Химерний Київ. Легенди, лкачки та цікавинки

Історичний
контекст

У 1982 році в Києві провели пишне святкування його 1500-річчя. За цей час Київ бачив Русь (на честь самого Києва її часто і називають), нашестя монголів, правління великих князів литовських, магнатів Речі Посполитої, козацьких гетьманів, російських імперських урядовців, владу радянську та сучасну українську. Фактично кожен із цих періодів життя Києва залишив після себе якісь пам’ятки.

У давнину Київ був місцем, де сходилися торгові шляхи. До того ж він розташований на зручному місці — на межі лісів та лісостепу. А особливо принаджує до життя на київських пагорбах водна артерія — Дніпро.

Київ мав два періоди розквіту: руський та сучасний. За часів Русі відбудовувався дитинець (укріплена центральна частина міста) на Старокиївській горі і заселявся Поділ. Щоб зайти до Києва, потрібно було пройти чи проїхати через одні з міських величних воріт. Сьогодні в Києві можна знайти реконструйовані Золоті ворота (м. Золоті ворота) та Лядські ворота (м. Майдан Незалежності).

Кожен з руських князів роду Рюриковичів мріяв княжити в Києві. Але Русь роздирали внутрішні чвари та братовбивчі війни між князями. Вони припинилися лише в 1169 році, коли володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський захопив Київ і розорив його, не залишившись тут правити. До речі, побачити портрет цього князя можна у Володимирському соборі (зліва від входу на колоні головного нефу), автор — видатний художник Віктор Васнецов.

Так Київ десакралізувався, перестав бути столицею, княжити в якій означало мати претензію на княжіння всією Руссю. На північному сході постають нові потужні міста, в яких будуються кам’яні Кремлі. З цих міст у майбутньому постане Московія.

Після розграбування Андрієм Боголюбським Київ спалили і знищили монголо-татари у грудні 1240 року. Після цього Київ остаточно втратив свою вагу та став периферійним містечком.

Кількість населення, яка була в місті до спалення монголами, — приблизно 50 тисяч — Київ зміг відновити лише в другій половині ХІХ століття. Тоді, в 1861 році, в Україні скасували кріпацтво та люди почали масово переїжджати із села до міста. Після того на короткий час Київ перетворився з губернського центру на столицю держави — Української Народної Республіки, згодом — УНР. Після приходу до влади більшовиків Київ тимчасово втратив свій столичний статус (столицею став Харків). У 1934 році відбулося перенесення столиці з Харкова знову до Києва. З тих часів Київ був позбавлений столичного статусу лише під час німецької окупації (столицею рейхскомісаріату Україна на той час було Рівне). У 1991 році зі здобуттям Україною незалежності Київ став столицею України.

Після Другої світової війни Київ почав стрімко відбудовуватися та значно перевершив свої довоєнні розміри. Починаючи з 50-х років ХХ століття, Київ активно «перекинувся» на лівий берег. Чи помічали ви, що на лівому березі старі будинки (і то лише «сталінки») можна знайти лише в так званому районі «Стара Дарниця», а решта забудови — значно новіша? Тому старим і «химерним» Києвом сьогодні вважають його правобережну частину.

Психологічний супровід

Коментар для підлітків 11+

Навіть якщо ти не киянин/ка, книжка допоможе тобі зрозуміти деякі психологічні та загальноісторичні моменти:

Психологія містичного

Коментар для підлітків 11+

Порозмірковуй, чому людей так приваблюють легенди та таємниці? Та навіть і ти — яку екскурсію б вибрав/ла — у краєзнавчий музей твого міста чи містичну подорож у покинуті будівлі? З давньогрецької «містика» перекладається як «таємниця». А інтерес до таємниць у живих істот на інстинктивному рівні: саме бажання пізнати і зрозуміти провокувало людей з давніх часів вчитися, знаходити відповіді і розвиватися.

На рівні мозку за нашу допитливість відповідає нейрогормон дофамін. Він «включає» у тобі центри задоволення в мозку, коли ти отримуєш завдання з викликом, от-от почуєш якийсь секрет або передчуваєш проходження нового рівня улюбленої гри. Дофамін схвалює наші дії, орієнтовані на пізнання та досягнення. От і різні таємничі місця чи загадки природи ваблять нас своїми секретами, бо нам хочеться розібратися, у чому ж там насправді «родзинка».

А ще додається адреналін, бо різні містичні місця часто переплетені з моторошними історіями чи легендами-лякачками — і коли ти перебуваєш у таких місцях, то природно відчуваєш пришвидшене серцебиття і дихання, лоскіт нервів. На такі відчуття особливо ласі підлітки та молодь, оскільки їхній поріг чутливості через загальний гормональний сплеск теж підвищується, і звичайні події вже не так вражають, як раніше. Потрібна «більша доза» — хочеться переглядати жахастики, слухати страшні історії і пориватися у містичні або небезпечні закутки міста.

