Несерійний : Та що ти знаєш про війну?!
Ольга Карі
Акції Проза Для дітей
Обкладинка:
Тверда
Кількість сторінок:
432
Мова:
Українська
Рік видання:
2024
Видавництво:
Ранок
Вік:
Для дітей
ISBN:
9786175221648
Про книгу
Книжка художніх репортажів про важливість і цінність жіночого досвіду проживання війни — в окупації, в евакуації, у статусі біженки, у статусі ВПО, у тилових містах, у прифронтових містах, жінок молодих, жінок старших, з дітьми, з дітьми з інвалідністю, без дітей, з тваринами, із старенькими рідними — і подолання знецінення внеску жінок, які не були на передовій чи у війську, в перемогу.
Автори
Ольга Карі
Інші книги цих авторів
Відгуки
Загальна оцінка:
0
1 відгуків
Rated 5 out of 5
0
Rated 4 out of 5
0
Rated 3 out of 5
1
Rated 2 out of 5
0
Rated 1 out of 5
0
1 review for Несерійний : Та що ти знаєш про війну?!
Add a review Скасувати коментар
При замовленні на суму від 1000 грн — доставлення до відділення Нової пошти безкоштовне!
Закрити
Швидка покупка
Несерійний : Та що ти знаєш про війну?!
Вкажіть Ваші дані і наші менеджери зв’яжуться з Вами для уточнення деталей:
Ваше замовлення вже у нас!
Найближчим часом наші менеджери опрацюють його та зв’яжуться з Вами для уточнення деталей. Дякуємо, що обрали Портал!
Очікую!Також може зацікавити
Ціну знижено
Колективна пам’ять, примирення і міжнародні відносини / за ред. Н. Масловскі, А. Шептицький
250 грн238 грн
Додати в кошик
Tasha –
Книга обіцяла художні репортажі, які розкажуть про різний жіночій досвід: біженства, окупації, домашнього насилля під час війни (бо воно ж нікуди не поділося), волонтерства, обстрілів тощо. Натомість маємо рефлексії авторки з вкрапленням історій її подруг. З одного боку, дуже невеличкими, у порівнянні із загальним обсягом книги, з іншого — вже частково знайомими, бо фейсбук це таке одне велике село, де зручно створювати свої приємні бульбашки.Я заходилася читати «Та що ти знаєш» з надією побачити переконливі й вражаючі історії, які пояснять нарешті, чому потрібен знак рівності між тими, кого зачепіло самим лише краєчком, і тими, хто вигріб по повній. Пояснення не знайшла. І хоча я абсолютно згодна і переконана, що шпетити, соромити, ображати, мірятися лихами не варто, що підтримка потрібна, що добре було б постаратися бути м’якішими одне до одного, так само абсолютно я переконана, що досвід є різним і деякі речі просто неспівставні, навіть якщо видбуваються на тлі одного контексту. І — так, не сидівши в підвалі через обстріли або окупацію, деяких аспектів війни ти реально не знаєш. Варто визнати це чесно.Деякі розділи, роздуми й туга зовсім повз мене. Наприклад, про сукні й парфуми. Де в тому березні, що мало відрізнявся від лютого, була б доречеа моя улюблена пряна ваніль? На волонтерському складі під бруднющою від коробок фліскою? Чи серед квітів, які місцеві квіткарі просто роздавали, бо що ще з ними робити? Чи у сховищі, де це так само придушує оточуючих із чуттєвими носами, як у спортзалі? У зручній сукні, з іншого боку, бігти до укриття не складніше, ніж у штанях. Дещо, втім, дуже відгукнулося. Одяг для «пощастить вижити під завалами», розділ про менструації. Мрію, що нарешті щезнуть мамині кукусіки, які гадають, що менструацію мож��а просто «вимкнути» за бажанням. А дещо відверто вибісило. Бо мінімалізм — це і є привілей тих, в кого є на нього гроші. І рівно до тієї миті, як раптом розумієш, що дуже потрібна раз на рік кухонна приблуда залишилася вдома, і це стає останньою краплею хиткої рівноваги. Здорове харчування теж про гроші. І сили. Які не те щоб безлімітний ресурс. Тож якщо після восьмої сирени на день єдине, що рятує твою зозуленьку, це пундик, то най буде пундик. Загалом я так і не зрозуміла ЦА книги. Для іноземців? Точно ні. Для тих, хто поїхав? Забагато місцевого досвіду, який ніяк не резонує. Для тих, хто залишився? Цей досвід дуже різний, не лише географічно, а й соціально, а книга окреслює як певну місцевість так і певний рівень достатку/освіти/життєвого стилю. Намагаюся уявити, як цю книгу читають в Нікополі чи Великій Висці, і не дуже виходить. Додам окремо.Влітку 2023 року команда «Yakaboo Publishing» разом звільнилася з видавництва і невдовзі оголосила про створення власного — «Ще одну сторінку». Це перша їхня книга, що привернула мою увагу, та я трохи дуже сильно здивована, що, виявляється, ЩОС ніяке не самостійне видавництво, а частина видавничного дому «Фабула». Про що немає жодної згадки на жодній сторінці у мережі — дізнаєшся тільки з вихідних даних самої книжки. Не дуже зрозуміло, нащо потрібна така таємничість.