Яблука війни
Історичний
контекст
Період 1914–1945 років — це час найінтенсивнішого масового насильства у світі. У цей період відбулися дві великі світові війни (Перша — 1914–1918 та Друга — 1939–1945), масові геноциди (Голодомор, Голокост та інше), переселення великих груп людей (депортація кримських татар, операція «Вісла» та інше).
З другої половини ХІХ століття у світі розпочався різкий технологічний стрибок, який вплинув на всі сфери життя людей. Це полегшило транспортні переміщення (була створена залізниця, пароплав, літак, автомобіль) і зробило переїзди доступними навіть для небагатих людей. А масове насильство стало рушійною силою, яка спонукала людей їхати з батьківщини у пошуках кращого і безпечнішого місця проживання — і для себе, і для родини.
Люди продовжували спілкуватися з родичами та друзями завдяки новим технологічним можливостям (створення телеграфу і телефону) або покращеним старим (пришвидшення роботи пошти). Інформація теж почала швидше, ніж раніше, доходити у всі куточки світу. У ці часи зародилася сьогоднішня модель швидкого глобалізованого світу.
Психологічний коментар
«Яблука війни» — це справжня симфонія багатьох важливих життєвих тем, що звучить цілісно і проникливо, причому як для дітей, так і для дорослих. Тому прочитання цієї книги з дітьми буде гарним підґрунтям для осмислення як і з дітьми, так і наодинці з собою.
-1-
контакт дитини з батьками

-2-
стосунки між батьками і роль дитини у них
-3-
вибір «жити» і вибір «не жити»
-4-
емоції і почуття: як бути з ними
Теми для рефлексії з дітьми:
1
контакт дитини з батьками
2
стосунки між батьками і роль дитини у них
3
вибір «жити» і вибір «не жити»
4
емоції і почуття: як бути з ними
5
інакшість і різноманітність
Контакт дитини з батьками
У психології є поняття прив'язаності як прагнення до близькості. Причому це відчуття формується від народження: прив'язаність (фізична, емоційна, психологічна) є певною запорукою виживання від початку, коли немовля є безпомічним і недієздатним. Тому контакт із батьками, які можуть потурбуватися про дитину і захистити її, є символом життя. Відповідно, якщо контакт розривається, і не обов'язково фізично, а й емоційно, діти переживають справжню життєву небезпеку.