Але пильнуй: цю природну особливість використовують маркетологи, продавці чи навіть шахраї, пропонуючи щось містичне і таємниче за велику (або просто невиправдану) ціну. Знаючи про те, як дофамін може активізувати нашу допитливість, а адреналін провокувати на ризиковані дії, — не піддавайся емоціям і гормонам. Є ще сила волі, і ти завжди можеш вибирати те, що буде тобі на користь.

Є й інша сторона медалі: коли лякачки чи забобони наповнюють нас емоцією страху і роблять його заручниками. Тоді свій стан стає вже важко контролювати. У той момент, коли відчуваєш, що жахливі ірраціональні думки чи почуття від почутого починають просочувати тебе всього/всю, постарайся виставити фільтри:

Химерність історії

Київ і вся наша країна дійсно схожа на багатошарову мозаїку, у якій переплітаються дуже різні, іноді навіть протирічні історії. Наприклад, біля станції метро Арсенальна ще й сьогодні стоїть пам’ятник гарматі, з якої повсталі робітники заводу «Арсенал» стріляли по армії Центральної Ради (яка, по суті, була першою українською національною державою, проявом національної свідомості, цілі якої вдалося досягти лише у 1991 році).

А ще Олександр Довженко, відомий український режисер і письменник, що виступав у тому повстанні на боці Центральної Ради, через роки зняв фільм «Арсенал», показуючи трагедію повсталих робітників. І це ще не все: раніше на місці гармати стояв пам’ятник Іскрі та Кочубею — козацьким старшинам, які доносили Петру І про його можливу зраду Іваном Мазепою (щоб розібратися в неоднозначності цієї постаті — читай однойменну книгу нашого видавництва). Одначе, що цікаво: цей пам’ятник стояв на вулиці, яка сьогодні носить ім’я гетьмана Мазепи! І це теж невипадково: він вклав багато коштів у розбудову чи підтримання церков та інших будівель на цій вулиці.

Багато цікавих прикладів химерності історії ти знайдеш у книзі. Але не сприймай химерність як щось негативне. Переплетення різних ідеологій, подій, навіть різних правд — це ландшафт нашої історії. І водночас це дає нам перевагу: толерантність до інакшості і вміння з’єднувати протилежне в один візерунок. Згадай навіть відому пісню про вишиванку: «Два кольори мої, два кольори, червоне — то любов, а чорне — то журба». У єдності різноманітного ми можемо досягати нового рівня цілісності і балансу. Навіть Євробачення 2016 року, що проходило в Києві, взяло собі за девіз «Святкування різноманітності». А тому й ми, вшановуючи строкатий історичний досвід нашої країни і проходячи вулицями столиці, які пам’ятають різноманітні пристрасті, маємо і приймати цю строкатість, і формувати на її основі свою опору, історичну пам’ять і національне майбутнє.

Екзистенційні питання

Це різні філософські поняття: життя, смерть, свобода, вічність, сенс. Персони, які згадуються у книзі про Київ, по-різному ставилися до них. Хтось вбачав сенс у наживі, хтось — у культурній розбудові столиці, хтось робив ставку на епатаж, а комусь було важливо творити в ім’я кохання. В будь-якому разі приклади з книги — певний слід, який дійшов до нас через роки, а то й століття. Він проявляється у будівлі або кладовищі, у пісні або легенді, у містичній загадці або оптимістичній настанові.

Після прочитання книги можеш подумати і про свій слід: чим ти вже запам’ятаєшся своїй сім’ї, друзям, місту чи країні? Ми переконані: навіть якщо у твоєму житті є прикрі помилки, конфлікти, некомфортні почуття чи роздуми (це нормально) — твій внесок у красу життя на планеті вже вагомий, навіть якщо тобі здається, що він мізерний. Посміхнутися перехожому, допомогти другові, щиро поговорити з батьками, не купити зайвий раз пластикову упаковку чи таки донести її до спеціального сміттєвого баку — це все наші сліди, які разом допомагають нам жити гарніше і щасливіше.

Як читати:
У книзі подано 5 тематичних розділів із кількома історіями, які читаються легко і швидко. Ось поради, як це зробити цікаво:

Психологічний коментар

Коментар для батьків

Книга — ще одна ідея цікаво провести час у місті з дітьми, які вже підросли:

Жителям інших міст і сіл, некиянам, можна використати книгу, щоб почати цікавитися лякачками та легендами свого краю. Всюди можна знайти цікаві місця і навіть придумати до них екскурсію.

Окрім сімейного дозвілля або ідеї туристичного підприємництва, книга пропонує підліткам ще одну важливу думку: кожне місце має свою історію. Якщо ти не знаєш її, це не означає, що її немає. Пізнавати своє місто чи село, як і пізнавати свій рід, — це, по суті, привласнювати свою історію і віднайти свою опору. А отже — підвищувати рівень усвідомлення себе як особистості, частини роду, громадянина/ки свого міста і держави.

Запитання для обговорення

Ігор Цеунов, Діана Житня-Кебас, Валентина Мержиєвська

Більше книжок цієї серії

preloader