Сучасна проза України : Клич індички
Євген Стеблівський
Про книгу
Киянин Максим Гайдук, повернувшись додому із зони бойових дій на Донбасі, страждає від посттравматичного синдрому. Його особисте життя руйнується на очах, дружина подає на розлучення, він не може працювати в оточенні людей, які не мають воєнного досвіду, і жорстоко потерпає від нервових розладів. У пошуках зцілення герой вирушає до Бессарабії, де, за словами його загиблого бойового товариша, мешкає єдина людина, яка здатна йому допомогти,— і опиняється у вирі не менш небезпечних і складних подій
Автори
Інші книги цих авторів
Відгуки
1 review for Сучасна проза України : Клич індички
При замовленні на суму від 1000 грн — доставлення до відділення Нової пошти безкоштовне!
Швидка покупка
Ваше замовлення вже у нас!
Найближчим часом наші менеджери опрацюють його та зв’яжуться з Вами для уточнення деталей. Дякуємо, що обрали Портал!
Очікую!Також може зацікавити
Без паніки! Як вижити, боротися й перемогти під час бойових дій: Порадник для цивільного населення
210 грн199 грн
Додати в кошикПовсякдення, дозвілля і традиції козацької еліти Гетьманщини (переклад з рос.).
240 грн228 грн
Додати в кошик
Viktoria Tytarenko –
Коли я вперше, в інстаграм, показала книгу «Клич індички» Євгена Стеблівського, всі якось дивно відреагували. Типу смішна та несерйозна книга. Але, особисто я, навчилася не довіряти назвам та анотаціям книг, адже інколи вони підводять. І знаєте, в цьому випадку я не помилилася ні з назвою, ні з анотацією, бо книга варта уваги і мені дуже зайшла. Це на перший погляд здається, що книга не серйозна, але це не так. У цьому романі піднято дуже багато серйозних та важливих тем які стосуються кожного, особливо в цей важкий час. Одна з них – це посттравматичний синдром. «Нічні кошмари, збудження, нескінченне повторення в уяві жахливих картин – ось що таке ПТСР. Мене, скажімо, перемикає, коли поруч плаче дитина. Коли хтось на когось кричить. Коли реве мотор байка. Коли я відчуваю запах зварювання – паленої окалини, розпеченого заліза, наче після вибуху. Перші місяці після повернення я боявся спати. А коли засинав, то спав уривчасто, час від часу просинаюсь учись геть у поту. Дружина почала мене боятися.»Саме на цей синдром і страждає головний герой роману – Максим Гайдук на прізвисько «Гай». Це та людина, яка пройшла Іловайськ та втратила своїх побратимів на «нулю». Він єдиний залишився живий, але отримав контузію і вище згаданий ПТСР. Ви просто уявіть, як з цим жити. Тут обов’язково потрібна допомога та підтримка. Але її не було. «Я забув про свої хобі. Забув про друзів — бо перестав їх розуміти. Намагаючись і заспокоїтися, почав пити.Спершу в мене було таке відчуття, ніби я на «одиничці», чи, може, трохи далі від «нуля». На якийсь не дуже безпечній тиловій базі, до якої будь-коли може наблизитися сєпарська ДРГ. У день все було більш-менш нормально, але не вночі. Тільки заплющуєш очі — аж ось він, запилюжений польовий шлях, «зеленка» та чорна стіна соняшників. Що намагається тебе поглинути.Іноді це було обличчя Боді, Лукаша чи Ілійка. Або та кривава каша, що від них залишилася. Тоді я підводився і йшов на кухню – курити.»Навіть дружина не витримала і пішла від нього. Але вихід завжди є. «-Розумієш, усі ми психи, і живемо не так як треба. А війна спотворила нас остаточно. Нас треба витягнути із цього. І Хо Ші це вміє! Він зараз у Бессарабії. Деякі хлопці до нього їздили — і він повернув їх мало не з того світу! Бодя мав надію після війни відшукати того китайця бо Хо Ші — мудрець, гуру, лікує бесідами і травами.»А ще в романі згадується про маловідомі факти підготовки до створення так званої «БНР» тобто «Бессарабської Народної Республіки», Яку місцеві сепаратисти, фінансовані російськими спецслужбами, планували проголосити на півдні Одеської області у 2015-му — 2016-му роках. Якщо чесно, то я вперше про це почула. А ще хочеться сказати, що не дивлячись на те, що така складна та морально важка тема піднята в книзі, тут є і гумор, і , дуже непоганий гумор😅 Це мене втішило.Хочу додати, що вже в другій частині книги більше філософії, більше думок та мудрості. Якщо перша частина сприймалася більш депресивно, то друга частина сприймається більш глибоко. Багато над чим можна подумати та обдумати. Коротше кажучи, мені книга дуже сподобалася. Тому можу спокійно радити її до прочитання.