Проживання здорової прив'язаності до батьків формує спроможність будувати здорові довірчі стосунки з оточенням у процесі дорослішання: з друзями, іншими дорослими, коханими. Ось чому недостатньо просто фізичної близькості рідних (хоча і це потрібно — згадаймо, як Софійка сумувала за татом і як зраділа, коли він повернувся на Різдво). Дуже важливо, щоб близькість була емоційною, було відчуття «поруч», навіть у контексті важкої, неприємної ситуації.
Головна героїня, Софія, так і зазначає: тато лише частково повернувся з війни, з його емоційною частиною контакту немає. Відсутність контакту з батьками діти майже завжди схильні трактувати як власну провину: «Тато сердиться через мене, я щось не так кажу чи роблю». Бо це найочевидніше для дитячого сприйняття, в центрі якого завжди стоїть сама дитина.
На жаль, бувають такі люди, які розривають контакт або маніпулюють прив'язаністю (часто імпульсивно), підкорюючи поведінку інших під свої потреби та почуття. Діти ще не вміють «відсікати» це і задля збереження контакту готові жертвувати своїми інтересами і почуттями та призвичаюватися до страху як до норми. Такі стосунки у сім'ї називаються токсичними. «Ти не заслуговуєш на такого тата, як я» — це маніпулятивна фраза, сказана, однак, через відчай батька, який і сам ще не розібрався у собі. Такі слова травмують дітей, які не можуть і не хочуть мати інших батьків, але через сказане відчувають панічний страх залишитися без них.
Дитячі травми через токсичність стосунків з батьками можуть бути пропрацьовані у дорослому віці, але у дитинстві викривляється відчуття власного «Я» і своїх кордонів, з'являється страх помилки і самовираження разом із безліччю інших страхів. У тексті підтримкою для дівчинки у часи татового смутку стає мама. Згодом і тато, знайшовши опору в собі, стає опорою для дівчинки. Це проявляється у дрібних, але дуже важливих моментах для Софії: спільному готуванні млинців, грі в шахмати або у сніжки, обіймах під час рибалки.
Запитайте у дитини після прочитання, що її найбільше вразило у тексті, що злякало. Якщо це стосуватиметься страху втратити контакт — можна зробити такі дії:
1
Сказати (і говорити частіше): «Я з тобою». Загалом це можна не тільки казати, а й передавати різними сигналами, про які ви домовитеся. Наприклад, стискання рук, підморгування, повітряні поцілунки, погладжування між лопатками. (Пам'ятаєте, у книзі це згадується як центр довіри? Так воно і є — це «місце, з якого ростуть крила». А літати ми спроможні, якщо відчуваємо безпеку і довіру до світу). Домовтеся про сигнал контакту. Дитина може просити подавати цей сигнал у моменти тривоги чи коли буде потребувати підтримку.
2
Скажіть дитині, що навіть коли ви не поруч, вона завжди є у вашому серці, а ви — у її. Ніби пов'язані невидимими ниточками. Можна навіть зробити своїми руками символи цих ниточок: сплести браслети, кулони, обереги для батьків і дитини. У складні ситуації доторк до такого оберегу нагадає, що батьки завжди поруч і підтримують, надішлють свою силу і наснагу.


3
Зробити колаж з фотографій рідних, в центрі якого буде сама дитина. Можна замінити колаж малюнками. Головна ідея: ось я, а ось мої рідні, які захищають мене і дають мені опору. До кожного із рідних можна домалювати таку саму ниточку-контакт і підписати, що саме цим каналом передає мені той чи інший родич.


Ця вправа хороша тим, що дає змогу знайти силу у кожному, навіть не дуже приємному, родичі. Наприклад, тато Софії, що загубився після війни, вже може дати їй відчуття своєї приналежності до рідної землі, турботу про неї, небайдужість. Цю рису дівчинка пізніше транслює у класі під час читання творів про Різдво.

Контакт із родом проявляється у книзі ще й через листи бабусі. У тих листах — молодість бабусі, згадування про її власних батьків (прадідуся і прабабусю Софії), опис її захоплень, мрій, ставлення до життя, дружби, праці. Листи — це портал до роду, який розвивався, жив, а нерідко і виживав — щоб з'явилася на світ героїня книги, що читає це листування. Контакт із родом — ще одна ниточка для відчуття своєї сили і стійкості, адже позаду сила і стійкість сотень людей, яких вже можна назвати переможцями, бо вони вижили, щоб з'явилися ми.

Стосунки між батьками і роль дитини у них
Так само, як і контакт з батьками, дитині важливий контакт батьків між собою. Він сприймається як міцна опора, на яку можна спиратися. Діти тонко відчувають, коли між батьками немає згоди, так само переживаючи небезпеку і беручи провину на себе. Дуже важливо не ігнорувати переживання дитини, а на максимально доступному рівні пояснити їй ситуацію. Можна сказати, що у батьків, як і в інших людей, можуть виникати непорозуміння і суперечки, а разом із ними — і складні емоції.
Водночас дитині важливо знати:
а)
її люблять (суперечки між батьками ніяк не впливають на любов до дітей);
б)
суперечка не через неї (жодної провини на ній немає, дорослі мають просто дійти згоди між собою з певних питань);
в)
батьки впораються, просто треба трішки почекати (дорослі дають собі ради, не треба хвилюватися, з часом усе налагоджується).
Те, як дорослі вирішують суперечки між собою, вчить дітей і власній стратегії вирішування конфліктів. З боку батьків дитини звинувачення однієї сторони і налаштовування дитини проти іншої — погана інвестиція у формування в ній відповідальності, зрілості і спроможності розбудовувати довірчі стосунки.

