Сучасна проза України: Дискордія
Обкладинка:
Тверда
Кількість сторінок:
400
Мова:
Українська
Рік видання:
2021
Видавництво:
Ранок
Вік:
Для дітей
ISBN:
9786175220078
Про книгу
Весна народів. Австрійська імперія пульсує і вибухає повстаннями. Кожен намагається визначити власне місце у великій імперії, яка для багатьох насправді чужа. Іґнацій Камінський відсидів у віденській в’язниці і повернувся додому, у Станіслав. Він має певний авторитет серед місцевих революціонерів і активно долучається до дискусії між поляками й русинами — об’єднатися проти імперії чи кожному змагатися за своє.
Відгуки
Загальна оцінка:
11 відгуків
Закрити
Залишити відгук
Вже прочитали? Оцініть книгу від 1 до 5:
11 reviews for Сучасна проза України: Дискордія
333 грн
Закрити
Швидка покупка
Сучасна проза України: Дискордія
333 грн
Вкажіть Ваші дані і наші менеджери зв’яжуться з Вами для уточнення деталей:
Ваше замовлення вже у нас!
Найближчим часом наші менеджери опрацюють його та зв’яжуться з Вами для уточнення деталей. Дякуємо, що обрали Портал!
Очікую!
Максим Беспалов –
Чудова белетризація Весни народів.
Сергій Мельник –
Роман захоплює сюжетом і легко читається, хоча важко сказати, чого тут більше – історичності чи белетристики. З одного боку, автор явно концентрується на реальних подіях, їхніх причинах і взаємозв’язках. З іншого – все змальовується через життєві пригоди основних героїв, через їхнє сприйняття, думки, емоції. Пригоди ці часом досить динамічні, а діалоги – найчастіше суперечки: політичні й філософські, без висновків, без авторських підказок типу “що насправді правильно”: тобто досить життєві, і завжди лишають простір для доосмислення.Про саму “Весну народів” досі знав мало, і тому час від часу починав втрачати розуміння розкладу сил, ролей персонажів і рухів. Гадаю, автор розраховує на хоча б трішки обізнаних в тогочасній історії читачів. Вистачає у книзі й гумору. Чого бракує – то це виносок-пояснень незвичних для сучасного читача слів (а їх тут багато, бо Остап дуже ретельно поставився до відтворення тогочасних регіональних мов і діалектів). І, хоча з контексту значення терміну майже завжди зрозуміло – “словничок” наприкінці книги є явно малуватим.Ще було відчуття, що оповідь у деяких місцях трішки перестрибує через події, а головні дійові особи прописані дещо відсторонено, до них не дуже встигаєш прив’язатись емоційно, не починаєш повною мірою синхронно мислити й переживати з ними. Але, не дивлячись на все це – в цілому розповідь йде легко й невимушено – читається непомітно: саме як пригодницький роман, а не історичний опис. Тож дуже рекомендую!
vhatos –
Цікавий, майже історично-документальний, твір про окремі події Весни народів у Відні та Галичині у другій половині 40-х років ХІХ сторіччя. Книга має сподобатися читачам, які не дуже обізнані з тогочасними національними революціями в Австрійській імперії. Мені ж бракнуло художньої складової, оскільки з історичними фактами я давно знайомий. Протаганістом є уже відомий з роману “Малхут” поляк Ігнацій Камінський, майбутній міський голова Станіславова. Доволі цікаво описано його пригоди у першій частині роману, зокрема, перебування у Відні та тюремне ув’язнення. Також сподобався опис революційних подій у Станіславові. Автор подає значні частини тексту німецькою мовою, якою, очевидно, володіє досконало. Інколи, навіть, немає перекладу, що змусить читача попрацювати. Дуже цікавий хід. Однак, переважно, передає діалоги німецькою за допомогою сучасної української. Трохи важко зрозуміти, чому якийсь діалог подається німецькою, а якийсь (також розмова німецькою) українською. Подобається часткове використання галицьких діалектів. Шкода, що майже немає тексту польською мовою. Зате є румунська. Зустрінемо багато історичних персонажів, зокрема, Лук’яна Кобилицю, Івана Капущака, Володимира Дідушицького, Францішека Смольку та багатьох інших. Описано події в австрійському парламенті, автор подав дослівно відомі промови, у тому числі Івана Капущака. На останніх сторінках книги автор і редактор утратили пильність і троє бойків, які супроводжували Камінського у втечі з Відня до Львова, перетворились на лемків.
