ефективністю?
допомагають не від хвороби, а від «неприємного відчуття»;
допомагають від «усього», від «вірусів», від «бактерій»;
реклама звертається до дитини;
унікальність ліків;
відсутність побічних ефектів;
рекламує відома людина чи актор у медичному одязі.
Розділ 3: Як поширюються фейки?
- Про скільки «кінців світу» тобі вже доводилося чути?
- Звідки люди дізналися про Чупакабру?
- Чому змінилася зовнішність Лох-Неського чудовиська?
- Як народжуються забобони? Чому люди поєднують начебто не пов'язані між собою події?
- Наскільки реальною є наша реальність?
-
Які клікбейти провокують тебе частіше за інші?
дуже емоційне слово: «Шок! Сенсація! Відверті фото! Неймовірна новина!»;
виклик: «Ти не повіриш, ти ніколи не вгадаєш, тебе знудить, коли ти побачиш...»;
приголомшлива або дуже приваблива світлина;
обіцянка: «Ви гарантовано схуднете.. Ти точно здивуєшся...». - Чи є спеціальні групи покупців, для яких рекламують окремі товари?
- Чому в рекламі жувальної гумки споживачі беруть одразу 2 подушечки гумки чи вичавлюють зубну пасту на цілу щітку?
- Яким би був сучасний світ, якби не з'явився друкарський верстат? Які могли б існувати професії? А які були б неможливі?
- Що в сучасному світі нагадує памфлети XVII століття?
- Що таке таблоїд?
- Як ти гадаєш, чому люди не дочитують статті до кінця? Що тебе мотивує читати лонгріди і, зокрема, книги?
- Чому люди з неабиякою фантазією часом просто працюють у редакціях новин, а не пишуть фантастичні книжки? Як на твою думку, чому у людини може виникати бажання видавати вигадку за реальність?
- Обери тему, в якій ти добре обізнаний/а — від порід собак до улюбленої комп'ютерної гри. Почитай статтю у Вікіпедії на цю тему. Наскільки глибокою і повною є інформація з цього питання? Чи є щось, що не висвітлено? Яке припущення можна висунути щодо решти статей у Вікіпедії?
- Відкрий у Вікіпедії статтю українською мовою «Київська Русь». Подивись цю ж статтю російською мовою (стаття називається «Древнерусское государство»). Що ти можеш про це сказати, чому про нібито одне явище написано по-різному?
- Якщо правдою вважати те, з чим погоджується достатня кількість людей, яка в цьому може бути небезпека?
- Подумай, в який спосіб можна спробувати очистити Вікіпедію від фейків?
-
Які питання, на твою думку, найкорисніші для виявлення фейків:
Навіщо створений цей ресурс / контент? Кому це може бути потрібно?
Коли був створений цей ресурс?
Які додаткові дані він дає змогу відстежити?
Чи є подібна інформація на інших ресурсах?
Скільки користувачів лайкнули / поширили цю інформацію?
Яку сильну емоцію у мене викликає цей контент?
Що я захотів/ла зробити або що перехотів/ла робити після прочитання? Хто може бути в цьому зацікавленим?
Ігор Цеунов, Діана Житня-Кебас, Валентина Мержиєвська
Більше книжок цієї серії
