PROcreators : Авангардне мистецтво в Україні, 1910–1930: пам’ять

4 відгуки для PROcreators : Авангардне мистецтво в Україні, 1910–1930: пам’ять

1. 

   Оцінено в 3 з 5

   Mikeru Desu – 06.07.2021

   перша частина книги складається з одних дат і прізвищ, прізвищ і дат, місцями повторів, таке враження що це шмат курсової студента якому треба розтягнути макимум текст. В другій частині вже полегше коли пішло про окремих митців але всерівно написано сухо.

2. 

   Оцінено в 5 з 5

   Ira Hrushetska – 07.06.2022

   Коли починала читати цю книжку, то думала, що читатиму книжку про мистецтво. Але це книжка не про мистецтво, а про історію українського мистецтва 1910-1930 років.Книжка про те, наскільки складно було бути митцем в ті роки, і чому світ незнає, що відомі митці тих часів були українцями і надихалися українською історією та природою. Всі знають їхні імена, але ніхто не пов’язує ці імена з Україною. В цій книжці згадуються роботи не тільки художників, але й письменників і режисерів, роботи яких були виконані в стилі авангардизм. І знаєте що в цьому всьому дуже втішає? Що незважаючи на різні заборони та перешкоди з боку влади, наші митці в 1910-1930 роках мали дуже сучасне на той час, і дуже неподібне на інші країни мистецтво. Українські митці хотіли передати через мистецтво мрію про відбудову незалежної України, яка має дуже давню історію. Дуже сильна книжка!

3. 

   Оцінено в 5 з 5

   ed3nci – 13.12.2022

   Дуже інформативна книга, читається як типовий нон-фік, трохи важко але дуже цікаво. Враховуючи мою любов до українського авангарду – якраз те, чого мені бракувало. І до речі, автор розповідає про єврейський авангард що мав місце на території України, мені ця тема здалася доволі новою. Книгу однозначно раджу

4. 

   Оцінено в 4 з 5

   Dina – 23.02.2024

   Читаю про те, як українські художники-авангардисти активно їздили, мешкали, обмінюючись досвідами та ідеями, і виставлялися в Парижі у самий розквіт авангарду. Володимир Татлін, Олександр Архипенко, ��лександра Екстер, Михайло Бойчук, Давид Бурлюк, Володимир Баранов-Россіне (Давид Россіне), Софія Левицька, Абрам Маневичі, Йосип Чайков, Вадим Меллер та інші.Автор роздумує про передумови такого шаленого розвитку авангарду в Україні. Серед сукупності факторів говорить про створення Центральною Радою УНР Української академії мистецтв, яка об’єднала найталановитіших викладачів того часу (Василя Кричевського, Георгія Нарбута, Абрама Маневича, Михайла Бойчука. Та ж Центральна Рада створила  Культур-Лігу, завдяки якій Київ перетворився на один з найдинамічніших світових центрів культури та авангарду.Пригадаймо тепер й інші ілюстрації того, як тодішня українська політична еліта дбала про розвиток української культури і її світове визнання. Наприклад, як Петлюра відправляє хор Кошиця у світове турне зі Щедриком. Тобто УНР проіснувала менше 4 років з перервами, змінами влади, військовими діями, а політичні еліти розуміли важливість культури для політичного становлення держави і встигали робити усе максимально можливе для її розвитку. Напевно, ще коли ці еліти не були політичними, але були елітами культурними і виношували в думках, серцях і планах власну державу, перед їхніми очима був приклад російської культурної пропаганди – зліпленої, вибачте, з гівна цукерки, і розуміли потенціал потужності своєї справжньої культури.Чому у сьогоднішньої політичної “еліти” немає такого розуміння і ціле міністерство культури єдине на що спромоглося – аж на телемарафон? Можливо, українцям слід обирати в свої еліти кращі за себе версії українців, а не “парня” з сусіднього під’їзду, який не дуже відрізняє ліфт від вбиральні?