Anton –
мій перший Українець. “Дискордія” – сильна заявка на шортліст книжки року.починається все як Еко на середніх налаштуваннях: з не завжди захоплюючим краєзнавством і легким-легким вайбом “Фелікс-Австрії”. однак ми ж знаємо Остапа, і в нього досить “підсічок”, аби навіть у цій частині читачі/ки казали “вау” (на зразок грецько-німецького гвардійця в’язня чи “Непростого” купця Мамалиґи).а вже далі починається щось неймовірне: друга частина, присвячена Станіславову, і третя, присвячена Відню – з широкими полотнами міських революцій.якщо чесно, я просто читав два дні цю книжку і не розібрався, як Остап працює з фікцією. на згадку спадають хіба “Знедолені” та “Бєси”, але ж це взагалі ні разу не копія. скоріше, це про рівень сюжетної оповіді.до речі, Остап же намагався розповісти, “про що його роман”: https://youtu.be/PB2iSQTtSfU (романтичного героя, який не думає наперед, а просто діє)..але це не зовсім так. мені “Дискордія” – саме про рефлексію пограничності, що стоїть за авантюрним та революційним сюжетом. більшість героїв книжки – поляки, і “русинське питання” не завжди стоїть на порядку денному. хоча воно є.фактично, перша ж репліка роману – про це. і останній “інсайт” протагоніста-поляка, який розуміє, що польські революціонери “мочать/ли” русинський рух. після чого він остаточно втрачає орієнтири (очевидно, привіт Щепану Твардоху, якого Остап перекладав)тобто, цей роман майже не сприймається як український. і ось тут, напевне, ключове про “Дискордію”: вона може стати переламною для Українця. дуже вболіваю, щоб далі Остап у творчості ставив ще більше питань — не лише для героїв, але і для себе.довго запрягаючи, роман, хоч і, можливо, не так “інтелектуальний” як “сюжетний” (з�� домінуючим первнем сприйняття), ідейно перестрибує майже все, що було до нього (скажімо, “Вічний календар” Махна чи станіславівську тінь батька Єшкілева / псевдокосмополітизм “Танґа смерти”; можливо, навіть “Перехресні стежки”), і з певного моменту, просто приковує читача/ку до книжки, яка справді підсвічує не дуже відоме…на початку в мене були претензії до стилю; наприкінці я просто вдячно дочитував (попри те, що Остап ще й не витиснув “усе” з ліній цього 400-сторінкового роману). не хочеться знову казати щось на зразок “багатообіцяюча книжка” і чи що “найкращий роман автора ще попереду”, але, здається, Остап (ще раз?) довів свою силу в конструюванні фабули та роботі з контекстом. і означив, куди йому цікаво рухатись. якщо ви колись мріяли про сильний роман про ЗУНР чи щось подібне / пограничне (не суто “формально”, а й ідейно), то навряд чи хтось зможе це написати цікавіше (якщо Остап колись за це візьметься).гарна книжка, словом.
Elena LeMava –
Для мене хороший історичний роман, це, коли паралельно, до, під час і після уточнюєш, шукаєш і дізнаєшся історичне тло ще і ще. Бо цікаво.Як на мій смак, тут достатньо збалансовані історичні моменти і пригодницька частина. Через діалоги, сцени спілкування народу (“народ” можна виділити як окрему дійову особу, яка говорить устами окремих персонажів) стає зрозуміла загальна атмосфера тих часів і не виникає запитань “чому?”. Весь роман читається розмірено і легко аж до моменту кінцівки, в якій біжиш разом з головним героєм, перехопивши подих.В кінці залишилось відчуття: а що далі? Насправді, це екзистенційне питання не до відкритого кінця, а в цілому до усіх потрясінь в історії світу. Чи хотіла б я продовження історії Ігнація та Марії. З одного боку так, бо це ж одвічна цікавість. З іншого боку, відкритий кінець додає особливий післясмак для роздумів.