Ми створені наполовину від матері, а наполовину від батька. Закреслюючи в собі внесок одного з батьків, ми несвідомо даємо забагато енергії негативним проявам, за які звинувачуємо батьків. Ці риси, так само несвідомо, можуть проявитися у наших діях (наприклад, згубні залежності), призвести до хвороб, стати причиною комплексів і страхів. Або ж навпаки — наприклад, закреслюючи усе татове, ми не дозволяємо у собі формуватися усім чоловічим рисам, зокрема і позитивним. Батько як чоловік дає дитині опору, цілеспрямованість, відчуття захищеності і власної гідності. Крім того, стосунки з батьком визначають подальший матеріальний успіх. Мати як жінка здійснює вклад гнучкістю, адаптивністю, комунікацією зі світом, емоційністю. У психологічній практиці трапляються випадки, коли причини фінансових труднощів дорослого чоловіка беруть початок із образи на батька, або складність жінки завагітніти може бути зумовлена образою на власну матір. Це лише приклади. Але найважливіше те, що батьків не вибирають, і дитина не має «заслуговувати» на них. Коли дитина приймає кожного зі своїх батьків такими, якими вони є (навіть якщо когось із них вона ніколи не бачила) і пробачає їх, то це відкриває їй шлях до самоприйняття, самоствердження, милосердності і психічного здоров'я.
Мудро вчиняє мама героїні, коли допомагає Софійці проживати складні ситуації з татом, не засуджуючи, а пояснюючи його реакції. Мати здійснює те, що називається контейнуванням дитячих емоцій (про це ще йтиметься далі), а ще розповідає, як сама дає собі ради у такі моменти.

Пам'ятайте: навіть коли ви не можете знайти слів для заспокоєння дитини, то можете розповісти їй, як самі справляєтеся. Діти перебирають наші захисні механізми і сценарії виходу з кризи, користуються отриманими від нас порадами.

Є момент у книзі, коли Софія от-от вирішує обуритися на маму за те, що та сміялася в церкві, а потім — як мама! — просто стенає плечима, вирішуючи залишити це на розсуд матері. Це спосіб справлятися з обуренням, перейнятий у мами.
Якщо ваша сім'я повна і обоє батьків проживають разом із дитиною, можете запитати після прочитання, що їй чи йому найбільше подобається у ваших подружніх стосунках, а що лякає. Отримайте відкритий зворотний зв'язок про почуття дитини, які вона переживає, споглядаючи за вами. У відповідь на страхи поясність дитині, що між вами відбувається насправді (пам'ятайте про головні пункти, описані вище — а, б, в). Придумайте, як дитина може підтримувати себе і що проговорювати під час батьківських суперечок. У цей час можна малювати свої емоції, слухати музику в навушниках, гратися улюбленими іграшками або ж складати пазли.

Метафора пазлів гарно пояснює, чому ми сперечаємося: просто у кожного своя думка, свої інтереси — як у пазла своя сторона. Не усі пазли одразу підходять один до одного. Іноді потрібен час, щоб «притертися». І поки дитина складатиме пазли, батьки будуть складати свої, доходячи згоди в якомусь із питань.
Не ярликуйте її фразами із негативним змістом, додаючи «ти як твій батько» чи «ти така ж, як і твоя мати». Дітям боляче чути такі вислови, у них розвиваються комплекси меншовартості.

