Пластилін імперії

Роман демонструє як Росія засобами ідеології, а простіше тоннами цинічної брехні, формує з громадян ледь не первісних дикунів, які за межами власних кордонів можуть вбивати, тероризувати, грабувати. Суміш рудиментів комунізму, а саме — насильство, нетерпимість, брехня, повна зневага до прав людини, нівеляція волі, права на творчість, викривлене розуміння православ’я — ось неповна характеристика путінізму.
Прохор Лєвадов, колишній дрібний злодій з великим тюремним досвідом, після того, як дружина завершує життя самогубством, кидає своє житло й проситься у монастирській притулок. Тут Прохор вперше задумується над питаннями віри, сутності Бога, Вітчизни й приходить до висновку, що держава все життя витирала об нього ноги. З раннього дитинства, позаяк він сирота, не дала йому найменшого шансу відбутися цільною людиною.
Росія нападає на Україну, під стінами монастиря формують загони «ополченців». Ті, що вчора мріяли про чернецтво — зголошуються в найманці. ФСБ вигрібає з богадільні усіх безпритульних й відправляє на фронт. Батюшка Лазар і собі мріє стати «героєм отєчєства», вербує колишніх зеків. Прохор Лєвадов добровільно вирішує податись на війну, хоча він чи не єдиний серед мешканців богадільні прекрасно розуміє її загарбницьку, колоніальну суть.
В цілому роман розкриває деградацію тоталітарного російського суспільства, його цілковиту аморальність і занепад на тлі розв’язаної проти України війни.