Rosava Doshchyk –
4.5Якби цю книжку екранізовував NHK, то це був би серіал на 52 серії, який би транслювали цілий рік.Якщо ви вже прочитали “Перше слідство імператриці” Наталки Сняданко, яке відбувається на кілька років пізніше від подій, описаних у “Дискордії”, і хочете чогось істотнішого, то “Дискордія” — це логічний наступний вибір.Перемішані народи в Австро-Угорській імперії прагнуть національних свобод, відбувається рух за демократизацію, звільнення від панщини, свободу слова і релігії. Іґнацій Камінський, який мріє про національне відродження поляків, теж не може стояти осторонь революційних подій.Перша частина роману видалася мені кумедною, адже Іґнація, який участі у жодних заворушеннях не брав, кидають у в’язницю, де він змушений доволі довго просидіти, поки з нього знімуть обвинувачення. Сама ситуація не те що весела, адже Іґнацій на самоті трішки страчує розум, але кумедна в своїй абсурдності.Далі темпоритм трохи збивається, через що читання стає повільнішим, але таке буває з великими романами.Найграндіозніша арка розгортається у Відні, пов’язана з народним парламентом і повстаннями в місті. Описи барикад виглядають дуже реалістичними.У романі чимало розмов про політику, що завжди цікаво читати чи дивитися: про які ідеали люди мріяли в минулому і як вони збиралися їх досягнути? Як люди з кардинально різними інтересами між собою комунікували?Є цікаві історичні деталі, як-от опис гектографа. Окрім власне Іґнація Камінського, в тексті можна зустріти чимало інших реальних осіб: Лук’яна Кобилицю, Володимира Дідушицького, Івана Капущака та ін.Роман читається доволі легко. Так, тут є діалектизми та німецькі вставки, але вони насправді або достатньо зрозумілі з контексту, або не вимагаються від читача їхнього розуміння. Єдине, що я ґуґлила, — це “чумарка”, “магерка” і “мосяжний” (знов забула, що це “латунний”), але це радше щодо назв одягу, ніж до мови.”Дискордія” входить до станіславського циклу, але читати попередні романи необов’язково.Примітка для себе (та інших): Дискордія (Ерида) — богиня чвар і розбрату.—-Обкладинка шикарна!
Serhiy –
Збентежений, наскільки багато уваги автор приділив деталям: мові, ��іалектам, елементам побуту, історичним подіям, деяким другорядним персонажам, і наскільки нецікавим вийшов головний герой та його сюжетна лінія. Іґнацій Камінський ні зимний, ні гарячий, йому не співпереживаєш, з ним не ідентифікуєш себе. Він ніби Голем, вигаданий лише для поєднання інших персонажів між собою власними діями. Можливо, таким був задум, та в такому разі не розумію навіщо.
Vera Karasjova –
Завжди раджу історичне Українця. Цю, попри низьку оцінку – теж раджу. Ну бо варто прочитати бодай для того, щоб одати у свій історичний хронометраж період весни народів. Чому така оцінка тоді – бо мені це скоріше “заархівований історичний роман”, ніж повноцінний роман. Хотілося повноцінніших персонажів, повноціннішої панорами подій. Ну і продратися крізь другу частину, коли не розумієш, хто на кого нападає, важкувато( розумію, що учасники могли не розуміти, що відбувається – але на те ж і автор, щоб читачеві це подати послідовніше.