Вони можуть почати підтримувати вас у нелюбові чи ненависті до другого з батьків, викреслюючи його чи її в собі. Ви вже знаєте, що це може спричинити. Ви можете відчувати образу, мати негативні спогади, але це ваші почуття і ваші спогади. Спробуйте дитину навчити пробачати через прийняття.
Вибір «жити» і вибір «не жити»
У людини є як енергія створювати (у психології — лібідо), так і енергія руйнувати (мортідо). Кожного разу ми робимо вибір, як реагувати на ту чи іншу подію — через лібідо або через мортідо. Простіше кажучи, щоразу ми вибираємо життя або смерть. У першій половині книги чітко видна лінія вибору у матері і в батька Софії.
Що є ознаками вибору життя?

  • віра у життя, у себе і свої сили (у мами героїні це ще й віра в тата);
  • комунікація з іншими;
  • проговорювання своїх страхів, почуттів (орієнтація на проговорювання допомогла мамі в кінці твору довіритися священику і відкрити своє серце повністю);
  • дії, спрямовані на творення, творчість і відродження (мама склеїла вазу, яку розбив тато, відвідувала гурток зі створення клаптикових ковдр, готувала кутю і шукала продукти для неї, бажала танцювати);
  • життєствердні афірмації, тобто установки (у скрутний момент мама обіймала сама себе і проговорювала: «Війна позаду, лихе позаду»);
  • відчуття непереможності, стійкості і вольові зусилля на утримання цих почуттів;
  • світлі спогади рідних з їхніми життєствердними принципами (мама згадувала свою маму, яка раділа життю і вірила, що наступне покоління буде кращим).
Що є ознаками вибору смерті?

  • заборона на емоції (батько спочатку не підтримував життєствердні емоції матері, не сміявся, дратувався у відповідь на виявлені дочкою оптимізм і радісні здивування);
  • обмеження комунікації (певна відлюдкуватість батька: навіть радіо вимикали, коли він приходив; зате його готовність поїхати на рибалку з іншою сім'єю проявляє свідомий вибір, орієнтований вже на життя);
  • замовчування своїх емоцій або вираження лише сильних негативних почуттів (у кінці книги батько розповів Йоганесу про свої почуття, проявляючи силу у цій промові, тому що емоції вже осмислені і контрольовані; натомість у першій половині твору за невдоволенням і агресією батька відчувалася слабкість і потреба у допомозі, хоча він не усвідомлював цього);
  • дії, спрямовані на руйнування, зокрема і саморуйнування (розбиття вази, пияцтво, поневіряння деінде).
Велика внутрішня робота — обирати життя, незважаючи на незгоди, гнітючі думки і життєві скрути. Але і сама мати героїні стверджує, що бути щасливою — це вибір. Навчити дитину проговорювати у скрутні моменти «Я обираю життя!» означає навчити її бачити вихід і надію, підтримувати себе, навіть якщо доводиться боротися за життя. Ця проста фраза може здійснювати величезний вплив на наш стан. Можете спробувати саме зараз, але з повною усвідомленістю у проговорюванні ;)

Можна проговорити з дитиною, що є життям для неї? Чим воно цінне? Що є символами життя? А можна й закріпити цю розмову, склавши «скриньку життя», куди назбирати життєствердні артефакти, що надають оптимізму і віри, зберігають наш ресурс. Для мами героїні, напевне, це були б ваза і мушля, для Софії — мушля, зернятка яблук і бабусині листи. Вся книга просочена символами життя — можна влаштувати квест під час повторного прочитання і шукати їх разом із дитиною, обговорюючи.
Емоції і почуття:
як бути з ними
У тексті героїня стикається з емоціями батьків і не може їх безпечно і комфортно для себе осмислити. Тепер ми вже знаємо, що у негараздах батьків (зокрема у складних емоціях) діти схильні винуватити себе. Для розуміння почуттів (як батьківських, так і своїх) у дитини ще не вистачає досвіду, вона ніби ще не може їх у собі помістити. У цей момент батькам важливо допомогти дитині ідентифікувати емоції, зрозуміти їхні причини і знайти спосіб справитися з ними.
Цей процес психологи називають контейнуванням. Це як допомога у складанні дитячої валізи: мама чи тато швидше й компактніше, ніж сама дитина, можуть спакувати речі так, щоб їх більше влізло і легко було потім діставати.
Як допомогти дитині конструктивно проживати емоції?
Навчити розпізнавати емоційний стан. Для цього корисно буде звертати увагу дитини на її власні почуття, розпізнавати їх як комфортні або некомфортні. І не менш важливо проговорювати свої емоції, допомагати визначати їх у інших людей.

