Жива спільнота в імперському світі: Луцька греко-унійна єпархія кінця XVIII – першої третини XIX століть (серія „Київське християнство”)

Монографія є вдалою спробою реінтерпретації традиційного погляду на історію унії в Російській імперії як епоху переслідувань і мучеництва та масової відмови русинів-католиків від своєї етноконфесійної тотожності. Засновану 1798 р. Луцьку греко-унійну єпархію авторки книги розглядають як живу спільноту, котра, попри релігійні обмеження з боку офіційної влади, зуміла зберегти свою організаційну структуру та розвинути доволі успішну душпастирську, культурно-освітню й харитативну діяльність. Феномен «довгого тривання» Унійної Церкви на Волині аж до 1840-х рр. (на відміну від Київщини і Поділля) уможливили тісна взаємодія духовенства і мирян на парафіяльному рівні, діяльна підтримка місцевої шляхти латинського і «руського» обрядів та попередні успіхи конфесіоналізації в Київській митрополії за часів Речі Посполитої.