Ганна Довбах –
Я так люблю такі співпадіння – їдучи до Відня на напружену міжнародну зустріч, де для мене занадто часто думалось про імперії, взяла саме Дискордію Остапа Українця. Роман «Дискордія» про революцію 1848 року, про «весну народів». В Станіславові, у Львові і у Відні. І Відня із його вулицями і кам’яницями, площами і ринками там багато. Перше, що відрізняє роман – різноманіття мов і говірок героїв. Все, крім офіційної німецької, майже, отак інтуїтивно зрозуміло. Якщо не з першого разу, то треба репліку повторити вголос. Це чудове відчуття різноманітного, багатого, але якогось спільного мовного простору Східної Європи, де завжди є якісь схожі слова, щоб порозумітися. І при цьому кожен чує і добре пізнає свого. А отут якраз і починаються головні теми роману – хто такі русини/українці, чи мають вони еліту і освіту, і чи матимуть змогу будувати свою державу окремо від поляків, чи хтось може ними маніпулювати і натравити проти ближчих панів на догоду цісарю? Тому що чуття свого у них вже точно є, а ми стаємо свідками формування їх політичної культури, історії і героїв. Політичний, економічний і етичний контексти пропрацьовано просто супер ретельно. Я про цю епоху тепер знаю непомірно більше, ніж до початку читання. Авторові вдалося показати те, як одні і ті ж процеси сприймають селяни, купці, вчителі, офіцери австрійської армії і студенти в різних містах імперії. Тепер мені легко уявити те революційне бурління – прямо на картах міст і в сотнях портретів. Сюжет і мова роману не такий прості, як здається з першого прочитання, і до деяких знахідок в мовленні і натяків на можливі причини подальших подій мені треба повернутися. І тому, як тільки перегорнула останню сторінку, повернулась до першої глави. І ще я зрозуміла, що пропустила перший роман Станіславівського циклу, а другий ( Канцелярія хрестових походів) мені здався якимось невеличким епізодом більшої драми, я так і не вловила тоді, що мало би бути далі. І от тепер, здається, для розуміння всіх можливих шарів сенсу, історичних паралелей і перипетій в житті головного героя, маю перечитати весь цикл. Пригоди з революцією лише починаються! Насолода читати і радість, що у нас є такий потужний автор!! #моєчитання #щастящодня
Liudmyla –
Третій роман з трилогії, присвяченій історії Станіславова, події в якому здебільшого відбуваються у Відні під час весни народів. Важкувато було читати, особливо тексти німецькою без перекладу, дуже приблизно розуміла, що там написано. Перші дві книги сподобалися більше
Вистава Дидактичний –
8,9 бойківських контрабандистів з 10Придбавши цю книгу як дань пошани до Українця, котрого відео на ТПГ та лекції на Пломені заворожували мене віддавна, відкладав її, бо, бачте, не фанат історичних романів. Але після неймовірного знайомства з Ремарком пів року тому, вирішив все ж взяти цю цеглинку до рук і не пошкодував.Перша частина книги заворожує строкатістю, дрібницями про побут тогочасних кресів Австії про які, б ніколи й не задумався ( я й досі шукаю фотодокази того, що бойки носили фризуру з двома косичками ). Одразу видать, що Остап realy into it, інколи навіть залишає нам певну недосказаність, можливо не спаціяльно, а лиш тому, що йому це видається очевидним. Друга честина це вже м’ясо, політика, повстання та інші веселі sztuki. І хоч по первах видається що протертись крізь хащі топонімів і німецької мови неможливо, проте насправді з мінімальним історичним підгрунням роман читатиметься легко ( ну якщо не зважати на просто тонни пролитої крові :)) та не відпускатиме до останнього.Насправді, те що Остап Українець взявся за настільки маловідому назагал тему і описав це все так жваво �� смачно, це просто подія в нашій літературі. Хоча на мою думку цей роман заслуговує і на світове визнання. Певно через труднощі з мовою роману та й загалом контекстом це було б недоцільно в більшости країн, але на польську цю книженцію перекласти безперечно варто. Коротше не книга а скарб, мій скепсис до історичних романів остаточно розвіюється. Раджу її прочитати всім і кожному щоб sentire domi у матінки Австрії, котра ховає у своїх пишних будівлях заколоти й революції.