Мама Софії в тексті підказує дочці, що тато «загубився», і тому сердиться, не може знайти дороги назад. А в особливо напружений момент мама називає свій стан болем, проговорюючи, що тепер вона піде «розвіювати свій біль».

Тут є ще один важливий момент: мати заявляє про своє право на біль і на почуття загалом. Будь-які почуття мають право на існування! І татові, і мамині також. Це те, чим ми не можемо керувати. Можна контролювати слова, дії та іноді думки. Але почуття, якими б вони не були — «законні», справжні і мають право бути. Цю думку важливо доносити дітям. Тоді їм буде легше витримувати емоційні реакції дорослих і приймати свої власні. Інша справа — як з ними справлятися.


Навчити скеровувати свої емоції. Часто нам потрібний час, щоб дати раду своїм почуттям. Цей тайм-аут важливо брати, щоб не нашкодити емоціям близьких необережним словом чи дією.

Сум корисно відплакати, злість — відкричати чи відтупати ногами, страх — проговорити детально у довірливій бесіді. В будь-якому разі у кожної людини може бути свій рецепт керування емоцією.

Після прочитання можна поговорити з дитиною про те, що допомагає їй легше прожити ту чи іншу емоцію. Ви можете ділитися своїми способами, а також запропонувати подумати, як ви можете допомогти своїй дитині у той чи інший емоційний момент.


Пам'ятайте головний принцип: дитина повинна сама навчитися справлятися зі своїми почуттями. Тому і вам варто пам'ятати про її право на емоції, витримувати їх, не беручи на себе, але співчуваючи. Простежте, як мама Софійки підтримує доньку в її емоціях — радіючи, співчуваючи або пропонуючи подивитися на ситуацію під різними кутами.
Інакшість і різноманітність
«Яблука війни» віртуозно підсвічують різноманіття, яким наповнюється наш світ і яке уживається у ньому. Різні культури, різні раси і нації, вірування і традиції, різні люди з різними поглядами на життя. Неприйняття цієї різності розпочне найстрашнішу знищувальну війну у світі, про яку згадується в останньому листі твору. Неприйняття інакшості спричинює насилля в сім'ї, булінг у школі, соціальні дискримінації, політичні репресії — аж до геноциду.

Натомість шкільне життя, яке проживає Софія, демонструє, що кожній людині є місце у класі, у суспільстві, у світі, незважаючи на колір шкіри, вимову, стать, віросповідання чи національність. Іноді це сприймається навіть дещо ідилічно, але у цю ідилічність приємно вірити. Батько Софії під час рибалки стикається з інакшим світоглядом свого австрійського сусіда, і це на деякий час змушує його замислитися. Але у відповідь він не сперечається і не знецінює думку співрозмовника. Він просто говорить про свої переживання, на які ми усі, пам'ятаймо, маємо право.
Поговоріть з дитиною, де у книзі трапляється різноманіття і водночас проявляється красиво і мирно? Де різноманіття існує у природі? А де ми можемо побачити його у суспільстві? Чому природа придумала нас різних, а не однакових? Чи ми, різні, можемо одне одного підсилювати?

Важливо донести думку, що у світі ніхто не кращий за іншого у своїх традиціях, цінностях і віруваннях. Кожна людина обирає для себе те, що потрібне і приємне їй. Приймати спосіб життя інших — так само гідно, як і не нав'язувати свій. Нехай це проявиться у грі «Що я люблю»: називайте по черзі те, що подобається саме вам, що надихає і приносить задоволення. Можна починати свою репліку зі слів «А я люблю…». Така проста гра дає змогу дитині побачити, що можна без перешкод говорити про свої уподобання і водночас чути інших, не сперечаюсь із ними, а приймаючи.
Для рефлексії із собою
Книга «Яблука війни» не менш багата на теми для дорослих, ніж для дітей. У ній розкриваються «дорослі» теми співзалежних стосунків і виходу із них, ставлення до війни і питання національного самовизначення, пошук себе у чужій країні, пошук сенсу свого існування у контексті соціальних змін і багато інших.

Але оскільки книжка дитяча, варто зупинитися на темі ресурсу. Звісно, добре бути хорошими батьками і вчиняти правильно й екологічно щодо своєї дитини. Але ми водночас і живі люди, а не роботи, і наш ресурс так само потребує підживлення, щоб бути спроможними в потрібний час підтримати і дітей.


У Катерини і Захара різні способи «підживлення». Немає потреби порівнювати, який з них кращий, так само не варто визначати, у кого більше причин для смутку. Але можна встановити, що ресурс мами тримається довше і підживлює більше, ніж ресурс тата, хоча їй дійсно непросто. Чи маскує мама свій біль, чи притлумлює його всередині? Можна так спершу подумати. Але неможливо довго вдавати радість і легкість — «батарейки» сядуть швидко. Це можливо лише якщо ти сам «генератор», свідомо і цілеспрямовано шукаєш і знаходиш у собі ресурс для легкості і радості, для вибору життя.

Щастя — це вибір, ба більше — рішення. Це рішення потребує великої внутрішньої роботи, самопідтримки і самоцінності — бо потрібно захищати ще й особисті кордони, як зробила мати під час однієї із суперечок із Захаром, відстоявши себе і своє право на біль.


Що може бути ресурсом? Усе, що про життя (а це з третього пункту дитячої рефлексії). Звернімо увагу на вазу, на яку під час емоційного пориву впав гнів батька. Предмет, який може здаватися нам неважливим, безглуздим, нецінним — може бути ресурсом для когось поруч. Особливо часто це стосується підлітків, які обирають для своєї опори, здавалося б, «дурні» і несерйозні атрибути. Батькам варто бути обережними, щоб не знецінити їх, бо це може стати підривом довіри і боляче вдарити по підлітковому самовираженню.
Окремо хочеться згадати про мушлю. Вона неодноразово з'являється у тексті як символ ресурсу — у кишені, як символ прихистку — у серці. Цей прихисток повинен бути обов'язково у кожного з батьків. Простір, в якому є місце для себе, для любові і поваги до себе, бо ніхто не зможе підтримати нас краще, ніж ми самі. У певні моменти в нас проявляється наша внутрішня дитина, і вона сама потребує захисту і турботи від наших внутрішніх батьків. Отож щодо себе так само екологічно і правильно: приймати, давати право на почуття, право на помилку, дозволяти мріяти і робити компліменти, виражаючи щиру любов.
Проте велика спокуса будувати замість душевної схованки для себе фортецю із масивними мурами від інших, за якою ховати свої емоції, страхи і бажання. Чи залишаємося ми вільними, коли відгороджуємося від світу? Чи керуємо своїм життям, якщо не дозволяємо проявлятися йому у наших діях, почуттях і словах? Варто вчитися любити, приймати і прощати себе.

Цей процес не менш важливий, ніж виплекання та виховання дітей.
Запитання для обговорення
1
Чи пам'ятає Софія, яким був тато до війни?
2
Чи знайоме тобі відчуття, коли твоє тіло перебуває в одному місці, а ти — в іншому? Наприклад тіло сидить на уроці, а ти десь…
3
Іноді думки відлітають у щось приємне — мрії чи гарні спогади. А чи буває так, що ти постійно повертаєшся в думках до чогось неприємного? До сварки чи образи? Чому так відбувається?
4
Що спричиняло переїзд різних людей в Америку?
5
Що подобалося Софії в її вчительці?
6
Чому корінних мешканців Америки називають індіанцями?
7
Як індіанці ставилися до переселенців?
8
Що ти відчуваєш, коли усвідомлюєш, що помилився/лася? А що відчуваєш, коли вдається виправити помилку?
9
Чи може людина не помилятися? В яких випадках людина помиляється частіше, а в яких — рідше? Про що можуть свідчити помилки?
10
Як ти розумієш слово «життєствердний»?
11
Що для тебе означає перемагати? В яких ситуаціях ти відчував/ла свою перемогу? Чи перемога завжди однакова? Чи можна перемогти того, хто сильніший за тебе? Як?
12
Що таке програш? Чим відрізняється тимчасовий програш від остаточного?
13
Чи можливо закінчити всі війни? Чому війни досі тривають?
14
Що відчула мама, коли розбилась ваза, привезена з Жовкви? Що ти робиш, коли руйнується чи ламається щось дуже цінне для тебе? Чому мама змовчала і нічого не сказала татові?
15
Які спогади залишились у Софії з війни?
16
Якщо великі імперії руйнувались, що утворювалося натомість? Що було важливим для тата Софії у цьому розпаді імперій?
17
В які часи відбувалися події книжки? Про яку війну в ній ідеться? Де відбувалася ця війна?
18
Як можна знайти нових друзів на новому місці?
19
Чому вчителька приховала походження Ґретхен?
20
Чому тато Софії вважав, що американці не люблять переселенців з інших країн?
21
Що роблять воїни під час війни? Як впливає війна на мирних жителів?
22
Як жила бабуся Софії, яка не застала війни? Чим відрізнявся той світ, в якому жила бабуся, від того, в якому опинилася мама Софії?
23
Навіщо мама показала Софії листи її бабусі?
24
Як ти гадаєш, чому подруга бабусі, Лея, не хотіла, щоб її впізнавали як дружину архітектора, а натомість хотіла сама стати гінекологинею (тобто лікаркою, яка допомагає жінкам дбати про здоров'я і народжувати дітей)?
25
За яких умов дорослі люди можуть бути безтурботними і веселими?
26
Як тато Софії сприймав те, що мама почала працювати?
27
Коли мама перестала намагатися повернути тата з війни?
28
Як ти гадаєш, превелебний Джон навмисно писав такі смішні оголошення, чи в нього це виходило випадково? Що означає «превелебний», до кого можна застосувати такий титул?
29
Які можливості дає освіта? Чому раніше жінки рідко здобували освіту?
30
Які переваги спілкування в інтернеті над паперовими листами? А які переваги листів?
31
Як ти розумієш, що означає вислів «Повністю повернутися з війни»?
32
Чим відрізнялися приготування до Різдва в родинах Ґретхен і Софії?
33
В чому відмінність між «Я без тебе не можу» і «Я без тебе не хочу»?
34
Як можна розтягнути задоволення від того, що дуже подобається? Як можна створити «передсмак» і «післясмак»"?
35
Чи важливо почуватися різними з кимось? Чи важливо почуватися схожими? Чому?
36
Чи можуть жінки у нашій країні зараз мати роботу, освіту, право голосу? А якби було не так, як би це вплинуло на наше життя?
37
Яким був перший пункт угоди про мир? Чи вдалося дотриматися цієї угоди?
38
Чому тато Йоганеса і Ґретхен хотів, щоб той навчився стріляти?
39
В світі ніхто не чекав війни, не було передчуття, а вона сталася. Як гадаєш, які переваги в тому, щоб очікувати чогось важкого, а які в тому, щоб не знати?
40
Про що нагадувала або що символізувала мушля для мами Софії?

41
Для чого мама Софії хотіла зустрітися з превелебним Джоном?
42
Що найважливіше в танці?
43
Як склалася доля дівчат — Ґретхен і Софії — коли вони виросли?
Більше книжок цієї серії
Повернутись